УДК 338.432:658
Л.В. Недільська, аспірант*
Житомирський національний агроекологічний університет
Управління фінансовими ресурсами
сільськогосподарських підприємств
Питання, які розглядаються:
· Визначено основні макро- і мікроекономічні чинники процесу управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств.
· Здійснено оцінку впливу окремих складових елементів зовнішньої і внутрішньої управлінської середовища на загальну ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств.
· Виділені напрямки першочергового удосконалення механізму управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств.
Ключові слова: фінансові ресурси, бюджетна та податкова політика держави, кредитна політика,ціноутворення, страхування, управління фінансовими ресурсами.
Вопросы, которые рассматриваются:
· Определены основные макро- и микроэкономические факторы процесса управления финансовыми ресурсами сельскохозяйственных предприятий.
· Осуществлена оценка влияния отдельных составных элементов внешней и внутренней управленческой среды на общую эффективность ведения хозяйства сельскохозяйственных предприятий.
· Выделены направления первоочередного усовершенствования механизма управления финансовыми ресурсами сельскохозяйственных предприятий.
Ключевые слова: финансовые ресурсы, бюджетная и налоговая политика государства, кредитная политика, ценообразование, страхование, управление финансовыми ресурсами.
Issues that are examined:
· The basic macro- and microeconomic factors of process of management the financial resources of agricultural enterprises are certained.
· The estimation of influence of separate component elements of external and internal administrative environment is carried out on general efficiency of menage agricultural enterprises.
· Directions of primary improvement of mechanism of management the financial resources of agricultural enterprises are selected.
Keywords: financial resources, fiscal and tax state policy, credit policy, pricing, insurance, management of financial resources.
Постановка проблеми. Управління фінансовими ресурсами це складна система принципів, прийомів, методів та інструментів впливу на процеси формування і використання цих ресурсів. Стимулювання розвитку ринкових відносин і прискорені темпи аграрної реформи викликали недорозвиненість системи управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств. Головним чином, недосконалою є макроекономічна підсистема, а мікроекономічна − справедливо вважається несформованою. Адже типові проблеми фінансування аграріїв ускладнюються відсутністю кваліфікованого фінансового менеджменту і, як наслідок, поетапного процесу управління фінансовими ресурсами.
Аналіз останніх досліджень. Питання фінансового забезпечення та управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств широко обговорюються в науковій літературі. Зазначені проблеми досить ґрунтовно висвітлюються в роботах Б. Супіханова, П. Саблука, І. Кириленка, М. Дем`яненка, В. Месель-Веселяка, О.Гудзь, П. Лайка, П. Стецюка та багатьох інших вчених.
Об`єкт та методика дослідження. Об`єктом даного дослідження є управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств Житомирської області. Для вирішення поставлених задач використовувались: статистико-економічний метод − для оцінки впливу виділених факторів на фінансове забезпечення сільськогосподарських підприємств та їх прибутковість; метод соціометричного опитування − для узагальнення результатів анкетування керівників сільськогосподарських підприємств з метою виявлення стану та основних проблем управління фінансовими ресурсами; абстрактно-логічний метод − для оцінки причинно-наслідкових зв`язків між станом фінансування та факторами, що його спричинили.
Результати дослідження. Вихідними чинниками процесу управління фінансовими ресурсами є елементи макро- та мікросередовища, які спричинюють безперервний вплив на діяльність підприємств, пов`язану з формуванням і використанням ресурсів. Чільне місце в системі управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств належить чинникам макроекономічного рівня. Чинне законодавство, податкова, кредитна, банківська та страхова системи, цінова та інвестиційна політика − це основні фактори зовнішнього впливу на стан забезпеченості фінансовими ресурсами та їх ефективного використання (рис. 1). Їх недосконалість і суперечливість, наразі, розбалансовують і без того нестійкі заходи внутрішнього фінансового управління. Водночас зовнішні фактори справляють визначальний вплив на вибір внутрішніх важелів управління, а внутрішні фактори лише спонукають до удосконалення зовнішнього управління.
Рис. 1. Фактори впливу на якість управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств
Правове поле у сфері аграрної політики формують сотні законодавчих та підзаконних актів, які є нестабільними, в більшості випадків недієвими або неефективними. Зокрема, державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року встановлює шляхи розвитку аграрної сфери у напрямі розвитку аграрного ринку та фінансового забезпечення виробників сільськогосподарської продукції через удосконалення кредитної інфраструктури, механізмів фінансового обслуговування та ін. Водночас, існує низка законодавчих актів щодо розвитку і державної підтримки фермерства, обслуговуючої кооперації, дорадництва та ін. Проте, через брак фінансування та пасивну організацію, більшість таких актів не знаходять практичного втілення.
Ключовими елементами зовнішнього управлінського впливу на фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств є бюджетна та податкова політика держави. Реалізовуючи програми фінансової підтримки розвитку селекції, насінництва, хмелярства та інших перспективних галузей держава стимулює товаровиробників відроджувати та розвивати мало привабливі сфери сільськогосподарського виробництва. В цілому ж державні асигнування відшкодовують частину витрат сільськогосподарських підприємств, підвищуючи цим самим їх рентабельність (рис. 2).
Рис. 2. Вплив обсягу державних асигнувань та податкового стимулювання на чистий прибуток сільськогосподарських підприємств Житомирської обл., 2008 р.
Наведена діаграма відображає тісний зв`язок між обсягом прямої державної фінансової підтримки і розміру податкового стимулювання (згідно механізму оподаткування податком на додану вартість) з чистим прибутком сільськогосподарських підприємств Житомирської області в розрізі районів. Лінійні тренди обсягу державних асигнувань та розміру податкових пільг наближено відповідають тенденціям ранжированого ряду районів області за обсягом чистого прибутку їх сільськогосподарських підприємств. Таким чином, пряма фінансова підтримка сільськогосподарських підприємств сприяла скороченню кількості збиткових підприємств та зростанню їх рентабельності. Проте вона не забезпечила очікуваних обсягів розвитку сільського господарства в цілому та окремих його галузей, зокрема, через обмеженість бюджетних коштів та недосконалість механізмів їх розподілу.
Державна податкова політика є непрямою фінансовою підтримкою сільськогосподарських підприємств. Сьогодні більшість господарств залишаються платниками фіксованого сільськогосподарського податку, який призначений послаблювати їх податкове навантаження. Однак, цей податок розрахований лише до 2010 р. і, як стверджують П. Саблук, М. Дем`яненко та інші науковці, вже давно потребує кардинального доопрацювання, оскільки не виправдовує покладеної на нього місії[1]. Натомість, спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських товаровиробників податком на додану вартість є вагомою фінансовою підтримкою, однак, через непрозорість не сприймається Світовою організацією торгівлі[2].
Управління формуванням фінансових ресурсів певною мірою залежить від інвестиційного клімату держави, регіонів і галузі, а також інвестиційної привабливості окремих господарюючих одиниць. Формуючи пільгове оподаткування, стимулюючи експорт сільськогосподарської продукції та забезпечуючи прибутковість виробництва, держава створює привабливі умови для іноземних та вітчизняних інвесторів. Однак, задекларовані важелі залишаються недієвими, тому галузь потерпає від недостачі інвестиційних коштів та масового відтоку інвесторів.
В основний капітал сільського господарства Житомирської області у 2008 р. було спрямовано 304683 тис. грн. інвестиційних коштів, що у 2,4 р. більше ніж у 2007 р. та в 3 р. більше ніж у 2006 р. Переважна частина інвестованих у 2008 р. в основний капітал коштів (75,6 %) була використана на технічне переоснащення і реконструкцію діючих потужностей, а лише 24,4 % коштів − на нове будівництво. Зрозуміло, що інвестування здійснювалось частково шляхом внутрішнього фінансування (за рахунок прибутку та додаткових внесків власників), а частково − зовнішнього, у формі залучення фінансових кредитів (банківських позик, лізингу та ін.). Проте, зважаючи на те, що 1 підприємство в середньому у 2008 р. інвестувало в основний капітал 745 тис. грн., зрозуміло, що ця сума не є достатньою для істотного поліпшення фондозабезпеченості господарств.
На обсяги залучення зовнішніх фінансових ресурсів визначний вплив справляє кредитна політика. Сприятливі умови кредитування, зокрема, помірні відсоткові ставки, виважені вимоги до застави, широкий набір програм кредитування, активізація лізингу та іпотеки стимулюють попит на кредитному ринку. Водночас, позичені на вигідних умовах кошти сільськогосподарські підприємства мають можливість спрямовувати на реновацію та розширене відтворення.
Закономірно, що довгострокові кредитні ресурси використовуються підприємствами переважно на оновлення основних активів, а короткострокові − на поповнення оборотних засобів і підтримку ліквідності. Враховуючи це, за допомогою кредитних важелів стимулюються відповідні процеси: інвестиційна чи операційна діяльність підприємств.
Оскільки у 2008 р. були активовані процеси як банківського так і лізингового кредитування, то загальна сума усіх довгострокових фінансових зобов`язань сільськогосподарських підприємств у районах Житомирської області сприяла оновленню основних засобів (рис. 3). Водночас результати аналізу свідчать, що у тринадцяти районах Житомирської області середнє значення коефіцієнту оновлення основних засобів є від`ємним, що спричинено скороченням їх вартості внаслідок критичної зношеності робочих засобів та реалізації частини майна з метою вивільнення фінансових ресурсів.
Рис. 3. Вплив обсягу довгострокових фінансових позик на ступінь оновлення основних засобів сільськогосподарських підприємств
Житомирської обл., 2008 р.
Пожвавлення короткострокового кредитування сільськогосподарських підприємств у 2008 р. сприяло зростанню обсягів валової продукції (рис. 4). Результати аналізу свідчать, що у Коростишівському, Володарсько-Волинському та Народицькому районах Житомирської обл., які не отримували короткострокових кредитних ресурсів, і у районах, які отримали їх у незначному обсязі було відповідно профінансовано лише незначні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції. Натомість, сільськогосподарські підприємства Новоград-Волинського та Попільнянського районів, залучивши до власних коштів ще й кредитні, профінансували найбільші обсяги виробництва серед інших районів області.
Рис. 4. Вплив обсягу короткострокових банківських кредитів на розміри валової продукції сільськогосподарських підприємств Житомирської області в розрізі районів, 2008 р.
Серед основних елементів зовнішнього впливу на управління фінансовими ресурсами провідна роль належить ціновому механізму. Адже рівень цін визначає чистий дохід підприємств, з якого здійснюються соціальні виплати, фінансові та інвестиційні витрати, формується чистий прибуток. Ринкові механізми ціноутворення ще більше ускладнюють диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і тому потребують обов`язкового втручання держави. Зокрема, в Україні діючою є програма регулювання гуртових цін на окремі види сільськогосподарської продукції, згідно якої, завдяки діяльності Аграрного фонду, державою встановлюються мінімальні та максимальні інтервенційні ціни в межах організованого аграрного ринку.
Окремим стимулюючим інструментом макроекономічного впливу на розвиток сільськогосподарського виробництва є страхування. Згідно Закону України «Про страхування» та інших законодавчих актів, господарства аграрної сфери мають змогу скористатися таким видами страхування як добровільне страхування майна та відповідальності і обов`язкове недержавне страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків. Водночас, з метою фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників та сприяння розвитку страхового ринку, Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачено надання суб'єктам аграрного ринку страхових субсидій у розмірі 50% від вартості фактично сплачених страхових премій в межах 5 % суми застрахованого ризику при складанні ними договорів комплексного та індексного страхування сільськогосподарської продукції.
Проте розвиток сільськогосподарського страхування не набув очікуваного поширення. Аналіз страхового ринку України свідчить, що у 2008 р. порівняно з 2007 р. обсяги страхових платежів сільськогосподарських підприємств по обов`язковому недержавному страхуванню зросли у 10 р., тоді як за попередній рівновеликий період вони скоротились у двічі[3]
У 2008 р. сільськогосподарські підприємства України застрахували 693,9 тис. га посівів, що становить 2,6% від загальної їх площі. За даними Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, у 2008 р. договори страхування уклали 848 сільськогосподарських підприємств, з них 768 товаровиробників отримали державні субсидії для зниження вартості аграрного страхування. Серед сільськогосподарських підприємств Житомирської області здешевленням вартості страхових премій у 2007 − 2008 рр. скористались лише господарства Лугинського району на суму 406, 55 тис. грн. і 735,08 тис. грн. відповідно. Очевидно через постійну нехватку фінансових ресурсів та недорозвиненість страхового ринку керівники господарств, на які покладено повноваження приймати рішення щодо страхування, не бачать сенсу в зовнішньому страхуванні.
Важливим аспектом фінансового управління є оптимальне використання макроекономічних важелів управлінського впливу та раціональне їх доповнення внутрішніми важелями. У цьому контексті важливого значення набуває обґрунтований вибір організаційно-правової форми підприємства, його дивідендної та амортизаційної політики, кредитної політики щодо своїх дебіторів, а також систематичне застосування таких управлінських заходів як планування, координування, аналіз і контроль.
Так, декларуючи організаційно-правову форму підприємства, засновники та керівники сільськогосподарських підприємств повинні чітко усвідомлювати переваги та недоліки кожної з них. Натомість у 2008 р. в Житомирській області зареєстровано 57 сільськогосподарських акціонерних товариств, 42 з яких публічні, а 13 − приватні[4]. Парадокс полягає у тому, що ці підприємства не здійснювали фактичної емісій акцій і на сьогодні немає організованого ринку капіталів, де могли б обертатися цінні папери таких підприємств.
В свою чергу, форма власності господарства безпосередньо пов`язана з його дивідендною політикою, яка вимагає дотримання певних правил розподілу прибутку та, за необхідності, вилучення частки когось із засновників. Соціометричне опитування, яке було проведене серед керівників сільськогосподарських підприємств Житомирської області з метою виявлення оцінки якості управління фінансовими ресурсами дає підстави стверджувати, що лише третина підприємств дотримується чіткого механізму розподілу чистого прибутку у напрямі споживання та нагромадження. Водночас, відмічається недостатня увага до планування та контролю як основних функцій управління.
Зокрема, поточне планування застосовують лише 80 % проанкетованих підприємств, стратегічне − лише 9 %, а у 13 % респондентів планування взагалі не здійснюється. При цьому, лише державні підприємства усі без винятку використовують поточне планування, особливо у частині плану реалізації продукції, а 14 % з них − стратегічне. Приватні ж підприємства та фермерські господарства найрідше з усіх інших респондентів застосовують практику фінансового планування.
Висновок. Отже, управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств залежить від сукупності внутрішніх та зовнішніх факторів, які зумовлюють прямий чи опосередкований вплив. Таким чином, ефективність фінансового управління сільськогосподарських підприємств залежить від оперативного, раціонального та цілеспрямованого вибору відповідних управлінських рішень для посилення стимулюючих та уникнення стримуючих заходів.
Список використаних джерел
1. П.Саблук. Стан і перспективи розвитку агропромислового комплексу України / П. Саблук // Економіка України. — 2008. — № 12. — С. 12.
2. Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування і розвитку аграрного ринку (доповідь) / М.Я. Дем’яненко // Економіка АПК. − 2007. − № 5. − С. 12.
3. Дем’яненко М.Я. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентного аграрного виробництва. / М.Я. Дем`яненко, Ф.В. Іванина // Економіка АПК. − 2009. − № 9. − С. 5.
4. Річний звіт про роботу Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України за 2008 р. [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://www.dfp.ua/
5. Кількість суб`єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно-правовими формами господарювання [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://www.stat.ic.zt.ua/reest4.htm