УДК 336.774:631.11

Л.В. СИРОТА, аспірант,

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН

 

ВПЛИВ КОМІСІЙНОЇ ПЛАТНІ ТА ВИТРАТ БАНКУ НА РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ І РИЗИК КРЕДИТІВ, ВИДАНИХ АГРОФОРМУВАННЯМ

 

Питання, які розглядаються:

Розглянуто показники оцінки впливу комісійної плати та витрат банку на рентабельність і ризик кредитів, що видані агроформуванням.

Ключові слова: кредитування агроформувань, комісійна плата, витрати банку, рентабельність та ризик кредиту.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

Рассмотрены показатели оценки влияния комиссионной платы и расходов банка на рентабельность и риск кредитов, которые выданы агроформированиям.

Ключевые слова: кредитирование агроформирований, комиссионная плата, расходы банка, риск и рентабельность кредита.

 

Issues that are examined:

The indicators, that allow to estimate the impact of commission paid and the cost of bank to the profitability and risk of loans issued to agricultural enterprises, were considered.

Keywords: crediting of agricultural enterprises, commission paid, cost of bank, profitability and risk of loans.

 

 

Постановка проблеми. В останні роки аграрний сектор економіки демонструє певні успіхи. Це, зокрема, рекордний урожай зернових в 2011 р., стабільно високі врожаї соняшнику, які забезпечують Україні впевнене лідерство на експортному ринку соняшникової олії. Разом з тим, в аграрній галузі залишається невирішеною ціла низка проблем, переважна більшість яких впирається в недостатнє фінансування. Фінансові проблеми аграрного виробництва, з одного боку, стараються вирішувати на державному рівні, а з іншого боку, зважаючи на недостатність бюджетних ресурсів, залишається чимале поле для діяльності кредитних установ, зокрема, комерційних банків. Кредитні послуги банків агроформуванням відповідно до класичного постулату А. Сміта повинні бути вигідні і для отримувачів послуг, тобто агроформувань, і для надавачів послуг, тобто для комерційних банків. Банки, для яких важлива рентабельність своїх послуг, усвідомлюють перспективність розвитку аграрного сектора, однак ставляться до потенційних аграрних позичальників з великою обережністю, особливо ті кредитні установи, які в час фінансової кризи 2008-2010 рр. зазнали збитків через своє надмірне захоплення споживчим та іпотечним кредитуванням. Тому проблема рентабельності та ризиків кредитів для агроформувань стає для банків чи не першочерговою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням ризику та прибутковості кредитів присвячені публікації М.В. Міньковської [1], Л.Я. Слободи [3], С. Коваль [4], Б.В. Лукасевич [5], В. Буряк, В. Волохов [6] та інші. Щодо економічного змісту умови прибутковості кредитних послуг, то саме таку умову С.В. Васильчак, Р.Ю. Моцьо вважають найсуттєвішою для гарантування економічної безпеки банку: «Цілеспрямована діяльність банків з метою недопущення збитків від кожної конкретної кредитної операції дасть їм змогу не тільки мінімізувати кредитні ризики, а й істотно поліпшити їхню кредитну діяльність» [7].

Невирішеною частиною проблеми залишається питання про те, як саме розмір комісійної платні і витрат банку впливає на ризик та рентабельність кредитних послуг агроформуванням.

Тому нами у даній статті ставиться мета - дослідити, як одноразова комісійна платня, яку отримують при наданні кредиту агроформуванням, а також витрати банку впливають на рентабельність та ризик кредиту.

Виклад основного матеріалу. Найпростішим і найвідомішим показником рентабельності, з допомогою якого можна оцінити прибутковість кредиту, можна вважати показник ROI (return on investment). Справді, фінансовий план кредиту з точки зору надавача кредитної послуги можна розглядати і як фінансовий план інвестиційного проекту з відповідними грошовими потоками. Рентабельність кредиту ROI без комісійної платні можна обчислити за формулою:

,                     (1)

де S – сума кредиту, П – очікуваний прибуток від кредиту.

При класичній схемі погашення кредиту без комісійного платежу з кредитною ставкою q чисельник правої частини формули (1) можна обчислити за формулою

,                     (2)

де n – кількість періодів погашення кредиту.

Як наслідок отримуємо наступну формулу для рентабельності:

                        (3)

Як видно з формули (3), рентабельність кредиту ROI прямо пропорційна до кредитної ставки q і тим більша, чим більший термін надання кредиту n.

Зрозуміло, що на практиці користуватися формулою (3) можна лише при невеликих термінах надання кредиту n, при яких зниженням вартості грошей в часі внаслідок прогнозованої інфляції можна нехтувати.

З урахуванням комісійної платні при наданні кредиту і збереженні номінального розміру прибутку П рентабельність кредиту ROI_K можна обчислити, дещо модифікувавши формулу (1):

                        (4)

Якщо розмір комісійної платні пропорційний до суми кредиту з коефіцієнтом пропорційності k, то формулу (4) можна записати в наступному вигляді:

                      (5)

Формулу (5), в свою чергу, з урахуванням формули (1) можна перетворити в таку:

                         (6)

Формула (6) встановлює зв’язок між показниками рентабельності кредиту без комісійної платні та з аналогічним кредитом з комісійною платнею.

Якщо, наприклад, ROI=0,4 і k=0,2 , то відповідно до формули (6) ROI_K=0,5.

Формула (6), якщо її розглядати як абстрактну математичну функцію від k, має досить широку область визначення, в яку не входить лише значення k=1, оскільки ділення на нуль неможливе. Однак, якщо формулу (6) розглядати як економіко-математичну модель, то обмеження на величину k вже будуть суттєвіші. Справді, значення k>1, які формально можна підставляти у формулу (6), економічного сенсу не мають, оскільки ніхто не платитиме комісійні за кредит в сумі більшій від розміру самого кредиту. Отже, повинна виконуватися умова k<1. Однак і ця умова не є остаточною, оскільки допускає від’ємні значення k, які на практиці не зустрічаються, адже ніяка банківська установа не сплачує комісійної винагороди клієнтові за право надати йому кредит.

При k=0 формула (6) перетворюється в рівність ROI_K=ROI, яку можна розглядати як аргумент на підтвердження адекватності даної моделі. Отже, допустимі значення k для формули (6) можна записати у вигляді подвійної нерівності:

                        (7)

Рентабельність ROI_K за формулою (6) з допустимими значеннями (7) є нелінійною монотонно зростаючою функцією від k:

В запропонованому вище варіанті моделі не враховано витрат банку, які він здійснює, крім самої суми кредиту.

Якщо, наприклад, банк отримує комісійну винагороду за інформаційне забезпечення кредиту, то цю винагороду не можна повністю віднести до прибутку банку, адже принаймні частину цієї винагороди доведеться витратити на інформаційну безпеку.

Більше того, якщо навіть банк не отримує комісійної платні за інформаційне забезпечення, то все одно без таких видатків не обійтися. Адже, як зауважує М. Міньковська [1]: «Підприємство при співпраці з банківською системою виступає як клієнт банку та довіряє банку свої фінансові перекази, які є підприємницькою таємницею. Тому банки повинні відповідати за таємницю фінансової політики підприємства і бути гарантами її захисту».

На необхідності певних стандартів інформаційної безпеки наголошує також регулятор, зокрема, в одному з його листів [2] йдеться про те, що в разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема щодо Стандартів системи управління інформаційною безпекою і інформаційно-технологічного ризику, або здійснення ризикової діяльності шляхом ігнорування управлінням ІТ-ризиками, що можуть загрожувати інтересам вкладників чи інших клієнтів банку, Національний банк України має право застосувати адекватні заходи впливу.

Отже, без витрат на безпеку інформації як для окремого кредиту, так і для всього кредитного портфеля, банкові не обійтися. Більше того, інформаційні ризики пов’язані не лише із загрозами безпеки інформації. Ризики можуть бути і при пошуку інформації (наприклад, можлива недооцінка чи переоцінка інформації про ризики бізнесу агроформування як потенційного клієнта банку) і при верифікації інформації, зокрема при перевірці зібраної інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника, і при обробці інформації, наприклад, отримання неадекватних результатів при використанні недостатньо протестованого програмного забезпечення.

Л. Слобода [3] наводить перелік витрат банку, пов’язаних з кредитним ризиком. Про інформаційний характер окремих витрат свідчать їх назви, наприклад, витрати на збір і опрацювання інформації щодо чинників ризику; додаткові витрати на отримання спеціальної інформації про позичальника, дослідження макроекономічних, політичних тенденцій. В назвах низки інших видів витрат поняття інформації в явному вигляді не присутнє, але суть цих витрат здебільшого зводиться до роботи з інформацією. Наприклад, витрати на відрядження, представницькі витрати, витрати на залучення зовнішніх експертів можуть бути пов’язані з витратами на пошук інформації, витрати на оцінку кредитоспроможності позичальника,  витрати на оцінку фінансового стану гаранта чи поручителя є складовими витрат на обробку та перевірку інформації, витрати банку на документування кредитних операцій та витрати на моніторинг кредитних угод пов’язані з витратами на збереження та безпеку інформації.

На необхідності витрат для оцінювання кредитних ризиків йдеться також в Новій Базельській угоді щодо достатності капіталу. Аналізуючи положення цієї угоди, С. Коваль [4] приходить до висновку: «використання у вітчизняній банківській практиці навіть спрощених підходів «Базеля ІІ» потребує ґрунтовної та тривалої підготовки, оскільки для забезпечення оцінювання ризиків банки повинні використовувати математичні моделі, які взяті за основу розрахунків, рекомендованих Базельським комітетом, та мати у своєму розпорядженні адекватне програмно-технічне забезпечення, для розробки якого необхідні часові та матеріальні затрати».

Умови Базельського комітету, хоч і слушні, проте далеко не вичерпні, на що звернув увагу головний бухгалтер НБУ Б. Лукашевич [5]: «Концептуально різні підходи МСФЗ, Базельського комітету, податкових органів до формування показників про фінансовий стан та результати діяльності банку потребують ведення додаткових інформаційних баз для задоволення вимог пруденційної, фінансової та податкової звітності та створення складних методик контролю і звірки даних. Це призводить до додаткових витрат і відволікання фінансових, трудових ресурсів та вимагає застосування багатьох складних інформаційних технологій, зберігання і оновлення великих баз даних, підвищення операційних ризиків».

Тут виникає питання, чи потрібно банкові визначати загальний розмір своїх витрат, пов’язаних з наданням певної однієї кредитної послуги. З одного боку, такої вимоги немає ні в стандартах бухгалтерського обліку, ні в положеннях податкового контролю, ні в умовах фінансової звітності, ні в рекомендаціях Базельського комітету. З іншого боку, банкові для ведення прибуткової фінансової діяльності доцільно знати і контролювати власні витрати на свої послуги, особливо на такі ризиковані і потенційно дохідні як кредитні послуги.

Проте, як зазначено в статті [6], відокремлений облік усіх витрат, які пов’язані з реалізацію кожного окремого кредитного проекту, є дуже трудомістким процесом, а, отже, навряд чи доцільним. Тому автори роботи [6] рекомендують розподіляти загальні витрати за кредитною діяльністю банку на окремі кредитні проекти за допомогою певних показників. Такий підхід, можливо, менш точний, але й менш трудомісткий.

Отже, не вдаючись в деталі підрахунку витрат на одну кредитну послугу, позначимо загальний розмір таких витрат через E. Зрозуміло, що ця сума E може по-різному розподілятися в часі протягом всього терміну надання кредитної послуги, однак для простоти моделі вважатимемо, що вся сума витрат припадає на початковий момент часу надання кредиту в розмірі S.

Таким чином, початковий грошовий потік кредитного проекту набирає вигляду:

                     (8)

Тоді прибуток від надання кредитної послуги S_E при класичній схемі погашення виражається формулою:

,                         (9)

де відсоткова ставка q_K з урахуванням комісійної винагороди менша від ставки q:

При цьому важливо, щоб прибуток (9) був додатним:

                             (10)

Умова (10) має і юридичний, і економічний зміст.

Юридичний сенс умови (10) полягає в тому, що відповідного до чинного законодавства «банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку».

Показник рентабельності кредиту з урахуванням величини E виражається формулою:

                            (11)

Якщо, наприклад, сума кредиту S=200 000 грн, комісійна винагорода K=800 грн, витрати на кредитну послугу E=5 900 грн, від надання кредиту очікують прибуток в розмірі S_E= 8 000 грн, то за формулою (11) отримаємо значення рентабельності ROI_E=0,039.

При класичній схемі погашення кредиту формулу (11) запишемо з урахуванням рівності (9):

                    (12)

В частковому випадку, коли комісійна винагорода за кредитну послугу дорівнює витратам на цю послугу, тобто K=E, формула (12) спрощується до наступного вигляду:

                       (13)

Тут зауважимо, що показник ROI за формулою (13) аналогічний до виразу (3), і його, як і більш загальний вираз (12), також можна використовувати лише для короткотермінових кредитних проектів.

Проаналізуємо характер залежності показника рентабельності кредиту за формулою (28) від параметрів моделі. Найпростіший характер залежності показника ROI_E маємо від параметра n, а саме, номінальна рентабельність ROI_E залежить від терміну надання кредиту за лінійним монотонно зростаючим законом:

Залежність величини ROI_E від ставки q_K також лінійна. В цьому можна переконатися, обчисливши частинну похідну величини ROI_E за кредитною ставкою q_K:

                     (14)

Вираз в правій частині формули (30) не залежить від ставки q_K, що і є ознакою лінійного характеру залежності величини ROI_E від ставки q_K.

При цьому сама швидкість зміни ROI_E від зміни ставки q_K додатна:

Це означає, що залежність величини ROI_E від ставки q_K монотонно зростаюча:

                           (15)

Формула (15) дає спокусливо простий інструмент підвищення рентабельності кредитної послуги, а саме, через підвищення кредитної ставки. Проте зрозуміло, що таким способом потрібно користуватися досить обережно, адже можна стати чемпіоном серед банків-конкурентів за розміром кредитних ставок і залишитися при цьому без клієнтів.

Від інших параметрів моделі E, K та S номінальна рентабельність ROI_E залежить нелінійно.

Щоб з’ясувати характер залежності величини ROI_E від витрат E, обчислимо частинну похідну ROI_E за E:

                     (16)

Частинна похідна (16) при всіх допустимих значеннях параметрів моделі від’ємна.

Це означає, що номінальна рентабельність ROI_E залежить від витрат E за монотонно спадним законом:

Отриманий висновок про те, що збільшення витрат на кредитну послугу за решти однакових умов приводить до зменшення рентабельності послуги, очевидний, окремої наукової цінності не має, проте цей висновок можна розглядати як аргумент на підтвердження правильності розглядуваної моделі.

Цікавіші висновки можна отримати, якщо проаналізувати, які саме параметри і як впливають на швидкість зменшення показника рентабельності кредиту залежно від збільшення розміру витрат.

Для цього зручніше використовувати абсолютну величину частинної похідної ROI_E за E, яку позначимо через ρ_E:

                         (17)

На основі формули (17) бачимо, що величина ρ_E тим більша, чим більша кредитна ставка q_K:

Це означає, що якщо є дві кредитні послуги, які відрізняються між собою лише кредитними ставками, то при однаковому збільшенні витрат на кожну з цих послуг зменшення показника рентабельності буде суттєвішим для того кредиту, в якого більша кредитна ставка.

Характер залежності величини ρ_E від терміну надання кредиту в якісному плані аналогічний, тобто збільшення показника n призводить до збільшення величини ρ_E:

Отже, для двох кредитів, які відрізняються між собою лише термінами їх надання, однакове збільшення витрат на кожен з цих кредитів спричинює суттєвіше зниження показника рентабельності для того з кредитів, в якого термін надання триваліший.

На основі формули (17) бачимо також, що величина ρ_E залежить також від суми кредиту S, однак вже за монотонно спадним законом:

Наприклад, якщо маємо справу з двома кредитами з однаковими кредитними ставками, однаковими термінами надання, однаковими комісійними платежами і однаковими витратами на їх надання, але один з них на суму 250 000 грн, а інший на 300 000 грн, то однакове збільшення витрат на ці кредити приводить до менш значного зниження показника рентабельності для кредиту з більшою сумою, в даному випадку для кредиту розміром 300 000 грн.

Висновок та перспективи подальших досліджень. Завдяки запропонованій моделі банки мають можливість оцінити прибутковість та ризик своїх кредитних послуг агроформуванням. В наступних публікаціях плануємо дослідити ці показники при достроковому чи простроченому погашенні кредиту, а також при способах погашення кредиту, які відрізняються від класичної схеми. Доцільно буде також дослідити, як на рентабельність та ризик кредитної послуги впливає резервування коштів під надання кредиту, а також дисконтування грошових потоків для середньотермінових та довготермінових кредитів.

 

Список використаних джерел

1. Міньковська М.В. Основні проблеми забезпечення інформаційної безпеки промислового підприємства / М.В. Міньковська // Наукові праці Дон НТУ. Серія: економічна. – 2008. - Випуск 33-2. – С.55-62.

2. Про запровадження перевірок банків з питань ІТ-ризику: Лист Департаменту інспектування банків Національного банку України від 01.09.2011 р. № 42-108/12130-10397 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v1039500-11.

3. Слобода Л.Я. Оцінка ефективності регулювання кредитних ризиків банку за витратним підходом / Л.Я. Слобода // Вісник Української академії банківської справи. – 2007. - № 1(22). – С.79-84.

4. Коваль С. Базель 2: Аналіз основних положень та можливості їх впровадження в Україні / С. Коваль // Світ фінансів. – 2008. - № 4(17). – С.104-111.

5. Лукасевич Б.В. Впровадження МСФЗ для фінансових послуг: сучасний стан, проблеми та перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://finrep.kiev.ua/download/ifrs_18may11_blukasevych_ua.pdf.

6. Буряк В. Методичні підходи до визначення повних витрат за окремими кредитними проектами при оцінці їх ефективності / В. Буряк, В. Волохов // Банківська справа. – 2004. – № 3. – С.73-86.

7. Васильчак С.В. Економічна безпека банків та методи її забезпечення / С.В. Васильчак, Р.Ю. Моцьо // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.12 – С.287-293.