В минулому номері нашого журналу Ви мали змогу познайомитись з суттєвими проблематичними моментами, що існують сьогодні в чинному земельному законодавстві. Ввиду проявленого читачами інтересу до представленого матеріалу та ряду питань, що виникли у зв’язку з цим наводимо відповіді на деякі з найбільш поширених питань, що стосуються використання сільськогосподарських угідь та інших аспектів земельних відносин.
Усі землі, що знаходяться в межах території України, складають єдиний земельний фонд. У залежності від цільового призначення земельний фонд України підрозділяють на категорії земель. Класифікація земель в залежності від їх цільового призначення дозволяє диференційований підхід до правового регулювання земельних відносин в рамках правового режиму земельного фонду. Під цільовим призначенням земель розуміють встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
ЗЕМЕЛЬНІ ЧАСТКИ (ПАЇ)
Хто має право на земельну частку (пай) і в яких розмірах ?
Відповідно до статті 25 "Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій" Земельного кодексу України, право на земельну частку (пай) мають працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа.
У разі, якщо колективне сільськогосподарське підприємство, сільськогосподарський кооператив, сільськогосподарське акціонерне товариство отримало державний акт на право колективної власності на землю до набрання чинності Земельного кодексу України (до 1 січня 2002 року), то право на земельну частку (пай) мають члени даних підприємств, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. (Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720)
Статтею 121 Земельного кодексу України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема:
- для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільгосппідприємств, розташованої на території відповідної ради, а у разі відсутності на цій території таких підприємств - то як середній по району;
- для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
- для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара;
- для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
- для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
- для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 154 Земельного кодексу встановлена відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю.
Відповідно до Закону України "Про порядок виділення земельних ділянок у натурі власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 року № 899-IV право на земельну частку (пай) мають п’ять категорій осіб, а саме:
1. Колишні члени сільськогосподарських підприємств, кооперативів, товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай);
2. Громадяни-спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;
3. Громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);
4. Громадяни, право на земельну частку (пай) яких визнане судом;
5. Громадяни, переселені із зони Чорнобильської аварії.
З якого моменту виникає право на земельну частку (пай) членів недержавних сільськогосподарських підприємств ?
Право на земельну частку (пай) членів цих підприємств, яким земля була передана у колективну власність, виникає з моменту видачі сертифіката на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та реєстрації у відповідній райдержадміністрації. (Указ Президента України № 720 від 08.08.1995; Постанова КМУ № 801 від 12.10.1995р.)
До якого часу є дійсним сертифікат на право на земельну частку (пай) ?
Сертифікати, отримані громадянами, вважаються правоустановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Сертифікати є дійсними до виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. (Стаття 81 Земельного кодексу України).
Куди слід звертатися громадянам - власникам земельних часток (паїв), - які бажають виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку та отримати державний акт на право приватної власності на землю ?
Якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, то слід звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування, а якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, то - до відповідної райдержадміністрації. (п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України).
Як відбувається розподіл земельних ділянок ?
Спосіб розподілу земельних ділянок визначається самими власниками земельних паїв. Існують різні методи розподілу. Найбільш поширені з них:
- Жеребкування;
- Попереднє групування власників земельних паїв за: родинним принципом, способом використання землі, передачі в оренду одному орендарю тощо;
- Обмін (у разі необхідності) земельними ділянками до отримання державних актів.
Права громадян - спадкоємці на земельну частку (пай), посвідчену сертифікатом.
Право на земельну частку (пай) може успадковуватися громадянами, які є спадкоємцями власників земельних часток (паїв) за законом або заповітом. Для підтвердження наявності права на земельну частку (пай) спадкоємець повинен пред'явити видане нотаріусом свідоцтво про право на спадщину, а також сертифікат на право на земельну частку (пай), який свого часу отримав спадкодавець.
Відповідно до "Прикінцевих положень" Земельного кодексу України:
П. 13. На період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.
П. 14. До 1 січня 2007 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.
П. 15. Встановити, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Чи може земельну частку (пай) успадкувати особа, яка постійно живе і працює в місті ?
Так, може. Закон не передбачає обмежень щодо отримання земельної частки (паю) у спадщину, пов’язаних з місцем проживання спадкоємця.
Які необхідні документи, щоб отримати земельну частку (пай) у спадщину ?
Для оформлення спадщини нотаріусу до заяви подаються: свідоцтво про смерть; заповіт, з відміткою сільської ради чи нотаріальної контори, що не скасований; а спадкоємцям за законом, документи, що підтверджують родинні відносини (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження або рішення суду про встановлення факту родинних відносин); документи, що підтверджують право власності на майно (Державний акт, сертифікат на право на земельну частку (пай), довідку про грошову оцінку земельної ділянки (якщо виданий Державний акт); документ, що підтверджує місце відкриття спадщини (довідка сільської ради про постійне місце проживання померлого); паспорт спадкоємця; документи на пільги (чорнобильське посвідчення, довідка МСЕК).
Чи необхідно переоформлювати державний акт на право власності на землю ?
Після отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець повинен звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування з заявою про видачу державного акта на право власності на успадковану земельну ділянку.
Як оформити право на успадковану земельну ділянку неповнолітній особі та видати державний акт в цьому випадку ?
Державний акт на успадковану земельну ділянку видається на загальних підставах. А щодо дієздатності і правоздатності неповнолітнього, то це регламентується Цивільним кодексом України.
За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун (стаття 14 Цивільного кодексу України).
Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. (Стаття 13 Цивільного кодексу України).
Який механізм відчуження успадкованого права на земельну частку (пай) іноземними громадянами чи особами без громадянства ?
При отриманні земельної ділянки у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства на підставі свідоцтва про право на спадщину повинен бути виданий державний акт на право приватної власності на землю (Стаття 126 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтями 81 і 145 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними особами та особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Якщо земельна ділянка не відчужена протягом цього терміну, то застосовується примусове припинення прав на земельну ділянку. (Статті 140, 143 та 145 Земельного кодексу України).
Протягом якого терміну спадкоємець може отримати свідоцтво про право на спадщину ?
За загальним правилом, свідоцтво про право на спадщину видається через шість місяців від дня відкриття спадщини (від дня смерті спадкодавця).
Який порядок погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами? Що означає право земельного сервітуту? За яких умов встановлюється земельний сервітут?
Статтею 107 Земельного кодексу України встановлено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному заявникові виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
Відповідно до статті 198 Земельного кодексу України кадастрова зйомка (комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок) включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Крім того, статтею 158 Кодексу встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки.
Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду (ст. 100 Земельного кодексу України).
За яких умов може здійснюватися передача земельної ділянки у власність або користування громадян за давністю користування?
Відповідно до статті 119 Земельного кодексу громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Розмір земельної ділянки встановлюється в межах норм, визначених цим кодексом. Передача земельної ділянки у власність або користування громадян за давністю користування здійснюється в порядку, установленому даним кодексом.
Слід відзначити, що норма зазначеної статті при передачі земельної ділянки громадянам у власність або користування за давністю користування обумовлюється добросовісністю та відкритістю користування земельною ділянкою. При цьому, використання земельної ділянки має бути безперервним, тобто щорічним. Сезонні перерви обробки землі не повинні братися до уваги.
Термін добросовісного та відкритого користування земельною ділянкою має становити не менше 15 років. Перебіг терміну за давністю користування для набувача права власності на землю або надання її в користування починається з моменту фактичного використання земельної ділянки, а не з дати прийняття норми зазначеної статті Земельного кодексу України (з 1.01.02).
Що таке оренда землі ?
Право оренди земельної ділянки визначено статтею 93 Земельного кодексу України.
Оренда землі - це передача земельної ділянки її власником іншій особі в користування на певний строк та отримання орендної плати за землю.
Орендодавець - це власник земельної ділянки, який передав її в оренду іншій особі.
Орендар - це той, хто орендує земельну ділянку згідно з договором оренди землі.
Що потрібно зробити для передачі земельної ділянки в оренду ?
Треба знайти особу, яка
погодиться взяти земельну ділянку в оренду за
певну орендну плату. Такою особою може бути сільськогосподарське підприємство
чи фермерське господарство.
Необхідно укласти з такою особою договір оренди землі.
Земельна ділянка може бути передана в оренду на строк від 1 до 50 років. Слід мати на увазі, що передача землі в оренду на короткий строк (1-3 роки) може бути невигідною для Орендаря, а довгострокова оренда (на строк 20 і більше років) не відповідає інтересам Власника. Тому дуже важливо визначити такий строк оренди, який влаштовуватиме обидві сторони.
Орендодавець земельної ділянки має право вимагати від Орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, додержання вимог законодавства про охорону земель та довкілля, а також своєчасного внесення орендної плати.
Як сплачується орендна плата за землю?
За домовленістю сторін орендна плата може сплачуватися грошима, продукцією або наданням послуг (відробітками). Сторони можуть також передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або домовитись про інші форми орендної плати.
КОНТРОЛЬ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ.
Земельним кодексом України визначені повноваження законодавчої та виконавчої влади в галузі земельних відносин.
Зокрема у Главі 2 Розділу 1 (статті 6 - 12) визначені повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а в Главі 3 (статті 13 - 17) - повноваження органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій) у галузі земельних відносин.
Контроль за використанням та охороною земель.
Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.
Порядок здійснення Державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Стаття 189 Земельного кодексу України.
Передбачено також і громадський контроль. Стаття 190 Земельного кодексу.
Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (стаття 5).
Використання земель за цільовим призначенням.
Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель. Поділ земельного фонду на категорії передбачений Земельним кодексом України (стаття 18).
За загальним правилом встановлення цільового призначення провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, провадять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення земельної ділянки тощо (стаття 20 Земельного кодексу України).
Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" від 11 квітня 2002 року №502.
Встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться на підставі заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або до районної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.
Якщо земельна ділянка з особливо цінних земель розташована у межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення її приймається радою лише після погодження проекту відведення ділянки Верховною Радою України. Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих за межами населеного пункту, проводиться після погодження Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України.
Суб’єкти земельних відносин повинні використовувати землі за їх цільовим призначенням. Ні землевласник, ні землекористувач не вправі на свій розсуд змінювати цільове призначення земельної ділянки.
ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ.
Статті 162-168 Земельного кодексу України визначають: Поняття охорони земель; Завдання охорони земель; Зміст охорони земель; Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; Рекультивація порушених земель; Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами; Охорона ґрунтів.
Основними завданнями охорони землі є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Держава дбає про сільськогосподарські землі, наділяє їх власників рядом прав та обов’язків, сама бере активну участь у здійсненні їх охорони.
Правові засади охорони земель передбачені в Конституції України, Земельному кодексі, Законі України "Про охорону земель" тощо
Особлива увага приділяється охороні земель сільськогосподарського призначення, що забезпечується через реалізацію комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.
Об'єктом особливої охорони земель сільськогосподарського призначення є ґрунтовий покрив.
Органи, що здійснюють завдання з охорони є Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель, Державна екологічна інспекція, Державна служба охорони родючості грунтів та їх територіальні органи.
ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ.
У главі 12 Земельного кодексу передбачено питання земель водного фонду.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Земельні ділянки під прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж узрізу води (у меженний період) шириною:
- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею не менш як 3 гектари - 25 метрів;
- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Статтями 61 і 62 Земельного кодексу визначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах, уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
- розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і заліснення), а також садівництво і городництво;
- зберігання і застосування пестицидів і добрив;
- влаштування літніх таборів для худоби;
- будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
- влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
- миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
- влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;
- влаштування вигребів для накопичення господарсько–побутових стічних вод об’ємом понад 1 кубічний метр на добу;
- влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;
- застосування сильнодіючих пестицидів.
У статті 63 передбачено, що для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.
На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов’язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.
Закони України, які розроблені у відповідності до Земельного кодексу України
1. Закон України "Про використання земель оборони" від 27.11.2003р. №1345-IV.
2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 20.02.2003р. № 547-ІV.
3. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про плату за землю" від 03.04.2003р. №665-ІV.
4. Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" від 03.04.2003р. №675-ІV.
5. Закон України "Про внесення
змін до статті 12 Закону України "Про плату за землю"
від 15.05.2003р. №756 – ІV.
6. Закон України "Про внесення зміни до статті 82 Земельного кодексу України" від 10.07.2003р. №1103-ІV.
7. Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" від 11.07.2003р. № 1119-IV.
8. Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003р. №963-ІV.
9. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі" від 02.10.2003р. №1211-ІV.
10. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 11.12.2003р. №1377-ІV.
11. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання земельних ділянок працівникам культури, освіти та охорони здоров’я, що проживають у сільській місцевості" від 20.04.2004р. № 1694-IV.
12. Закон України "Про внесення змін до статті 92 Земельного кодексу України стосовно визначення права на постійне користування земельними ділянками громадських організацій інвалідів" від 12.05.2004р. №1709-IV.
13. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" (щодо поставки житла та землі) від 15.06.2004р. №1782-IV.
14. Закон України "Про внесення зміни до Земельного кодексу України" від 09.02.2006р. №3415-IV.
15. Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації" від 17.06.2004р. №1808-IV.
16. Закон України "Про захист конституційних прав громадян на землю" від 20.01.2005р. №2375-IV.
17. Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003р. № 858-ІV.
18. Закон України "Про іпотеку" від 05.06.2003р. №898-IV.
19. Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003р. №742-ІV.
20. Закон України "Про охорону земель" від 19.06.2003р. №962-ІV.
21. Закон України "Про оцінку земель" від 11.12.2003р. №1378-ІV.
22. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003р. №899-ІV.
23. Закон України "Про ратифікацію Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку" від 15.06.2004р. №1776-ІV.
24. Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004р. №1457-IV.
25. Закон України ''Про фермерське господарство" від 19.06.2003р. №973-IV.
В ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ МОРАТОРІЮ: ВИЗНАЧЕНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСАХ
ДЕРЖАВНА ІНСПЕКЦІЯ З КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ І ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ
ЛИСТ
від 22.03.2006 р. N 6-8-447/257
|
Начальнику Держземінспекції АР Крим, начальникам Управлінь з контролю за використанням та охороною земель в областях, містах Києві та Севастополі |
Щодо надання роз'яснення
Доводимо до відома, що Законом України від 09.02.2006 N 3415-IV "Про внесення змін до Земельною кодексу України" пункт 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено абзацом такого змісту: "Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої абзацом першим цього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення)".
Частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель, у випадку виявлення угод, недійсність яких встановлена вказаним Законом, матеріали перевірок направляти до органів прокуратури для вжиття відповідних заходів прокурорського реагування відносно осіб, які вчинили протиправні дії (бездіяльність), уклавши угоди щодо відчуження земельних ділянок або земельних часток (паїв) чи угоди на відчуження вказаних об'єктів на майбутнє.
Крім того, особа, яка після набрання чинності вищезазначеним Законом, використовує земельну ділянку, придбану під час дії заборони, встановленої абзацом першим пункту 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в частині відчуження земельних ділянок), вважається такою, що використовує її самовільно. Тому, підлягає адміністративній відповідальності, що передбачена статтею 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
|
Начальник інспекції |
О. М. Нечипоренко |
Довідково:
Стаття 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року N 8073-X.
Самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.