УДК 657

О.І. Коблянська, к.е.н., доц.,

кафедра обліку і аудиту,

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

 

С.І. Сейко, магістрант,

Київського національного університет ім. Т. Шевченка

 

Фінансовий кредит як форма залученого капіталу: економічна сутність, процес отримання, погашення, оподаткування та відображення в обліку

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·         Изучены теоретические основы понятия финансового кредита и практические аспекты кредитирования.

·         Рассмотрено понятие, классификацию кредитов, процесс их получения и погашения, а также особенности налогообложения и отображения в бухгалтерском учете кредитных операций.

 

Key issues that are examined:

·         Theoretical bases of the notion of financial credit and practical aspects of credit activities are studied;

·         The notion, the classification of credits, the process of their receiving and liquidating, and also the peculiarities of taxation and reflection of credit operations in accounting are examined.

 

Постановка проблеми. Діяльність підприємства на будь-якій стадії його розвитку потребує залучення позикових коштів. Сьогодні в результаті кризового стану світової економіки в процесі отримання кредиту на заваді підприємству часто виникає низка перешкод. З метою їх уникнення майбутній позичальник повинен чітко знати критерії, що застосовуються фінансовими установами при прийнятті рішення щодо видачі кредитних коштів. Не менш важливим є правильне оподаткування та відображення кредитних операцій в обліку для відображення коректних даних в податковій звітності підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням теоретичних та практичних аспектів кредитування займалися такі відомі науковці як В.Д. Лагутін, М.М. Агарков, Т.В. Бессараб, та практики М. Стрельников, Н. Бєлова та ін.

Проте на сьогоднішній день важливі питання практики надання кредитів в умовах економічної кризи залишаються нерозкритими і потребують їх подальшого висвітлення. Недостатній рівень вирішення проблем надання кредитів зумовив необхідність проведення даного дослідження.

Постановка мети статті. Метою статті є обґрунтування теоретичних основ поняття фінансового кредиту та висвітлення практичних аспектів отримання та погашення фінансового кредиту підприємствами.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

·   виявити рівень дослідження поняття кредиту в науково-практичній літературі;

·   виділити основні критерії надання банківського кредиту;

·   розглянути порядок оподаткування кредитних операцій та їх відображення в бухгалтерському обліку.

Основний матеріал дослідження. Фінансову основу підприємства складає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Вони дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів та підвищити ринкову вартість підприємства.

Позичковий капітал підприємства – це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, поверненості та платності [7]. До складу залученого капіталу входять:

- короткострокові і довгострокові зобов’язання;

- кредиторська заборгованість.

Зобов’язання, що мають короткостроковий та довгостроковий характер, найчастіше на практиці представлені у формі кредиту.

Економічною наукою категорія кредиту переважно розглядається як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке тлумачення поняття кредиту витікає з походження даного терміну від латинського «creditum», що в перекладі означає «вірю», «довіряю» [8, с.64]. Це визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту. При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:

- кредит необхідно розглядати як специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на довірі;

- економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

- кредит є актом передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та власності.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків, що часто призводило до повного розорення позичальників. Для зазначеної форми відносин характерним є те, що позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами – купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим ґрунтом, де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, то це і спонукає до виникнення кредитних відносин.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ фінансовим кредитом є засоби, надані в позику юридичній чи фізичній особі на визначений строк та під відсотки [9]. Надання кредитів згідно зі п.п.6 п.1 ст.4 вищезазначеного Закону є фінансовою послугою, яку, в свою чергу, можуть надавати лише фінансові установи. В окремих, передбачених законодавством випадках, суб’єктом, що має право надавати фінансові кредити, може бути фізична особа - підприємець.

Фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до законодавства надає одну або декілька фінансових послуг і внесена у відповідний реєстр в порядку, встановленому законом (пп.1 п.1 ст.1 Закону № 2664-ІІІ) [9]. До складу фінансових установ відносять: банки, кредитні союзи, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Національний банк України та Кабінет Міністрів України встановлює, регулює та контролює правила надання фінансових кредитів.

Нормативно-правове регулювання процесу кредитування.

Основним документом, що регулює порядок надання, використання та погашення кредитів є Положення «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246, зі змінами та доповненнями [10]. Також законодавчими актами, які регулюють процес надання фінансових послуг як банками, так і небанківськими установами, є:

§  Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ;

§  Закон України «Про заставу» від 02. 10.1992 р. № 2654- ХІІ;

§  Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. № 784- ХІV;

§  Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664 – ІІІ;

§  положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій банків» , затверджене постановою Правління НБУ 06.07.2000 р. № 279;

§  постанова КМУ та НБУ «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей (FATF)» від 28.08.2002 р. № 1124;

§  положення Закону України «Про попередження і протидію легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249 – ІV, зі змінами і доповненнями.

Відповідно до п.2 розділу ІІ Положення № 246 фізичні та юридичні особи можуть використовувати наступні форми кредиту: банківський; комерційний; іпотечний; лізинговий; консорціумний; бланковий; споживчий та інші.

Банківський кредит. Найбільш поширеною формою кредиту є банківський кредит. Ще класик банківського права М.Агарков зазначав, що надання кредитів є однією з основних функцій банку [1, с.219]. В процесі діяльності, пов’язаної з кредитуванням, банк ризикує не лише власними грошовими засобами, а й залученими коштами. Тому держава встановлює особливі правила щодо здійснення кредитної діяльності банків.

Аналіз економіко-правової літератури та законодавства, проведений такими науковцями як Лагутін В.Д., Хімічева Н.І., Борисов Є.Ф., Орлов М.Ф., Агарков М.М., дає змогу виділити наступні ознаки банківського кредиту:

-       банківський кредит виступає основною формою кредиту, за яким кошти в готівковій чи безготівковій формі надаються банками в тимчасове користування;

-       банківський кредит є різновидом позики, що надається банком як специфічним суб’єктом. Наслідком сформованої в Україні дворівневої банківської системи є наявність кредиту центрального банку та кредиту комерційного банку України;

-       позичковий капітал, сформований в результаті накопичення тимчасово вільних коштів та призначений  для його розміщення банком на власних умовах та на власний ризик з метою отримання прибутку, являється основою надання кредиту;

-       банківський кредит надається суб’єктам підприємницької діяльності, фізичним особам та державі;

-       розрізняють внутрішні та міжнародні кредити за сферою застосування;

-       особливою умовою надання банківського кредиту є дотримання принципів кредитування: зворотності, оплатності, строковості, цільового призначення, матеріальної забезпеченості, недотримання яких може призвести до визнання недійсним кредитного договору, що веде до застосування НБУ санкцій до банків та припинення кредитних відносин;

-       принципи зворотності та оплатності ґрунтуються на тому, що банківський кредит передбачає не тільки повернення суми грошової позики, а й отримання прибутку у вигляді комісійних та кредитних відсотків за користування кредитом;

-       залежно від того, хто є позичальником і з якою метою використовується кредит, розрізняють кредити виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні;

-       у відповідності до цільового призначення (на поточні як капітальні витрати) кредити класифікують на кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити в основні фонди;

-       за принципом матеріальної забезпеченості виділяють забезпечені, тобто банківські, та незабезпечені (персональні) кредити. Забезпечення банківських кредиті ґрунтується на наявності застави, гарантіях, страхуванні кредитного ризику;

-       відповідно до принципу строковості вирізняють короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити банків;

-       кредитний договір є невід’ємним письмовим документом у процесі здійснення кредитних відносин, який визначає взаємні зобов’язання і відповідальність обох сторін і не може змінюватись в односторонньому порядку і без згоди цих сторін;

-       у разі недотримання клієнтами банків умов договору законодавством, актами банків та угодами банків з клієнтами передбачено застосування кредитних санкцій [1, с. 217-218].

Виходячи із вищесказаного підсумуємо, що банківський кредит є основною формою кредиту, за яким банк на підставі ліцензії надає кошти у тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних операцій на умовах, передбачених законодавством та кредитним договором.

Загалом банківські кредити класифікують за наступними ознаками: - за строками використання: короткострокові (до 1 року), довгострокові (більш як на 1 рік); - за забезпеченням: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансами, майном третьої особи), з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові); - за ступенем ризику: стандартні кредити, кредити з підвищеним ризиком; - за методами надання: в разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (з обумовленою датою надання; відповідно до потреби); - за строками погашення: одночасно, в розстрочку, достроково (за вимогою кредитора чи заявою позикодавця), з регресією платежу, по закінченню обумовленого періоду.

Порядок отримання кредиту. Позичальник звертається до банківської установи з метою отримання кредиту у формі листа, клопотання, заявки чи заяви. Обов’язковим є зазначення у зверненні необхідної суми кредиту, його мети, строків погашення та форми забезпечення. Банк встановлює розмір відсоткової ставки та порядок сплати відсотків, які  зазначаються в кредитному договорі. Факторами впливу на розмір відсоткової ставки є ступінь кредитного ризику, наявність забезпечення, попит і пропозиція на кредитному ринку, строк використання кредиту, розмір облікової ставки тощо.

В разі отримання юридичною особою-позичальником одноразового кредиту на придбання товарів або на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, він подає до банку копії цих контрактів і угод та інші документи, що свідчать про джерело погашення кредиту. У разі отримання кредиту на витрати, що протягом календарного року не перекриваються надходженнями, банку надаються прогнозні розрахунки необхідності короткострокового кредиту на рік із поквартальним розподілом.

Таким чином, для оформлення кредиту до банку подається пакет документів, що містить:

1.     заяву (клопотання, лист) на отримання кредиту за формою, що встановлена банком;

2.     анкету позичальника, форму якої визначає банк;

3.     копії установчих документів, нотаріально завірені;

4.     копію свідоцтва про реєстрацію, завірену нотаріально;

5.     копії передбачених законодавством ліцензій, завірені нотаріально;

6.     бізнес-план, техніко-економічні обґрунтування отримання кредиту з розрахунком рентабельності та окупності об’єкта кредитування;

7.     довідку-розрахунок повернення кредиту та нарахованих відсотків;

8.     копії контрактів, договорів, протоколів намірів з продавцями та покупцями та інших документів, які стосуються кредиту (договори оренди приміщень, документи про право власності на землю або право постійного чи тимчасового користування нею);

9.     документи з забезпечення кредиту (по заставі майна, заставі нерухомості, гарантії, копії документів щодо вартісної оцінки предмету застави);

10.     документи, які стосуються страхування (страховий поліс, договір страхування, умови страхування тощо);

11.     інформацію про отримані кредити в інших банках;

12.     довідку з податкової інспекції про наявність у підприємства поточних рахунків в банках;

13.     фінансову звітність за останній звітний рік чи півріччя.

Якщо поточний рахунок позичальника знаходиться в іншому банку, то перелік зазначених документів доповнюється карткою зі зразками підписів, завіреною банком, та довідкою банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками.

Після надання підприємством банківській установі всіх необхідних документів, банківські працівники, на підставі Положення НБУ про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банків, розраховують критерії фінансового стану позичальника. До них відносять: платоспроможність, фінансову стійкість, рентабельність та систему грошових потоків позичальника.

Експертні висновки, зроблені після вищевказаних розрахунків, з пропозиціями з видачі кредиту працівник кредитного підрозділу подає в Кредитний комітет банку. Чим гіршими будуть зазначені коефіцієнти, тим нижчим виявиться клас позичальника і тим більше банку доведеться створювати страхові резерви по такому кредиту, а значить, менш вигідним для банку стане такий кредит.

Існує класифікація НБУ, що поділяє позичальників на наступні класи:

-         клас «А». Якщо підприємство відноситься до вказаного класу, то його фінансова діяльність знаходиться на дуже високому рівні, а забезпечення по кредиту є першокласним;

-         клас «Б». Підприємство, віднесене до даної групи здійснює фінансову діяльність, що є близькою по характеристикам до класу «А», але ймовірність підтримки її на такому рівні протягом тривалого часу є незначною, забезпечення по кредиту не викликає жодних сумнівів;

-         клас «В». На підприємстві такого класу фінансова діяльність є задовільною та вимагає посилення контролю, наявні деякі труднощі з забезпеченням кредиту, але ситуація може налагодитись та фінансовий стан позичальника покращиться;

-         клас «Г». В разі, коли підприємство відноситься до класу «Г», його фінансова діяльність незадовільна і забезпечення кредиту є сумнівним;

-         клас «Д». Таке підприємство має збиткову фінансову діяльність, кредит не забезпечений ліквідною заставою [2, с.21].

Бухгалтерський облік кредитних операцій. Порядок відображення кредитних операцій в бухгалтерському обліку регулюється П(С)БО 11 «Зобов’язання», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. №20, зі змінами та доповненнями (далі – П(С)БО 11) [5].

Відповідно до П(С)БО 11 зобов’язання поділяють на  довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання та доходи майбутніх періодів. Оскільки дана стаття присвячена питанню фінансового кредиту як форми залученого капіталу, розглянемо більш детально відображення саме довгострокових та поточних зобов’язань на рахунках бухгалтерського обліку.

Довгостроковий кредит банку є зобов'язанням, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Його треба розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більшим, аніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове. Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Відповідно до П(С)БО 11 теперішньою вартістю є дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка буде очікувано необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства. Облік довгострокових кредитів позичальник здійснює із застосуванням рахунка 50 «Довгострокові позики».

Згідно з П(С)БО 11 «Зобов'язання» одним із видів поточних зобов'язань є короткострокові кредити банків. Визначення поточних зобов'язань наведене в П(С)БО 2 «Баланс», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87, зі змінами та доповненнями (далі – П(С)БО 2), відповідно до якого поточні зобов'язання – це зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу підприємства чи повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення та обліковуються на рахунку 60 «Короткострокові позики».

Крім того, для узагальнення інформації про стан розрахунків за поточними зобов'язаннями, переведеними з довгострокових, при настанні строку погашення протягом дванадцяти місяців з дати балансу передбачений рахунок 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями».

Для обліку нарахованих відсотків за використання грошових коштів, отриманих у кредит, позичальник застосовує субрахунок 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками» і здійснює нарахування відсотків згідно з умовами договору позики незалежно від події сплати відсотків. Для обліку витрат, пов'язаних з нарахуванням та сплатою відсотків за користування кредитом, використовується субрахунок 951 «Відсотки за кредит».

Розглянемо на прикладі порядок відображення операцій, пов’язаних з отриманням та погашенням фінансового кредиту, в бухгалтерському обліку.

Приклад 1. Отримання та погашення короткострокового кредиту.

Підприємство 03.07.2009 р. отримало від банку кредит на купівлю запасів в розмірі 20 тис.грн. до кінця 2009 року під 30% річних. Відсотки за користування кредитом сплачуються в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту. Кредит погашено 31.12.2009 р.

Спершу розрахуємо суму відсотків, що підлягають сплаті щомісяця. Використовуємо формулу:

П = ∑ кр х С : 100% : 365 х Д,    де:

П – сума відсотків за кредит;

∑ кр – сума кредиту;

С – відсоткова ставка за кредит, річних;

365 – кількість календарних дні у році;

Д – кількість календарних днів у місяці.

Здійснивши розрахунки, можемо обчислити суми, які підприємство зобов’язане нарахувати та сплатити протягом дії кредитного договору, як це відображено в таблиці 1.

Таблиця 1.

Графік погашення відсотків та основної суми короткострокового кредиту

 

Нарахування та сплата відсотків та основної суми кредиту відображаються в бухгалтерському обліку проводками, що показані в таблиці 2.

Таблиця 2.

Відображення операцій з отримання та погашення суми кредиту та відсотків за кредитом

 

Дещо в іншому порядку відбувається порядок розрахунку, нарахування та сплати відсотків по довгостроковому кредиту. Розглянемо наступний приклад.

Приклад 2. Отримання та погашення довгострокового фінансового кредиту.

Підприємство 03.07.2009 р. отримало від банку кредит на закупівлю нової технологічної лінії обладнання в розмірі 100 тис.грн. на два роки під 20% річних. Дата повернення кредиту – 03.07.2011 р. Відсотки за користування кредитом протягом двох років сплачуються щороку в перший робочий день липня. За умовами договору у разі порушення строку погашення основної суми боргу та несвоєчасної сплати відсотків за нього пеня складає 0,005% за кожен день прострочення платежу. За умовами прикладу сума основного боргу була сплачена 31.07.2011 р., а сума відсотків за кредитом була виплачена вчасно, тобто пеня буде нарахована за прострочення сплати основної суми боргу на 28 днів.

Загальну суму відсотків за користування довгостроковим кредитом розраховуємо за формулою:

П = ∑ кр х С : 100% х N,    де:

П – сума відсотків за кредит;

∑ кр – сума кредиту;

С – відсоткова ставка за кредит, річних;

N – кількість років, на які надано кредит.

За умовами наведеного прикладу:

П = 100 000 х 20% : 100% х 2 = 40 000 (грн.)

Отже, враховуючи простроченість платежу основної суми боргу протягом двох років підприємство сплатить такі кошти, як це показано в таблиці 3.

Таблиця 3.

Графік погашення відсотків та основної суми довгострокового кредиту

 

Позичальник в бухгалтерському обліку операції з отримання та погашення довгострокового кредиту, відсотків та пені за простроченими платежами буде відображати так, як подано в таблиці 4.

Таблиця 4.

Відображення операцій з отримання та погашення суми кредиту та відсотків за кредитом

 

Оподаткування кредитних операцій. Основним законодавчим актом, що регулює питання фінансового кредиту є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями (далі – Закон про податок на прибуток) [6]. Відповідно до п.п. 1.11.1 ст. 1 даного Закону фінансовим кредитом вважаються кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, котрі мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, у позику юридичній або фізичній особі на певний строк, для цільового використання під відсоток.

Відповідно до п.п. 7.9.1 ст. 7 Закону про податок на прибуток кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку з отриманням фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також повернення основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню. Також згідно п.п. 7.9.2 ст.7 даного Закону не включаються до складу валових витрат суми коштів у зв’язку з поверненням основної суми кредиту іншим особам-кредиторам, а також із наданням кредиту іншим особам-дебіторам.

Стосовно суми відсотків, сплачуваної кредитору, на підставі п.п. 5.5.1 ст.5 Закону про податок на прибуток позичальник має право включити її до складу валових витрат. Відповідно до вказаного підпункту до складу валових витрат входять будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Але існують певні обмеження щодо включення відсотків по кредитам до складу валових витрат звітного періоду. Так, згідно п.п. 5.5.2 ст.5 Закону про податок на прибуток, платникам податків, 50% і більше статутного фонду яких перебувають у власності чи управлінні осіб, котрі є нерезидентами, а також є неприбутковими (відповідно до п. 7.11 ст. 7 зазначеного Закону), віднесення витрат на виплату або нарахування відсотків за борговими зобов’язаннями на користь вищезазначених осіб до складу валових витрат у будь-якому податковому періоді дозволяється у сумі, що не перевищує суми доходів такого платника податків протягом звітного періоду, отриманих у вигляді відсотків, збільшеної на суму, що дорівнює 50% оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми отриманих відсотків.

Також окремо розглянемо ситуацію, коли позичальник отримує кредит для придбання, виготовлення (будівництва) та поліпшення основних виробничих фондів, оскільки позичальник може стикнутись з питанням, чи включаються витрати, пов’язані зі сплатою відсотків до валових витрат чи вони, збільшуючи балансову вартість об’єктів основних фондів, підлягають амортизації?

У даному випадку необхідно звернутись до пп. 8.1.2 та 8.4.1 ст.8 Закону про податок на прибуток, якими визначено перелік витрат, що збільшують балансову вартість основних фондів і відповідно підлягають амортизації. Витрати на сплату відсотків за фінансовий кредит в зазначений перелік не включено. Отже, такі суми позичальник включає до складу валових витрат на підставі п.п. 5.5.1 ст. 5 визначеного Закону.

Для відображення в декларації про прибуток підприємства витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків за отриманий фінансовий кредит, передбачено рядок 27, який заповнюється на підставі показників рядків 29.6-29.8 додатка 3 до Декларації.

Висновки. В ході дослідження нами було проаналізовано сутність поняття кредиту, нормативно-правову базу, що регулює операції з кредитування; виділено основні ознаки та види кредиту, а також висвітлено процес отримання позики та критерії, що застосовуються фінансовими установами при її видачі. Це дозволяє зробити наступні висновки:

1.     Еволюцію кредитних відносин можна простежити з моменту зародження товарного виробництва та обміну і до сьогодні. Якщо в давні часи позичальниками виступали переважно дрібні виробники, то в сучасних умовах навіть найкрупніші компанії здійснюють свою фінансову діяльність із залученням позикових коштів.

2.     Фінансовим кредитом є засоби, надані фінансовою установою в позику юридичній чи фізичній особі на визначений строк та під відсотки. В Україні регулювання кредитних відносин здійснюється Національним банком України, Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України.

3.     Найпоширенішою формою кредиту є банківський кредит, але, крім того, розрізняють комерційний, споживчий, іпотечний, лізинговий, консорціумний, бланковий та інші види кредиту.

4.     До моменту звернення до фінансової установи з метою отримання позики, раціональним є проведення підприємством аналізу власної привабливості в якості позичальника для банку. Основними показниками, які необхідно проаналізувати є коефіцієнти ліквідності (миттєвої, поточної, загальної), коефіцієнти стійкості, рентабельності (активів, продажу), аналіз грошових потоків. Після ретельного аналізу підприємство має змогу віднести себе до однієї з груп за класифікацією НБУ та оцінити свої шанси щодо отримання кредиту.

5.     Відображення кредитних операцій на рахунках бухгалтерського обліку здійснюється згідно з П(С)БО «Зобов’язання» і передбачає використання рахунків 50 «Довгострокові позики» та 60 «Короткострокові позики» для основних сум кредиту та субрахунків 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками», 951 «Відсотки за кредит» для операцій по нарахуванню та сплаті відсотків за кредитами.

6.     Оподаткування операцій з отримання та погашення основної суми боргу та відсотків за користування фінансовим кредитом регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, відповідно до якого основна сума боргу не включається ні до складу валових витрат кредитора, ні до складу валових доходів позичальника. А сума відсотків, нарахована на основну суму кредиту включається до валових витрат позичальника, платника податку на прибуток, і відноситься до валового доходу звітного періоду кредитора.

 

Список використаних джерел

1.           Закон України № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. – електронний ресурс. – режим доступу до ресурсу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=334%2F94-%E2%F0

2.           Закон України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ. – електронний ресурс. – режим доступу до ресурсу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2664-14

3.           Положення «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246. – електронний ресурс. – режим доступу до ресурсу :   http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1045.2824.2

4.           П(С)БО 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87. – електронний ресурс. – режим доступу до ресурсу :     http://buhgalter911.com/Res/PSBO/PSBO2.aspx

5.           П(С)БО 11 «Зобов’язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. N 20. – електронний ресурс. – режим доступу до ресурсу :    http://buhgalter911.com/Res/PSBO/PSBO11.aspx

6.           Бессараб Т.В. Проблемні питання визначення поняття «банківський кредит» / Т.В. Бессараб //  Наукові записки. –  № 22. –  2003. – С. 217-220.

7.           Ковальов В.В. Фінансовий аналіз: Керування капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності. - М.: Фінанси і статистика, 1997h., - 324 с.

8.           Коноплицький В.А., Філіна А.І. Маркетинг, ринок, фінанси. Термінологічний словник – довідник. – К.: «Імекс», 2002. – 184 с.

9.           Наталия Канарева, Светлана Щербина. Особенности получения кредитов от банков, других финучреждений / Н. Канарева, С. Щербина // Дебет–Кредит. - спецприложение – 2006. – С. 42.

10.      Юлия Ольжич. Банковский кредит от «А» до «Я» / Ю.Ольжич // Все для бухгалтера в торговле. - № 10 (52). – 2004. – С. 11.