УДК 347.278

 

А.В. ЧУПІС,

д.е.н., проф., завідувач кафедри фінансів

М.М. ГЕЄНКО ,

 к.е.н., доц. кафедри фінансів

Сумський національний аграрний університет

 

Фінансовий механізм іпотечних відносин

в аграрній сфері

 

· Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

 Рассматривается одно из теоретических направлений построения технологической пирамиды ипотечных отношений в условиях глобализации и место аграрного сектора Украины в этом процессе.

Предлагается финансовый механизм ипотечных отношений при использовании земли сельскохозяйственного и несельскохозяйственного назначения на базе ипотеки с обратным аннуитетом с целью обеспечения социально-экономического развития общества.

 

· Key issues that are examined:

One of theoretical directions of construction of mortgage relations technological pyramid in the conditions of globalization and place of agrarian sector of Ukraine in this process are examined.

The financial mechanism of mortgage relations in using of farmland and non-farmland on the base of mortgage with reverse annuity for providing socio-economic development of society is offered.

 

 

Постановка проблеми. Минуло сім років з часу прийняття нової редакції Земельного Кодексу України та чотири роки з дня вступу в дію Закону України «Про іпотеку», тобто основних нормативно-правових актів, в яких констатувалася можливість запровадження кредитування під заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення в аграрному секторі економіки України. Проте, до цього часу через певні обставини, в першу чергу економічного, правового і політичного характеру зазначена можливість залишається тільки на папері. Незважаючи на це сільське господарство розвивається, Україна вступила до світової організації торгівлі та є невід’ємним елементом процесу глобалізації сучасного господарського життя. Тому, незважаючи на вищезгадані проблеми, необхідно шукати нові технології та механізми запровадження кредитування під заставу земельних ділянок або ж речових та майнових прав на них.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні положення організації іпотечного кредитування та розвитку земельних відносин займають чільне місце у працях вітчизняних вчених, зокрема: Саблука П.Т., Дем’яненка М.Я., Федорова М.М., Василика О.Д., Лайка П.А., Месселя-Веселяка В.Я., Третяка А.М., Стецюка П.А., Гудзь О.Є., Євтуха О.Т. та інших. Недостатньо вивченими залишаються питання організації іпотечного кредитування в умовах вступу України до СОТ та глобалізації сучасного господарського життя.

Мета написання статті полягає в пошуку нових механізмів розвитку іпотечних відносин в аграрній сфері з урахуванням вступу України до СОТ та побудови національної системи іпотечного кредитування.

Результати дослідження. Перед тим, як перейти до розгляду фінансового механізму іпотечних відносин, хотілося б зупинитися на питаннях глобалізації, а точніше на одній із теорій побудови технологічної піраміди сучасного глобалізованого світу, запропонованої Делягіним М.Г. [1].

Взагалі глобалізація – це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності. Глобалізація сьогодні є реальним аспектом сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший хід розвитку нашої планети. Вона зачіпає всі області громадського життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію і т.д.

На вершині технологічної піраміди сучасного глобалізованого світу знаходяться творці нових технологічних принципів, які повністю контролюють і самостійно формують ринки і напрямки реалізації свого продукту. Його ефективність настільки висока, що він – продукт, як правило, практично не розповсюджується на відкриті ринки, здійснюючи купівлю-продаж переважно всередині відповідних транснаціональних корпорацій. Таким чином, ринки нових технологічних принципів носять не просто керований, але по суті внутрішній для крупних суб'єктів світової економіки характер і контролюються ними не стільки комерційно, скільки найбільш жорстко – організаційно.

Другий «поверх» технологічної піраміди утворює реалізація нових принципів, тобто їх втілення в «ноу-хау» – виробничі технології, що безпосередньо можуть бути реалізовані. Виробники продуктів цієї групи також безпосередньо контролюють процес їх реалізації, хоч і в значно меншому ступені, ніж представники першого «поверху». Адже, на відміну від нових технологічних принципів, «ноу-хау» в достатньо великих об'ємах регулярно поступають на відкриті ринки, хоча продаж їх звичайно і носить неповний характер, стосуючись не самої власності на «ноу-хау», а лише права їх використання і, іноді, обмеженого тиражування, – ліцензій.

Третій, четвертий і останній, п'ятий рівні технологічної піраміди утворюють виробники товарів, що використовують в тій або іншій формі розроблені на другому рівні «ноу-хау». Ці рівні послідовно перетікають один в одного в міру спрощення і зниження ступеня унікальності товарів, що виробляються: від унікальних споживчих товарів, устаткування і послуг, що поступають на відкритий ринок, але ще дозволяють виробнику повністю контролювати його, - до просто складних і, на останньому, п'ятому рівні, що створює фундамент піраміди, - до однорідних «біржових» товарів, ринки яких повністю контролюються споживачами і є тому найменше стабільними, а орієнтація на них виробника або країни слугує для них чинником стратегічного ризику.

Кожна національна економіка, як правило, прив'язана переважно до одного з рівнів технологічної піраміди, пануючими в ній, тобто найбільш поширеними і значущими для неї технологіями. Тому описана технологічна піраміда створює, тим самим, основу міжнародного розподілу праці і, відповідно, основу міжнародної ієрархії політичної впливовості різних країн. Кожна країна опиняється в своїй «технологічній ніші», від якої залежить і ступінь її впливовості, і ключові економічні (а значить – і політичні) партнери.

Принципово важливо розуміти, що рівні технологічної піраміди не тільки не ізольовані один від одного, але, навпаки, найтіснішим чином взаємозв'язані. Кожен нижчий рівень у прямому розумінні слова слугує фундаментом для подальшого, забезпечуючи його сировиною і напівфабрикатами (у всіх сенсах цього слова, включаючи інтелектуальну сировину – ідеї, молодих фахівців і просто здатних студентів), одержуючи від них технології виробництва і управління або просто устаткування.

Для створення нових технологічних принципів піонери освоєння технологій – США – привертають, в першу чергу, спекулятивний фінансовий капітал, висока мобільність якого найкращим чином відповідає мінливості технологій, розробка яких здійснюється з його допомогою.

Проте широкомасштабне вкладення спекулятивного фінансового капіталу в створення звичайних технологій виявляється неефективним і навіть небезпечним для національних економік країн, що розвиваються (та і більшості розвинених), тому що він (фінансовий капітал) йде, залишаючи після себе одні руйнування, не встигнувши створити нічого реального.

Ми не будемо дискутувати про те, на якому рівні технологічної піраміди знаходиться Україна взагалі та аграрний сектор зокрема, проте зауважимо, що спекулятивний фінансовий капітал можна порівняти з тими фінансовими ресурсами, які в більшості випадків сьогодні панують в сільському господарстві України завдяки короткостроковим орендним відносинам. Зазначені ресурси спрямовані не на сталий розвиток аграрного сектора економіки країни, а на отримання якомога більшого відсотка на вкладений капітал. Тому для подолання зазначених явищ необхідно застосовувати нові технології і механізми, в тому числі і фінансові за рахунок розвитку земельного іпотечного кредитування.

На нашу думку, фінансовий механізм іпотечних відносин в аграрній сфері повинен передбачати комплексну взаємодію фінансових методів, фінансових інструментів і фінансових важелів з відповідним блоком правового, методичного та організаційного забезпечення, за допомогою якого здійснюється ефективне використання земельних ділянок як сільськогосподарського так і несільськогосподарського призначення задля забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

З нашої точки зору фінансовий механізм іпотечних відносин повинен передбачати поетапний викуп органами державної влади земельних паїв у тих власників, які не бажають чи не в змозі самостійно їх використовувати на основі іпотеки зі зворотнім аннуїтетом, здійснення концентрації та передачі у користування шляхом встановлення емфітевзису ефективним вітчизняним господарям.

Іпотека зі зворотним аннуїтетом (reverse-annuity mortgage, RAM) – це зворотна рентна іпотека, або зворотний іпотечний інструмент. В класичному розумінні при іпотеці зі зворотним аннуїтетом позичальник отримує позику, яку повертає наступною передачею прав на нерухомість у визначений договором термін [3].

Адаптуючи зазначений вище фінансовий інструмент до наших умов, пропонуємо наступний механізм кредитування при іпотеці зі зворотним ануїтетом. Між покупцем (органом державної влади), продавцем (власником земельного паю чи спадкоємцем), кредитором (банківською установою чи державним або недержавним пенсійним фондом у разі необхідності) укладається договір, в якому містяться наступні умови:

1.     Право власності на земельний пай переходить до покупця.

2.     Кредитор відкриває особовий рахунок для продавця і зобов’язується перераховувати щомісячно або щоквартально на протязі зазначеного в договорі періоду суму грошових коштів, яку в деяких випадках умовно можна назвати – додаткове пенсійне забезпечення.

3.     Покупець укладає з кредитором договір, відповідно до якого кредитор бере зобов’язання перераховувати на особовий рахунок продавця зазначену в договорі суму (табл. 1), а покупець компенсувати відповідну суму разом з певним відсотком.

Таблиця 1

Періодичні виплати при іпотеці зі зворотнім аннуїтетом на одну людину при середньому розмірі земельного паю – 4 га

 

За нашими підрахунками, якщо держава буде викуповувати 10% земельних паїв щорічно, причому половина з них на умові іпотеки зі зворотнім аннуїтетом, то на ці цілі необхідно щорічно спрямовувати від 3 до 9 млрд. грн., що є цілком реальним.

Використовувати емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) як механізм передачі земельних ділянок ефективним господарям доцільно з двох причин:

1) в сільському господарстві повинна бути альтернатива орендним відносинам;

2) за своїм соціально-економічним призначенням і правовим змістом, емфітевзис є інститутом, що має багато спільних рис з інститутом оренди землі. Основні відмінності між ними полягають у тому, що право емфітевзису, на відміну від права оренди землі, можуть установлюватися на невизначений термін (загальноприйнято 99 років) і, головне, на сьогоднішній день відчужуватися на підставі цивільно-правових правочинів, тобто передаватись в заставу при земельному іпотечному кредитуванні.

Спробуємо також розглянути, чи не суперечить запропонований механізм іпотечних відносин в аграрній сфері зобов’язанням України при вступі до СОТ. Взагалі, згідно з додатком 2 до Угоди про сільське господарство всі заходи щодо державної підтримки сільського господарства умовно поділені на три групи, або розкладені по різнокольорових скриньках: «зеленій», «блакитній» і «жовтій» (чи «бурштиновій») [2].

До «зеленої скриньки» належать заходи, не спрямовані на підтримку обсягів виробництва та цін виробників, отже, не порушують принципів справедливої конкуренції.

Державні витрати в межах «зеленої скриньки» можуть здійснюватись у таких напрямах:

-       наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

-       ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;

-       сприяння збуту сільгосппродукції, у тому числі збирання, обробка та поширення ринкової інформації;

-       удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;

-       утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;

-       забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;

-       підтримка доходів виробників, не пов’язана з видом і обсягом виробництва;

-       сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;

-       охорона навколишнього середовища;

-       програми регіонального розвитку.

Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи «зеленої скриньки» в будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бюджету.

Немає також заперечень проти бюджетного фінансування заходів «блакитної скриньки», оскільки вони спрямовані на обмеження перевиробництва (скорочення поголів’я худоби, посівних площ тощо).

Найбільш дискусійним питанням при вступі України до СОТ є заходи «жовтої скриньки». До них належать заходи внутрішньої підтримки, що справляють викривлюючий вплив на торгівлю і виробництво:

-       дотації на продукцію тваринництва та рослинництва;

-       дотації на племінне тваринництво;

-       дотації на елітне насінництво;

-       дотації на комбікорми;

-       компенсація частини витрат на міндобрива та засоби захисту рослин;

-       компенсація частини витрат на енергоресурси;

-       цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію;

-       надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими за ринкові;

-       закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові;

-       пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів;

-       пільги на транспортування сільгосппродукції;

-       витрати лізингового фонду та деякі інші.

На нашу думку запропоновані заходи відносяться до державних витрат в межах «зеленої скриньки», можуть класифікуватися як «удосконалення землекористування», «сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва», «охорона навколишнього середовища» та фінансуватися без обмежень.

На основі проведених досліджень можна зробити наступний висновок. Не зважаючи на те, що запропонований фінансовий механізм іпотечних відносин в аграрній сфері, який базується на послідовному використанні таких фінансових інструментів як іпотечна позика зі зворотним аннуїтетом, передача прав користування земельними ділянками на основі емфітевзису та, потенційно, застава речових прав на нерухоме майно, має дискусійний характер, потребує відповідного законодавчого, методичного та інституційного забезпечення, він може вирішити питання інвестиційно-інноваційного розвитку земельних відносин та підвищення ефективності використання земельного фонду України в аграрній сфері.

 

Список використаних джерел

1.     Делягин М. Г. Мировой кризис: общая теория глобализации. – М.: ИНФРА-М, 2003. – 768с.

2.     Кваша С., Жемойда О. Вступ до СОТ: перспективи для аграрної економіки. – К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 29с.

3.     Чупіс А.В., Геєнко М.М. Земельна іпотека. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2007. – 315с.

4.     Шпичак О.М. СОТ та економічні проблеми АПК України // Агроінком, 2008. - № 3-4. – С.18-23.