УДК 336:338.43
Г.Ф. МАЗУР, к.е.н., докторант*,
Уманський національний університет садівництва
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ПОТОКАМИ АПВ УКРАЇНИ
Питання, які розглядаються:
Розглянуто проблеми щодо фінансово-економічного механізму управління фінансовими потоками АПВ України.
Здійснено моніторинг виявлених проблем у контексті реалій сучасного економічного простору, а також запропоновано власні підходи до їх вирішення.
Ключові слова: фінансові ресурси, управління фінансовими ресурсами, фінансові потоки, державне регулювання.
Вопросы, которые рассматриваются:
Рассмотрены проблемы относительно финансово-экономического механизма управления финансовыми потоками АПК Украины.
Проведен мониторинг выявленных проблем в контексте реалий современного экономического пространства, а также предложены собственные подходы их решения.
Ключевые слова: финансовые ресурсы, управление финансовыми ресурсами, финансовые потоки, государственное регулирование.
Issues that are examined:
The problems of financial and economic mechanism of management of financial flows of agro-industrial production in Ukraine were considered.
Done monitoring detected problems in the context of the realities of modern economic space and suggested own approaches to their solution.
Keywords: financial resources, financial management, financial flows, government regulation.
Постановка проблеми. Проблеми фінансово-економічного механізму ефективного управління фінансовими потоками АПВ є важливими в ринковому середовищі. Передусім це зумовлено змінами технології агропромислового виробництва, виходом на нові ринки, розширенням або згортанням обсягів. випуску продукції, появою нових видів підприємницької та економічної діяльності. Ускладнюють вирішення цих питань тенденції розвитку локальної і загальної ринкової ситуації, а саме: малопередбачувані зміни попиту, жорсткість цінової конкуренції на традиційних ринках, диверсифікованість і завоювання нових ринкових ніш, зростання ризиків при проведенні фінансових операцій тощо. Для остаточного розв'язання зазначених проблем потрібна розробка фінансової стратегії щодо залучення, акумуляції, розміщення, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів, що призводить до зростання ролі специфічних фінансових завдань, в колі яких передусім проблеми пов’язані з кругообігом фінансових ресурсів та оптимізацією фінансових потоків.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення наукових літературних джерел з даної проблеми засвідчує, що вчені-економісти завжди приділяли багато уваги проблемам пов’язаним з кругообігом фінансових ресурсів та оптимізацією фінансових потоків. Нині суттєві пропозиції методичного та практичного характеру з проблем формування та функціонування фінансово-економічного механізму управління фінансовими потоками АПВ внесли такі відомі вчені дослідники як О. Гудзь, П. Саблук, П. Стецюк, А. Чупіс та деякі інші. Проте в умовах трансформації економічних відносин багато аспектів цієї важливої проблеми вимагають подальших поглиблених досліджень з метою пошуку шляхів оптимального їх вирішення.
Розгляд питань пов’язаних з оптимізацією фінансово-економічного механізму управління фінансовими потоками АПВ має велике теоретичне і практичне значення. Однак, в українській економічній літературі ще не достатньо досліджено фінансові потоки в агропромисловому виробництві як адекватне відображення матеріальних ресурсів і продуктів діяльності ринкових суб’єктів. Як наслідок, існує неузгодженість у методології й організації моніторингу, аналізу та контролю за рухом фінансових ресурсів, що здійснюються господарюючими суб’єктами в аграрній сфері. Відповідно, рішення, які приймаються суб’єктами управління фінансовими процесами, не завжди спираються на адекватне відображення стану економіки в цілому і окремих її сфер, що негативно позначається на ефективності агропромислового виробництва. Недостатнє опрацювання окреслених проблемних питань, а також їх методичне та практичне значення визначають актуальність даної праці, її мету та завдання.
Виклад основного матеріалу. Відомо, що кількісний вираз показників, що характеризують предмет дослідження, суттєво залежить від того, як цей предмет визначений. Термін "фінансовий потік" останнім часом набув великої популярності і став часто вживаним. Але проблема полягає в тому, що цей термін остаточно й однозначно не визначений.
Так, російські вчені Ю. Плущевська і Л. Старикова фінансовими потоками називають "зміни фінансових активів і зобов’язань секторів економіки за період здійснення фінансових операцій" [4, с. 119]. У великому економічному словнику фінансовий потік тлумачиться або як перелив фінансових ресурсів через посередників, або як напрями використання фінансових ресурсів [5]. Втім, більшість вчених вживає термін "фінансовий потік", коли аналізується загальна схема руху коштів у фінансовій системі. Поряд із цим, розглядаючи фінансовий потік, П.В. Конюховський, приміром, розкриває його змістову частину через поняття швидкості зміни стану системи [6, с. 147]. Тобто формально він визначає фінансовий потік як відношення фінансових ресурсів до часу, протягом якого аналізується зміна фінансових потоків.
Як свідчить теорія попиту на активи, попит має бути функцією ресурсів, що зумовлює необхідність розглядати фінансовий потік як рух фінансових ресурсів [7, с. 28-33]. Тобто, фінансовий потік можна розглядати як цілеспрямований рух, зміну (обсягів, форм і видів) фінансових ресурсів певного економічного суб’єкта. Це означення ширше, ніж розглянуті, оскільки економічні відносини за своєю природою приводять до перерозподілу ресурсів, а зміна фінансових ресурсів не обов’язково спричинена економічною взаємодією.
Формування і використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте, рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів. Специфіка фінансів агропромислового виробництва полягає у тому, що вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійснюється створення і первинний перерозподіл валового внутрішнього продукту.
Отже, можна констатувати, що у плані існування різних ознак стосовно визначення фінансових ресурсів існують і різні види фінансових потоків. Такий висновок також може ґрунтуватися й на існуванні різних видів ринків, кожному з яких притаманні свої фінансові інструменти – окремі форми короткострокового й довгострокового фінансування. До того ж різним фінансовим інструментам властиві свої особливості щодо визначення грошей, які змінюються з часом [8, с. 63].
Крім того, більшість авторів при розгляді окремих питань з управління фінансами використовує поняття "грошовий потік", яке ототожнюють із фінансовим потоком. Так, наприклад, І.О. Бланк, розглядаючи комплекс проблем пов’язаних з управлінням фінансовою діяльністю виробничого підприємства у вузькому значенні оперує лише поняттям "грошовий потік" [9]. Однак, на нашу думку, це не зовсім правильно, бо розгляд умов розподілу й перерозподілу фінансів з однієї точки зору може призвести або до перекручування цих умов, або взагалі до неефективного управління. Наприклад, у грошовий потік не входять дивіденди і податкові платежі [8, с. 242], але їх необхідно враховувати при фінансовому управлінні. Втім, така невизначеність усувається при розгляді різновидів грошових потоків. Таким прикладом є поняття вільний грошовий потік – частина грошового потоку, яка "перевищує розмір прибуткових інвестиційних можливостей, що відкриті для фірми" [8, с. 242]. однак інвестиційні можливості пов’язані з наявністю вільних інвестиційних ресурсів (які є різновидом фінансових ресурсів), тому, на нашу думку, доречним був би розгляд саме поняття "фінансовий потік".
Більше того, зазвичай, розглядається окремо функціонування грошових і фінансових потоків на рівні суб’єктів господарювання, що докорінно неправильно. Рух грошей і фінансових ресурсів утворює взаємозалежні відносини які необхідно враховувати при прийнятті відповідних управлінських рішень. Крім того, аналіз фінансових і грошових потоків має здійснюватися разом із результатами фінансових і нефінансових операцій. Це зумовлено тим, що сектори економіки й суб’єкти господарювання можуть одержувати доходи, наприклад, не лише у вигляді відсотків за банківськими кредитами і внесками або за операціями з цінними паперами, їхні фінансові ресурси збільшуються чи зменшуються ще й у результаті безоплатних (трансфертних) передач між секторами (окремими суб’єктами господарювання). Тобто обсяги фінансових ресурсів залежать від конкретних результатів виробництва, чинної податкової системи, грошово-кредитної політики.
Аналізуючи дефініції "грошові" і "фінансові" потоки, так само як "грошові" і "фінансові" ресурси, доцільно підкреслити, що вони не є синонімами – співвідношення між ними приблизно таке ж, як між частиною і цілим. Окрім грошей елементами фінансових ресурсів є й інші види фінансових активів (цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів тощо).
Тобто, фінансові і грошові потоки різняться між собою не тільки набором фінансових активів, а й різними характеристиками ліквідності і варіативністю оцінки поточної вартості активів. Фінансові потоки на відміну від грошових менш ліквідні, вони містять передбачення про результати майбутніх ймовірних подій, якісні характеристики фінансових відносин і тому не можуть у повному обсязі перебирати на себе функцію міри вартості.
Розмежування сутності грошових і фінансових активів та відповідних потоків є цілком логічним з огляду на повноту задіяних фінансових інструментів в кругообігу фінансових ресурсів.
В працях фахівців зазначене розмежування простежується досить чітко. Так, М.М. Якубовський і Ю.Ф. Шкворець при розробці схеми фінансування і реалізації програм державного рівня відзначають необхідність існування саме фінансових потоків для визначення динамічного стану фінансових ресурсів [10, с. 15]. В.Р. Євстігнєєв розглядає і аналізує матрицю фінансових потоків в економічному середовищі (на відміну від англ. терміну "саsh flow" – грошові потоки, використовуючи більш місткий термін ("flow of funds" потоки фондів, капіталу). Основний висновок з вище викладеного зводиться до того, що "матриця фінансових потоків вичерпно відображає структуру (зміни) балансу фірми, а на агрегованому рівні – і загальну структуру фінансових потоків в економіці в цілому, тобто вичерпно описує поведінку фінансового ринку за певний період часу" [11, с. 13]. В зарубіжних фахових дослідженнях, зокрема у П. Гарбера, використовується англійський термін "саpital flow", який в перекладі означає "потоки капіталу", а не тільки потоки грошей [12, 13]. В.С. Бард вживає термін "фінансові потоки" в широкому розумінні при реалізації трансакцій у фінансовому секторі економіки [14, с. 67]. О.В. Семенкова пояснює, що "... фінансові потоки являють безперервний в часі процес утворення і використання фінансових ресурсів" [15, с. 7]. О.Р. Горбунов з позицій мікрорівневого аналізу відзначає сутність фінансового потоку як "... потоку витрат і доходів компанії протягом визначеного відліку часу" [16, с. 5]. В останньому випадку ототожнюються терміни "грошовий" і "фінансовий" потоки, а "cash-flow" О.Р. Горбунов трактує саме як "фінансовий потік" [16, с. 5].
А проте грошові потоки відіграють значну роль у формуванні фінансових ресурсів, а отже, й у визначенні самого поняття "фінансовий потік". Але, здається, тут існує щонайменше дві проблеми. Одна з них пов’язана, як вже зазначалось, з розмиванням поняття грошей, стиранням межі між грошима і негрошима, появою "нових інструментів грошового ринку і гібрідних банківських рахунків, де гроші одночасно приносять дохід і можуть бути засобом розрахунків за товари" [17, с. 15].
Така формалізація поняття фінансового потоку, дає можливість кількісно та якісно оцінити ефективність взаємодії групи суб’єктів, оптимізувати взаємодію, також може слугувати основою для прийняття рішень. Зауважимо, що суб’єкти економічної діяльності по-різному ставляться до одних і тих самих фінансових потоків. Це спричинено тим, що відповідно до фінансових ресурсів, за допомогою фінансової системи переміщаються й ризики. Кількісно фінансовий потік характеризується як потік витрат або доходів підприємства на протязі визначеного проміжку часу. Він має вихідний і кінцевий пункти, інтенсивність (швидкість) та інші очевидні характеристики [16].
Підсумовуючи, можна зазначити, що фінансові потоки є критерієм прийняття фінансових рішень щодо визначення достатності фінансових ресурсів для реалізації альтернативи вкладення коштів у реальний бізнес або фінансові інструменти з метою отримання прибутку.
Оптимізація фінансових потоків є передбаченням складу, стану, обсягу та інтенсивності поступлень і витрат фінансових ресурсів.
Інакше кажучи, проблеми управління фінансовими ресурсами мають розв’язуватися й з погляду системного підходу, який включає суперпозицію векторів різних фінансових потоків, що в результаті, на нашу думку, допоможе виділенню ключових, системотворчих факторів.
При управлінні рухом фінансових і матеріальних потоків потрібно прагнути як до економії ресурсів, затрачуваних на вплив, так і до максимізації кінцевого результату. По можливості потрібно добиватися того, щоб один управляючий рух змінював параметри як можна більшої кількості потоків. У цьому випадку рішення проблем буде здійснюватися максимально швидко і з найменшими затратами [19].
Оберненість та ефективність використання взаємопов’язані. При скороченні тривалості одного обороту прискорюється рух фінансових ресурсів, значить стає вищою їх ефективність, оскільки прискорення їх оберненості дозволяє при одних і тих же засобах провести і реалізувати більше продукції. Тобто висока швидкість оберненості фінансових ресурсів – один із важливих факторів росту ефективності їх використання.
Ситуація ускладнилася збитковістю багатьох аграрних підприємств внаслідок загострення конкуренції, втратою традиційних ринків збуту та непристосованістю до ринкових умов, посиленням податкового тиску, встановленням високих процентів на банківські позики, недосконалістю управління, падінням продуктивності праці, що, відповідно, ще більше поглибило проблему розрахунків між підприємствами. В умовах України перехід до ринку супроводжувався утвердженням в діяльності багатьох підприємств негативної практики зловживання позиченими засобами. Парадоксом стала ситуація, коли підприємство, яке вважається безнадійним боржником, у той же час має солідний валютний рахунок, здійснює активні фінансові вкладення в цінні папери, в статутні капітали інших підприємств і банків. Тому, у значній мірі специфічною роботою з фінансовими ресурсами сільськогосподарського підприємства є сьогодні діяльність по скороченню і попередженню неплатежів. По попередженню неплатежів можуть застосовуватися: авансові платежі, акредитивна форма розрахунків, гарантійні зобов’язання, продаж боргів з дисконтом, лізинг, факторинг, форфейтування, вексельна форма розрахунків.
Трансформаційні процеси в економічній системі функціонування агропромислового виробництва віддзеркалюються у зміні ролі та функціонального значення фінансів. У період планової економіки, основну роль відігравали матеріальні потоки, в той час як фінансові потоки виконували обслуговуючу функцію, опосередковуючи виробничий процес, виступали як вартісний показник матеріальних ресурсів. Принципове перетворення та підвищення значущості фінансових потоків у процесі агропромислового виробництва в якості регулятора фінансових і товарних ринків вимагає зміни основних підходів до його фінансового забезпечення на концептуальному рівні. Таке переосмислення сутності фінансових потоків в економічних відносинах зумовлює створення нових фінансових інструментів і механізмів їх застосування щодо аграрного бізнесу.
Нові загрози та нові перспективи, що відкриваються перед агропромисловим виробництвом потребують наукових досліджень у сфері удосконалення механізму фінансового забезпечення АПК.
Аналіз основних показників агросфери за 1990-2010 рр. свідчить, що за роки незалежності вона не набула нових якісних стимулів для свого зростання та сталого розвитку. Виробництво валової продукції сільського господарства, у порівняних цінах 2005 р., за 1990-2010 рр. знизилось на 45,5 млрд. грн. рослинництва – на 7,9 млрд. грн., тваринництва – на 37,4 млрд. грн., або на 31,1 %, 11,8 % та 47,2 % відповідно. Водночас, починаючи з 2000 р., було подолано негативну тенденцію постійного зниження виробництва валової продукції сільського господарства; приріст виробництва сільськогосподарської продукції у 2010 р. у порівнянні з 1999 р становив 41,6 %., у т.ч. рослинництва – 65,8 %, тваринництва – 17,7 %. Світова фінансова криза оголила проблеми фінансового забезпечення агропромислового виробництва та засвідчила незадовільний фінансовий стан аграрних підприємств, що потребує невідкладного вирішення за основними аспектами на системних засадах.
М.Я. Дем’яненко визначає таку систему пріоритетних напрямів удосконалення фінансового забезпечення агропромислового виробництва, що потребують негайного вирішення на державному рівні. Їх структура характеризує найбільш вразливі позиції розвитку сільського господарства у розрізі системоутворюючих галузей [3].
Кризові процеси в аграрній економіці та недостатнє фінансове забезпечення агропромислового виробництва примушує посилити концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних його напрямах. Необхідно удосконалити міжгалузеві відносини та забезпечувати однакові економічні умови для всіх партнерів ринку з метою одержання агровиробниками прибутковості на середнього ринковому рівні економіки і недопущення надприбутків окремих сфер економічного простору.
Основним інструментом розв’язання проблем на рівні галузі має стати бюджетне фінансування державних програм, розроблених на основі програмно-цільового методу з визначенням обсягів і термінів виконання, запровадженні відповідної звітності й публічного оприлюднення процесу і результатів використання бюджетних ресурсів [18]. Для ефективного використання коштів по цільових програмах підтримку слід надавати комплексно, щоб уникнути непослідовності, дублювання одних і тих же заходів за різними програмами, розпорошення бюджетних коштів. Це передбачає бюджетне фінансування в рамках кількох взаємоузгоджених програм одночасно, відсутність фінансування або недофінансування однієї з програм може привести до розриву технічного ланцюга і спричинити невиконання всієї програми [3]. Однак, в державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 р. (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. № 1158) залишаються невизначеними обсяги та джерела фінансування передбачених заходів.
Обґрунтування рішення щодо прийняття цільової програми повинне включати оцінку альтернативних варіантів та прогнозів змін економічних, соціальних та екологічних чинників з метою продовольчої безпеки та експансії вітчизняної продукції на світові ринки [2].
Фактично, в середньому за 2004-2009 рр. заплановані державні видатки бюджету, що були передані Міністерству аграрної політики України сягали рівня – 4,5 % від загальних витрат державного бюджету. Проте, такий рівень бюджетного фінансування розвитку аграрної сфери в Україні ще вкрай недостатній і у кілька разів менший за необхідний.
Загальна сума фінансової підтримки агроформувань, за останні роки збільшилась більш ніж у чотири рази, якщо у 1999 р. вона складала 273 млн. грн., у 2004-му – 1,0 млрд. грн., у 2007-му – 5,0 млрд. грн., то у 2008 р. - 9,7 млрд. грн., а у 2009 р. – близько 7 млрд. грн.
Розрахунки переконують, що фінансова підтримка агроформувань за 2009 р. склала 16,6 % від валового обсягу виробництва сільськогосподарської продукції. Одночасно, обсяг валового виробництва сільськогосподарської продукції зріс на 13,6 відсотків. При цьому, додатково слід вказати, що у 2009 р. обсяг виробництва в порівнянні з 2004 р. навіть зменшився на 3,2 % або на 3035,0 млн. грн.
Отже, розраховувати на позитивну зміну ситуації не приходиться через кризові тенденції 2008-2009 рр. до скорочення реальних доходів бюджету, збільшення вартості наданих кредитів, необхідності пролонгації вже виданих і неповернених кредитних ресурсів, зростання кредиторської заборгованості.
Нині державне регулювання фінансових потоків, як правило, здійснюється без аналізу інформації про фінансові потоки агропромислового виробництва, про те, дія яких саме факторів визвала ті чи інші заходи державного впливу і як це відобразилось на абсолютної ліквідності аграрних підприємств [3].
Регулюючи фінансові потоки, держава повинна враховувати вплив своїх заходів на ліквідність, що складається на мікрорівні. Чи спроможні аграрні підприємства залучати фінансові ресурси в тимчасове користування, куди спрямовуються тимчасово вільні фінансові ресурси, які шляхи підприємства використовують більш активно тощо. Давати відповіді на такі питання повинен макроекономічний аналіз фінансових потоків агропромислового виробництва, який, на жаль не проводиться. Проблему в його організації складають і інформаційна база і методичне забезпечення. Використання такого важливого загальнометодичного принципу економічного аналізу, як системність, дозволяє найбільш повно виявити зовнішні і внутрішні фактори, що визначають рух фінансових ресурсів, встановити взаємозв’язок між ними і досліджуваними показниками, виразити цей взаємозв’язок математично, розкрити поведінку фінансових потоків і їх елементів з наступною формалізацією.
Ще одним важливим моментом являється контроль за фінансовими потоками і середовищем: аналіз кон’юнктури фінансових ринків (процентні ставки за кредитами і депозитами, ринку корпоративних і державних цінних паперів), оцінка вартості і ризику джерел фінансування, виявлення можливих проблем із залученням ресурсів [2].
Висновки. Метою фінансово-економічного механізму управління фінансовими потоками АПВ є виявлення рівня достатності формування фінансових ресурсів, ефективності їх використання, а також збалансованості позитивного і негативного фінансових потоків за обсягом і за часом.
Досягнення сформульованої мети передбачає вирішення наступних завдань: виявлення джерел поступлення і напрямків використання фінансових ресурсів; встановлення причин відхилення чистого фінансового потоку від чистого фінансового результату, отриманих за період часу, що досліджується: комплексне дослідження факторів, що здійснюють на фінансові потоки прямий і опосередкований вплив; розрахунок рівня достатності поступлення фінансових ресурсів; визначення збалансованості притоку і відтоку фінансових ресурсів за обсягом і за часом; оцінка ефективності використання фінансових ресурсів; виявлення резервів і шляхів підтримки визначеного рівня абсолютної ліквідності підприємства.
Підсумовуючи, можна відмітити, що на фінансові потоки агропромислового виробництва впливає множинність факторів, що мають ймовірнісний характер. Тому, щоб вибрати орієнтовні значення вихідних показників, необхідно попередньо прорахувати різноманітні варіанти, відповідні конкретним значенням факторів, а потім отримані результати глибоко проаналізувати з урахуванням запропонованої методики з метою вибору оптимальної їх величини.
Для того щоб система управління працювала в режимі попередження небажаних ситуацій, а не в режимі виправлення наслідків, необхідно оперативно слідкувати за формуванням кожного показника, своєчасно виявляти можливі відхилення. Це визначає значення оперативного аналізу фінансових потоків. Вищезгадані показники, на наш погляд, дозволяють виявити зміни ефективності фінансово-економічного механізму управління фінансовими потоками АПВ і можуть бути запропоновані як основні для розробки початкового етапу оптимізації фінансових потоків.
Список використаних джерел
1. Гудзь О.Є. Оптимізація фінансових потоків сільськогосподарських підприємств / О.Є. Гудзь // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. – 2007. - № 1(22). - С.35–41.
2. Гудзь О.Є. Проблеми управління фінансовими потоками в сільськогосподарських підприємствах / О.Є. Гудзь // Экономика и управление. – 2007. - № 2. – С.107-113.
3. Дем’яненко М.Я. Проблемні питання державної політики фінансової підтримки сільського господарства / М.Я. Дем’яненко // Економіка АПК. - 2011. – № 7. – С.67-72.
4. Плущевська Ю. Исследование финансовых потоков в российской экономике / Ю. Плущевська, Л. Старикова // Вопросы экономики. – 1997. - № 12. – С.119.
5. Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. – [2-е изд. доп. и перераб.]. – М.: Институт новой экономики, 1997. – 837 с.
6. Конюховський П.В. Микроэкономическое моделирование банковской деятельности / П.В. Конюховський. – СПб.: Питер, 2001. – С.147.
7. Васюренко О.В. Фінансове управління потребує точного визначення окремих понять / О.В. Васюренко, Г.М. Азаренкова // Фінанси України. – 2003. – № 1. – С.28-33.
8. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ризиків / Ф.С. Мишкін. – К.: Основи, 1999. – 363 с.
9. Бланк И.А. Управление денежными потоками / И.А. Бланк. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2002. – 734 с.
10. Якубовський М.М., Шкворець Ю.Ф. Фінансування програм державного рівня: проблеми та шляхи удосконалення // Фінанси України. – 2000. -№ 12. – С.3-15.
11. Евстигнеев В.Р. финансовый рынок в переходной экономике / В.Р. Евстигнеев. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 240 с.
12. Garber P. Managing Risk to Financial Markets from Capital Flows: the Role of Prudential Regulation / P. Garber // International Journal of Economics. – 1999. - July, v. 1. – P.119-131.
13. Garber P. Derivatives in International Capital Flows. Cambidge, NBER, 1998. - 36 p.
14. Бард В.С. Финансово-инвестиционный комплекс: теория и практика в условиях реформирования российской экономики / В.С. Бард. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 304 с.
15. Семенкова Е.В. Ценные бумаги в системе финансовых потоков / Е.В. Семенкова. – М.: РЭА им. Г.В. Плеханова, 1998. – 76 с.
16. Горбунов А.Р. Управление финансовыми потоками и организация финансовых служб предприятий, региональных администраций и банков / А.Р. Горбунов. – М. : Анкил, 2000. – 224 с.
17. Харрис Л. Денежная теория / Пер. с анг.: общ. ред и вступ. сл. В.М. Усоскина. – М.: Прогресс, 1990. – С.15.
18. Саблук П.Т. Основні напрями удосконалення державної аграрної політики в Україні / П.Т. Саблук, Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. – 2011. – № 5. – С.3-16.
19. Иванов В.В. Финансовые потоки в логистических системах / В.В. Иванов, С.П. Кусакин, Е.Ю. Гутарева // Журнал "Логинфо". – 2001. - № 9. - С.8-11.