С.О. Линник,

пошукач*,

Національний аграрний університет,

Головний спеціаліст служби соціально-трудових відносин і ревізійної роботи

Головного управління с.-г. і продовольства Рівненської ОДА

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·       В статье проанализировано состояние развития финансово-кредитного обеспечения предприятий АПК Ривненской области, в частности, механизм удешевления стоимости банковских кредитов путем использования частичной компенсации ставки по кредитам коммерческих банков за счет государственного бюджета.

·       Рассмотрены основополагающие принципы формирования сельскохозяйственными предприятиями кредитной истории.

&                   Key issues that are examined:

·       The evolution of financial and credit provision system in agro-industrial complex of Rivne region are considering in the article, specifically the mechanism of credit cost reduction by means of part compensation of commercial banks’ credit rates at the expanse of state budget.

·       The main principles of forming the credit history of the agricultural enterprices is considered.

 

Основа розвитку та ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств — їх стабільний фінансовий стан. Для переважної більшості господарств Рівненської області основним джерелом фінансування є власні кошти. Друге місце посідають кредити комерційних банків.

Саме від доступності для сільськогосподарських товаровиробників кредитних ресурсів значною мірою залежить можливість нарощування обсягів виробництва та розвиток приватної ініціативи в сільській місцевості.

Проблемі кредитування сільськогосподарських виробників, а також переробних підприємств багато уваги приділяється як у наукових виданнях, так і в публікаціях, що мають практичний зміст. Деякі автори виділяють функціонування іпотечного кредитування як один із напрямів розвитку кредитних відносин у аграрному секторі [3]. Інші вважають за необхідне забезпечення підприємств інформацією про банки, які надають кредити, практичні рекомендації підприємствам щодо умов отримання кредиту й державні кошти на часткове погашення відсотків [2] , а також про послуги цих банків [6]. Проте проблема забезпечення сільського господарства кредитними ресурсами залишається актуальною. Це пов’язано з неповним використанням аграрними підприємствами наявного кредитного ресурсу банків і коштів, виділених державою для компенсації вартості кредитів. На нашу думку, крім інформації про банки, яка надавалася б сільськогосподарським підприємствам, банкам також украй необхідна інформація про підприємства, які мають можливість ефективно використовувати їхні кредитні ресурси. Таку інформацію сільськогосподарським підприємствам слід навчатися формувати й подавати у вигідному для себе світлі. Із такої інформації та в подальшому з інформації про використання і повернення кредитів банки формують кредитні історії клієнтів.

Протягом останніх років у розвитку кредитно-фінансових відносин відбулися суттєві зміни — зросли обсяги кредитування для сільськогосподарських товаровиробників та підвищилася ефективність використання наданих кредитів. У той же час існує низка об’єктивних і суб’єктивних причин, які в основному перешкоджають розбудові фінансово-кредитних відносин у аграрному секторі області. Через недостатність соціально-економічних та нормативно-інституційних механізмів подальше зростання кредитування затримується як з боку кредиторів, так і з боку самих позичальників.

Одним із ефективних інструментів державної аграрної політики є механізми зниження вартості банківських кредитів через застосування часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків за рахунок державного бюджету. Вперше механізм часткової компенсації кредитних ставок було запроваджено 2000 року. Запроваджуючи нову схему кредитування, уряд підрахував, що на початку 2000 року комерційні банки мали в своєму розпорядженні надмірну ліквідність, а отже, — можливість активізувати кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

Проте в умовах, коли багато сільськогосподарських товаровиробників ще не розрахувалися з попередніми боргами, отримання нових кредитів стало завданням не з легких. Через значний ризик банки й до сьогодні вважають за краще надавати кредитні ресурси трейдерам і переробній ланці, ніж займатися кредитуванням безпосередньо виробників. Така ситуація зумовлена декількома причинами. Це насамперед невідповідність сільськогосподарських товаровиробників вимогам банків (відсутність застави, збитковість та перебування майна у податковій заставі), нечітке визначення механізму компенсації та недосконалість джерел надходження коштів для компенсацій.

Незважаючи на зазначені проблеми, в цілому можна назвати досить успішним новий підхід у кредитуванні аграрного сектора, започаткований у 2000 році. Головна його перевага в тому, що кредитоспроможність позичальника визначається безпосередньо комерційним банком, а не державою. Пільговий кредит отримували тільки прибуткові господарства, які в змозі повернути кошти. Крім того, сам процес кредитування став більш прозорим.

Оскільки результати кредитування із застосуванням державної програми підтримки в 2000 році були позитивними, цю практику було продовжено протягом 2001-2003 рр. та 2004 року.

 

*

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004 р. № 184 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів» визначено механізм здійснення фінансової підтримки підприємств АПК шляхом часткової компенсації відсоткової ставки за залученими цими підприємствами у банках коротко- і довгостроковими кредитами, а також короткостроковими кредитами, залученими у кредитних спілках (далі — компенсація).

Компенсація надається на конкурсній основі підприємствам агропромислового комплексу, які залучили кредити (далі — позичальники), за умови, що відсоткова ставка за кредитами банків не перевищує 19 відсотків річних для короткострокових кредитів та 18 — для довгострокових.

Для проведення конкурсу та вирішення інших питань щодо здійснення компенсації розпорядженням голови обласної державної адміністрації створено конкурсну комісію з визначення підприємств АПК для надання здешевлених кредитів, до складу якої включені представники головного фінансового управління облдержадміністрації, управління Державного казначейства та Національного банку України в Рівненській області, Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації. Очолює комісію заступник голови облдержадміністрації з питань агропромислового комплексу.

Подані на конкурс документи перевіряються секретарем комісії та реєструються у книзі реєстрації учасників конкурсу.

Перевага надається передусім позичальникам, які не мають простроченої більш як на два місяці заборгованості з виплати заробітної плати, а також заборгованості перед державним і місцевими бюджетами (податкові платежі, позички, тощо) та Пенсійним фондом і з орендної плати за земельні та майнові паї.

У 2004 році з державного бюджету на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу області через механізм здешевлення короткострокових кредитів виділено 3 млн. грн., довгострокових — 3,6 млн. грн. Зазначена сума коштів дає можливість забезпечити часткову компенсацію кредитної ставки комерційних банків за надані короткострокові кредити в сумі 50 млн. грн., довгострокові — в сумі 35 млн. грн.

Сільськогосподарські товаровиробники області більшість кредитів беруть терміном використання від 6 до 9 місяців — 54 відсотки, на термін понад 9 місяців — 40 відсотків, від 3 до 6 місяців — 5 відсотків кредитів, а терміном до 3 місяців — лише 1 відсоток. Головним чином вони використовували кредити передусім на закупівлю пального та мастил (76%), закупівлю засобів захисту рослин (47%), придбання посівного матеріалу (36%) та інші цілі, пов’язані з поточною сільськогосподарською діяльністю. Лише 7 відсотків господарств спрямували отримані кредити на технологічне становлення виробництва та 3 відсотки — на його розширення.

Незважаючи на очевидний прогрес у розвитку кредитування аграрного сектора області, протягом 2000-2003 років обсяги кредитування виявилися ще далекими від потреб сектора, а кредитні механізми не були досконалими ні з точки зору захисту інтересів позичальників, ні з точки зору безпеки фінансових установ, які надавали кредити. Фінансування державних програм здійснювалося не в повному обсязі (2001 рік) через недовиконання дохідної частини бюджету.

Головними перешкодами для отримання кредиту, як зазначають самі товаровиробники, є високі відсоткові ставки, відсутність застави та значна кількість необхідної документації, яку вимагають при наданні кредиту.

Крім того, під час оформлення банківських кредитів позичальникам не вистачає знань і досвіду, аби вірно себе подати для отримання пільгового кредиту. За висловлюваннями самих банківських працівників, вони особисто проводять бесіди з потенційними позичальниками. Це робиться з метою  досягнення впевненості, що позичальник справді є безпосереднім виробником сільськогосподарської продукції і контролює всі технологічні процеси. Такий підхід зумовлений тим, що, на переконання банкірів, такий бізнес, як сільськогосподарське виробництво, контролюється ким завгодно, тільки не самими сільгоспвиробниками [8, с 53].

Важливо також відзначити, що більшість сільськогосподарських підприємств не мають кредитної історії, а точніше, не вміють її скласти й подати банкам для отримання кредиту. Проте для банків це надзвичайно важлива умова. Адже доволі ризиковано надавати кредити підприємствам, про які нічого не відомо. Інформації про фінансовий стан підприємства, результати діяльності недостатньо для правильної оцінки позичальника, оскільки невідомо, чи брав він кредити в інших банках, як використовував надані кошти, який стан його зобов’язань. Подібну інформацію й слід наводити в кредитній історії підприємства.

Варто відзначити також, що найбільші банки України підтримали ідею створення бюро кредитних історій [7], де накопичуватиметься така інформація:

• ідентифікація особи позичальника;

• дані про грошові зобов’язання та перебіг їх виконання;

• публічна інформація про позичальника;

• дані про доступ до бази даних бюро (хто й коли звертався по кредитну історію).

На даний час такого бюро ще не існує. Але сільськогосподарські підприємства вже сьогодні потребують допомоги в складанні необхідного пакета документів для отримання кредитів комерційних банків. Тому вважаємо за доцільне підготувати методичні рекомендації щодо розробки та подання банкам кредитної історії підприємства. Цю роботу необхідно виконувати Міністерству аграрної політики України та Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України спільно з банківськими установами.

Щодо перспективи розвитку кредитно-фінансових відносин, необхідно відзначити, що платіжоспроможність позичальників є основною передумовою їхньої кредитоспроможності, а прибуток — головним джерелом оплати кредиту. Проте ефективність банківського сектора — другий важливий фактор в отриманні кредиту. Банки повинні зменшити різницю між ставкою відсотків по кредитах та депозитах. Це зробило б комерційні кредити більш доступними для товаровиробників.

Список використаної літератури:

1. «Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на здійснення фінансової підтримкипідприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 р. № 184.

2. Гудзь О., Зуб Г., Корінець Р. Як селянам отримати кредит: практичні поради. — К., 2003.

3. Лагутін В.Д. Становлення та розвиток системи іпотечного кредитування. // Фінанси України. — 2004. — № 1. — С.75-82.

4. Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки // Економіка АПК. — 2004. — № 1. — С.106-109.

5. Пиріг Г.І. Генезис кредитних відносин у сільському господарстві // Економіка АПК. — 2004. — № 2. — С.64-69.

6. Гудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами // Економіка АПК. — 2003. — № 1. — С.86-90.

7. Гонгальський Д. Пункт обміну історій // Контракти. – 2004. – № 36. – С.20-21.

8. Юрченко А. «В сельском хозяйстве можно заработать гораздо больше, чем на дилинговых сделках» // Бизнес. — 2004. — № 39. — С.52-54.