В.В. Россоха,

канд. екон. наук,

старший науковий співробітник

ННЦ «Інститут аграрної економіки»

 

 

     Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Анализируется роль государственных программ в развитии агропромышленного производства, их финансовое обеспечение, механизмы распределения финансовых ресурсов, возможности участия в программах сельскохозяйственных товаропроизводителей.

·          Рекомендуется усилить стимулирующие функции бюджетного финансирования с учетом практического опыта развитых стран.

Key issues that are considered:

·          The role of State programs in development the agrarian industrial production, their financial ensuring, mechanisms of distribution of financial resources, possibilities of agricultural producers to participate in programs are analyzed.

·          It is recommended to amplifier the stimulating functions of budget financing with practical experience of developed countries.

 

Розвиток цивілізованих ринкових відносин передбачає проведення дієвої регуляторної державної політики, значимість якої на початковій стадії переходу до ринку суттєво підвищується як у економічному середовищі, так і в суспільному житті. На особливу увагу заслуговує регулювання економічних процесів у аграрному секторі економіки. Складність економічної ситуації в сільському господарстві України  значною мірою зумовлена недосконалістю державних важелів впливу на розвиток галузі, недостатньо виваженими рішеннями, спрямованими на подолання негативних явищ, очевидними огріхами у проведенні реформ. Одна з найголовніших проблем, які вимагають невідкладного розв’язання, — забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами.

Окремі аспекти сучасної державної політики, регулювання та бюджетного фінансування аграрного виробництва висвітлені у працях багатьох науковців [1,2,3,4,5,6,7,8]. Проте така риса нашого сьогодення, як надто висока  швидкість  змін, вимагає постійного глибокого аналізу явищ і процесів, перевірки на практиці результатів впливу аграрної політики на розвиток сільського господарства, внесення коректив у взаємовідносини держави та сільськогосподарських підприємств з метою підвищення  виробничого потенціалу останніх.

Виробничий потенціал аграрного підприємства — це в першу чергу набір ресурсів, які в процесі виробництва набувають форми факторів виробництва. Головна  його сутність полягає в сукупних можливостях виробничої системи визначати, формувати й максимально задовольняти потреби споживачів у сільськогосподарській продукції при оптимальній взаємодії з навколишнім середовищем. Без фінансових ресурсів, які економісти називають «кров’ю економіки», системи виробництва взагалі не існує. Активна державна політика, спрямована на прогресивний інноваційний розвиток аграрної сфери АПК, базується на прийнятті відповідних законодавчих актів, розробці дієвих механізмів втілення їх у практику, фінансовій підтримці сільськогосподарського виробництва у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій, податкових пільг, страхування і  значною мірою сприяє зростанню можливостей підприємств у виробництві продукції та підвищенні ефективності господарювання [4,6].

Варто зазначити, що всі розвинені країни світу проводять ґрунтовну політику державного сприяння розвиткові сільського господарства, надання йому гарантованої підтримки, запроваджують відповідні економічні механізми заохочення сільськогосподарських товаровиробників. Попри це  протягом 1994–1999 рр. у сільському господарстві України відбулося поступове зменшення державної підтримки сільського господарства (за винятком податкових пільг) з 1575,4 до 91,5 млн. дол. США або у 17,2 рази, до чого спричинилися макроекономічні чинники [3]. З 2000 року уряд почав збільшувати фінансування галузі, приймається Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (Відомості Верховної Ради, 2000, № 25, ст. 195), в якому визначаються правові, економічні та організаційні засади цілісної системи програмних документів, встановлюється загальний порядок їх розроблення, затвердження та виконання, права та відповідальність учасників. Вказується, що така програма відображає наукове обґрунтування цілей та пріоритетів, засобів та шляхів їх досягнення і стратегії розвитку. Показники програмних документів, які розробляються, затверджуються і здійснюються Кабінетом Міністрів України, уповноваженими та іншими центральними органами виконавчої влади, є орієнтиром для розроблення суб’єктами підприємницької діяльності власних бізнес-планів, прогнозів та інших документів.

Система програмних документів економічного та соціального розвитку складається на короткострокові (на наступний рік) та довгострокові (на п’ять років) періоди, а в разі необхідності може розроблятися й  на більш тривалий період.

Державна програма економічного та соціального розвитку України на короткостроковий період розробляється щороку взаємоузгоджено з проектом Державного бюджету України на відповідний рік і повинна містити основні етапи та терміни їх виконання, необхідні обсяги фінансування за рахунок усіх джерел, у тому числі й коштів державного бюджету, результати виконання, державних замовників програми, після чого подається на затвердження до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету України.

Для розвитку галузей агропромислового виробництва розроблено вісімнадцять Державних програм, відповідальними державними замовниками яких виступають Мінагрополітики, Укрдержрибгосп, Держкомлісгосп, Державний департамент ветеринарної медицини (Табл. 1).

Галузеві програми розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку цих галузей економіки, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших видів ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу країни, а також координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ організацій і громадян для розв’язання найважливіших проблем галузі.

Таблиця 1

Перелік та фінансування Державних програм у 2004-2005 роках *

*За даними Міністерства аграрної політики України

 

Сьогоднішній стан державної підтримки аграрного сектора дозволяє кожному сільгоспвиробнику розраховувати на певні субсидії та преференції з боку держави. Однак окремі заходи підтримки, які фактично застосовуються, обмежуються правилами Світової організації торгівлі й при вступі України до СОТ підлягають скороченню (в Табл. 1 позначені знаком -). Водночас інші заходи підтримки, які не обмежуються СОТ (в Табл. 1 позначені знаком *), в Україні використовуються ще дуже мало. Тому державну підтримку аграрного сектора в Україні необхідно реструктурувати відповідно до вимог СОТ, які включають три категорії (на мові СОТ — «жовта/блакитна/зелена скриньки»).

За допомогою сукупної підтримки (жовта скринька) стимулюються обсяги виробництва продукції. Однак, за правилами СОТ, існує обмеження сукупної підтримки жовтої скриньки. Для країн, що розвивається, вона повинна складати не більше 10 % від валової вартості сільськогосподарського виробництва [5, c. 144]. Враховуючи, що в 2003 р. виробництво сільськогосподарської продукції складало 62 млрд. грн., підтримка за «жовтою скринькою» може складати не більше 1,2 млрд. дол. США. Тому, надалі заходи «жовтої скриньки» мають скорочуватися.

Значні можливості державної підтримки аграрного сектора в рамках правил СОТ відкриваються у вигляді прямих виплат на скорочення виробництва (блакитна скринька), які надаються за умов обмеження посівних площ та поголів’я худоби з розрахунку на 1 га посівів та 1 голову. Така підтримка раніше в Україні не надавалась. Але це не виключає , що в майбутньому такі заходи можуть підтримуватися державою, оскільки вони не забороняються СОТ. Можливі обсяги такої підтримки в абсолютному й відносному вимірах дуже значні. Так, у країнах ЄС дотації на одну корову на рік складають 232 євро [1, c. 62]. В майбутньому, сільськогосподарські товаровиробники України можуть розраховувати на подібні виплати.

Заходи державної підтримки аграрного сектора, які не обмежуються правилами СОТ, відносяться й до «зеленої скриньки», а саме: витрати на створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки, фінансування дослідницьких, учбових, консультативних і маркетингових програм, виплати за програмами охорони довкілля та регіональними програмами допомоги, страхування та гарантування безпеки доходів, виплати на відшкодування збитків від стихійних лих та у вигляді допомоги на структурну перебудову. Варто зазначити, що у США витрати на продуктову підтримку (жовту скриньку) складають 5 млрд. дол. США на рік, а витрати на «заходи зеленої скриньки» перевищують 45 млрд. дол. США [1, c. 64]. Тільки на державне страхування фермерських господарств Федеративна республіка Німеччина щорічно виділяє понад 2 млрд. євро. Отже, збільшення державної підтримки розвитку села можливе і при вступі України до СОТ. Головне  — зуміти використати при цьому практичний досвід розвинутих країн.

Аналіз текстів державних цільових програм показав, що вони не передбачають відповідних механізмів розподілу фінансових ресурсів, а самі програми безпосередньо не фінансуються. Фінансування тільки частини програм здійснюється опосередковано за напрямами підтримки сільгоспвиробників (за кодами програмної бюджетної класифікації — КПКВ) при розподілі коштів державного бюджету на черговий фінансовий рік. Умови отримання фінансової підтримки і механізми розподілу фінансів вводяться в дію спільними наказами Міністерства фінансів і Міністерства аграрної політики.

Існує також схема фінансової підтримки суб’єктів агропромислового комплексу всіх форм власності та господарювання через механізм здешевлення кредитів шляхом визначення часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків. Тут на підставі заявок суб’єктів агропромислового комплексу комерційні банки подають Головним управлінням сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій реєстри позичальників кредитів з підтверджуючими документами для участі у конкурсі згідно з умовами (менша кредитна ставка, застрахований урожай сільськогосподарських культур, можливість погашення кредиту у визначений термін, немає заборгованості з виплати заробітної плати, орендної плати за користування землею та майном, перед Державним бюджетом, Пенсійним фондом тощо).

 По цій схемі здійснюється допомога сільгоспвиробникам:

— які постраждали внаслідок несприятливих погодних умов зимівлі озимих зернових культур у 2003 році (16 % річних);

— сільськогосподарським підприємствам на кредитування власних поточних виробничих витрат, пов’язаних з закупівлею ресурсів, для сплати страхових платежів за обов’язковими видами страхування, закупівлі сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, худоби та птиці (для кредитів у національній валюті 10% річних, у іноземній валюті 7 % річних);

— сільгоспвиробникам на кредитування кредитними спілками, власних поточних витрат, основних засобів виробничого сільськогосподарського призначення (для кредитів у національній валюті 10 % річних).

Введено в дію програму часткової компенсації вартості складної  техніки вітчизняного виробництва, згідно з якою Головні управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій на конкурсних засадах, на підставі заявок сільгосппідприємств організовують часткову компенсацію вартості техніки в розмірі 30% заводам-виробникам.

Реалізується і Постанова Верховної Ради «Про державну підтримку садівництва і виноградарства», фінансується на основі сплати одновідсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, розподіл фінансових ресурсів здійснюється за наказом Міністерства аграрної політики № 91 від 04. 02. 2003 року «Про удосконалення порядку розподілу та використання коштів одновідсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».

Досить ефективно діє також схема цільової підтримки фермерських господарств через Державний фонд підтримки розвитку фермерських господарств, кошти з якого шляхом конкурсного відбору заявок фермерських господарств направляються:

— на зворотній основі виключно на виробництво та переробку власне виробленої сільськогосподарської продукції — на здійснення господарської діяльності з терміном повернення до трьох років;

— на безповоротній основі — на розроблення проектів відведення земельних ділянок для створення фермерських господарств, на 15% компенсацію вартості витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля та 30% вартості будівництва тваринницьких приміщень, на відшкодування частини витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків за користування позичками банків.

Цільові регіональні програми розвитку сільського господарства можуть розроблятися обласними управліннями сільського господарства з метою забезпечення підтримки сільськогосподарських товаровиробників в регіоні за рахунок місцевих бюджетів. Такі програми розробляються і реалізуються тільки по тих напрямах, які не фінансуються з Державного бюджету (наприклад, цільова регіональна програма «Зерно 2004» по Київській обл.). Разом з тим, враховуючи, що обсяги фінансування зазначених програм з Державного бюджету недостатні, в порушення Бюджетного кодексу на місцях інколи практикується фінансова підтримка державних цільових програм із місцевих бюджетів. Районні органи управління через досить обмежені власні бюджети в основному не мають змоги розробляти програми та фінансувати розвиток аграрного сектора, або вплив цих програм на стимулювання сільгоспвиробників незначний.

Статистика не відстежує руху коштів, які надходять до сільськогосподарських підприємств із бюджету, але вона свідчить, що саме ці підприємства виробили у 2002 р. 52,4% продукції рослинництва і 70,8%  тваринництва від загального обсягу продукції галузі [2, с. 40].

Проте не можна не зазначити й деякі проблеми, що стосуються бюджетного фінансування. За оцінкою загальної підтримки аграрного сектора, нині вона  не перевищує 0,6% державного бюджету, тоді як, наприклад, в Угорщині й Румунії цей показник становить відповідно 2,5 і 5% [8]. Це при тому, що частка сільського господарства серед галузей матеріального виробництва у виробництві валової продукції в 2001 році становила 18,9%, а валового прибутку — 36,2%. З наукової точки зору держава завжди буде в боргу перед сільським господарством, оскільки, фінансуючи його, повертає лише невелику частину доданої вартості, створеної в цій галузі, але реалізованої в інших.

За прогнозами Міністерства аграрної політики, за браком коштів, державні цільові програми у 2004 році будуть виконані лише на 20-30%. Очевидно,  така кількість програм  обтяжлива для бюджету і  більшою мірою має декларативний, а не дієвий характер. Крім того, оскільки Міністерством аграрної політики не був своєчасно  розроблений порядок використання бюджетних асигнувань у сумі 145,3 млн. грн., передбачених на виплату за зданих худобу та птицю, сільськогосподарські товаровиробники не отримали належних їм дотацій.

Поки що недосконалі й непрозорі порядок і механізми використання бюджетних коштів, особливо контроль за цільовим та ефективним їх використанням. Більшість сільськогосподарських підприємств, які отримують державну матеріальну та фінансову допомогу, не зацікавлені в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва: їх більше влаштовує екстенсивний розвиток. Така фінансова політика призводить до марнотратства ресурсів.

Виникає сумнів у доцільності використання бюджетних коштів на ряд цілей, оскільки вони не завжди потрапляють до сільських товаровиробників. Нераціональними витратами, передбаченими в державному бюджеті на 2004 р., можна вважати: «підтримку підприємств АПК через механізм здешевлення короткострокових і довгострокових кредитів» — 220 млн. грн., «часткову компенсацію вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва» - 140,0 млн. грн., «організацію і регулювання установ в системі агропромислового комплексу» — 128,8 млн. грн., що становить 37,8% усіх бюджетних коштів на розвиток сільськогосподарського виробництва [2, с. 64].

Таким чином, бюджетне фінансування аграрного сектора економіки має змінити свою спрямованість, підвищивши цим самим ефективність державної допомоги. Відомо, що функції держави полягають у створенні сприятливих умов для  розвитку виробничої та соціальної інфраструктури в сільській місцевості за допомогою економічних підойм, у тому числі спеціальних урядових програм, державних замовлень, квот, ціни та державної системи інформації. Якщо держава ставить за мету в перспективі довести експорт до 20 млн. т високоякісного продовольчого зерна, то під дану мету необхідно розробити не структуру посівних площ, як це було зроблено в Програмі «Зерно — 2001-2004», а механізм зацікавленості продажу зерна держави [7].

Для підтримки розвитку сільського господарства бюджетні кошти доцільно спрямувати винятково на ключові заходи: проведення наукових досліджень, зокрема з елітного насінництва й племінного тваринництва, організації технологічних ярмарків; здійснення інвестицій, які впливають на зниження затрат, поліпшення якості робіт і продукції; розвиток інфраструктури сіл і сільськогосподарських ринків, освіти й професійного навчання, перепідготовки землеробів на несільськогосподарські професії та інше; виконання державних замовлень.

Постійною турботою держави має стати не виділення коштів усім без винятку, а створення за допомогою фінансово-економічного стимулювання інноваційного розвитку підприємств, високоефективних дрібних і крупних господарств особливого сприятливого режиму, досягти  зростання експорту виробленої продукції та чинити протидію засиллю імпорту харчових продуктів.

Список використаної літератури:

1. Дем’яненко М.Я., Іванина Ф.В. Проблеми аграрної економіки із вступом України до СОТ // Економіка АПК. — 2003. — № 11. — С. 57-66.

2. Зубець М., Панасик Б. Актуальні проблеми економіки України. — К.: Аграрна наука, 2004. — 84 с.

3. Кобута І., Шевцов О. Внутрішня підтримка сільського господарства в контексті приєднання України до Світової організації торгівлі // Проект «Аграрна політика для людського розвитку». — Київ, 2002. — С. 342-374.

4. Могильний О.М. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки. К.: ІАЕ УААН, 2002.— 430 с.

5. Осташко Т.О. Приєднання до СОТ: перспективи і загрози для аграрного сектору України // Економіка і прогнозування. — 2003. — № 3. — С. 138-149.

6. Россоха В.В. Фінансове забезпечення відтворення потенціалу підприємств АПК // Матеріали Міжнар.наук.-практ. конф. в двох частинах «Сучасні проблеми економіки сільського господарства та АПК». — Суми: СНАУ, 2003. — Ч.1. — С. 106-119.

7. Степаненко І.Х. Виробничо-організаційні аспекти удосконалення управління агропромисловим виробництвом України // Економіка АПК. — 2004. — № 9. — С. 19-23.

8. Чопенко В. Гонки по аграрній вертикалі // Дзеркало тижня. — 2004. — № 21 — С. 7.