УДК [631.16:658.155]:633.63

І.І.РАГУЛІНА

старший викладач,

Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва.

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

- Состояние свеклосахарного производства.

- Порядок оплаты сырья. Сахаристость и  себестоимость сахарной свеклы.

- Формирование затрат на производство продукции.

- Методика определения себестоимости основной и побочной продукции.

 

Key questions which are examined:

 - State of sugar-beet production.

 - Order of payment of raw material. Saccharine and cost of sugar beet.

 - Forming of production inputs products.

 - Method of determination of basic and side unit cost.

 

Постановка проблеми. В період ринкових відносин постає надзвичайно актуальне питання для держави про подальший розвиток бурякоцукрового виробництва. Спад сільськогосподарського виробництва обумовлено критичним станом в агропромисловому комплексі, у тому числі і в бурякоцукровому виробництві. Недостатня наукова обґрунтованість формування витрат в умовах рівня концентрації посівів при виробництві цукрового буряку вплинула на економічну ефективність його вирощування. Все це привело до розриву виробничих зв’язків між підприємствами, галузями та регіонами. Таке відбувається у бурякоцукровому комплексі, де такі сфери, як виробництво, зберігання, переробка, реалізація мають різноманітні та численні зв’язки. Причиною руйнування міжгалузевих зв’язків є також порушення балансу міжгалузевого обміну, ігнорування ринкових законів, різноманітність економічних інтересів, відсутність конкуренції тощо. В таких умовах зростає роль витрат при виробництві та в забезпеченні роботи підприємства і розширенні можливостей управління витратами, включаючи вирішення таких питань, як визначення прибутків, собівартості та прибутковості окремих видів діяльності сільського господарства, цін на продукцію та послуги.

Аналіз останніх досліджень. Бурякоцукрова галузь України, починаючи з 1990 року, знижувала показники виробництва і заготівлі цукрових буряків. Майже вдвічі скоротились посівні площі під цукровими буряками, в 1,5 рази знизилась середня врожайність коренеплодів, внаслідок чого у три рази зменшилось виробництво цукросировини та в 3,5 рази – виробництво цукру. Україна втратила зовнішні ринки збуту цукру і з 1999 року стала імпортером сирцю з тростини.

Відбулась деградація матеріально-технічної бази галузі. Існуючі технічні засоби, особливо збиральна техніка, зношені на 60 – 70 % та майже всі морально застарілі, в технології зросла доля ручної праці.

Значна частина площ цукрових буряків Харківської області розміщена на дрібних ділянках, середня зібрана площа 1 господарства яких не перевищує 166,4 га, що звузило сферу застосування індустріальних технологій вирощування коренеплодів, внесло розлад у сівозміни та сировинні зони заводів. Деформовано внутрішній ринок насіння цукрових буряків і втрачено можливості експорту насіннєвого матеріалу.

Існуюча організаційно – управлінська структура бурякоцукрової галузі України не відповідає вимогам часу. Виробники втратили зацікавленість у розвитку галузі через відсутність державної підтримки, низькі ціни на буряки, високі ціни на засоби виробництва, пальне, добрива, пестициди. Статистика підтверджує, що в 2003 році цукрові буряки в Україні були посіяні на 892 тис. га, а зібрані площі склали 827 тис. га, то в 2004 році відповідно 761 тис. га і 726 тис. га. Щорічно за останні роки втрачається до 15 % посівних площ з різних причин [1].

В останні роки бурякоцукрова галузь знаходиться під пильною увагою науковців. Так, кандидати економічних наук В.С. Бондар, В.І. Пиркін, А.В. Фурса та Ю.А. Пастух розглядають стратегію розвитку бурякоцукрового виробництва у ХХІ столітті та вказують, що невеликі господарства, де площа землекористування менше 3 тис. га, не мають можливості широко впроваджувати науково-технічні програми, удосконалювати і розробляти прогресивні технології виробництва солодких коренеплодів та організацію праці. Автори зазначають, що в цих господарствах не може бути вищий рівень механізації і автоматизації технологічних процесів, більш активніше використовуватися земля, матеріально-технічні та трудові ресурси, що веде до підвищення продуктивності праці та здешевлення продукції [2].

Основним фактором економічного прогресу в бурякоцукровому комплексі, незалежно від посівних площ, є застосування високопродуктивних ресурсозаощаджуючих технологій виробництва цукросировини, і це підтверджують доктор біологічних наук М.П. Шаповал та кандидат біологічних наук В.В. Захарова [3].

Україна входила до числа найбільших виробників цукру і за сприятливих умов може виробляти його понад 5 млн. т, з яких 3 млн. т – експортувати за кордон. Однак, за останні 15 років спостерігається тенденція зниження обсягу посівної площі цукрових буряків, а саме з 1,6 млн. га до 0,7 млн. га, урожайності – з 280 ц/га до 230 ц/га, обсягу заготівлі цукросировини – з 50 млн. т до 16 млн. т. Зараз в Україні нараховується 192 цукрових заводів, але фактично працює 120, завантаженість яких сировиною становить на 45 – 50 діб замість 90. Відповідно ці фактори вплинули і на скорочення робочих місць в бурякоцукровому комплексі.

В останні роки в Україні надавалось ряд пропозицій здавання (прийому) цукрових буряків з урахуванням їх цукристості. Так, кандидат економічних наук ІЦБ УААН А.В. Фурса аналізує показник цукристості солодких коренеплодів та коефіцієнт вилучення цукру, надає методику удосконалення обліку цукристості і визначення коефіцієнту перерахунку ціни однієї тони цукрових буряків залежно від рівня її фактичної цукристості [4]. Але дана методика не могла бути припустима у зв’язку зі збільшеним діапазоном цукристості.

Доктори сільськогосподарських наук Роїк М. В., Гізбуллін Н. Г. та Шаповал М. П. визнають, що за нинішньої системи економічних взаємовідносин між постачальниками сировини на цукрові заводи і її переробниками відсутні стимулюючі важелі підвищення технологічних якостей коренеплодів і рівня вилучення цукру. У зв’язку з цим, автори вважають доцільним запроваджування таблиці шкали оплати буряків з різними рівнями цукристості, розрахунків частки виробника і частки цукрового заводу в загальній виручці за цукор [5].

Проблеми бурякоцукрової галузі України, зниження показника цукристості, вплив на цукристість сировини різних сортів та гібридів, умови ведення буряківництва розглядають автори Пасічник П. К., Куянов В. В., Мацебера А. Г., Малахай В. М. Вони вказують, що заниження цукристості і продуктивності цукрових буряків – це втрата пріоритету та злагодженої роботи всього комплексу. Ця складна проблема потребує постійної уваги всіх ланок бурякоцукрового комплексу, наукових організацій, зміни системи сортовипробування, реєстрації, збирання і переробки цукрових буряків, зацікавленості буряководів і цукровиків у якості сировини, об’єктивності в її оцінці при прийманні, що буде сприяти відродженню цієї важливої галузі України [6].

У сільськогосподарських підприємствах собівартість рослинництва виражає витрати у грошовому виразі на спожиті засоби виробництва і оплату праці з розрахунку на одиницю продукції. Так, Бабій О. М. розглядає особливості обліку витрат виробництва у рослинництві та необхідність прийняття додаткових рекомендацій щодо ведення бухгалтерського обліку в сільському господарстві, де не враховуються галузеві особливості сільського господарства [7]. Мінько Л. В. доводить, що всі методики розподілення витрат ресурсів між основною та побічною продукцією, що застосовуються, є умовними та не відображають дійсних витрат на неї [8].

Формування цілей статті. В статті розглядається визначення оптимального рівня концентрації посівів цукрового буряка та залежності зниження собівартості при його виробництві від величини посівних площ. Надаються шляхи удосконалення методики обліку цукристості та порядку оплати за цукрові буряки з розрахунку за кожний центнеровідсоток. Розкривається необхідність чіткої класифікації витрат на виробництво продукції. Надано також порядок відображення витрат при формуванні собівартості. Пропонується більш удосконалена методика оцінки основної та побічної продукції при виробництві цукрових буряків на прикладі досліджуваних господарств Харківської області.

Виклад основного матеріалу. Реформування аграрного сектору має позитивно вплинути на ефективність виробництва цукрових буряків. Зросла увага до їх виробництва з боку фермерських та особистих підсобних господарств.

Нині завершується розробка програми розвитку бурякоцукрового виробництва України до 2013 року, якою передбачено стабілізувати площу посіву цукрових буряків на рівні 1 млн. га, а валове виробництво сировини довести до 32 млн. тонн, цукру – до 3,5 млн. тонн, у тому числі 1,3 млн. тонн на експорт [9].

Але таке виробництво можливе тільки у високотехнологічних підприємствах, які вже мають або можуть мати на даний час високий рівень оснащення засобами праці та предметами праці.

Невисокі темпи нарощування виробництва упродовж наступних років пояснюються глибиною кризових явищ у галузі, зменшенням посівних площ, урожайності і якості цукрових буряків, які обумовлені ще рядом причин:

-   недостатньою концентрацією посівів цукрових буряків;

-   зменшенням внесення добрив;

-   незадовільним впровадженням інтенсивних технологій виробництва цукрових буряків.

У зв’язку з цим необхідно вирішити ряд агротехнічних та економічних заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності виробництва цукрових буряків.

Одним із важливих напрямків підвищення економічної ефективності галузі буряківництва є оптимальна спеціалізація та концентрація виробництва. Організаційно – економічні зрушення, які відбуваються у процесі реформування аграрного сектора, у тому числі і бурякоцукрового комплексу, суттєво змінюють підходи до спеціалізації, концентрації і розміщення виробництва бурякосировини. Дані питання повинні вирішуватися разом з переробною промисловістю, оскільки пріоритетним для усіх є підвищення продуктивності та прибутковості виробництва.

Тому удосконалення технологій виробництва продукції буряківництва призведе до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності праці та зниження її собівартості.

За останні роки запропоновано технології виробництва цукрових буряків, що розраховані на необхідне матеріальне і ресурсне забезпечення, вчасне і якісне виконання технологічних процесів. Вони дозволяють найбільш повно реалізувати біологічний потенціал продуктивності сучасних сортів і гібридів цукрових буряків.

Завдяки використанню цих технологій є можливість зменшити собівартість продукції на 20 – 30%. Виконання таких технологій, які приводять до зниження собівартості 1 ц буряків, можливе лише в умовах оптимальної концентрації посівів цукрових буряків.

При групуванні досліджуваних господарств Харківської області за розмірами посівної площі цукрових буряків виявлена певна залежність зниження собівартості продукції від розміру зайнятих під коренеплодами земель. При аналізі використання виробництва цукрового буряка Краснокутського, Дворічанського, Балаклійського, Вовчанського та Золочівського районів за 2005 рік, майже у половині бурякосіючих господарств посівні площі цукрових коренеплодів незначні та сягають в середньому 76,8 га на одне господарство.

Кількість господарств, де посівна площа цукрового буряка більше 300 га, в загальному масиві об’єктів склала 12 %.

Таблиця 1

Залежність економічної ефективності виробництва цукрових буряків від концентрації їх розміщення  в господарствах Харківської області за 2005 рік

Так, з даних таблиці 1 можна побачити, що найбільш раціональним рівнем виробництва та зниження собівартості 1 ц цукрових буряків являються господарства третьої групи, де середня площа посіву цукрового буряка склала 278,5 га. В цій групі господарств найвища урожайність 258,75 ц/га, низька собівартість 1 ц солодких коренеплодів – 11,14 грн. та середні прямі затрати виробництва на 1 ц – 0,86 чол/год.

Виявлені показники за співвідношенням до середніх значно вигідніші.

Дані таблиці також показують, що рівень витрат на 1 га посівів є найбільш характерним фактором у зниженні собівартості 1 ц коренеплодів.

Продуктивність виробництва цукрових буряків залежить від цілого ряду факторів. З господарської точки зору поруч з підвищенням урожайності солодких коренеплодів з 1 га велике значення має цукристість буряків. На величину отримання цукру з 1 га впливають різні причини: урожайність, агротехніка, передові технології тощо. На зниження цукристості впливає: погіршення селекції (недосконалість сортів і гібридів); використання окремими заводами насіння власного виробництва з низькою цукристістю; відсутність матеріальної зацікавленості у підвищенні цукристості сировини тощо.

Крім того, не застосовується науково обґрунтована система внесення добрив під цукрові буряки, що негативно впливає на їх якість. Так, при внесенні мінеральних добрив К2О – 160 – 200 кг/га та органічних 40 – 50 т/га можна досягти урожайності цукрових буряків з га 400 – 500 ц [10].

Ця культура вимоглива до сівозміни. Підвищення урожайності на 10 – 13 % можна досягти правильним підбором попередника.

На скорочення втрат цукру при зберіганні та переробці цукрових буряків у великій мірі впливають стислі строки вилучення цукру.

В середині ХХ століття середньорічний показник цукристості сировини цукрового буряку, прийнятої цукровими заводами України, досягав 17,8 %, але, починаючи з кінця 80 – х років, поступово почав знижуватись. ХХІ століття для бурякоцукрової галузі розпочалось подальшим падінням вмісту цукру в сировині. Таке зниження цукристості відбулося у всіх областях України: 1971-1980 рр. – 17,4 %;  1991-1995 рр.  – 16,6 %;  1995-2000  рр. – 16,9 %; 2001 р. – 14,2 %; 2002 р. – 16,3 %. Середня цукристість сировини за 1998 – 2002 рр. по Харківській області склала – 17,1%, а по Україні 15,6% [6].

Для стимулювання боротьби за підвищення якості цукрових буряків і вилучення цукру з них великий вплив забезпечить приймання їх від бурякосійних господарств з урахуванням цукристості.

Ці умови прийому відіграють велику роль в заниженні собівартості сировини та підвищенні економіки підприємств цукрової промисловості. Бурякосійні господарства будуть заохочені в підвищенні якості при виробництві цукрових буряків, а для цукрових заводів будуть виключені умови заниження цукристості прийнятої сировини.

При використанні планових показників на 2010 рік обсяг заготівлі цукрових буряків у заліковій масі, з урахуванням втрат, має скласти в Україні 28500 тис. т, виробництво цукру-піску – 3425 тис. т, плановий вихід цукру буде дорівнювати 12,02%. При збільшенні цукристості на 0,1 % вихід цукру буде 12,12 %, що складе (28500 х 12,12) 3454 тис. т, це на 29 тис. т більше запланованого, а при реалізації цукру-піску по середній вартості можна буде отримати додатково виручку з урахуванням додаткових витрат у загальній сумі 92,8 млн. грн. (29000 х 3200).

Актуальність проблеми щодо удосконалення обліку цукристості та коефіцієнта перерахунку ціни за 1 т цукрових буряків від рівня кількості цукру залежить від ряду причин, що не вирішуються.

До таких причин можна віднести:

-   високий рівень базисної цукристість, який встановлюється. Він не може забезпечити розрахунки зі здавальниками на тривалий період у зв’язку зі зниженням цукристості буряків;

-   великий діапазон базисної цукристості мало відображав зміни надбавок (знижок) за здану сировину;

-   відсутність спеціального обладнання по відбору проб та швидкого аналізу сировини на цукристість.

При урахуванні порядку прийому буряків по цукристості, інструктивні вказівки повинні бути гнучкими, відображати порядок розрахунків за буряки та визначення цукристості. Дані базисної цукристості і шкали оплати не можуть бути запропоновані вищими організаціями у зв’язку з неможливістю довгого часу їх використання.

Найбільш доцільним пропонується:

-   установлювати базисну цукристість щорічно з розрахунків середньої цукристості по зоні за 3 попередніх роки самими підприємствами цукрової промисловості;

-   надбавку або знижку за 1 центнеровідсоток визначити з розрахунків середніх закупівельних цін і базисної цукристості;

-   діапазон базисної цукристості та шкалу цукристості для оплати установити відповідно 0,05 % (табл.2).

Таблиця 2

Приблизна шкала оплати за цукрові буряки з урахуванням цукристості

 

Приймання цукрових буряків по вазі з урахуванням цукристості за приблизною таблицею та спрощеною методикою її розрахунку буде сприяти зниженню собівартості 1 ц готової продукції та оперативному корегуванню ряду показників при розрахунках за цукрові буряки внаслідок щорічної зміни цукристості. Тільки бурякосіючі господарства Харківської області при застосуванні даної методики здавання буряків та підвищення якості сировини на 0,1 % мали би отримати додаткову плату у сумі 2,1 млн. грн.

Велике значення у прояві ринкових відносин відіграє правильне визначення собівартості та формування рентабельності при виробництві цукрових буряків.

Передбачений стандартом бухгалтерського обліку № 16 „Витрати” склад витрат (затрат) собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), а також склад витрат (затрат) виробничої собівартості (робіт, послуг) не зовсім чітко вичерпує нині діючі економічні категорії з формування повної собівартості продукції, прибутку, доходу. По-перше, не повно приведена класифікація прямих та непрямих витрат (затрат). Так, якщо прямі витрати названі, то про непрямі слід тільки здогадуватись. Немає також чіткого визначення таких категорій, як статті та елементи витрат. Так, в пункті 10 стандарту бухгалтерського обліку №16 „Витрати” не вказується, що необхідно відносити до виробничих витрат: статті або елементи. В цьому ж пункті немає докладної класифікації статей витрат за видами, термін „стаття” в розділі „склад витрат” взагалі відсутній. Крім того, в пункті 4 стандарту немає ясної характеристики поняття „елемент витрат”. Наприклад, вказується, що елементом витрат є „сукупність однорідних витрат”. Однак, в економічній літературі терміну „елемент” дається інше поняття, а саме, елемент витрат „виражає однорідний вид витрат та не може бути розкладено на складові частини” (11). Тому, визначення „елемент” як „сукупність” є помилковим. Надана також в стандарті „Витрати” структура витрат на виробництво не може класифікуватися на загальнотеоретичну та практичну. Практична класифікація витрат входила б у розуміння при безпосередньому розподілі їх на виробництво.

Загальнотеоретична класифікація витрат повинна була б мати наступну структуру:

1.                       Технологічні: основні та накладні.

До основних витрат мали б відноситися такі витрати, які пов’язані конкретно з технологічним процесом виробництва: заробітна плата, сировина та інше. До накладних витрат треба було б віднести: - загальновиробничі витрати (рахунок №91), адміністративні витрати (рахунок №92), інші витрати операційної діяльності (рахунок № 94), фінансові витрати (рахунок №95), втрати від участі в капіталі (рахунок №96).

2.                       Економіко – складові: матеріальні, грошові.

До матеріальних витрат можна віднести сировину та матеріали, паливо, тару й тарні матеріали, будівельні матеріали, запасні частини, матеріали сільськогосподарського призначення, інші матеріали. Крім того, до виробничих матеріальних витрат можна включити витрати по списанню малоцінного інвентарю, напівфабрикатів, готової продукції, продукції сільськогосподарського призначення, товарів та ін. До грошових витрат відносяться витрати з оплаті праці.

3.                       Залежні від об’єму виробництва: постійні, змінні.

До постійних витрат необхідно віднести витрати, які залишаються незмінними при зміні об’єму виробництва. Наприклад, витрати на утримання окремих приміщень та ін. Змінні витрати, як правило, варіюватимуть зі зміною об’єму діяльності підприємства: витрати на заготівлю сировини, матеріалів, палива та ін.

4.                       Структурні: елементні, комплексні.

Елементні витрати неможливо розподілити на більш дрібні складові частини: заробітна плата, амортизація, нафтопродукти та інші. Комплексні витрати складаються з окремих елементів. До них можна віднести витрати, які обліковуються на рахунках №№ 91 – 95, а також інші прямі витрати з тієї причини, що вони також  складаються з окремих складових частин.

Практична класифікація витрат повинна мати належну їй характеристику по порядку включення до собівартості продукції окремих статей та елементів і по її формуванню: прямі та непрямі. При цьому, як прямі, так і непрямі витрати (затрати) повинні мати більш чітку класифікацію. Наприклад, прямі витрати будуть мати наступну структуру:

-   заробітна плата;

-   відрахування до Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати непрацездатності;

-   відрахування до Фонду соціального страхування на випадок  безробіття;

-   відрахування до Пенсійного фонду;

-   відрахування до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань;

-   матеріальні витрати (нафтопродукти, сировина, добрива, насіння, отрутохімікати та інше);

-   транспорт;

-   амортизація;

-   поточний ремонт основних засобів;

-   страхові платежі;

-   інші прямі витрати.

До непрямих витрат необхідно віднести рахунки класу 9 „Витрати діяльності”. При цьому, з даного класу слід виключити витрати, які обліковуються на рахунках №90 „Собівартість реалізації”, №93 „Витрати на збут”, №98 „Податки на прибуток”, №99 „Надзвичайні витрати”.

Необхідно особливу увагу приділити витратній статті „Амортизація”. Величина нарахованої амортизації залежить як від складу основних засобів, так і  від норм  її нарахування. Діючий порядок обліку та класифікації необоротних активів та запасів, а також порядок нарахування амортизації не є економічно обґрунтованими. Наприклад, до складу „Інших необоротних матеріальних активів” включені окремі об’єкти (цінності), які мали б входити до інших облікових економічних класів. Таким чином, до класу  „Запаси” можна включити „Малоцінні необоротні матеріальні активи”, „Інвентарну тару”. При цьому „Тимчасові (нетитульні) споруди” необхідно обліковувати у складі капітальних інвестицій як витрати по організації та виробництву будівельних робіт.

Прийняття таких заходів зі зміни в обліку дозволить зменшити витрати за статтею „Амортизація”. Неможливо також не відмітити, що існують значні розбіжності у порядку нарахування амортизації, передбаченому Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року №283/97 – ВР [12] та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 93 [13].

Не було необхідності затверджувати Міністерством фінансів стандарт „Основні засоби” з вказанням порядку нарахування амортизації, коли вже діяв Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, в якому доводились принципи визначення та нарахування амортизації. Строки служби основних засобів різні, тому, використавши класифікацію основних засобів стандарту 7, необхідно застосовувати для нарахування амортизації (по кожній групі основних засобів) науково обґрунтовані норми у відсотках.

У бурякосіючих господарствах є можливість спростити порядок накопичення витрат на собівартість цукрового буряка та побічної продукції, а саме, застосовувати цеховий метод розподілу витрат на виробництво. З цією метою у складі прямих витрат на виробництво буряків доцільно було б відкрити додаткові статті з обліку витрат за допоміжними виробництвами, машино-тракторному парку та самохідними машинами, а саме:

- утримання ремонтно – механічної майстерні,

- утримання робіт вантажного автотранспорту,

- утримання енергетичних виробництв,

- утримання живої тяглової сили,

- витрати на водопостачання,

- утримання інших допоміжних виробництв,

- утримання сільськогосподарської техніки.

У складі рахунку №91 „Загальновиробничі витрати” пропонується обліковувати тільки загальновиробничі витрати за цими видами виробництв з наступним відображенням їх на балансовому рахунку №23 „Виробництво”. Ці витрати необхідно відносити до непрямих витрат та розподіляти на облікові об’єкти відповідно до П(с)БО 16 „Витрати”.

Згідно зі стандартом 30 „Біологічні активи” бурякопродукцію при її первісному визначенні необхідно оцінювати за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу [14], первісне визначення сільськогосподарської продукції відображати у тому звітному періоді, в якому вона відокремлена від біологічного активу. При цьому справедливу вартість побічної продукції буряківництва визначати з урахуванням запропонованої нами методики, при якій за основу визначення справедливої вартості гички покладена її кормова корисність з урахуванням витрат на доставку.

У бурякосіючих підприємствах привертає увагу особливе значення показників собівартості рослинництва, що є особливою галуззю сільського господарства.

Аналізуючи механізм формування витрат бурякоцукрового комплексу, необхідно більш детально розглядати чинники, які формують витрати. Механізм формування витрат у рослинництві показує, що чинниками їх загальної кількості стосовно окремої культури правомірно вважати параметри виробничої програми, які формують витрати: площа; технологічні ресурси; оплата праці; продукція.

Обґрунтування витрат виробництва цукрового буряка повинно базуватися на врахуванні фактичних показників кожного сільськогосподарського підприємства. Одним з таких варіантів оперативного обґрунтування витрат виробництва є визначення натуральних показників питомих витрат на гектар.

У рослинництві найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати.

Віднесення на собівартість суми витрат по доставці гички цукрових буряків на ферми не покривають тих витрат, які формують справедливу вартість побічної продукції. При використанні існуючої методики оцінки гички не враховується її первісна вартість [15].

Слід звернути увагу, що гичка цукрових буряків є швидкопсувною продукцією. По-перше, вона засмічується землею, а по-друге, її якість втрачається внаслідок швидкого в’янення. Тому, на наш погляд, при визначенні собівартості 1 ц гички, необхідно спочатку провести її первісну оцінку з урахуванням господарської придатності корму, а потім додавати витрати на доставку, якщо вони є.

Для визначення собівартості 1 ц гички, доцільним є застосувати існуючу формулу з певними змінами, а саме, від загальних витрат не потрібно віднімати вартість побічної продукції. Вона відрізняється від існуючої тим, що в чисельнику показується окрім основних витрат не сума побічної продукції, а від’ємна сума доплати за цукристість:

 

 

де Н 1 – собівартість умовного ц продукції, грн.;

Z To Дca 23 – витрати минулих періодів за аналітичним рахунком „Буряки”, грн.;

 OT 1 Дca 23 – оборот (витрати за поточний період) за аналітичним рахунком „Буряки”, грн.;

СЦ – сума доплати за цукристість, грн.;

По – кількість основної продукції, ц;

П – кількість гички, ц;

Х – господарська придатність гички, %.

Визначивши витрати на основну та побічну продукцію, можна обчислити первісну собівартість 1 ц гички. Далі, додавши витрати на доставку, отримаємо повну собівартість 1 ц побічної продукції.

Розглядаючи визначення собівартості основної та побічної продукції при виробництві цукрових буряків на прикладі досліджуваних господарств Харківської області за 2005 рік, надамо послідовний розрахунок.

Загальна зібрана площа цукрових буряків у досліджуваних господарствах Харківської області становила у 2005 році 7149 га, загальний валовий збір цукрових буряків складав 1743393 ц, гички - 581131 ц. Загальні витрати на основну та побічну продукцію за поточний період становили 18932800 грн. Планована доплата за цукристість становить 2,1 млн. грн. Тоді умовна собівартість 1 ц  продукції складе: 

 

 

Витрати на гичку складають:

9,3437  х  58113,1  =  542991 грн.

На підставі виявлених витрат первісна собівартість 1 ц гички буде дорівнювати:

542991  :  581131  =  0,9344 грн.

Якщо додатково були проведені витрати по перевозці гички, які фактично склали 91610 грн., тоді повна собівартість 1 ц її складе:

634601 (542991 + 91610) : 581131 = 1,0920 грн.

Залишок витрат складає собівартість 1 ц цукрових буряків:

16832800  -  542991  :  1743393  = 9,34 грн.

Так собівартість 1 ц цукрових буряків за аналізованою собівартістю дорівнює 10,86 грн., а за пропонованою методикою  складе 9,34 грн., що на 2,87 грн. менше від визначеної собівартості за існуючою методикою.

 Висновки:  Цукрові буряки доцільно вирощувати в таких умовах, при яких є можливість вийти за рівнем урожайності на європейський рівень. Так, найбільш високий рівень ефективності виробництва цукрових буряків спостерігається в господарствах, де середні посіви цукрових коренеплодів склали 278,5 га. При збільшенні посівів цукрового буряка більш ніж на 300 га можна також побачити  тенденцію до поліпшення показників його вирощування. Все це дозволить зробити галузь буряківництва високоефективною та  конкурентоспроможною.

В раціональній організації цукрового виробництва закладені великі резерви підвищення її економічної ефективності. Використання цих резервів будуть основними умовами для різкого зниження витрат праці, собівартості продукції та підвищення її якості.

Застосування цехового методу обліку витрат при виробництві цукрового буряка дає можливість своєчасно визначати собівартість основної та побічної продукції та звільнитися від тяжкої праці по її коректуванню перед складанням річної звітності.

Зростання за останні роки виробничої собівартості цукрових буряків головним чином пов’язане зі зростанням цін на матеріально – технічні ресурси, які використовують сільськогосподарські підприємства. Крім цього, на результат визначення собівартості продукції буряківництва вплинуло застосування застарілої методики. У результаті виникло подорожчання собівартості 1 ц коренеплодів. Запропонована методика більш реально відобразить пропорційність витрат на основну та побічну продукцію.

Список використаної літератури:

1. Куянов В.В., Мацебера А. Г., Глеваський В. І. – Удосконалювати технологію виробництва насіння цукрових буряків // Цукор України. – 2005. – № 4(42);

2. Бондар В.С., Пиркін В.І., Фурса А.В., Пастух Ю.А. Стратегія розвитку бурякоцукрового виробництва у ХХІ столітті // Цукрові буряки. – 2002. – № 5;

3. Шаповал М.П., Захарова В.В. Технології: 80 років звершень // Цукрові буряки. – 2002. – №5;

4. Фурса А.В. Ціна цукрових буряків з урахуванням їх цукристості // Цукрові буряки. – 2004. – № 2 (38);

5. Роїк М.В., Гізбуллін Н.Г., Шаповал М.П. Збільшення виробництва цукру – обопільна зацікавленість // Цукрові буряки. – 2003. – № 4 (34);

6. Пасічник П.К., Куянов В.В., Мацебера А.Г., Маласай В.М. Чому зменшується цукристість буряків? // Цукор України. – 2003. – № 2 (32);

7. Бабій О.М. Особливості обліку виробничих витрат у рослинництві. // Вісник ХДАУ (Сер. „Економіка АПК і природокористування”). – 2001. – № 8. С. 15 – 18;

8. Минько Л. В. Энергоемкость основной и побочной продукции растениеводства. // Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. монографія у двох томах. Т.1 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2001. – С. 425 – 430;

9. Про Рекомендації парламентських слухань „Про законодавче забезпечення розвитку бурякоцукрового комплексу в Україні та заходи щодо його покращання”. Постанова Верховної Ради України від 3 березня 2005 р. № 2465 – ІV // Цукор України. – 2005. – № 1 – 2 (40);

10. Борисюк П. Г. Фактори, які впливають на підвищення урожайності цукрових буряків та їх якості // Цукор України. – 2005. – № 3 (41);

11. Галкин А.Ф., Огийчук Н.Ф., Войчук Г.И. Теория бухгалтерского учета. Учебн. Пособие для с.-х. вузов. Изд. 2-е, доп. и перераб. М., «Статистика», 1976.

12. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997 року №283/97 –ВР. // Все про бухгалтерський облік. – 2001. – № 52;

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”. Затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92. // Все про бухгалтерський облік. – 2000. – № 47;

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 30 „Біологічні активи”. Затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 18 листопада 2005 року № 790. // Урядовий кур’єр. – 2005. – №248;

15. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політки України від 18 травня 2001 р. № 132.