УДК 336.563:330.101.8
Л.І. Денисюк, аспірантка
Львівського національного аграрного університету
Нетрадиційні форми кредитування сільськогосподарських підприємств
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
- Рассмотрены проблемы формирования финансово-кредитной системы в АПК;
- Предложен иностранный опыт к решению важных проблем предприятий малого агробизнеса.
Key questions which are examined:
- Problems of formation of financially-credit system in agrarian and industrial complex are considered;
- Foreign experience to the decision of the important problems of the enterprises of small agribusiness is offered.
Постановка проблеми. Одним із перспективних напрямів створення ринкового середовища в аграрному секторі економіки є розвиток малих підприємств. Вони не потребують значних стартових інвестицій, мають швидку окупність витрат, більш активні в інноваційній діяльності, здатні сприяти процесам демонополізації економіки і стимулювати розвиток конкуренції, звільняти великі підприємства від виробництва нерентабельної для них продукції, додатково залучати в економічний обіг матеріальні, фінансові, людські ресурси.
Доступ малих підприємств до кредитних ресурсів залишається незадовільним. Основними причинами цього є високі відсоткові ставки банків, відсутність майна, яке може бути прийняте як ліквідна застава для забезпечення гарантій повернення кредиту. Це вимагає розробки нових форм і методів кредитування малого бізнесу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку кредитних відносин в Україні досліджують В.М.Алексійчук, В.Я.Амбросов, П.І.Гайдуцький, А.С.Гальчинський, М.Я.Дем'яненко. Т.Г.Ковальчук, П.А.Лайко, П.Т.Саблук, І.П.Чапко та інші. Однак існує ще ціла низка нерозв'язаних проблем з теорії та практики кредитування сільськогосподарських товаровиробників, недостатньо вивчених.
У 2004 році Національним науковим центром "Інститут аграрної економіки" видана колективна праця “Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі”, за ред. М.Я.Дем'яненка, у якій наведено аналіз фінансування малих і середніх підприємств у сільській місцевості та теоретичні засади його подальшого розвитку [І].
У 2005 році Національним науковим центром "Інститут аграрної економіки" видана праця "Аграрна реформа в Україні" за ред. П.І.Гайдуцького, де в розділі "Реформа системи кредитування" висвітлюється кредитна криза і напрями її подолання, а також державне стимулювання кредитування аграрного сектора та формування системи іпотечного кредитування [2].
Постановка завдання. Метою нашого дослідження є обґрунтування теоретичних засад, узагальнення практики і розробка рекомендацій з нетрадиційних форм кредитування малих форм господарювання в сільськогосподарському виробництві.
Виклад основного матеріалу.
У сільськогосподарських товаровиробників через сезонність виробництва є потреба у постійному залученні кредитних коштів. Наприклад, фермеру, щоб отримати урожай пшениці, необхідні гроші: на придбання насіння, добрив, оплату праці працівників та ін. Всі ці витрати здійснюються без впевненості в тому, що коли урожай буде зібраний, виручка від продажу пшениці покриє їх. Яким чином можна уникнути такої невизначеності? За допомогою форвардів, фьючерсів та опціонів фермер має можливість сьогодні погодитись на ціну, за якою його врожай буде проданий через чотири або шість місяців. Тобто фермер заздалегідь отримує мінімальну ціну продажу свого врожаю. Йому більше не потрібно хвилюватись через можливі коливання цін на пшеницю. Він знає, за якою ціною він продасть врожай, і може, відповідно, планувати свою діяльність.
Першими строковими інструментами були форвардні контракти на сільськогосподарську продукцію. Вони гарантували виробникам і фермерам придбання/продаж сільгосппродукціі за раніше обумовленими цінами і дозволяли їм обмежити свої ризики від коливання цін на сільськогосподарському ринку.
Щоб зрозуміти суть форвардних операцій, згадаємо класифікацію фінансових ринків. У фінансовому світі ринки ділять на спотові (spot markets) та строкові (time markets).
Спотовий або касовий ринок — це ринок готівкових угод (spot deals). Ціну, яка складається на даному ринку, називають спотовою або касовою. Під час укладання угоди, права на її предмет переходять миттєво. Далі відбувається одночасна, практично негайна оплата і відвантаження предмету угоди. Слово «негайна» в даному випадку означає, що взаєморозрахунки відбуваються протягом 2–3 днів.
А строковий ринок — це ринок, на якому укладаються строкові угоди. Строковою угодою є договір між контрагентами щодо майбутньої поставки предмету контракту на умовах, які обумовлюються в момент укладання такої угоди. Прийнято вважати строковими операції, розрахунки за якими відбудуться за період часу, що перевищує два дні від поточної дати. Крім базового активу, для строкового інструмента визначаються обсяг, дата виконання і ціна виконання.
Найбільш поширеними видами строкових інструментів є форварди, фьючерси і опціони. Ці види контрактів передбачають відвантаження в майбутньому базового активу на визначених в контракті умовах. Відрізняються вказані інструменти правами і обов’язками покупця і продавця контракту. [6]
Залежно від форми організації торгівлі ринки фінансових інструментів поділяють на біржові і позабіржові. До біржових інструментів відносяться фьючерси і опціони. Біржова торгівля передбачає стандартизацію характеристик фінансового інструменту: кількість базового активу, порядок виконання, строк відвантаження, величина застави. При цьому одною із сторін в кожній угоді купівлі-продажу є Розрахункова палата біржі, яка гарантує виконання, як продавцем, так і покупцем, своїх зобов’язань. Фьючерси і опціони є досить високоліквідними контрактами. Позабіржовий ринок, навпаки, пропонує широкий вибір засобів (свопи, своп-опціони), більш гнучких, ніж традиційні біржові похідні інструменти. Майже будь-який параметр позабіржової угоди може бути предметом обговорення, і її умови можуть бути пристосовані до специфічних потреб сторін. Однак такі контракти є менш ліквідні порівняно з біржовими. [4]
Фьючерс – це договір про фіксацію умов придбання чи продажу стандартної кількості визначеного товару в обумовлений строк в майбутньому, за ціною, встановленою сьогодні.
У фьючерсній угоді є дві сторони продавець та покупець.
Покупець фьючерсу приймає зобов’язання придбати товар в обумовлений строк.
Продавець фьючерсу приймає зобов’язання продати товар в обумовлений строк.
Опціон – це контракт, який дає право, але не зобов’язує придбати або продати товар за певною ціною в обумовлений строк або раніше.
Право придбати називається опціоном «кол» (call). Право продати називається опціоном «пут» (put). Покупця опціону називають «холдер», продавця називають «райтер». Вартість опціону – це премія, яка виплачується покупцем опціону продавцю. [3]
Одним з найбільш поширених строкових інструментів є форвардний контракт. Це угода, за якою одна із сторін повинна у встановлений майбутній день відвантажити, а інша оплатити, визначену кількість товару або фінансового активу за раніше обумовленою ціною. Від угоди з негайною поставкою і оплатою форвард відрізняється відстрочкою дати виконання.
За термінологією фінансових ринків основною ознакою форвардного контракту є те, що між датою укладення угоди і датою розрахунків (або відвантаження активів) проходить деякий час, наприклад 3 місяці або 1 рік.
У випадку з простим форвардом з повним відвантаженням (full delivery currency forward) сьогодні укладається угода за фіксованим форвардним курсом, але розрахунки з контрагентом проводяться через 3 місяці.
Не завжди форвардні контракти укладаються з метою придбання чи продажу базового активу. Послідовне укладання форвардних контрактів спочатку з одним контрагентом в якості покупця, а потім з іншим контрагентом в якості продавця (або навпаки) є досить поширеною операцією. Умови контракту при цьому, за виключенням ціни, лишаються однаковими.
Метою таких операцій є отримання прибутку на різниці цін. Форвардні контракти при цьому, абстрагуються від предмету угоди і стають самостійним фінансовим інструментом. Тому і виникли висловлювання «придбати форвардний контракт» і «продати форвардний контракт». В якості ціни форварду приймається ціна базового активу, за якою він повинен бути відвантажений і проплачений в майбутньому.
Сільськогосподарське підприємство за такої форми кредитних стосунків має можливість придбати форвард-контракт і, таким чином, одержати гарантію на отримання в майбутньому кредитних ресурсів за обумовленою сумою і відсотковою ставкою, а це забезпечить позичальнику виконання певних виробничих операцій у передбачені технологічні терміни. Водночас форвардне кредитування дає можливість кредитору отримати фінансові ресурси за кредитами, які надаються зі значним відтермінуванням, чітко планувати кредитний портфель і визначати кредитну політику, а також обертати отриману вартість форварду з метою нагромадження резервного фонду тощо.
Фінансові можливості кредитних установ ще недостатні для надання довгострокових кредитів на закупівлю машин, устаткування та оновлення зношених основних фондів у сільському господарстві. Крім того, для їх одержання необхідна застава, якої більшість товаровиробників не можуть запропонувати. Адже зношені основні фонди не можуть виступати заставою. Це спонукає до пошуку і впровадження нетрадиційних форм і методів оновлення і поповнення техніки у господарствах.
Однією з реальних і нових форм кредитування і водночас привабливою для агропромислового комплексу є лізинг. Лізинг розглядають як передачу майна у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності і вважають кредитом в основний капітал. Кредитування у формі машин і устаткування на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно.
Лізинг є прогресивним методом матеріально-технічного забезпечення виробництва в сільському господарстві. Він відкриває користувачу таких послуг широкий доступ до використання техніки і технологій оновлення основних виробничих фондів. Основною метою поставки сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу є підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства, модернізація техніки, зростання продуктивності праці.
За допомогою лізингу орендар одночасно вирішує питання придбання, а також фінансування обладнання. У лізингових операціях виникають специфічні розрахункові і кредитні відносини, оскільки він передбачає відносини купівлі-продажу та оренди. В основі їх лежить кредитна операція, яка надає орендарю фінансову послугу. Лізингодавець при цьому купує майно у повну власність за повну вартість, лише не для себе, а для користувача, який одержує і використовує це майно без повної оплати, виплачуючи періодично за це відповідні внески.
Термін «лізинг» походить від англійського слова to lease – «орендувати». Перші лізгольдери (орендодержателі землі) з’явились в Англії в кінці ХІІІ ст. У США лізинг започаткований в 1950 р., дещо пізніше поширився в Європі. В Україні - з 1998 р., тоді ж був створений Державний лізинговий фонд.
Відмінність лізингу від банківського кредиту полягає у тому, що для клієнта основна перевага лізингової схеми перед кредитною є економія часу і затрачених сил на виконання дій, пов’язаних з обслуговуванням і утриманням власного майна, обслуговуванням банківського кредиту і страховки.
Лізингова компанія бере всі згадані обов’язки на себе. Початковий внесок у неї набагато менший, ніж у банків, або взагалі відсутній. Після закінчення договору лізингу обладнання можна викупити, повернути лізингодавцю або обміняти на нове. Лізингова компанія пропонує розстрочку оплати страхової премії, більш низькі тарифи, можливість індивідуального вибору умов страхування, а також повністю бере на себе супроводження страхових випадків і ризики, що з ними пов’язані.
Запровадження лізингу і створення лізингових компаній в нашій державі спонукало те, що рівень технічної оснащеності виробників сільськогосподарської продукції впав до критичної межі, темпи зношення сільськогосподарської техніки значно вищі темпів її оновлення, а це, зрозуміло, призвело до зниження продуктивності праці й зменшення виробництва сільськогосподарської продукції.
Проте лізинг на даному етапі є недостатньо розвинутий в нашій країні. Причин тут декілька, однак основна – недосконалість законодавства України. Щоб забезпечити відповідність цивільно-правового регулювання лізингу із міжнародними нормами, потрібно узгодження норм Цивільного кодексу, Закону України «Про фінансовий лізинг» та інших законів між собою.
Необхідно також удосконалити механізм передачі права власності на предмет лізингу після закінчення строку дії договору і розробити способи захисту лізингодавця у випадку неплатежів. Після закінчення договору предмет лізингу повинен повертатись лізингодавцю за звичайною ціною, а не за реальною ціною (не нижче податкової ціни за мінусом амортизації). Оскільки у лізингодавця зростають валові доходи, що призводить до збільшення податку на прибуток.
Для українців лізинг стає дорожчим за рахунок неможливості повернення ПДВ. Під час ввозу предметів лізингу на територію України необхідно оплачувати ПДВ у повному обсязі. Відсутність вторинного ринку обладнання робить лізинг менш вигідним для лізингодавця.
Більшість розвинутих країн давно оцінили переваги лізингу. Лишається надіятись, що слово «лізинг» в найближчий час стане звичним для українського законодавця та підприємця, а послуга лізингу стане більш доступною, простою та зрозумілою. [2] Виникне потреба ширше запроваджувати лізинг у сільському господарстві як один із нетрадиційних, але ефективних методів кредитування товаровиробників сільськогосподарської продукції з метою їх технічного забезпечення й розбудови ринкової інфраструктури техніки для АПК. Активне застосування лізингу сприятиме структурній перебудові аграрного сектора економіки, відновленню основних фондів, індустріалізації виробництва, розвитку малого і середнього бізнесу, а також зростанню обсягу продукції виробників сільськогосподарської техніки, закладанню основ державної політики щодо підтримки вітчизняних товаровиробників.
Виcновки. Форвард - це цінний папір, який засвідчує безумовне право позичальника (покупця товару - контракту) на отримання кредиту за раніше обумовленими сумою, вартістю і терміном його надання в майбутньому. Форвард є строковим фінансовим інструментом, який випускається банком-емітентом з метою подальшого продажу потенційному позичальнику.
Це дає підставу говорити про доцільність застосування форвардних операцій у кредитуванні товаровиробників сільськогосподарської продукції. Водночас слід наголосити, що форвардне кредитування не позбавлене певних недоліків для обидвох сторін кредитного процесу. Для позичальника основним недоліком є надто жорсткі вимоги з приводу отримання позичок і купівлі форварду; для кредитора - додатковий ризик, який може виникнути через негативні фінансові зміни протягом періоду дії форварду.
Безперечно, лізинг у сільському господарстві не вирішить усіх проблем галузі, проте допоможе частково подолати труднощі щодо оновлення сільськогосподарської техніки та зміцнення матеріально-технічної бази в господарствах. Лізинг дасть можливість одержувати обладнання у користування без повної оплати. Це дуже важливо для новостворених підприємств через відсутність необхідних обсягів фінансових ресурсів.
Лізинг є одним з найцікавіших форм інвестування, що можуть значно оживити процес зростання економіки України. Він може дати потужний поштовх процесам приватизації, конверсії, створення нових виробництв в країні.
Список використаних джерел
1. Адамов Н.А., Тилов А.А. Лизинг. – СПб.: Питер. – 2005. – 128 с.
2. Андрушкевич Е. Лизинг – это просто? Нет, хлопотно… //Деньги. - 2007, №10 (106).
3.Кузнецов А. Введение во фьючерсные и опционные сделки // Деньги. - 2008, №1-2 (109-110).
4. Ритасов В. Производные инструменты. «Проинтегрируем»? //Деньги. - 2006, №1-2 (74).
5. Шпиттлер Х.И. Практический лизинг. – М.: ROSBI. – 1991.
6. Шапошникова И. Рыночные риски: как от них застраховаться. //Деньги. - 2003, №3 (10).