УДК 657.222 : 368.8

 

                                                                                                В.Г. БАБЕНКО ,

викладач, кафедра фінансів та кредиту

                                                                                                Таврійський державний                                                                          агротехнологічний університет

 

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ СТРАХУВАННЯ МАЙНА

 

· Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

В статье определена необходимость страхования имущества предприятий, проанализированны особенности учета страхования, предложены пути к его совершенствования.

 

· Key issues that are examined:

The necessity of property insurance is covered, the features of the accounting of insurance are analyzed, the ways of its improvement are offered.

 

Постановка проблеми. Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва, бізнесу, майна підприємств і населення, а з іншого боку – як вид діяльності, який приносить дохід. Суб'єкти страхових відносин, які одержують прибутки від такої діяльності, називаються страховиками.

Страховики, як і інші суб’єкти підприємницької діяльності, обов’язково ведуть бухгалтерський облік усіх господарських операцій, сплачують податки та у відповідні терміни подають звітність до державних органів.

До суб'єктів організаційної структури страхового ринку можна віднести також Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України – Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв'язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим, з урахуванням особливостей цієї сфери, і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

Аналіз останніх досліджень. Окремі аспекти проблеми страхування майна знайшли відображення у наукових доробках відомих вчених, які досліджували проблеми фінансового права, теорії управління, обліку та аналізу. Так Д.Г. Буханець обґрунтував пропозиції щодо удосконалення методики обліку страхових операцій з перестрахування, виплат страхових сум і страхових відшкодувань на підставі єдиних методологічних засад обліку страхових операцій, а також порядку та умов їх проведення на основі узагальнення світового досвіду. Значну увагу приділено обліку страхових зобов'язань у зв'язку зі здійсненням операцій перестрахування. У В.С. Приходько значна увага приділена обліку страхових зобов'язань у зв'язку зі здійсненням операцій перестрахування. Страхуванню майна також присвячені праці таких авторів, як Т.В.Татаріна, О.Д.Колотило, О.В. Хавтур та ін.

Мета і завдання статті. Метою цієї статті є обґрунтування того, як подібні операції відображається в податковому та бухгалтерському обліку.

Незважаючи на благополучне кліматичне та географічне положення нашої країни, діяльність українських підприємств усе ж таки може зазнати впливу природних або техногенних небезпек. Тому, щоб уникнути непередбачених збитків, більшість підприємств вдається до страхування свого майна, це й визначило завдання нашого наукового дослідження.

 Основна частина. Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України „Про страхування” [1], введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості страхової діяльності. На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія – історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземцям (м. Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта». Розвиток страхового ринку відбувається в умовах дальшого зниження валового внутрішнього продукту та спаду виробництва промислової і сільськогосподарської продукції. На страхову діяльність значно вплинули інфляційні процеси та зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. На кінець 1998 р. страховий ринок нараховував 254 страховика. Після 2000 року кількість страховиків істотно не збільшилась. Але збереглася загальна тенденція поступового збільшення обсягів надання страхових послуг та видів страхування [2].

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, являють собою асортимент послуг страхового ринку [1]. Наприклад, можуть бути такі види добровільного страхування:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування медичних витрат;

6) страхування залізничного транспорту;

7) страхування наземного транспорту (крім залізничного транспорту);

8) страхування повітряного транспорту;

9) страхування водного транспорту (морського внутрішнього транспорту та інших видів водного транспорту);

10) страхування вантажів та багажу;

11) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

12) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

13) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

16) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 11-13);

17) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальників за непогашення кредиту);

18) страхування інвестицій;

20) страхування фінансових ризиків;

21) страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

Характеристику та класифікаційні ознаки зазначених видів страхування визначає Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд.

Крім видів страхування, запропонованих для широкого використання, в окремих випадках розробляються індивідуальні умови страхування, тобто створюється персональний страховий продукт.

Становище на страховому ринку визначається дією багатьох факторів, найважливішими з яких є ризикова ситуація, грошові доходи страхувальників, страхові тарифи тощо.

Умови реалізації страхових послуг, які складаються в конкретному регіоні на певний період, називаються кон'юнктурою страхового ринку. Вона характеризує в першу чергу ступінь збалансованості попиту і пропозиції страхових послуг в залежності від цього можу бути сприятливою чи несприятливою як для страховика, так і страхувальника.

Розвинутий страховий ринок припускає, що пропозиція визначає попит. Об'єктивною основою попиту на страхову послугу є потреба в страховому захисті, яка реалізується як страховий інтерес. Страхові інтереси суспільства надзвичайно різноманітні, хоча і базуються на загальній потребі в страховому захисті. Разом з тим об'єктивно існуюча потреба в страховому захисті не забезпечує автоматичного перетворення потенційного страхувальника в реального тому, що крім страхового інтересу необхідною умовою є платоспроможність страхувальника.

Певні особливості має й бухгалтерський облік у страховій діяльності. Йому притаманні особливі бухгалтерські рахунки, особливі фінансові операції, а також те, що окремі стандарти (положення) бухгалтерського обліку, що затверджені Міністерством фінансів України, на страхову діяльність не розповсюджуються [3].

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Відразу додамо, що страховик не може виступати у якості гаранта (поручителя), а також вельми сумнівним є його право видавати позики третім особам.

Відповідно до ст. 30 Закону № 85 „страхові компанії (страховики) повинні створювати страхові резерви, достатні для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань” [4].

З урахуванням цього, Планом рахунків передбачений рахунок 49 „Страхові резерви”. Цей рахунок має такі субрахунки:

492 „Резерви із страхування життя”;

493 „Частка перестраховиків у технічних резервах”;

494 „Частка перестраховиків у резервах із страхування життя”;

495 „Результат зміни технічних резервів”;

496 „Результат зміни резервів із страхування життя”;

497 „Результат зміни резервів незароблених премій”; 

498 „Результат зміни резервів збитків”.

Згідно з ст. 30 Закону № 85 „якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування”.

Планом рахунків у складі рахунку 70 „Доходи від реалізації” передбачено субрахунок 705 „Перестрахування”. Цей субрахунок у значній мірі визначає фінансовий результат від основної діяльності страховика.

Плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування має назву страховий платіж, і Планом рахунків для цього передбачено рахунок 76 „Страхові платежі”. Субрахунки до цього рахунку відкриваються за видами страхування. 

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до п. 3.2.3 Закону про ПДВ: „не є об’єктом оподаткування операції надання послуг із страхування і перестрахування, передбачених Законом України „Про страхування”, соціального і пенсійного страхування”. Це має важливе значення для відображення у бухгалтерському обліку надходження страхових платежів.

Ще однією специфічною лише для страховиків операцією є здійснення страхових виплат. Відповідно до ст. 9 Закону № 85:  „страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку” [5].

П(С)БУ 15 [6], що визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, не поширюється на доходи, пов’язані зі страховою діяльністю. Відповідно до статті 34 Закону № 85 страховики публікують свій річний баланс за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом. При цьому, достовірність та повнота річного балансу і звітності страховиків повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

Згідно з пунктом 2.3 Наказу № 210 страховики оприлюднюють річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань. В листі № 063 Мінфін пояснює: „страховики мають оприлюднити консолідований баланс за формою, визначеною П(С)БО 2 „Баланс”, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. за № 396/3689”.

Слід також звернути увагу, що крім фінансової звітності страховики подають уповноваженому органу „страхову звітність”. Таким уповноваженим органом зараз є Держкомфінпослуг, а до специфічної („страхової”) звітності слід віднести Декларацію з перестрахування та „Звіт про доходи та витрати страховика” (додаток 1) і „Пояснювальну записку до звітних даних страховика” (додаток 3), що затверджені Наказом № 210.

Одним із видів добровільного страхування є страхування майна (п. 11 ст. 6 Закону про страхування). Об'єктами майнового страхування можуть бути майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діяли на момент укладення договору страхування 

Страхування майна здійснюється на підставі письмового договору між страхувальником і страховиком. Причому такий договір може бути укладено шляхом видачі страховиком страхувальнику страхового свідоцтва (поліса, сертифіката), що встановлено ст. 18 Закону про страхування і ст. 981 ЦКУ.

На страхувальника згідно з договором страхування покладається обов'язок щодо внесення страховику плати за страхування, тобто страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Причому договір страхування набуває чинності саме з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено цим договором.

Страхова сума при страхуванні майна встановлюється в межах вартості такого майна за цінами і тарифами, що діяли на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування. Страхова виплата, що здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування, є страховим відшкодуванням, яке згідно зі ст. 9 Закону про страхування не може перевищувати розміру прямого збитку, понесеного страхувальником. У ситуації, коли страхова сума становить певну частину вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується пропорційно сумі збитків, отриманих у зв'язку з настанням страхового випадку, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Якщо майно застраховано у декількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується всіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним із ним договором страхування.

Розмір збитку у разі зруйнування (знищення, розкрадання тощо) основних засобів визначається на підставі їх дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків, а у разі пошкодження будівель, споруд та інших об'єктів основних засобів – на підставі вартості відновлення (ремонту), але в межах страхової суми. До суми збитку входять також втрати унаслідок ужитих заходів, необхідних для рятування застрахованого майна, зберігання та приведення його в порядок після настання страхового випадку.

У бухгалтерському обліку витрати на страхування майна включаються до складу витрат звітного періоду відповідно до П(С)БО 16 [7] і залежно від виконуваних майном функцій відображаються на рахунках 23, 91, 92, 93 [8]. Нарахування і сплата страхового платежу страховій компанії відображаються записами по субрахунку 655 „Розрахунки за страхуванням майна” (табл. 1).

У бухгалтерському обліку ці операції відображаються наступним чином:

 

Таблиця 1

 

Нарахування і сплата страхового платежу страховій компанії

по субрахунку 655 „Розрахунки за страхуванням майна”

Ураховуючи те, що при настанні страхового випадку – знищення або розкрадання застрахованих товарно-матеріальних цінностей (запасів) – підприємство не може надалі використовувати їх у своїй господарській діяльності, податковий кредит щодо ПДВ стосовно таких запасів необхідно відкоригувати у бік зменшення [9].

При ліквідації основних фондів у результаті настання страхового випадку, на нашу думку, немає потреби в коригуванні податкового кредиту щодо ПДВ, що припадає на неамортизовану частину зруйнованих, знищених або вкрадених основних фондів. Адже в господарській діяльності підприємства ці основні фонди використовувалися, а виділити із загальної суми «вхідного» ПДВ частку, що припадає на їх невикористання в господарській діяльності, неможливо. Ліквідація основних фондів у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням унаслідок дії непереборної сили, а також при їх розкраданні (цей факт має бути підтверджено документами з відповідних органів), не розглядається як поставка, у зв'язку з чим податкові зобов'язання щодо ПДВ не нараховуються. Підстава – абзац другий п. 4.9 ст. 4 Закону про ПДВ.

Разом із тим, якщо внаслідок ліквідації об'єкта основних фондів підприємство отримало комплектуючі, складові частини, компоненти чи інші відходи, що мають вартість, то вони ліквідуються за правилами, установленими абзацом першим п. 4.9 ст. 4 Закону про ПДВ для ліквідації об'єктів основних фондів, тобто з нарахуванням податкових зобов'язань щодо ПДВ. При отриманні від страхової компанії страхового відшкодування податковий кредит щодо ПДВ не повинен коригуватися, оскільки пп. 7.4.1 ст. 7 Закону про ПДВ уже не містить посилання на зв'язок податкового кредиту з витратами, що підлягають амортизації. Таку залежність було встановлено пп. 7.4.1 до 31.03.2005 р. У випадку зруйнування, знищення або розкрадання застрахованих основних фондів податковий кредит щодо ПДВ не коригується.

При знищенні або розкраданні застрахованих товарно-матеріальних цінностей (запасів) їх вартість відображається у складі витрат звітного періоду на підставі П(С)БО 16. Вибуття об'єкта основних засобів унаслідок його зруйнування (знищення, крадіжки тощо) супроводжується вилученням з активів (списанням з балансу) як такого, що не відповідає критеріям визнання активом (п. 33 П(С)БО 7). Отримане від страховика страхове відшкодування визнається доходом підприємства відповідно до п. 19 П(С)БО 15.

Ми вважаємо, що можна запропонувати два варіанти відображення суми страхового відшкодування у складі доходів:

1) сума страхового відшкодування відображається у складі надзвичайних доходів із застосуванням субрахунку 751 „Відшкодування збитків від надзвичайних подій” (табл. 2). Цей варіант є базовим, і його застосування буквально випливає з Інструкції № 291. Ґрунтується він на тому, що страховий випадок розглядається як надзвичайна подія. А відповідно до п. 4 П(С)БО 3 надзвичайними вважаються події, що відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не передбачається, що вони повторюватимуться періодично або в кожному подальшому звітному періоді;

Таблиця 2

 

 Порядок сплати сум страхового відшкодування із застосуванням субрахунку 751 „Відшкодування збитків від надзвичайних подій”

 

2) сума страхового відшкодування відображається у складі доходів від операційної діяльності та обліковується на субрахунку 719 „Інші доходи від операційної діяльності” (табл. 3). Цим варіантом доцільно користуватися, якщо виходити з того, що в контексті стихійних лих і техногенних катастроф не кожний страховий випадок, наприклад, розкрадання майна або його пошкодження в результаті аварії з можливістю подальшого відновлення, належить до надзвичайних подій. Водночас така подія відділяється від звичайної діяльності підприємства і її можна розглядати як операційну діяльність.

Таблиця 3

 

Облік суми страхового відшкодування  у складі доходів

 від операційної діяльності із застосуванням субрахунку

719 „Інші доходи від операційної діяльності”

 

Висновки. На нашу думку з цього можна зробити два важливих висновки:

– страховик прагнучи реалізувати свої послуги, повинен в достатній для страхувальника формі показати її економічну доцільність і той виграш, який отримає потенційний страхувальник, що заключив договір страхування. Необхідність допомоги страхувальнику в осмисленні його страхового інтересу особливо важлива для страхового ринку України, оскільки раніше існуючі страхові традиції втрачені або дискредитовані;

– страхова послуга повинна бути побудована таким чином, щоб ціна на неї відповідала можливостям тієї групи страхувальників, для яких вона призначається.

Ми вважаємо, що у цілому, страховий ринок України представляє собою не систематизований ряд страхових компаній з різними фінансовими можливостями, різним охопленням ринків та сфер діяльності, що вимагає подальшого його удосконалення і розвитку з урахуванням специфічних властивостей. Особливу увагу необхідно приділяти правильності ведення бухгалтерського обліку страхових відшкодувань та обґрунтованому розподіленню витрат, за рахунок яких відбуваються страхові виплати. Питання правильного віднесення витрат в обліку і досі залишається актуальним та заслуговує уваги при подальших дослідженнях.

 

Список використаних джерел

1.           Закон України „Про страхування” від 07.03.1996 р. (із змінами, внесеними згідно із Законами N 1110-V  ( 1110-16 ) від 31.05.2007, ВВР, 2007,   N 44, ст.511  04.10.2001 р. № 2745-III.

2.           Фінансові потоки страхових компаній в умовах трансформації економіки України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / О.В. Хавтур / Терноп. акад. нар. госп-ва. – Т., 2004. – 20 с.

3.           Облік та звітність в страхових компаніях (методологічні та організаційні аспекти): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.04 / Д.Г. Буханець / Київ. нац. екон. ун-т. – К., 2000. – 19 с.

4.           Н.Білова. Облік страхування майна. „Податки та бухгалтерський облік”, 10 листопада 2005 р., № 90 (857). - с. 14

5.           Методологія обліку страхової діяльності та аналіз платоспроможності страховика: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.04 / В.С. Приходько / Київ. нац. екон. ун-т. – К., 2000. – 18 с.

6.           П(С)БО 15 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 „Дохід”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р.     № 290.

7.           П(С)БО 16 – Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318.

8.           Інструкція № 291 – Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

9.           Закон України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.