УДК 368:574(477)

О.М. Віленчук,

канд. екон. наук, асистент кафедри фінансів і аудиту,

Державний агроекологічний університет (м. Житомир)

 

        Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·    На основе обобщения научных и статистических данных проведен анализ экологической ситуации в сфере аграрного природопользования;

·    Классифицированы эколого-экономические риски, возникающие в процессе деятельности предприятий агропромышленного комплекса;

·    Сформулирована необходимость и целесообразность развития системы экологического страхования в аграрной сфере.

 

Key issues that are examined:

·    On the basis of generalization of the scientific and statistical data the ecological situation in the sphere of agrarian nature use is analyzed;

·    Ecological economic risks arising in the process of the activities of the AIC enterprises are classified;

·    The necessity and expediency of developing the system of ecological insurance in the agrarian sphere is formulated.

 

В умовах посиленого реформування усіх ланок аграрного виробництва особливого значення набувають питання дотримання вимог екологічної безпеки в АПК, забезпечення культури виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, які в свою чергу мають стати головними чинниками у процесі відродження аграрного потенціалу країни. Саме орієнтування на зрівноважений розвиток сільськогосподарських підприємств дозволить створити необхідні передумови раціонального використання природних, трудових, технологічних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення процесу суспільного відтворення.

Сільське господарство – найдавніша та традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикових галузей економіки. Це пов'язано з тим, що сільське господарство – надто вразлива галузь до виникнення природних катаклізмів чи настання інших негативних надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф, епідемій тощо). Тому необхідно зменшувати матеріальні збитки шляхом запровадження різних попереджувальних заходів. Коли такі заходи не впроваджуються, то виникає потреба у відшкодуванні значних матеріальних збитків спричинених негативними явищами. Стихійні та інші лиха, які призводять до значних матеріальних збитків, спочатку сприймаються людиною як випадкові події, але багатовіковий досвід історії довів, що періодичний наступ руйнівних сил природи та інших надзвичайних явищ є об'єктивним закономірним процесом, пов'язаним із суперечливим характером сільськогосподарського виробництва. Всі ці обставини вказують на необхідність проведення оцінки та пошуку шляхів зменшення екологічних ризиків в агропромисловому комплексі.

Висвітлення сучасних проблем аграрного природокористування з точки зору наявних або потенційних екологічних ризиків, що виникають в процесі землекористування заходиться на початковій стадії свого становлення. В той же час зазначений науковий напрям дослідження висвітлюється у працях вчених-економістів В.А. Борисової [1], С.І. Дорогунцова [2], О.Л. Кащенко [4], П.Т. Саблука [6], але проблема мінімізації екологічних ризиків з розробкою відповідного фінансового інструментарію практично не висвітлювалась.

Перш ніж дослідити перспективи розвитку впровадження системи екологічного страхування, необхідно з’ясувати поняття ризику та виявити можливі його наслідки прояву в процесі сільськогосподарського виробництва.

Ризик розглядається як загроза або можливість відхилення фактичних результатів діяльності або прийнятих рішень від запланованих. З економічної точки зору ризик суб’єкта господарювання в сфері АПК слід трактувати, як загрозу недоотримання доходу, перевищення видатків чи витрат ресурсів у результаті виконання конкретних видів виробничої, збутової чи фінансової діяльності [5, с. 10].

Нераціональна структура аграрного природокористування в Україні прискорює темпи виснаження природних ресурсів, застосування екологонебезпечних технологій в сільському господарстві зумовлюють появу несприятливих подій (екологічних ризиків). У загальному плані екологічний ризик – це можлива небезпека природного або техногенного характеру, що призводить до ерозії ґрунту, забруднення агроландшафтів, гумусного виснаження землі та нестачі в них основних елементів мінерального живлення рослин; засолення та підтоплення зрошуваних, пересушення чи перезволоження осушених земель; підвищення кислотності ґрунтів; недоотримання вимог землекористування при розробках родовищ корисних копалин.

Наукові дослідження в галузі охорони навколишнього середовища яскраво засвідчують про кризовий екологічний стан в аграрному секторі країни. Так, за офіційними даними за останні 30 років площа еродованих земель збільшилася майже в 1,5 рази, значно розширилися площі засолених, закислених, підтоплених і техногенно забруднених сільськогосподарських угідь. Сьогодні тільки 1 з 10 га продуктивних земель має нормальний екологічний стан, що становить лише 10% [1, с. 9]. Щороку площа еродованих земель в Україні збільшується на 80-100 тис. га. Підраховано, що з продуктами ерозії щорічно виносяться 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору, 0,72 млн. т калію, втрати яких компенсуються внесенням добрив лише на 20-25%. Еколого-економічні збитки через ерозію ґрунтів перевищують 9 млрд. гривень [3, c. 130].

Загалом на початок століття на одного мешканця землі припадало 0,3 га ріллі, протягом 2000-2025 рр. за прогнозами ця величина зменшиться до 0,12 га. [7, c. 146].

Аналіз агрохімічного стану сільськогосподарських угідь показує, що грунти Житомирської області втрачають здатність до самовідновлення та самоочищення. Обстежені протягом 1998-2001 років 1182,2 тис. га сільськогосподарських угідь, з яких майже 30 % (350,8 тис. га) є кислими грунтами. Земельні ресурси характеризуються значною розбіжністю за ступенем кислотності в розрізі районів Житомирської області. Так, якщо в Ружинському, Андрушівському, Бердичівському районах частка кислих грунтів становить в межах 9-18 % від обстеженої території, то в Олевському, Лугинському, Коростенському районах цей показник сягає 40-60 % відповідно.

Аналіз стану (1996-2001 рр.) сільськогосподарських угідь показали, що значна частка грунтів з дуже низьким і низьким рівнем вмісту фосфору та калію становить 5,5 % (65,4 тис. га), 12,8 % (150,9 тис. га); 13,7 % (162,5 тис. га), 36,6% (432,4 тис. га).

Статистичні дані засвідчують, що з обстежених земель (сільськогосподарських угідь)  за вмістом гумусу по Житомирській області спостерігається загальна тенденція до його зменшення. Так, середньозважений показник по області становить 1,93 % , це на 0,07 % менше від попереднього туру обстеження.

В цьому контексті необхідно погодитись з твердженням про те, що  природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відновлювальні, відтворювальні та асиміляційні можливості, що загрожує ресурсно-екологічній безпеці суспільства, а зрештою – й продовольчій безпеці [ 1, c. 10 ].  

Сучасні проблеми аграрного природокористування характеризуються потребою суспільства у виявленні та запобіганні реальних та потенційних ризиків, які виникають в процесі сільськогосподарської діяльності, спричиняючи при цьому значні економічні, екологічні та соціальні втрати. З цією метою нами розроблена класифікація основних видів ризиків з відповідним обґрунтуванням їхнього негативного впливу на реципієнтів навколишнього природного середовища (табл.1).

Таблиця 1

Основні види ризиків у діяльності підприємств АПК

 

Для подолання негативних екологічних явищ та процесів в аграрній сфері, а також мінімізації наявних ризиків у всіх галузях сільського господарства необхідно вжиття відповідних заходів держави й недержавних організацій з попередження від усіляких екологонебезпечних обставин, які можуть викликати значні еколого-економічні та соціальні збитки, необхідно шукати шляхи послаблення негативного впливу екологічних ризиків на життя людей. В цьому аспекті на нашу думку, є доцільним використання еколого-правового інструментарію – екологічного страхування, який реалізується через страхування відповідальності селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, діяльність яких може призвести до погіршення екологічного стану галузей сільського господарства та спричинити негативний вплив на навколишнє середовище.

Таким чином, екологічне страхування в агропромисловому комплексі спрямоване на захист економічних та майнових прав юридичних та фізичних осіб, постраждалих в результаті дії або бездіяльності страхувальника.

Впровадження екологічного страхування в агропромисловому комплексі повинно ґрунтуватися на чинному законодавстві і має здійснюватись переважно в обов'язковій формі.

Обов'язкове екологічне страхування цивільної відповідальності землекористувачів та власників підприємств, які можуть негативно впливати на екологічний стан довкілля, здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок забруднення земельних масивів та навколишнього природного середовища.

Суб'єктами обов'язкового екологічного страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики і треті особи (юридичні та фізичні), яким заподіяна шкода.

Об'єктом обов'язкового екологічного страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність землекористувачів та власників підприємств – потенційних забруднювачів, що чинять шкоду третім особам внаслідок забруднення земельних масивів та довкілля, а також життю або здоров'ю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб.

Страховиками визнаються створені для здійснення страхової діяльності юридичні особи (страхові організації), які отримали ліцензію на здійснення екологічного страхування у відповідності з чинним законодавством України.

Страховим випадком є заподіяна шкода внаслідок аварійного забруднення земельних ділянок (масивів) отруйними, шкідливими, токсичними та іншими небезпечними речовинами, які спричиняють шкоду життю, здоров’ю людини, природним ресурсам, що зумовлює виникнення договірного зобов’язання про виплату страхового відшкодування потерпілим особам.

Страхувальниками екологічного страхування можуть бути усі орендарі (землекористувачі) земельних паїв та підприємства, віднесені до категорії об'єктів підвищеного екологічного ризику. У випадках, передбачених законодавством в різних сферах господарської чи інших видах діяльності, страхувальниками можуть виступати громадяни, діяльність яких є екологічно ризиковою.

Землекористувачами відповідно до Земельного Кодексу України на правах оренди можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Окрему групу забруднювачів становлять суб'єкти господарювання, які можуть чинити негативний вплив на сільське господарство. Серед них необхідно виділити:

-           підприємства та організації, у веденні яких знаходяться залізничні та автомобільні шляхи, що проходять через землі сільськогосподарського призначення;

-           нафтогазодобувні та нафтогазопереробні підприємства й організації, які проводять роботи в межах земельних масивів;

-             підприємства, які займаються експлуатацією торф’яних родовищ, що знаходяться в межах земельного масиву або прилеглих до нього територіях;

-           підприємства та організації, які мають в своєму підпорядкуванні лінії електропередач, зв'язку та радіофікації, а також трубопроводи, що пролягають по території земельних масивів;

-              підприємства та організації, які займаються пошуком та видобутком корисних копалин в межах земельного масиву.

Для захисту від надзвичайних ситуацій, які призводять до забруднення земельних масивів та довкілля, страхувальниками можуть виступати обласні, районні та сільські виконавчі органи.

Треті особи (вигодонабувачі), на користь яких укладається договір екологічного страхування, є фізичні і юридичні особи – власники земельних паїв, земельних масивів, підприємств агропромислового комплексу, інтереси яких можуть бути обмежені діяльністю страхувальників.

Землекористувачі або інші особи, діяльність яких пов'язана з використанням або споживанням природних ресурсів у сільському господарстві, повинні в обов'язковому порядку нести відповідальність перед власником землі (державою або іншими власниками) у випадку: нераціонального землекористування, що призводить до втрати родючого шару ґрунту і самої ріллі внаслідок ерозії; забруднення агроландшафтів шкідливими речовинами (радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, мінеральними добривами, збудниками інфекційних та інвазійних хвороб); погіршення екологічних властивостей виробленої сільськогосподарської продукції.

Застосування екологічного інструментарію в контексті сільськогосподарського природокористування має стати органічною складовою виробничої діяльності. Це означає, що підприємства повинні не тільки дбати про виробництво матеріальних благ, а й забезпечувати стабільність екологічних систем. З набуттям права власності на землю суттєво зростає роль кожного землевласника у розв’язанні найгостріших екологічних проблем агропромислового комплексу. На нашу думку, механізм взаємовідносин між землевласником і землекористувачем та іншими суб’єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачами сільськогосподарської продукції має бути такий (рис 1).

1.      Землевласник щорічно проводить екологічний аудит сільськогосподарських земель, визначає екологічно прийнятний рівень землекористування, а також необхідний рівень безпеки виробництва, переробки та споживання екологічно чистих продуктів харчування; встановлює неупереджену еколого-економічну оцінку ризику використання та відтворення земельних ресурсів.

2. За результатами проведеного екологічного аудиту визначаються ризики (технологія обробітку ґрунту), які можуть негативно вплинути на процес землекористування та завдати шкоди навколишньому середовищу і земельним масивам.

 3. Визначаються підприємства, які можуть в результаті своєї діяльності (бездіяльності) спричинити забруднення масивів, вивчається характер та обсяги можливого забруднення.

4. Землекористувачам та суб’єктам підвищеної небезпеки пропонується укласти договір екологічного страхування, тобто застрахувати свою відповідальність перед третіми особами (держава, населення, землекористувачі) на випадок настання страхової події.

Рис. 1 Імітаційна модель екологічного страхування в АПК

 

1.– За обопільною зацікавленістю страховиків і страхувальників проводиться оцінка еколого-економічного ризику об’єкта підвищеної небезпеки. 2. – За результатом екологічного аудиту укладаються договори страхування екологічної відповідальності суб’єктів господарювання. 3. – При настанні страхового випадку вигодонабувачі (на користь яких укладається договір страхування)  інформують страхувальника та страховика про заподіяну шкоду. 4. –  При погодженні розміру спричинених збитків страховик здійснює  відшкодування в межах своєї відповідальності.

 

На нашу думку, для теоретичного розрахунку розміру страхової суми та величини страхових тарифів необхідно використати два основні параметри: грошову оцінку земельних угідь та середню врожайність сільськогосподарських культур, які вирощуються на певному земельному масиві. Що ж стосується розміру страхового платежу, то він має встановлюватися в прямій залежності від якісного земельного масиву. За екологічно чисті землі повинна бути більша відповідальність.

Використовуючи дані про якісний стан земельних масивів та середньої врожайності сільськогосподарських культур, проведемо розрахунок страхових сум та страхових тарифів. Так, за базу для розрахунку візьмемо шість районів Житомирської області (Андрушівський, Бердичівський, Любарський, Попільнянський, Ружинський та Чуднівський), в яких середня максимальна врожайність пшениці складає 50 ц/га, у вартісній формі становить 2500 грн./га Керуючись нормативними страховими актами про те, що розмір страхової суми не може перевищувати вартість об’єкта, що страхується (величини доходу з 1 га), проведемо розрахунок:

а) середньої грошової оцінки землі у вищезгаданих районах області, яка становить 9631,9 грн./га;

б) розміру максимальної страхової суми у%

Таким чином, при врожайності пшениці в межах 50 ц/га оптимальний розмір страхової суми становитиме 2400-2500 грн./га.

 

ВИСНОВКИ

Розвиток екологічного страхування має ґрунтуватися на концептуальних засадах екологізації сільського господарства. Це можливе лише за умов визначення основних принципів створення ефективної системи страхового захисту майнових інтересів третіх осіб (вигодонабувачів), яка має гарантувати:

-           реальну компенсацію збитків третій особі (особам) з боку страхової організації після настання страхового випадку;

-           максимально використовувати страхування, як джерело інвестування в агропромисловому комплексі;

-           підвищення екологічної безпеки, сталості і фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств в процесі використання.

Вважаємо, що впровадження ефективної системи екологічного страхування у природоохоронну практику сприятиме екологізації всіх етапів сільськогосподарського виробництва та раціональному природокористуванню в аграрній сфері, тим самим забезпечить послідовне втілення в життя концепції сталого розвитку нашої держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Борисова В.А. Еколого-економічні аспекти підприємницької діяльності. – Суми: Довкілля, 2003. – 210 с.

2. Дорогунцов С.І., Ральчук О.М. Управління техногенно-екологічною безпекою у парадигмі сталого розвитку. – К.: Наук.  думка, 2001. – С. 173.

3. Еколого-економічні проблеми довкілля Житомирщини: Кол. монографія / В.І. Карпов, С.П. Сіренький, В.К. Данилко та ін; Під загал. ред. П.П. Михайленка. – Житомир, 2001. – 320 с.

4. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. – Суми: “Університетська книга”, 2000. – 421 с.

5. Охорона грунтів: навч. посіб. / За ред. М.К. Шикула, О.Ф. Ігнатенко та інших. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 398 с.

6. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляд у майбутнє // Аграрна економіка в умовах демократичного державотворення. – К., ІАЕ, 2001. – Т.2. – 484 с.

7. Царенко О.М., Злобін Ю.А Навколишнє середовище та економіка природокористування: Навч. посіб. – К.: “Вища школа”, 1999. – 176 с.