Б.В. Мельничук,

помічник аудитора

 

Сільськогосподарські підприємства, які з різних причин не перейшли на сплату ФСП, повинні сплачувати всі передбачені чинним законодавством податки у встановлені терміни.

Однак і в разі застосування загальної системи оподаткування, для платників податку – підприємств, основною діяльністю яких є сільськогосподарське виробництво, передбачено деякі привілеї, хоча і не значні.

Передусім для сільгосппідприємств на відміну від інших, встановлено не щоквартальну сплату податку на прибуток, а лише за підсумками звітного року. Це означає, що й декларацію з податку на прибуток сільгосппідприємства подають лише раз на рік.

Строки подання декларації та сплати податку

Відповідно до п.11.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР (Далі – Закон №283), для сільськогосподарських підприємств встановлено річний податковий період, який починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року. Тобто, річний податковий період розпочався 1 липня 2005 року і закінчився 30 червня 2006 року.

Цього року, на відміну від минулого, підприємствам виробникам сільськогосподарської продукції потрібно буде подавати лише одну декларацію з податку на прибуток.

Щодо термінів подачі декларації, то з цього приводу дала свої роз’яснення ДПАУ в Листі від 12.11.2004 р. №22210/7/15-1117. Відповідно до п. 14.1 ст. 14 та п. 16.4 ст. 16 Закону №283 підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у строки, визначені законом для річного податкового періоду за формою, що встановлюється центральним податковим органом України, та сплачують податок на прибуток у порядку і в розмірах, передбачених цим Законом, за підсумками звітного податкового року. Сільськогосподарські підприємства подають декларацію з податку на прибуток за загальною формою, встановленою Наказом ДПАУ від 29 березня 2003 р. N 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання» (зі змінами та доповненнями внесеними Наказами ДПАУ від 10.12.2003 р. № 593 та від 12.10.2005 р. № 448).

Частиною "в" пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ (Далі – Закон №2181) визначено, що податкова декларація за календарний рік подається протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Починаючи з 1 липня 2005 р., підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, ведуть податковий облік відповідно до нової редакції абзацу другого п. 11.1 ст. 11 Закону, а саме податковий період для цих підприємств починається з 1 липня та закінчується 30 червня наступного року, при цьому декларація подається протягом 60 календарних днів, наступних за звітним періодом.

Таким чином, граничним терміном подання декларації з податку на прибуток буде 29 серпня 2006 року.

Декларація має подаватися повна з усіма додатками: квартальними (К1-К7) і річними (Р1-Р3). У разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються в зв’язку з відсутністю відповідних операцій за податковий період, платники податків не подають передбачені відповідним рядком додатки.

Декларація та додатки подаються платниками податку не залежно від того, виникло податкове зобов’язання в платника податку у звітному періоді чи ні.

Відповідно до п. 1.4 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 р. № 143, декларація заповнюється в гривнях, без копійок, з відповідним округленням за загальновстановленими правилами.

Щодо терміну сплати податку на прибуток, то відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181 платник податків зобов’язаний сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації.

Отже, граничний строк сплати сільгосппідприємствами суми податку на прибуток становить 8 вересня 2006 року.

Хто звітує раз на рік

Ми з’ясували, коли і за який період необхідно подавати декларацію сільгосппідприємствам та граничні терміни сплати податку. Не менш важливим питанням є те, які ж саме підприємства мають право на привілеї подавати декларацію та сплачувати податок раз на рік.

Відповідно до п 16.4 ст. 16 Закону № 283 до сільгосппідприємств відносяться підприємства, валовий доход яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу.

Для визначення даного критерію необхідно з’ясувати, яка ж продукція є сільськогосподарською для цілей оподаткування прибутку підприємств.

Отже, стосовно визначення терміну “сільськогосподарська продукція”.

Відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 років» від 18.01.2001 N 2238-III (Далі – Закон № 2238) під терміном “продукція сільського господарства” розуміється продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11 - 01.42 та 05.00.1 - 05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97. За вказаними кодами зазначена продукція рослинництва, овочівництва, садівництва, тваринництва та рибного господарства. Відповідно до зазначених кодів, у сільськогосподарську продукцію включаються також і послуги в сільському господарстві (послуги в рослинництві (01.41) та в тваринництві (01.42), крім послуг в рибному господарстві). У листі від 18.11.2004 р. №22521/7/15-3417, посилаючись на відповідну статтю Закону № 2238, ДПАУ вказала, що з метою застосування норм податкового законодавства щодо терміну «сільськогосподарська продукція» можна використовувати коди вказані в Державному класифікаторі ДК 016-97.

З іншого боку, відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.04 р. № 1877-IV, який діє на сьогоднішній день, визначення сільськогосподарської продукції зводиться лише до товарів, які підпадають під визначення 1 – 24 груп Української Класифікації Товарів ЗЕД (УКТ ЗЕД). Послуги, які пов’язані з сільськогосподарською діяльністю, до цих груп не відносяться. До речі, саме на основі цього, в Положенні про Порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, яке було викладено у новій редакції від 25 травня 2006 р. №725, сума, отримана платником податку від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів), включає доходи, отримані від:

·        реалізації продукції рослинництва і тваринництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів її переробки на власних підприємствах;

·        реалізації продукції рибницьких, рибальських та риболовецьких господарств, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), і продуктів її переробки на власних підприємствах;

·        реалізації продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

Як бачимо, послуги в цьому переліку відсутні.

Наразі для врегулювання питання про включення сум від надання послуг в сільському господарстві до складу валових доходів від продажу сільськогосподарської продукції необхідно дочекатися роз’яснень ДПАУ.

На нашу думку, доходи від надання послуг не потрібно включати до складу валових доходів від продажу сільськогосподарської продукції стосовно сплати податку на прибуток, оскільки це питання вже законодавчо врегульовано, хоча й стосовно платників ФСП (нелогічним було б різне тлумачення одного терміну для цілей оподаткування).

Радимо також звертатися за роз’ясненнями до місцевих органів ДПС для отримання консультацій з даного приводу.

Крім вказаних обмежень щодо можливості подавати декларацію один раз на рік існують й інші. Так, п. 14.2 ст. 14 Закону №238 передбачено щоквартальну сплату податку на прибуток та подання декларації підприємствами, для яких основною діяльністю є виробництво та/або продаж:

·        продукції квітково-декоративного рослинництва,

·        дикорослих рослин,

·        диких тварин і птахів,

·        риби (крім риби, виловленої у річках та закритих водоймах),

·        хутряних товарів,

·        лікеро-горілчаних виробів, пива, вина і виноматеріалів (крім виноматеріалів, що реалізуються для подальшої переробки).

Індексація валових доходів і валових витрат

Відповідно до п.14.1 ст. 14 Закону № 283 валові доходи і витрати підприємств – виробників сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, підлягають індексації. Її проводять відповідно до Порядку індексації валових доходів і валових витрат підприємств – виробників сільськогосподарської продукції, затвердженого Наказом Мінсільгосппроду України від 15.07.1997 р. № 212.

Загальна сума валового доходу і валових витрат індексується, виходячи з офіційного індексу інфляції розрахованого Міністерством статистики України. Проіндексовані валові доходи і валові витрати за звітний місяць визначаються як добуток суми доходу (витрат) за цей місяць і ланцюгового індексу інфляції. Останній визначається шляхом послідовного множення індексу інфляції місяця наступного за місяцем, в якому понесені витрати, на індекси інфляції місяців до кінця звітного періоду.

Приклад індексації валових доходів і валових витрат проілюстровано в таблиці. Для прикладу використовувалися реальні показники офіційних індексів інфляції і розраховані на їх основі ланцюгові індекси інфляції можна застосовувати для подання декларації.

Таблиця

Розрахунок проіндексованих валових доходів і валових витрат за липень 2005 – червень 2006, грн

 

Річна сума проіндексованих валових доходів (витрат) визначається додаванням щомісячних проіндексованих сум доходів (витрат) з липня 2005 року по травень 2006 року та не проіндексованих сум за червень 2006 року.

В декларації з податку на прибуток немає окремих рядків для відображення результатів індексації валових доходів та валових витрат. Тому, вважаємо, що їх необхідно показувати в рядках 01.6 «Інші доходи» та 04.13 «Інші витрати» декларації.

Плата за землю в декларації

Плата за землю може справлятися у вигляді земельного податку або орендної плати. Земельний податок, а також орендна плата за землі державної та комунальної власності належать до загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Закону № 283, сума плати за землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті, зменшує суму нарахованого податку на прибуток. Ця сума відображається в декларації про прибуток у вільному підрядку (13.1 – 13.5) підсумкового рядка 13 таблиці 1 додатка К6 і в рядку 13 декларації з податку на прибуток.

Якщо ж земля не використовується в сільськогосподарському виробництві, то плата за неї відноситься до складу валових витрат відповідно до пп. 5.2.5. ст. 5 Закону № 283. Відповідно ця сума відображається в підрядку 4.6.4 рядка 4.6 Додатка Р1 і відповідно в рядку 04.6 декларації.

Суми орендної плати за земельні ділянки крім державних і комунальних включається до складу валових витрат підприємства відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 283. Такі суми слід відображати в 04.1 декларації.

Приріст (убуток) вартості запасів

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону №283 для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті:

·        ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів;

·        середньозваженої вартості однорідних запасів;

·        вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

·        нормативних затрат;

·        ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю).

Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

У збільшення наявності запасів не включається вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку – покупцем.

У зменшення наявності запасів не включається вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку – продавцем.

Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів здійснюється на основі таблиці 1 додатка К1/1 розгорнено за видами запасів по рядках А1-А6. При заповненні даної таблиці використовуються дані про фактичну наявність запасів, визначені за правилами бухгалтерського обліку. Результат за підсумковим рядком А таблиці 1 додатку К1/1 вказується згорнуто і переноситься в декларацію:

·        в рядок 01.2 в разі приросту балансової вартості запасів;

·        в рядок 04.2 – в разі убутку балансової вартості.

 

Список нормативних документів:

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР;

2. Наказ ДПАУ від 29 березня 2003 р. № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання» (зі змінами та доповненнями внесеними Наказами ДПАУ від 10.12.2003 р. № 593 та від 12.10.2005 р. № 448);

3. Порядок індексації валових доходів і валових витрат підприємств – виробників сільськогосподарської продукції, затверджений Наказом Мінсільгосппроду України від 15.07.1997 р. № 212.

 

 

 

ПРО ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ПУНКТУ 5.9

 

Лист Міністерства фінансів України

від 11 квітня 2006 р. N 31-21030-05-18/7407

 

Державній податковій адміністрації України

 

Матеріали перевірок окремих підприємств та численні звернення платників податків з приводу застосування норм пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», далі – Закон, свідчать, що на місцях трапляються випадки, за яких передоплата (авансові внески), здійснена платниками податку на прибуток за сировину, матеріали, товари, інше, що відповідно до норм цього Закону підпадає під визначення «запасів», включається до валових витрат платника податку. Таке рішення платники мотивують тим, що відповідно до статті 11 Закону валові доходи та валові витрати визначаються за правилом першої події.

Так, під час перевірки <…> було установлено, що завод <…> врахував у складі валових витрат, посилаючись на статтю 11 Закону, авансові платежі, сплачені ним на придбання значних обсягів сировини для виготовлення продукції, внаслідок чого значно занизив об’єкт оподаткування за 2005 рік та І квартал 2006 року. При цьому свої дії платник податку пояснює тим, що вони узгоджують з роз’ясненням податкових органів на місцях.

Разом з тим особливості врахування запасів у складі валових витрат визначаються у пункті 5.9 статті 5 Закону. Цей пункт є спеціальним, який визначає порядок податкового обліку запасів, тобто витрат платника податку, пов’язаних з придбанням сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів.

Зокрема, в абзаці другому цього пункту визначено, що вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку-покупцем до приросту запасів не включається. Таким чином, якщо платник податку поніс витрати у вигляді сплачених авансів на придбання запасів, то в податковому обліку такі витрати не враховуються ним у збільшенні балансової вартості запасів в момент здійснення платежу (передоплати), а будуть ним ураховані на приріст запасів лише в момент їх оприбуткування.

Слід відмітити, що зазначений порядок був прописаний в Законі з метою ухилення від оподаткування, зокрема у випадках надання поворотної фінансової допомоги неплатникам цього податку, упередження податковим плануванням.

Ураховуючи викладене, просимо підготувати податкове роз’яснення з вказаного питання та довести його до платників податків, копію якого надіслати на нашу адресу.

 

Заступник міністра

В. Регурецький

 

 

СПЛАТА АВАНСОВОГО ВНЕСКУ З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПРИ ВИПЛАТІ  ДИВІДЕНДІВ

 

            Державна податкова адміністрація листом від 08.06.2006 р. № 10867/7/15-0317 наголошує на тому, що у разі виплати підприємством дивідендів, і несплати при цьому авансового внеску з податку на прибуток, такому платнику не уникнути штрафу у двократному розмірі суми авансового внеску. Якщо ж авансовий внесок сплачений, але не відображений у декларації з податку на прибуток підприємства, то штрафна санкція не застосовується. Обґрунтування такого висновку читайте нижче.

 

 

Щодо застосування штрафних санкцій у зв'язку із нарахуванням і виплатою дивідендів

Лист Державної податкової адміністрації України

від 08.06.2006 р. N 10867/7/15-0317

 

 

Державна податкова адміністрація України розглянула лист <...> щодо застосування штрафних санкцій і повідомляє.

Відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 25 відсотків від суми дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок уноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

При цьому пп. 7.8.3 п. 7.8 ст. 7 Закону встановлено, що платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 7.8.2 цього пункту.

Зазначений авансовий внесок відображається у рядку 20 декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом ДПА України від 29.03.2003 N 143 (далі - Декларація), та рядку 13.7 Додатка К6 до неї.

Підпунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

При прийнятті рішення про виплату дивідендів підприємство до/або одночасно із виплатою дивідендів визначає суму авансового внеску та вносить його до бюджету. При цьому, сплачений авансовий внесок відображається в Декларації, яка подається до податкового органу в терміни, визначені законодавством (п. 16.4 ст. 16 Закону та пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону N 2181), а не до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Статтею 1 Закону N 2181 визначено, що податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Нарахування та сплата авансового внеску відбуваються відповідно до положень Закону та здійснюються до подання декларації з податку на прибуток підприємства - і заповнення рядка 20 декларації не є підставою для нарахування та сплати цього авансового внеску. Тобто авансовий внесок є складовою частиною зобов'язання з податку на прибуток у розумінні пункту 1.2 ст. 1 Закону N 2181, але заповнення рядка 20 декларації з податку на прибуток підприємства не може вважатися узгодженням суми цього внеску.

Отже, якщо підприємство виплатило дивіденди, але при цьому не сплатило авансового внеску з податку на прибуток, то органи державної податкової служби повинні застосувати до нього штраф у двократному розмірі від суми авансового внеску відповідно до підпункту 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону N 2181. При цьому, якщо підприємство сплатило авансовий внесок з податку на прибуток в повному об'ємі, але не відобразило зазначену суму у декларації, то штрафна санкція відповідно до ст. 17 Закону N 2181 не застосовується.

 

            Перший заступник Голови                                                                 Г. Оперенко 

 

 

ОПОДАТКУВАННЯ БЕЗОПЛАТНО ОТРИМАНИХ ОСНОВНИХ ФОНДів

 

            Листом  від 15.06.2006 р. № 11332/7/15-0317 державна податкова адміністрація роз’яснює,  що так як при безоплатному отриманні основних фондів платник податків не несе витрат, то він і не має права відповідно до пп. 8.7.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднести до складу валових витрат звітного періоду будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням отриманих безоплатно основних фондів. Ці витрати будуть збільшувати балансову вартість відповідної групи основних фондів з наступним нарахуванням амортизації згідно пп. 8.3.2 зазначеного вище Закону.

 

 

Про нарахування бухгалтерської та податкової амортизації по безоплатно отриманих основних фондах

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 15.06.2006 р. N 11332/7/15-0317

 

 

(Витяг)

 

Державна податкова адміністрація України у зв'язку з численними запитами платників податків, органів державної податкової служби на місцях та з метою належної організації адміністрування податку на прибуток повідомляє щодо нарахування сум амортизації по безоплатно отриманих основних фондах.

Відповідно до підпункту 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Так, згідно з підпунктом 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Отже, відповідно до норм Закону в податковому обліку амортизації підлягають не основні фонди, а витрати на їх придбання, виготовлення або поліпшення.

Одночасно в бухгалтерському обліку відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за N 288/4509, під амортизацією розуміється систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Підпунктом 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону встановлено, що до складу валового доходу платника податку не включається вартість основних фондів, безоплатно отриманих таким платником з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством:

якщо такі основні фонди отримано за рішенням органів центральної виконавчої влади;

у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

у разі отримання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, зазначених у підпункті 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону, що перебували на балансі інших підприємств та утримувалися за їх рахунок.

Основні фонди, що отримуються у випадках, передбачених цим підпунктом, приймаються на баланс за балансовою вартістю.

Порядок безоплатної передачі таких основних фондів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи викладене, оскільки згідно з підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону амортизації підлягають не безпосередньо основні фонди, а витрати на їх придбання, виготовлення або поліпшення, які складають балансову вартість таких основних фондів, при цьому платник податку - одержувач не несе зазначених витрат при безоплатному отриманні основних фондів, то відповідно такий платник має право нараховувати амортизаційні відрахування щодо основних фондів, отриманих відповідно до підпункту 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону, у бухгалтерському обліку та не має такого права у податковому обліку.

Слід зауважити, що відповідно до підпункту 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Отже, оскільки положення цього підпункту Закону стосуються, зокрема, витрат на поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації, то, ураховуючи викладене вище, зазначені положення не застосовуються щодо відображення у складі валових витрат витрат на поліпшення безоплатно отриманих основних фондів.

Указані витрати збільшують балансову вартість відповідної групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) з подальшою амортизацією таких витрат відповідно до пункту 8.3 ст. 8 Закону - при цьому платником податку не враховується балансова вартість безоплатно отриманих основних фондів, за якою такі фонди було прийнято на баланс платника.

 

<...>

 

Перший заступник Голови                                                     Г. Оперенко

 

 

щодо відображення у податковому обліку платників податку на прибуток підприємств емісійного доходу, отриманого емітентом від розміщення акцій первинної та додаткової емісії

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 26 червня 2006 р. N 12024/7/15-0517

 

У зв'язку з чисельними запитами платників податків до податкових органів щодо відображення у податковому обліку платників податку на прибуток підприємств емісійного доходу, отриманого емітентом від розміщення акцій первинної та додаткової емісії, Державна податкова адміністрація України повідомляє наступне.

За визначенням Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Статтею 6 цього Закону визначено, що акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті.

Згідно із ст. 28 Закону України "Про господарські товариства" акції купуються учасниками при додатковому випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду на підставі договору з акціонерним товариством.

Акція може бути придбана, зокрема, на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку.

Таким чином, положеннями чинного законодавства про цінні папери передбачено можливість емісії (випуску) акцій виходячи з розміру статутного фонду акціонерного товариства (що відповідає номінальній вартості таких акцій) та їх розміщення (продажу) учасникам товариства за договірною чи ринковою ціною (тобто за номінальною вартістю чи за ціною вище за номінал).

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) валовий дохід включає, зокрема, доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону до складу валового доходу включаються, зокрема, доходи від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Водночас, абзацом п'ятим пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону, яким визначено порядок оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами, передбачено, що норми вказаного пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Таким чином, операція з випуску (власної емісії) акції платником податку на прибуток не відноситься до операцій з цінними паперами, що відображаються у податковому обліку за правилами п. 7.6 ст. 7 Закону, а також відповідно до пп. 4.1.1, 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону.

Разом з тим, Законом передбачено отримання емітентом - платником податку на прибуток такого виду доходу від здійснення операцій з розміщення (продажу) цінних паперів як "емісійний дохід" - сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від продажу власних акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій або інших корпоративних прав та інвестиційних сертифікатів (при їх первинному розміщенні), або над ціною зворотного викупу при повторному розміщенні інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів (п. 1.27 ст. 1 Закону).

Враховуючи вищевикладене, сума перевищення надходжень, отриманих емітентом при розміщенні власних акцій нової емісії над номінальною вартістю таких акцій, включається до валового доходу емітента - платника податку на прибуток як дохід з інших джерел згідно з пп 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону.

Одночасно Державна податкова адміністрація України повідомляє, що положення абзаців 1 - 5 п. 6 листа ДПА України від 21.04.2005 N 3335/6/12-0216 та лист ДПА України від 18.11.2005 N 11258/6/15-0316 необхідно вважати такими, що втратили чинність.

 

Перший заступник Голови

Г. М. Оперенко