Л.П. Авер’яненко,

бухгалтер ТОВ «Цінні папери АПК»

 

Чи має право підприємство, яке припинило діяльність, не нараховувати заробітну плату своїм працівникам?

 

Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника повинен оплачуватися з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу). Тому, в разі відсутності обсягів виробництва підприємство не має права не нараховувати заробітну плату своїм робітникам.

Застережемо, що за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплату її не в повному обсязі, а також за інші порушення вимог законодавства про працю передбачено накладання штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, у розмірі від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Яка відповідальність передбачена за несвоєчасний розрахунок з працівником при його звільненні?

 

Усі суми, що належать працівнику від підприємства, установи чи організації, у разі його звільнення повинні бути виплачені у день звільнення. Така вимога зафіксована у статті 116 КЗпП України. Днем звільнення при цьому вважається останній день роботи. Саме у цей день працівнику необхідно повністю виплатити заробітну плату, включаючи заробітну плату за останній день роботи, а також компенсацію за невикористані дні відпустки.

Якщо у день звільнення працівник не працював, усі належні йому суми слід виплатити не пізніше наступного дня після звернення працівника з вимогою про розрахунок.

Коли між власником і працівником виникає спір стосовно сум, що належать працівнику при звільненні, власник зобов’язаний у визначений термін виплатити суму, що ним не оспорюється.

При несвоєчасному з вини власника розрахунку з працівником при його звільненні, за умови відсутності спору про розмір належних сум, підприємству слід виплатити звільненому працівнику за весь час затримки його середній заробіток. Фінансовий стан підприємства в даному випадку не має значення.

Нарахування відшкодування проводиться відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95р. №100, шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна заробітна плата розраховується діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Якщо за період затримки остаточного розрахунку відбулося підвищення тарифних ставок і посадових окладів згідно законодавчих актів чи за рішеннями, передбаченими колективним договором, то розрахований середній заробіток, який зберігається за працівником за період затримання, коригується на коефіцієнт їх підвищення. Більшою мірою це положення поширюється на бюджетні організації. Що стосується госпрозрахункових підприємств та організацій, то коригування виплат проводиться з урахуванням їх фінансових можливостей, тобто для них не є обов’язковим.

Розмір розрахованої компенсації зменшується на суму заробітної плати, отриманої за період затримки на новому місці роботи, якщо працівник влаштувався на іншу роботу.

У разі спору про розмір сум належних звільненому працівнику власник зобов’язаний виплатити відшкодування за умови вирішення спору на користь працівника. При частковому вирішенні спору на користь працівника розмір відшкодування за весь час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

 

Який порядок оплати праці при роботі на умовах неповного робочого часу?

 

Неповний робочий час передбачає зменшення тривалості робочого тижня або робочого дня чи одночасне зменшення цих періодів.

Неповний робочий тиждень або неповний робочий день встановлюється за угодою між власником або уповноваженим органом і працівником одразу після прийняття на роботу чи пізніше. Оплата праці у таких випадках проводиться залежно від виробітку або пропорційно відпрацьованому часу.

На прохання вагітної жінки, а також жінки, що має дитину віком до 14 років або дитину- інваліда, або доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник зобов’язаний встановити їй неповний робочий тиждень чи неповний робочий день.

Так як чинне законодавство не містить обмежень стосовно зменшення робочого часу, підприємство може передбачити роботу найманої особи протягом однієї години на тиждень і оплачувати її в пропорційному розмірі, виходячи із затвердженого штатним розписом посадового окладу.

Зауважимо, що згідно ст. 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не обмежує обсяг трудових прав найманих осіб. Це означає, що працівники мають право на всі трудові та соціальні гарантії, зокрема, щорічну відпустку, оплату часу перебування у відрядженні тощо.

Зменшення тривалості робочого часу та розміру нарахованої оплати праці впливатиме лише на величину виплат, які розраховують виходячи із середнього заробітку.

Якщо неповний робочий час встановлюється за ініціативою власника, то працівників необхідно повідомити про це не пізніше ніж за два місяці, оскільки відбувається зміна істотних умов праці. Працівник протягом цього періоду має право відмовитись виконувати роботу та звільнитись за п. 6 ст. 36 КЗпП.

При встановленні неповного робочого часу за домовленістю між сторонами за заявою працівника та наказом по підприємству дотримання двомісячного строку необов’язкове.