І.П. Хомин,

аспірант, ННЦ „Інститут аграрної економіки” УААН

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Рассматриваются особенности финансового обеспечения расширенного воспроизводства в сельском хозяйстве

·          Обосновываются пути согласования использования финансовых ресурсов в соответствии с потребностями расширенного воспроизводства

&                   Key questions which are considered:

·          The features of financial provision of extended reproduction in agriculture are examined

·          The ways of adjustment of use of financial resources according to extended reproduction requirements are grounded

 

Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Формування фінансових ресурсів на сільськогосподарських підприємствах не може здійснюватись за прямолінійним підходом як збільшення їх обсягів, адже екстенсивний тип розширеного відтворення  за сучасних умов неможливий, зважаючи на необхідність модернізації та оновлення основних виробничих фондів на базі найновіших досягнень науки і техніки. З огляду на це, потребує перегляду існуюча парадигма шляхів здійснення відтворення та його фінансового забезпечення, і ця проблема є важливим науковим і практичним завданням.

Аналіз досліджень і публікацій, в яких започатковано  розв’язання даної проблеми. Проблема розширеного відтворення в галузі сільського господарства висвітлюється в науковій літературі досить ґрунтовно [2, 6, 9]. Однак її вирішення повинно узгоджуватись з особливостями формування необхідних для цього фінансових ресурсів на сільськогосподарських підприємствах з урахуванням того, що їх недостатність потребує перегляду підходу до використання за пріоритетними напрямами, а цей аспект в існуючих публікаціях не висвітлюється.

Постановка завдання. Таким чином, обґрунтування шляхів узгодження використання фінансових ресурсів відтворення у відповідності з потребою вирішення першочергових завдань щодо забезпечення оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств є головним завданням статті.

Основний матеріал. Замість екстенсивного типу розширеного відтворення, який досяг свого апогею в кінці 20-го століття, ефективне сільськогосподарське виробництво в Україні можливе лише на інтенсивній основі. Тому думка окремих вчених про те, що розширене відтворення передбачає збільшення розмірів ресурсів до кожного наступного циклу виробництва з урахуванням особливостей його сучасного стану потребує суттєвого уточнення, як і те, що з подоланням кризових явищ здійснюватиметься відновлення загальної площі ріллі в обробітку і цей процес не можна вважати екстенсивним типом розвитку виробництва [9, с.109-110]. Адже доведення в досліджуваних областях розораності сільськогосподарських угідь до екологічно-обгрунтованої норми об’єктивно зумовлює зменшення абсолютних значень фондооснащеності підприємств навіть за умови забезпечення її оптимальних нормативів.

Водночас на цю тенденцію накладається інша – поліпшення якісних характеристик виробничих фондів, що теж об’єктивно зумовлює меншу їх абсолютну кількість, необхідну для забезпечення розширеного відтворення у сільському господарстві. Саме такою є динаміка фондозабезпеченості на сільськогосподарських підприємствах України (табл.1).

 

Таблиця 1

Динаміка фондозабезпеченості сільськогосподарських підприємств

Джерело: Статистичний щорічник „Сільське господарство України” за 2004 рік / Державний комітет статистики України: Під загальним керівництвом Ю.М. Остапчука. – К., 2005. – С.190, 301.

 

Зокрема, впродовж 2000-2004 років рівень фондооснащеності сільськогосподарських підприємств зменшився в Україні в 1,8 разів (у досліджуваних областях від 1,9 до 2,7 разів).

Однак враховуючи, що вища якість основних засобів зумовлює зростання їх ціни, показник фондозабезпеченості за своїм вартісним значенням мав би не зменшуватись, зважаючи на недостатню забезпеченість підприємств основними засобами. Приміром, кількість тракторів, комбайнів, вантажних автомобілів на сільськогосподарських підприємствах  далека від оптимальної, навіть з урахуванням розрахунків учених щодо зменшення площі ріллі, зважаючи на надмірну розораність сільськогосподарських угідь і виведення з господарського обороту еродованих земель – в цілому вона може бути зменшена майже на третину [3, с.90], – необхідність дальшого нарощування фінансових ресурсів відтворення очевидна.

Отже альтернативи оновленню матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств України немає, бо навіть в США, як засвідчує академік УААН В. Трегобчук, у 50-60-х роках минулого століття фермерам довелось переоснащувати власні господарства основними виробничими фондами на базі найновіших досягнень науки і техніки, а в наступні роки відбувалась модернізація ферм, оновлення їх основного капіталу, докорінне поліпшення земельних угідь [3, с.45-46]. Тому і на сільськогосподарських підприємствах України ця особливість при формуванні фінансових ресурсів відтворення повинна бути врахована якомога повніше, зважаючи на застарілість в більшості з них як виробничих фондів, так і відсталість технологій. Причому необхідність оновлення матеріально-технічної бази тут посилюється ще й тим, що рівень її зносу наближається до 100-відсоткового, і виробничий потенціал більшості сільськогосподарських підприємств необхідно формувати практично з нульової відмітки, але з урахуванням існуючої взаємозалежності всіх складових аграрного потенціалу (природних, біологічних, матеріальних та трудових ресурсів) [3, с.68-69]. Стосовно сільськогосподарських підприємств це зумовлює певні тимчасові нелінійні взаємозв’язки між забезпеченням їх виробничими фондами і результатами діяльності, оскільки тут проявляється відзначена у класичній економічній теорії залежність останніх від природно-кліматичних умов.

Наприклад, за рівнем віддачі вкладень у розширене відтворення вищі результати мають сільськогосподарські підприємства, у яких бонітет ріллі вищий, ніж в інших мікрозонах. Тому об’єктивнішим є висновок, що темпи й напрями розвитку відтворювального процесу в аграрному секторі економіки значною мірою залежать від ефективності сільськогосподарського виробництва в кожному виробничому циклі [6, с.31], яка складається під комплексною дією низки чинників, в тому числі й природно-кліматичних умов. При цьому не можна заперечити важливості збалансованості природних, матеріальних  та трудових складових відтворення і з огляду на це заслуговує на увагу запропонована В. Андрійчуком методика визначення кількісної зміни відтворювальної спроможності (умов відтворення) за динамікою коефіцієнтів, які її характеризують. Зокрема, це коефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку, який визначають діленням індексу, приведеного до одиниці земельної площі прибутку, на індекс цін на матеріально-технічні ресурси, які купує аграрне підприємство для подальшого виробничого споживання та коефіцієнт відтворювальної спроможності фонду оплати праці – частка від ділення індексу фонду оплати праці одного працівника на індекс споживчих цін (індекс інфляції). Перевищення зазначеними показниками одиниці свідчить про підвищення відтворювальної спроможності [1, с.534].

Проте відтворювальна спроможність прибутку на сільськогосподарських підприємствах знижується і основною причиною цього є незбалансованість цін пропозиції та цін попиту із-за чого в сільському господарстві залишається лише 20% створеного тут прибутку [4, с.35], а тому відбувається деградація матеріальних основ виробництва  і, як наслідок, скорочення можливостей для формування фінансових ресурсів відтворення в майбутньому.

Залежність результативності діяльності сільськогосподарських підприємств від конкретних особливостей природно-кліматичних зон прямо впливає на можливості для формування фінансових ресурсів відтворення. Водночас, хоч у кожній з областей, сільськогосподарські підприємства яких обрано в якості об’єкта дослідження, відмінності між складовими виробничого потенціалу досить суттєві, повсюдно найгострішою є проблема диспропорції щодо забезпечення їх виробничими фондами, передусім основними засобами, а тому особливістю, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів відтворення тут є те, що при порівняно достатній наявності трудових ресурсів, фондозабезпеченість та фондоозброєність праці є однією з найнижчих в Україні (табл. 2).

 

Таблиця 2

Фондоозброєність праці та чисельність працівників на сільськогосподарських підприємствах у 2004 році

Джерело: Статистичний щорічник „Сільське господарство України” за 2004 рік / Державний комітет статистики України: Під загальним керівництвом Ю.М. Остапчука. – К., 2005. – 340с. – С.108, 301.

 

Те, що на сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей фондоозброєність праці нижча навіть від середнього рівня по Україні (індекс коливається від 0,94 у Львівській до 0,61 – 0,62 відповідно в Івано-Франківській та Тернопільській), об’єктивно зумовлює збільшення тут потреби у фінансових ресурсах для простого відтворення робочої сили (її необхідно залучати для обробітку однакової площі угідь більше на 29,5 – у Тернопільській, 48 – у Львівській та 55 відсотків – в Івано-Франківській областях, зважаючи на розмір, який припадає на одного працівника), а тому це негативно позначається на їх спрямуванні для відтворення виробничих фондів.

В той же час саме розширене відтворення останніх є тут першочерговим напрямом використання фінансових ресурсів, зважаючи на недостатнє забезпечення основними засобами сільськогосподарських підприємств цих областей навіть у порівнянні з середніми показниками по Україні. До того ж у недалекій перспективі слід очікувати, що відносний надлишок трудових ресурсів у зазначених областях зникне, зважаючи на темпи міграції сільського населення, які вищі, ніж в інших регіонах.

Іншою особливістю є сезонність сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого виробництво продукції, відтак її реалізація нерівномірні упродовж року, а тому надходження коштів має таку ж амплітуду коливань, мінімуми й максимуми яких не співпадають з потребами формування фінансових ресурсів відтворення, що є результатом закономірних, періодично повторюваних нерівномірностей кругообороту виробничих фондів [5, с.81]. До того ж це об’єктивно зумовлює більшу потребу у виробничих фондах у розрахунку на одиницю продукції, зважаючи на те, що значна частина вартісних об’єктів використовуються не упродовж періоду її виробництва, а лише протягом робочого періоду (приміром, зернозбиральні комбайни – 10-15 днів).

Через поєднання з іншою специфічною особливістю сільського господарства – тим, що період виробництва тут не співпадає з робочим періодом, відбувається суттєвий розрив у часі між відображенням джерел формування фінансових ресурсів відтворення і їх реальним утворенням. Цей часовий лаг має різну тривалість не тільки у рослинництві чи тваринництві, але й за окремими видами сільськогосподарської продукції. Приміром, при виробництві ярих зернових амортизація перетворюється у реальний фінансовий ресурс відтворення приблизно у серпні-вересні поточного року і максимальний часовий лаг запізнення тут складає сім-вісім місяців, у той час, як за озимими культурами він досягає дванадцяти і більше місяців – від вересня минулого року, тобто, періоду посіву озимих зернових, до серпня наступного року – часу реалізації продукції. Такі ж самі відмінності спостерігаються при виробництві молока, яєць, де момент формування цього джерела фінансових ресурсів відтворення майже збігається, оскільки продукція реалізується щоденно, на відміну від виробництва м’яса, вовни, меду, часовий лаг формування реальних фінансових ресурсів за якими розтягується до року і більше.

Це відбувається тому, що відображення такого джерела фінансових ресурсів відтворення здійснюється за методом нарахування, отже позірно виглядає як щомісячне його утворення, хоч насправді такого не відбувається, бо при цьому лише включається у витрати виробництва частина вартості зношених основних засобів. Мабуть  тому питання нарахування амортизації до цього часу є предметом дискусії і позиції науковців діаметрально протилежні саме стосовно розуміння її сутності як джерела відтворення –  з одного боку, елемента витрат – з іншого [8, с.7; 6, с.10].

Те, що основна маса грошових потоків на сільськогосподарських підприємствах формується у вересні-жовтні, у той час, як відтворювальні процеси найбільш інтенсивні упродовж квітня-жовтня, особливо щодо відтворення будівель і споруд, зумовлює тривалість часового лага, для якого характерним є розрив між потребою у фінансових ресурсах та їх наявністю. До того ж неспівпадання грошових потоків з реальними потребами відтворення за періодами року зумовлює латентну іммобілізацію коштів, виявити яку на підприємствах зараз практично неможливо, зважаючи на недоліки методики відображення амортизації та прибутку. Водночас іммобілізація коштів призводить до того, що процес формування фінансових ресурсів відтворення тут упродовж календарного року здійснюється стихійно, а після його завершення не завжди можна виправити допущені перекоси щодо використання коштів, призначених для капітальних інвестицій, на поточну діяльність підприємств.

Однією з особливостей, характерною для сучасних умов, є те, що навіть за умови деякого зростання обсягів виробленої сільськогосподарської продукції внаслідок сприятливих природно-кліматичних умов, не відбувається адекватного збільшення фінансових ресурсів відтворення. Це зумовлено наступними причинами. По-перше, як правило, при зростанні обсягів виробленої сільськогосподарської продукції відбувається зниження реалізаційних цін на ринку внаслідок збільшення її пропозиції при відносно стабільному попиті на неї. Коли ж  негативний вплив природно-кліматичних умов спричинює спад виробництва сільськогосподарської продукції, то, не дивлячись на збільшення реалізаційних цін на неї, знову ж під впливом ринкового механізму маса доходів все ж таки зменшується через зниження пропозиції, через що скорочуються можливості для формування достатніх фінансових ресурсів відтворення. Тому відбувається дальше зменшення вкладень у відтворення природно-біологічних, трудових та матеріальних складових виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств.

По-друге, дія інфляційного чинника зумовлює знецінення маси доходів, а тому навіть при номінальному збільшенні їх реальна відтворювальна спроможність виявляється меншою, ніж у попередні роки. Ця ж сама причина зумовлює те, що первісна вартість об’єктів основних засобів виявляється завжди меншою від їх відновної вартості, а тому для заміщення вибулих внаслідок повного зносу суми амортизації недостатньо для фінансування простого відтворення. З цим пов’язана наступна особливість – є різна швидкість кругообороту складових виробничого потенціалу на сільськогосподарських підприємствах, яка зумовлює такі ж відмінності щодо формування амортизації як джерела фінансових ресурсів, оскільки основні засоби зношуються упродовж тривалого періоду, а формування цього джерела простого відтворення – неперервно, щомісяця. Правда, матеріалізація амортизації власне як фінансового ресурсу відбувається дещо повільніше, бо вона спочатку проходить цикл виробництва як витрати, потім реалізації продукції – як частина виручки, затим – як частка дебіторської заборгованості і, нарешті, кошти на рахунку. До того ж варто звернути увагу, що кругооборот активних і пасивних основних засобів здійснюється упроводовж періодів різної тривалості, а інколи вони відрізняються навіть стосовно окремих об’єктів, приналежних до їх другої частини. Приміром, тваринницькі приміщення, які експлуатуються в агресивному середовищі, зношуються швидше, ніж інші будівлі і споруди. Стосовно активної частини основних засобів, то періоди кругообороту тут неоднакові для технічних засобів виробництва та тварин основного стада.

Особливістю, яка мала би бути тимчасовою, однак тривалість її дії надто розтягнулась, є те, що при формуванні фінансових ресурсів відтворення треба враховувати диспропорцію щодо майбутнього використання, бо надто високу частку доводиться спрямовувати на просте відтворення із-за надмірних витрат на ремонти й обслуговування техніки. Це зумовлено її низькою якістю, тому наробіток більшості машин на відмову в 10-12 разів менший, ніж у закордонних аналогів, а щорічні витрати на ремонт і обслуговування становлять понад 25% від балансової вартості машин (для порівняння США – 7%, у Франції – 10%), трудомісткість технічного обслуговування перевищує норматив в 2-3 рази [4, с.39].

Особливістю, яку доводиться враховувати на сільськогосподарських підприємствах при формуванні фінансових ресурсів відтворення, є також специфічні форми використання амортизації для заміщення основних засобів, які вибули внаслідок зносу. Якщо за придбаними основними засобами цей вид фінансових ресурсів відтворення обов’язково матеріалізується у грошовій формі, то при заміщенні будівель і споруд досить часто певна його сума не проходить грошову стадію внаслідок того, що капітальні вкладення тут здійснюються господарським способом з використання власних будівельних матеріалів та робочої сили. Причому оплата праці робітникам, зайнятим у капітальному будівництві зараз видається теж здебільшого натурою.

Висновки і перспективи досліджень у даному напрямі. Формування фінансових ресурсів для забезпечення розширеного відтворення на сільськогосподарських підприємствах має характерні особливості, хоч у цілому тут використовуються ті ж самі джерела, що й в інших галузях: власні, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, кредити банку, фінансові інвестиції засновників тощо.

Необхідно дотримуватись оптимального співвідношення між джерелами формування фінансових ресурсів, а тому використання як кредитів банку, так і бюджетних асигнувань має бути доступним практично кожному підприємству, якщо це диктується об’єктивними потребами розширеного відтворення, бо ситуація 2000-2005 років, коли бюджетні кошти виділялись навіть тим господарствам, які потім банкрутували, алогічна. Так само не можна стимулювати кредитування сільськогосподарських підприємств через компенсацію з державного бюджету сплати відсотків, якщо в них не забезпечується просте відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів.

Треба переглянути існуюче в економічній теорії трактування дебіторської заборгованості як фінансового ресурсу розширеного відтворення з огляду на те, що за умови збитковості підприємства грошові потоки, які очікуються від її погашення, не завжди достатні не тільки для формування фінансових ресурсів розширеного, але й навіть для простого відтворення.

Оскільки тенденція інфляції за період 2000-2005 років залишилась в Україні незмінною, більшість сільськогосподарських підприємств намагається навіть при можливості акумулювання вільних коштів для створення фінансових ресурсів у перспективі, використовувати їх відразу ж після надходження на рахунки в банку, аби не допустити інфляційних втрат. Такий підхід виправданий з тактичних міркувань, але не може бути обґрунтованим на перспективу, бо здійснення розширеного відтворення неможливе без накопичення відповідних фінансових ресурсів з урахуванням стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств.

Розглянуті в статті особливості формування фінансових ресурсів для забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві є тільки частиною цієї багатопланової проблеми, тому подальші дослідження в цьому напрямі уявляються перспективними.

Список використаної літератури:

1. Андрійчук В. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. – 624с.
2. Борисова В.А. Відтворення природно-ресурсного потенціалу АПК: економічні аспекти. – Суми: Довкілля, 2003. – 372с.
3. Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК (теоретичні і практичні аспекти) / Відп. редактор  акад. УААН В.М.Трегобчук. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2003. – 259с.
4. Волощук С.С. Оцінка ресурсного потенціалу у розвитку підприємництва // Економіка АПК. – 2005. - №4. – С.34-39.
5. Герасимчук М. та ін. Відтворення основних і оборотних засобів. – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 205с.
6. Голов С. Концепції амортизації та їх вплив на облік і управління в сучасних умовах // Бухгалтерський облік і аудит. –  2004. – №8. – С.9-15.
7. Олійник О.В. Необхідність та умови розширеного відтворення  в сільському господарстві України. // Економіка АПК. – 2000. - №12. – С.31-35.
8. Чумаченко М. Амортизаційні відрахування – суттєве джерело фінансування інвестицій підприємства // Бухгалтерський облік і аудит. –  2004. – №8. – С.6-8.
9. Шебанін В.С. Системне оновлення і розвиток матеріально-ресурсного потенціалу сільського господарства. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 276с.