УДК 631.115.9

В.Л. Валентинов,

науковий співробітник,

Інститут аграрного розвитку в Центральній і Східній Європі, м. Халле, Німеччина

 

Сільськогосподарська кооперація та нееквівалентність міжгалузевих відносин: чи існує логічний зв’язок?

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          В статье рассмотрена экономическая природа сельскохозяйственных кооперативов на основании учета отраслевых особенностей сельского хозяйства.

·          Определена роль сельскохозяйственной кооперации в регулировании межотраслевых отношений в агропромышленном комплексе.

&                   Key issues that are examined:

·          In clause the economic nature of agricultural cooperatives is considered on the basis of account of agriculture sector-specific features.

·          The role of agricultural cooperation in regulation of interbranch attitudes in an agro-industrial complex is certain.

 

Постановка проблеми. Нееквівалентність міжгалузевих відносин в агропродовольчому комплексі традиційно пов’язується з галузевими особливостями сільськогосподарського виробництва, такими як: залежність від стохастичних біологічних та кліматичних факторів (В. Сейтз та ін. [9]); нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію та ресурси; висока специфічність активів, яка знижує мобільність сільськогосподарських ресурсів поза межами галузі (Д. Хатавей [5]); порівняно довготривалий виробничий цикл; суттєві відмінності між ринковою владою сільськогосподарських товаровиробників та інших підприємств.

В той же час, ці особливості сільськогосподарського виробництва є важливою складовою мотивації товаровиробників створювати кооперативні структури, що дає підстави для припущення про наявність логічного зв’язку між категоріями нееквівалентності міжгалузевих відносин і сільськогосподарської кооперації. Проте в агроекономічній літературі питання про існування такого зв’язку та характер його прояву досі залишається не розглянутим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велика кількість економічних досліджень кооперативної організаційної форми висвітлює переваги кооперативів порівняно з іншими організаційними формами. Наприклад, Х. Бонус [2] та Д. Штаатц [10] пояснюють вибір кооперативної організаційної форми з точки зору їх здатності економити на трансакційних витратах, в той час як Х. Хансманн [4] пов’язує існування кооперативів з високими витратами ринкових контрактів та низькими витратами реалізації прав власності для членів кооперативу.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. Огляд агроекономічної літератури засвідчує, що питання сільськогосподарської кооперації та нееквівалентності міжгалузевих відносин переважно розглядаються як окремі, непов’язані між собою. З одного боку, нееквівалентність пояснюється інституційним, ринковим і технологічним факторами функціонування аграрного сектору, не акцентуючи увагу на взаємозв’язку цих факторів з економічними перевагами кооперативів. З іншого боку, дослідження можливості регулювання нееквівалентності міжгалузевих відносин зосереджуються на державному регулюванні, ігноруючи потенційну роль кооперативних та інших саморегулюючих організацій товаровиробників.

Постановка завдання. Метою даної статті є пояснення економічної природи сільськогосподарських кооперативів на основі врахування галузевих особливостей сільського господарства та визначення на цій основі ролі сільськогосподарської кооперації в регулюванні міжгалузевих відносин в агропродовольчому комплексі.

Викладення основного матеріалу. Агроекономічні дослідження засвідчують, що найважливішою галузевою особливістю сільського господарства, яка великою мірою впливає на сільськогосподарську організацію, є істотна залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов, зокрема біологічних та кліматичних факторів (Г. Шмітт [8, с. 57]).

Така залежність означає, що сільськогосподарські товаровиробники мають відносно невеликий контроль над процесами та результатами виробництва, що ускладнює його планування, моніторинг та нагляд. В разі використання найманої праці проблема нагляду набуває особливо важливого значення тому, що: 1. з технологічних причин працівників неможливо зібрати в одному місці (Р. Поллак [6, с. 591]), а, отже, ефективний моніторинг стає також неможливим; 2. результати виробництва є частково невизначеними з огляду на непередбачувані природні явища, а, тому вони не є однозначно пов’язаними із зусиллями найманих працівників, що, в свою чергу, означає, що ці працівники не можуть бути повністю відповідальними за свою роботу. Обидва чинника призводять до асиметричного розподілу інформації між роботодавцями та найманими працівниками, що останні можуть використовувати в опортуністичних цілях. Така ситуація є типовим випадком агенційних проблем (Х. Бінсвагер і М. Росензвейг [1, с.519], Г. Шмітт [7]).

З огляду на вищенаведені причини моніторинг сільськогосподарського виробництва є надзвичайно дорогим, тому виробництво може бути організоване ефективно тільки шляхом зниження необхідності в проведенні моніторингу. У свою чергу, потреба в проведенні моніторингу може бути мінімізована у випадку, коли агенти виявляють лояльність до своїх принципалів. Така лояльність не може гарантуватися в рамках ієрархічної організації, але вона явно присутня в організації сімейного типу. По суті, здатність останньої використовувати засновану на родинних стосунках лояльність для того, щоб зменшити потребу в моніторингу, лежить в основі організаційного пояснення західними аграрними економістами домінування сімейних ферм, з одного боку, і нерозповсюдженості ієрархічних структур в організації сільськогосподарського виробництва в західних країнах, з іншого боку.

За висловом Р. Поллака: «сімейну ферму можна розглядати як організаційне вирішення проблем моніторингу та нагляду за найманими працівниками» [6, с. 591], з чим також погоджується більшість авторів. Проте, як зазначає сам Поллак, сільськогосподарські процеси не завжди не вдається проконтролювати, тому там, де це можливо, над сімейними фермами «переважають інші організаційні форми сільського господарства. Для вирощування деяких сільськогосподарських культур (наприклад, бавовни чи зернових) та здійснення деяких процесів (збір урожаю) найманих працівників можна об’єднувати в окремі робочі групи і контролювати їх напряму, таким чином, забезпечуючи можливість ведення плантаційного сільського господарства» [там же, с. 591]. Проте для більшості інших сільськогосподарських культур моніторинг є дуже дорогим, що пояснює головну роль сімейних ферм в організації сільськогосподарського виробництва.

Поллак вважає, що основними перевагами організації сімейного типу, спрямованими на вирішення проблем моніторингу є такі: сімейні ресурси належать всім членам сім’ї, що створює залишковий інтерес в здійсненні відповідних виробничих зусиль; в межах сім’ї інформація не розподіляється асиметрично з огляду на легший моніторинг та внутрішньосімейну комунікацію; сім’ї характеризуються близькими родинними стосунками, які обмежують опортуністичну поведінку. З огляду на ці характеристики сімейного управління, сімейні працівники не надають перевагу користуванню сумнівними можливостями, які були б використані найманими працівниками.

Організаційне пояснення домінування сімейних ферм було покладено К. Хагедорном [3, с. 33-56] в основу інституційно-теоретичного пояснення нееквівалентності міжгалузевих відносин. Він стверджував, що інституція сімейної ферми має специфічну інтегративну природу і одночасно являє собою: 1. сім’ю підприємця як соціальну систему, 2. спільне домашнє господарство членів сім’ї, 3. ферму як технічну одиницю виробництва. Це поєднання трьох базових ролей призводить до підвищення трансакційних витрат факторної мобільності, адже якщо перерозподіл певного фактору виробництва виявляється доречним для сімейної ферми як виробничої одиниці, то він може бути небажаним з точки зору сімейної ферми як соціальної системи чи домогосподарства. І навпаки, якщо перерозподіл фактору є оптимальним з двох останніх точок зору, то, відповідно, він може не сприяти підвищенню економічної ефективності сімейної ферми. Така «інституційна комплексність» сімейної ферми викликає затримку структурних перетворень, які необхідні для вирівнювання факторних доходів у сільському господарстві порівняно з доходами в інших галузях і, як наслідок, спричиняє загострення нееквівалентності міжгалузевих відносин. Таким чином, в своєму інституційному підході Хагедорн наголошує на тому, що нееквівалентність відносин між галузями виникає через прояв конкретних інституційних характеристик сімейної ферми.

Оптимальність сімейних ферм та низька здійсненність ієрархічної організації у сільському господарстві зумовлюють той факт, що розмір виробничих одиниць у сільському господарстві обмежується розміром сім’ї. Через згадані труднощі моніторингу та нагляду здатність членів сім’ї використовувати працю найманих робітників є дещо обмеженою. З огляду на те, що трансакційні витрати моніторингу найманої робочої сили також представляють собою альтернативні витрати сімейної робочої сили, для сімейної ферми з’являється мотив зберігати менші розміри, мінімізуючи використання найманої робочої сили. Таке обмеження розміру призводить до двох організаційних недоліків сімейного управління: 1. внутрішньоорганізаційного, що полягає у його нездатності реалізовувати потенційні ефекти масштабу у виконанні певних економічних функцій (постачання ресурсів та кредитів, маркетинг продукції, збірка обладнання, страхування, політичне лобіювання тощо) та 2. міжорганізаційного, що полягає в тому, що розміри підприємств агропромислового комплексу, які займаються постачанням ресурсів товаровиробникам та реалізацією виробленої ними продукції, зазвичай значно перевищують розміри господарств з сімейним управлінням.

Другий недолік сімейного управління пов’язаний з тим, що торгівельні партнери сімейних ферм (підприємства, які постачають ресурси сімейним фермам та підприємства, які забезпечують маркетинг і збут їхньої продукції) не зазнають проблем моніторингу та нагляду, притаманних сільському господарству, а, отже, ці підприємства організовані ієрархічно і мають набагато менші обмеження щодо зростання підприємства, ніж передбачає сімейне управління. Внаслідок цього такі підприємства мають значно більші розміри, ніж індивідуальні сімейні ферми. Історично це призвело до того, що сімейні ферми проявляють схильність до більш конкурентної галузевої структури, ніж їхні торгівельні партнери, у зв’язку з чим здатність сімейних ферм торгувати з партнерами на рівноправних засадах дедалі погіршується. Проблеми для сімейних ферм полягають не тільки у небезпеці монополістичного ціноутворення з боку торгівельних партнерів, але й у нижчій здатності протистояти їхній опортуністичній поведінці.

Як бачимо, інституції сімейної ферми притаманні як переваги, так і недоліки сімейного управління. Очевидним є той факт, що два вищезгадані недоліки сімейної ферми та викликані ними негативні соціально-економічні наслідки у своїй сукупності асоціюються з нееквівалентністю міжгалузевих відносин. Наводячи таку аргументацію, важливо також враховувати певну гнучкість та динамічність інституційної структури сімейної ферми. Тому, якщо недоліки та негативні наслідки роботи сімейних ферм у сільському господарстві є визначеними, цілком обґрунтованою буде постановка питання про те, які заходи необхідно вжити для їх усунення. Розробка і застосування таких заходів одночасно являтиме собою регулювання та подолання нееквівалентності відносин між галузями.

Усунути вищенаведені недоліки сімейного управління та викликані ними негативні соціально-економічні наслідки здатна особлива форма координованого управління – сільськогосподарський кооператив. Внутрішньоорганізаційний недолік сімейного управління можна усунути за допомогою машинобудівних і кредитних кооперативів, спеціалізованих кооперативів у сфері послуг, а також різноманітними кооперативами, які б сприяли функціонуванню сільських домогосподарств. Такі кооперативні форми являють собою продовження сімейної ферми, що дозволяє поєднати переваги сімейного управління з економією великомасштабного виробництва необхідних товарів та послуг. Міжорганізаційний недолік сімейного управління усувають маркетингові, торгові, постачальні кооперативи та асоціації. Ці кооперативи також можуть користуватися ефектами масштабу великих підприємств, залишаючи економічну та юридичну незалежність своїх членів (які, звичайно, мають виконувати свої обов’язки щодо кооперативів).

Висновки. Підводячи підсумки, відзначимо, що існування нееквівалентності міжгалузевих відносин в аграрному секторі випливає з трансакційної теорії сімейних ферм у сільському господарстві. Необхідність сімейного управління сільськогосподарським виробництвом пояснюється галузевою специфікою сільського господарства, адже саме ця специфіка спричиняє надзвичайно високі витрати моніторингу та нагляду за найманою робочою силою в ієрархічних організаціях. Проте, подолавши труднощі моніторингу та нагляду, сімейні ферми стикаються зі складністю в реалізації переваг великомасштабного бізнесу та здобутті ринкової влади, зіставної з ринковою владою своїх торгівельних партнерів. Усунути ці недоліки сімейних ферм та викликані ними негативні соціально-економічні наслідки, які у своїй сукупності, по суті, і є нееквівалентністю міжгалузевих відносин, здатні сільськогосподарські кооперативи, з чого слідує те, що прояв логічного зв’язку між нееквівалентністю міжгалузевих відносин і сільськогосподарською кооперацією знаходить своє відображення у здатності сільськогосподарських кооперативів до регулювання і подолання такої нееквівалентності.

 

Список використаної літератури:

1.       Binswanger, H., Rosenzweig, M. (1986): Behavioural and Material Determinants of Production Relations in Agriculture. Journal of Development Studies, 22: 503-539.

2.       Bonus, H. (1986): The Cooperative Association as a Business Enterprise: A Study in the Economics of Transactions. Journal of Institutional and Theoretical Economics, 142: 310-399.

3.       Hagedorn, K. (2003): Rethinking the Theory of Agricultural Change in an Institution of Sustainability Perspective. In: Vanhuylenbroeck, G., et al. (eds): Importance of Policies and Institutions for Agriculture. Ghent: Academia Press, pp. 33-56.

4.       Hansmann, H. (1988), ‘Ownership of the Firm’, Journal of Law, Economics, and Organization, 4(2): 267-304.

5.       Hathaway, D. (1963): Government and Agriculture: Public Policy in a Democratic Society. New York: Macmillan.

6.       Pollak, R., (1985): A Transaction Cost Approach to Families and Households. Journal of Economic Literature, 23: 581-608.

7.       Schmitt, G. (1993a): Why Collectivization of Agriculture in Socialist Countries Has Failed: A Transaction Cost Approach. In: Csaki, C., and Kislev, Y. (eds): Agricultural Cooperatives in Transition. Boulder: Westview Press, pp. 143-159.

8.       Schmitt, G., (1993b): Über die Besonderheiten der landwirtschaftlichen Produktion: das "Wesen" und die Zukunft des landwirtschaftlichen Betriebes. Diskussionsbeitrag 9307. Goettingen: Institut fuer Agraroekonomie der Universitaet Goettingen.

9.       Seitz, W., Nelson, G., and Halcrow, H. (1994): Economics of Resources, Agriculture, and Food. New York: McGraw-Hill.

10.   Staatz, J. (1987), ‘Farmers Incentives to Take Collective Action via Cooperatives: A Transaction Cost Approach’, in Jeffrey Royer (ed), Cooperative Theory: New Approaches, Agricultural Cooperative Service, Service Report 18, Washington, D.C.: USDA.