В.Я. Амбросов,
доктор екон. наук, професор,
Харківського відділу ННЦ «Інститут аграрної економіки».
Т.Г. Маренич,
канд. екон. наук, доцент
Харківського національного технічного університету
сільського господарства ім. П. Василенка
& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Коммерческий расчет в реформированных сельскохозяйственных предприятиях, его внедрение и роль в достижении стабильной прибыльности.
· Основные элементы коммерческого расчета предприятия.
· Усовершенствование внутрихозяйственных экономических отношений на основе эквивалентного обмена продукцией.
& Key issues that are examined:
· Necessity and value of commercial accountability for the reformed agricultural enterprises
· Basic elements of commercial accountability of the enterprise
· Improvement of interfarm economic relations on the basis of an equivalent exchange of production
Хоча минув певний відрізок часу з початку реструктуризації агроформувань, впровадження ефективних механізмів внутрішньогосподарських відносин не отримало ані достатнього визнання, ні широкого розповсюдження. Під час розробки схем їх регулювання у багатьох реформованих господарствах ще не передбачалося використовувати можливості комерційного розрахунку, хоча й були враховані організаційна та галузева структури господарств, їх техніко-технологічна спрямованість.
Для акціонерних товариств, виробничих кооперативів, товариств із обмеженою та повною відповідальністю, орендно-приватних підприємств, які мають у своєму складі виробничі й обслуговуючі підрозділи, на першому етапі доцільно прийняти таку схему відносин. Підрозділи можуть не мати повної економічної самостійності. При цьому вони не складають власного балансу, не мають поточного рахунка ні в банку, ні у фінансово-розрахунковому центрі підприємства. У взаємовідносинах між підрозділами використовуються розрахункові ціни. Зовнішні економічні зв’язки, що виходять за межі господарства, здійснюють функціональні служби підприємства. Оплата праці власників, зайнятих у виробничому процесі, ведеться за кінцевими результатами діяльності. Дивіденди, отримувані на акції (паї) власників, прирівнюються до середньої ставки по господарству в цілому.
При створенні на базі підрозділів самостійних виробничих структур вони повинні мати власні поточні рахунки, вести облік діяльності та складати баланс. Їхня продукція (послуги) реалізуються за ринковими цінами, забезпечуючи таку саму рентабельність, як під час її реалізації на зовнішньому ринку підприємства, включаючи торгові доми, біржі, оптові та роздрібні ринки. Оплату праці, нарахування дивідендів (відсотків) здійснюють із залученням результатів діяльності кожного колективу підрозділу. За таких напрямків методи економічного регулювання відносин у процесі виробництва є госпрозрахунковими за змістом.
Як показує аналіз, для всіх форм господарювання в інтересах власників доцільно будувати відносини на принципах комерційного розрахунку. При комерційному розрахунку взаємовідносини підрозділів між собою та з підприємством слід будувати аналогічно до відносин із зовнішніми партнерами (за межами господарства).
Перехід підприємств до комерційного розрахунку буде більшою мірою відповідати вимогам закону вартості та ринку, принципам самофінансування. Мета комерційного розрахунку — досягти стабільної прибутковості сільськогосподарських підприємств, сприяти максимальному прибутку на авансований у виробництво капітал. Постійна підтримка інтересів власників через комерційний розрахунок дасть змогу більш раціонально використовувати наявні ресурси, знижувати витрати, отримувати високі доходи й досягати рентабельності.
Питання господарювання на принципах комерційного розрахунку й досі досліджуються недостатньо. Значний внесок у вивчення проблем внутрішньогосподарських економічних відносин зроблено ІАЕ УААН протягом 70-х - 80-х років минулого століття (М.П. Вітковський). У подальшому при вивченні цих питань враховувалися зміни форм власності та господарювання (П.Т. Саблук, М.Й. Малік, Ю.С. Коваленко, М.М. Коцупатрий, Н.М. Погрібняк, К.В. Лихацька та ін.). Основну увагу дослідники приділяли обґрунтуванню принципів повного госпрозрахунку, залишаючи осторонь механізм комерційних відносин на рівні первинних колективів.
Мета цього дослідження — виявити основні елементи комерційного розрахунку та їх взаємозв’язок із загальною системою управління реформованим підприємством.
Ринок — це категорія товарного господарства, яка виражає економічні відносини між виробниками і споживачами в сфері матеріального обміну. Основним регулятором виробництва і діяльності товаровиробників-власників стає споживчий попит на якісну продукцію, яка виробляється за умови дотримання технологічних вимог. Це можливо забезпечити завдяки повній самостійності підприємств у вирішенні, насамперед, господарських завдань, встановленні раціональної структури виробництва, виборі постачальників ресурсів і ринків збуту продукції.
Реформовані сільськогосподарські підприємства складаються з колективів первинних підрозділів, сформованих відповідно до потреб вирішення поточних і стратегічних завдань. Це означає, що товарно-грошові відносини на підприємстві слід перенести на рівень центрів відповідальності, тобто безпосередньо в первинні структурні підрозділи, орієнтовані також на ринок і отримання прибутку. Центри відповідальності як складові організаційної структури товаровиробників-власників входять до нових формувань, переглядають і уточнюють свої права, обов’язки та відповідальність. Вони повинні функціонувати на принципах комерційного розрахунку. Використовуючи при цьому трансфертні ціни, вони послідовно включаються у виплату податків, платежів, отримання та повернення позик, кредитів, відкривають власні поточні рахунки в банках, фінансово-розрахункових центрах, самостійно розподіляють прибуток. Складові змісту комерційного розрахунку в сільськогосподарському підприємстві показані в Таблиці.
Таблиця
Основні елементи комерційного розрахунку підприємства
|
Об’єктивні основи функціонування |
Виконання функцій |
Економічний механізм функціонування |
Цілі впровадження комерційного розрахунку |
|
Приватна власність на землю та інші засоби виробництва. Економічна і фінансова самостійність підприємства. Вільний вибір покупців і каналів реалізації продукції (робіт, послуг). Можливість за рахунок власних і позикових коштів зміцнювати й розширювати виробничу і соціальну інфраструктуру. Розвиток товарно-грошових відносин, ринку, посилення впливу економічних важелів, що регулюють виробничі відносини. |
Забезпечення сталого сільгосптоваро-виробництва та його прибутковості на підприємстві. Посилення мотивації праці, забезпечення ефективної координації особистих, колективних і суспільних інтересів. Своєчасне усунення протиріч, що виникають в господарський діяльності і економічному регулюванні. Удосконалення науково-технічних, технологічних умов ведення виробництва, методів його організації. Повніша реалізація принципів саморегулювання виробництва. Розширення економічно доцільних коопераційних та інтеграційних зв’язків, вдосконалення міжгалузевих відносин. |
Контракти, договори на реалізацію продукції (робіт, послуг). Прямі зв’язки у складі організаційних структур з юридичним і неюридичним статусом. Ціноутворення, ціни, розцінки, тарифи, процентні ставки, умови застави. Комерційний дохід, прибуток, фонди розвитку і стимулювання. Оплата праці, дивіденди, відсотки, орендна плата. Кредити, акції, облігації, приватизаційні папери, векселі, строкові контракти. Податки і платежі до бюджету, штрафи, пені, санкції, страхові платежі. |
Забезпечення цілісності функціонування сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів в умовах ринку. Розвиток підприємництва в агропромисловому комплексі, підвищення матеріальної зацікавленості і й відповідальності підприємств нових форм господарювання. Організація комерційного розрахунку в тих підприємствах, де власники створили колективи з сумісного використання землі та майна. Підвищення матеріальної зацікавленості й відповідальності колективів, сформованих первинних підрозділів. Посилення кооперації, інтеграції, міжгалузевих зв’язків, міжнародних економічних відносин за рахунок залучення інвестицій. Утвердження конкурентоздатності підприємств агропромислового комплексу, його галузей, продукції на внутрішньому та міжнародному ринку. Збільшення виробництва екологічно чистої продукції. Посилення інноваційного напрямку та наукового супроводження розвитку агропромислового комплексу. |
Практичне здійснення комерційного розрахунку в реформованих господарствах вимагає вирішення кола питань. Як свідчить практика, більшість працівників ще не отримали державні акти на землю і сертифікати на майно. Облік майнових та земельних паїв ведеться безсистемно, довільно й не відповідає встановленим вимогам. Тому, перш за все, необхідно закріпити на правовій основі за конкретними працівниками і колективами підрозділів майнові та земельні паї. Слід організувати належний облік їх наявності та руху як за конкретними власниками, так і в розрізі структурних підрозділів. Ця робота залишається незавершеною, значна частина власників не знають своїх прав і можливостей у розпорядженні паями, не отримують належної платні за їх використання.
Статутними документами реформованих господарств мусять бути визначені порядок і умови проведення операцій з майновими і земельними паями у розрізі підрозділів та економічно активних і пасивних власників. По кожному підприємству слід встановити розмір майнових і земельних паїв, які використовуються самостійно або передаються в оренду підрозділам, окремим членам трудового колективу, фермерам, іншим особам, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції. Тут також повинні бути закріплені права пайовиків щодо розпорядження власністю, як безпосередньо в підприємстві, так і за його межами, враховуючи передавання в спадщину, дарування, купівлю-продаж, оренду, взаємний обмін.
Перехід на комерційний розрахунок економічно та юридично самостійних колективів власників вимагає принципово нових підходів до планування (бізнес-планування), обліку (децентралізація, розподіл функції, облік витрат за центрами відповідальності), калькулювання (віднесення до витрат платежів, податків, прибутку, заробітної плати своїх та найманих працівників), договірних відносин (матеріальна відповідальність, ціни, штрафи, санкції). У зв’язку з цим постала необхідність розробки типового положення про комерційний розрахунок.
Якщо враховувати підприємницький характер підрозділів як суб’єктів ринкових відносин, головною ланкою їхніх взаємостосунків в межах різних структур та структурних підрозділів є ціни. Оскільки всі види діяльності підрозділів у складі новоутворених господарств підпорядковані виробництву товарів (робіт, послуг), то принципи утворення цін на продукцію, а також ресурси внутрішньогосподарського обороту, роботи та послуги повинні бути єдині. У зв'язку з цим замість розрахункових цін на продукцію підрозділів, планово-облікових цін на ресурси внутрішньогосподарського обороту використовуються ціни, які відповідають рівню товарної продукції під час її реалізації за межами господарства. Тобто при забезпеченні виробництва якісної продукції та дотриманні обґрунтованого нормативу витрат ціни на усю вироблену продукцію, включаючи і продукцію внутрішньогосподарського виробничого споживання, мусять відшкодувати витрати й забезпечувати гарантований дохід. Принцип формування цін на продукцію і ресурси внутрішньогосподарського обороту повинен відповідати ринковим вимогам. На зовнішньому ринку під час реалізації продукції через біржі та оптову торгівлю товаровиробник буде прагнути отримати максимум прибутку, зміцнюючи конкурентоспроможність своєї продукції, створюючи умови для ведення її розширеного відтворення. Цьому буде сприяти організаційна структура ринку, ціни, наближені до пропозиції та попиту. Разом з тим слід враховувати, що половина сільськогосподарської продукції, та 80-100 % робіт і послуг реалізується на внутрішньому ринку підприємства як ресурси внутрішньогосподарського економічного обороту. В основі цін на продукцію, ресурси, роботи і послуги мусять бути враховані: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, витрати на організацію виробництва та управління, прибуток у розмірі, який відповідає отриманому від реалізації товарної продукції.
Центральним питанням комерційного розрахунку є внутрішньогосподарські ціни. Формування їх потребує суттєвого наукового обґрунтування. Вони повинні бути адекватними цінам на продукцію, що реалізується за державними і регіональними контрактами. При цьому забезпечується своєчасне відшкодування витрат на ресурси, гарантоване надходження прибутку в процесі товарно-грошового обміну на ринку підприємства. Це забезпечить фінансову стабільність усім підрозділам, включаючи ті, що реалізують продукцію на внутрішньому ринку. Єдиний підхід до формування внутрішньогосподарських цін створить можливості для об’єктивної оцінки ресурсів, використовуваних на виробничі потреби, а окремий і точний облік собівартості отриманої продукції (робіт, послуг) у розмірі фактичних (нормативних) витрат та прибутку виключить можливість завищення або викривлення показників собівартості продукції в первинних підрозділах реформованих господарств. Це стосується перш за все колективів, які спеціалізуються на виробництві тваринницької продукції, переробці, отриманні кормів, відтворенні молодняка тварин та птиці, вирощуванні племінного поголів’я.
Актуальним залишається питання коригування внутрішньогосподар-ських цін та узгодження із центрами відповідальності сум доходів, які мають залишатися для вирішення загальногосподарських проблем. Це питання поки що залишається в числі досліджених недостатньою мірою.
Список використаної літератури:
1. Внутрішньогосподарські організаційно-економічні механізми забезпечення прибутковості сільськогосподарських підприємств. — К.: ІАЕ УААН, 2003. — 204 с.
2. Рекомендації по організації госпрозрахункових підрозділів на колективному підряді в колгоспах Української РСР. — К.: Урожай, 1985. — 79 с.
3. Малік М.Й. Відносини власності та розвиток підприємницьких структур в АПК // Економіка АПК. — 1998. — №3.— С.17-19.
4. Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. монографія у чотирьох частинах / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. Ч.4. Стабілізація доходів сільських товаровиробників. — К.: ІАЕ, 2002. — 484 с.