УДК 368.336:369.2
В.А. Борисова, д.е.н., професор,
професор кафедри фінансів,
Сумський національний аграрний університет
СТРАХУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАПОБІГАННЯ РИЗИКІВ АГРАРНИХ ВИРОБНИКІВ
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
- Обобщены теоретические и методические основы развития страхования как способа предотвращения рисков аграрных производителей;
- Рассмотрена экономическая суть рисков в аграрной сфере;
- Выявлены риски, которые влияют на финансово-экономическую деятельность аграрных предприятий;
- Раскрыт экономический механизм управления рисками.
Key questions which are examined:
- Theoretical and methodical bases of development of insurance as way of prevention of risks of agrarian manufacturers are generalised;
- The economic essence of risks in agrarian sphere is considered;
- Risks which influence financial and economic activity of the agrarian enterprises are revealed;
- The economic controlling mechanism is opened by risks.
Вступ. Функціонування підприємств в ринкових умовах пов’язано з невизначеністю та постійними змінами зовнішнього економічного середовища, в зв'язку з чим зростає невпевненість в одержанні очікуваного прибутку та ризик його недоотримання; небезпека втрати чи пошкодження майна в результаті стихійного лиха, вогню, іншими непередбачуваними обставинами; загибелі сільськогосподарських культур на всій, або частині площі сівби (садіння); падежу чи вимушеного забою сільськогосподарських тварин, загибелі в разі стихійного лиха чи неправомірних дій третіх осіб, включаючи крадіжку (пограбування) та багатьма іншими непередбачуваними обставинами. Функціонування аграрних виробників в умовах глобалізації та ефективний їх розвиток потребує комплексного підходу до оцінки ризику як явища, властивого будь-якій господарській діяльності.
Розгляду питань страхової діяльності та запобігання ризиків присвячені дослідження таких вітчизняних та іноземних вчених, як В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Д. Бланд, О.Є. Гудзь, Ю.М. Журавлев, С.А. Навроцький, С.С. Осадець, В.Й. Плиса, Л.І. Рейтман, В. Хойер, В.В. Шахов та ін. Разом з тим, потребують подальшого розгляду питання, пов’язані із запобіганням ризиків аграрних виробників в умовах вступу України до Світової організації торгівлі, що підтверджує актуальність теми дослідження.
Метою статті є узагальнення теоретичних і методичних засад розвитку страхування як засобу запобігання ризиків аграрних виробників.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
- дослідити економічну сутність ризиків в аграрній сфері;
- з’ясувати ризики, що впливають на фінансово-економічну діяльність аграрних підприємств;
- дослідити економічний механізм управління ризиками;
- проаналізувати систему страхування як інструмент запобігання ризиків аграрних виробників.
Виклад основного матеріалу. Поняття ризику і невизначеності тісно пов’язані між собою. Під невизначеністю ми розуміємо наявність неповної інформації про умови прийняття господарських рішень; під ризиком – невизначеність в отриманні доходу, розмір якого залежить від загального стану економіки. Ризик можна розглядати як невизначеність в одержанні фінансового результату за певних умов, які склалися на момент конкретних дій. Прагнення до безризикованості та стабільності завжди було позитивною мотивацією економічної та людської діяльності. Проте в усьому світі спостерігається зростання кількості підприємств-банкрутів. Це зумовлено тим, що не завжди фахівець може спрогнозувати ризик, передбачити умови його виникнення, розробити заходи щодо його усунення.
Єдиної точки зору на питання про визначення сутності поняття ризику немає. В енциклопедичному словнику ризик визначається як випадок, про який невідомо, трапиться він чи ні; або випадок, точний час настання якого неможливо визначити [3, с. 578]. О.І. Ястремський відзначає, що ризик – це невизначеність в отриманні доходу, розмір якого залежить від загального стану економіки [11, с. 9]. В країнах з розвинутою ринковою економікою під ризиком розуміють можливість матеріальних та інших витрат, які можуть виникнути в результаті будь-якого рішення. Так, за визначенням В. Хоера, ризик – це ймовірність завдання збитку внаслідок заняття будь-якою справою [10]. С. Блітцес, Д. Лессард порівнюють ризик з можливістю отримання додаткового прибутку за позитивних для підприємця умов. Всі ці визначення так чи інакше поєднують ризик зі збитком, але між цими поняттями не можна ставити знак рівняння [6, с. 155].
Існують різноманітні класифікації ризиків залежно від критерію, покладеного в його основу. З огляду на те, чи готовий суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування збитків потерпілим, що настали внаслідок небажаних, несподіваних подій, розрізняють страхові та нестрахові ризики [2].
Страховий ризик – певна подія, у разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки вірогідності та випадковості. Страховий ризик має бути теоретично можливим, його появу можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів, але його настання не може бути точно визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної заінтересованої особи. Це означає, що страхуванню підлягає лише той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розміри збитків, ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування.
Нестраховий ризик – подія, яка супроводжується певними втратами, але не підлягає страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю тих, хто бажає взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цією подією. Як правило, нестраховими є ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розміри збитків та ціну страхової послуги. Такі непевні фактори, як зміни законодавства та економічні коливання, виходять за межі страхування.
Систему ризиків, що впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств аграрної сфери, відображено на рис. 1.
Рис. 1. Загальна класифікація ризиків, що впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств аграрної сфери
Система наукових поглядів на природу страхового ризику і ризикових обставин знаходить практичне застосування в управлінні ризиком – ризик-менеджменті. Як система ризик-менеджмент складається з послідовних етапів: ідентифікації ризику, його оцінки, аналізу та вибору стратегії діяльності. Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта [9]. Структурна схема управління ризиками зображена на рис. 2.
Рис. 2. Структурна схема управління ризиками
Оперативне управління ризиком передбачає аналіз результатів дій зі зниження ступеня ризику. Його можна здійснювати за такими напрямами: управління як захід щодо запобігання ризиків і управління як вибір джерел фінансування ризику. Перший напрям передбачає або повне уникнення ризику, або зниження його ступеня за рахунок технічних можливостей, зміни технологій тощо. Другий – передачу ризику підрядчикам, клієнтам, або можливість покриття збитків за рахунок реалізації активів, резервних та страхових засобів. Управління ризиком – це, по-перше, правильність та достовірність розрахунків ступеня ризику, який постійно загрожує майну, фінансовим результатам господарської діяльності підприємств.
На основі одержаної інформації розробляються різні варіанти ризикового вкладення капіталу й здійснюється оцінка їх оптимальності шляхом порівнювання очікуваного прибутку та розміру ризику. Це дозволяє правильно підібрати стратегію та прийоми управління ризиком. Проте, остаточне рішення щодо вибору варіанту прийняття ризику або ризикового вкладання капіталу повинен приймати керівник, який бере на себе всю відповідальність за здійснення рішення. При цьому повинна бути вироблена певна політика підприємства по відношенню до ризиків. Як свідчать проведені дослідження, частота виникнення того чи іншого ризику залежить як від розміру прибутку, який хоче одержати підприємство, так і від наявності в нього коштів.
Завжди, при прийнятті будь-якого рішення, необхідно оцінити об’єкт вкладень та кошти, які будуть використані для здійснення цього проекту, тобто проаналізувати всі можливі варіанти. Оцінка ситуації показує, що:
- невеликі збитки, які отримують підприємства в результаті господарської діяльності, виникають частіше, ніж великі. Така ситуація складається тому, що підприємство має недостатню кількість вільних коштів на розрахункових рахунках для здійснення вкладень; це збільшує діапазон їх дії;
- великий розмір збитків отримують підприємства значно рідше; це пов‘язано з тим, що незначна кількість підприємств області має вільні кошти, тим більше у великому обсязі, з якими воно може працювати.
Рішення, спрямовані на одержання прибутку при підвищеному ризику, приймаються підприємствами значно рідше, оскільки це пов’язано з можливими збитками. При цьому слід відзначити, що при можливих невеликих збитках підприємства фінансують самі себе, тобто за рахунок власних коштів. При середній величині можливих збитків необхідно використовувати кредити банків. При великих можливих збитках необхідно застосовувати страхування, оскільки тільки страхові компанії здатні їх відшкодувати [4].
За умов ризикового характеру суспільного виробництва, що визначається, насамперед, суперечностями між людиною та природоруйнівними силами, існує потреба попередження і відшкодування збитків. Відносини, що складаються в суспільстві з приводу забезпечення безперервності процесу виробництва матеріальних благ, підтримання належного рівня життя людей, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії страхового захисту, сутність якої полягає в урахуванні страхового ризику та у захисних заходах щодо його запобігання.
Оцінюючи ризики настання збитків, розрізняють допустимі й недопустимі ризики, технічний ризик страховика. У теоретичному плані страховик наражає себе на небезпеку лише специфічного ризику, пов'язаного зі здійсненням страхової справи, який називається “технічний ризик страховика”. Наявність технічного ризику страховика спонукає його до активної участі у застережних заходах щодо боротьби з пожежами, аваріями на транспорті тощо з метою зниження його ступеня.
Сукупність страхових ризиків становить обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому вираженні оцінюється тарифною ставкою, що розраховується на 100 грошових одиниць (гривень) страхової суми або у відсотках до її абсолютної величини. Оцінка ризику полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику.
Показник ризику за своїм змістом – це ймовірність не лише появи непевної події, але й настання негативного результату. Залежно від наявних можливостей розрахункової бази та характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів: математична, статистична, експертна. Розрахунок математичної імовірності має обмежене застосування. Найчастіше застосовується завдяки практичній доступності, передусім у економічній сфері та достатній об'єктивності обчислених значень імовірності статистичне оцінювання, що ґрунтується на законі великих чисел. Досить поширеним в економіці є застосування експертного оцінювання, незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей цього методу. У міжнародній страховій практиці використовуються різні методи для оцінки ризику, найпоширенішими з яких є метод індивідуальних оцінок, середніх величин і метод відсотків.
Характерною рисою майже всіх вітчизняних сільськогосподарських підприємств нині є складне фінансове становище, відсутність вільних фінансових ресурсів, необхідних для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних природними стихійними лихами чи аваріями, тому важливе значення має необхідність створення механізму страхового захисту майна на випадок його знищення або пошкодження.
У сільському господарстві країн з розвиненою ринковою економікою система страхування давно вже стала головним інструментом запобігання майнових ризиків і невід'ємною складовою механізму господарювання. Що стосується вітчизняного страхового ринку, то його формування відбувається досить швидкими темпами, однак у сфері аграрного бізнесу роль останнього підвищується поступово. Вступ України до Світової організації торгівлі, потреба аграрних підприємств бути конкурентоспроможними в умовах глобалізації створює необхідні передумови для розвитку значного сегменту ринку страхових послуг.
В агропромисловому комплексі існують дві форми страхування: обов’язкове та добровільне. До прийняття нової редакції Закону України “Про страхування” від 4 жовтня 2001 р. в обов’язковому порядку страхувався тільки урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах. Для відшкодування збитків за даною формою страхування створюється державний страховий фонд за рахунок обов’язкових страхових платежів [5]. Однак реформування сільськогосподарських підприємств, заснованих на різних формах власності, відсутність коштів призвело до того, що страхування ризиків проводилося в небагатьох підприємствах. З метою розширення страхового ринку, необхідності відшкодування збитку за основними видами сільськогосподарської продукції до обов’язкових видів страхування було віднесено також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, а також страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків, згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України. За іншими ризиками страхування проводиться у добровільній формі.
Основною метою сільськогосподарського майнового страхування та заходів, запроваджених у Законі України “Про страхування” [5] є комплексний страховий захист сільськогосподарських підприємств від можливих втрат у непередбачених обставинах при виробництві та реалізації продукції, а також від зривів у комерційній діяльності та прийнятих зобов'язаннях з повернення товарних кредитів тощо. У концепції управління ризиками поряд зі страхуванням важливу роль відіграє самострахування [8].
Самострахування як форма самостійного покриття збитків за рахунок власних коштів здійснюється різними методами, найбільш розповсюдженими з яких є затратний і фондовий. Перший з них передбачає фінансування незначних втрат за рахунок поточних коштів підприємства. Другий метод полягає у формуванні спеціальних цільових фондів. Залежності від мети призначення, фонди можуть створюватися у натуральній та грошовій формах.
Одним із способів боротьби з ризиком є створення резерву грошових коштів на покриття непередбачених втрат, наприклад, кредиторської заборгованості. Однак слід зазначити, що у зв'язку із складним фінансовим становищем сільськогосподарські підприємства з 1995 р. резервний (страховий) грошовий фонд не створюють.
У країнах з розвиненою ринковою економікою самострахування займає значну питому вагу. Так, у структурі коштів, що спрямовуються на боротьбу з ризиками та їхніми наслідками, в малих і середніх підприємствах США страхування займає 49,3%, а самострахування – 28,5%. На користь самострахування свідчить багато факторів, у тому числі характер і величина ризику [1].
Разом з тим, суперечливим є питання про те, які ризики доцільно покривати самострахуванням. Зокрема, деякі автори вважають, що страхуванню передусім підлягають натуральні ризики, тоді як підприємницькі ризики обслуговуються шляхом самострахування. Інші стверджують, що визначальним критерієм є частота та величина ризику. Тобто ризики, які проявляються з більшою частотою, але не завдають суттєвих збитків, можуть обслуговуватися через самострахування, а всі інші доцільно передавати професійним страховикам [7].
Висновки. Потреба у страховому захисті аграрних підприємств набуває важливого значення у зв’язку зі вступом України до Світової організації торгівлі, завершенням процесів реформування сільськогосподарських підприємств, бо з особливою гостротою постає проблема пошуку джерел компенсації шкоди та відновлення постраждалого виробництва, що посилюється залежністю галузі аграрного виробництва від природно-кліматичних умов, потребою конкурувати на світовому ринку. Такими джерелами може бути кредит, однак у зв’язку із високими процентними ставками, на сьогодні він залучається, в основному, для задоволення потреб підприємства оборотними засобами. Страхування є необхідною складовою в умовах ринкової економіки тому, що може забезпечити безперервність відтворення та компенсує втрати сільськогосподарських підприємств, реально підвищує їх фінансову стійкість. Поглиблення реформ і відмова держави від монополії на власність практично в усіх галузях народного господарства змушує визнати страхування в якості суспільно необхідного способу організації страхового захисту аграрних виробників, що в значній мірі сприятиме ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва в державі.
Список використаних джерел
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 2005. – 352 с.
2. Бланд Д. Страхование: принципы и практика. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 414с.
3. Большой экономический словарь / Под ред. Азрилияна В.А. – 2-е изд. доп. и перераб. – М.: Институт новой экономики, 1997. – 864 с.
4. Гуцуляк С.А., Залетів К.П., Перетяжко А.И., Шевченко В.И. Страховое дело в Украине. – К. Международная агенция «BeeZone». – 2005 – 614с.
5. Закон України «Про страхування» в редакції від 4 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями.
6. Підприємницька діяльність: стратегія економічного розвитку / За ред.. д.е.н., проф. А.В. Чупіса. – 2-ге вид., перерб. і доп. – Суми: Довкілля, 2005. – 370 с.
7. Плиса В.Й. Страхування: Довідник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 197 с.
8. Плиса В.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України. – 2001. – №1. – С. 67-72.
9. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. – Вид. 3-тє, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 604 с.
10. Хойер В. Как делать бізнес в Европе. – М.: Прогрес, 1992.
11. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. – К: Либідь, 1992. – 176 с.