О.Є. ГУДЗЬ, д.е.н., ст.н.с.,

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

 

Страхування як інструмент мінімізації ризиків кредиторів агроформувань

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

-          Рассмотрены проблемы использования страхования как инструмента минимизации рисков кредиторов агроформирований;

-          Проведено мониторинг этих проблем в контексте реалий современной аграрной экономики, а также предложены  авторские подходы к их решению.

Key questions which are examined:

-          Problems of use of insurance as instrument of minimisation of risks of creditors of agroformations are considered;

-          It is carried out monitoring of these problems in a context of realities of modern agrarian economy, and also author's approaches to their decision are offered.

 

Постановка проблеми. Залучення кредитних ресурсів – необхідна умова забезпечення безперервного процесу сільськогосподарського виробництва та підвищення прибутковості і розвитку агроформувань. Значне збільшення обсягів кредитування агроформувань є  одним із ключових питань, яке нині потребує принципового вирішення. При цьому першочерговою проблемою виступає пошук шляхів зниження кредитних ризиків та забезпечення повернення залучених коштів кредитору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Нині суттєві пропозиції теоретико-методичного та практичного характеру з проблем кредитування та страхування сільськогосподарських ризиків агроформувань внесли такі видатні вчені економічної аграрної науки як  В.Я Амбросов, В. А. Борисова, М.Я. Дем’яненко, П.А. Лайко, Ю.О. Лупенко, М.Й. Малік,  П.Т. Саблук, А.В. Чупіс та деякі інші (1- 5). Проте варто відмітити, що проблеми мінімізації кредитних ризиків за допомогою такого інструменту, як страхування, залишились не достатньо вивченими що  вимагає подальших поглиблених досліджень з метою пошуку шляхів оптимального їх вирішення.

Мета статті. Зміни у фінансовому механізмі, які викликаються динамічним розвитком зовнішнього середовища, потребують пристосування агроформувань до ринкової кон’юнктури та вимагають нових підходів щодо мінімізації їх виробничих та фінансових ризиків, що сприятиме залученню необхідних кредитних та інвестиційних ресурсів. Нині існує суперечливе відношення до  страхування як керівників агроформувань так і їх кредиторів. Однією із причин такої ситуації є недостатньо повне  теоретичне та методологічне дослідження цих процесів, це визначає актуальність даної статті, її мету та завдання.

Виклад основного матеріалу.  Страхування сільськогосподарських ризиків в Україні займає малопомітне місце у загальній системі страхування, оскільки є нерозвинутим. Більшість агроформувань не страхували ні свою виробничу діяльність, ні майно. А з тих хто укладає договори страхування, - дві третини страхує своє виробництво лише від стихійного лиха і погодних катаклізмів (66%) та від пожежі (23%) (2).  І лише близько 7-8 % компаній протягом останніх п’яти років займаються агрострахуванням (3). Незважаючи на досить високі темпи зростання страхових платежів зі страхування посівів у 2005 -2007 роках, основною проблемою його розвитку залишається незначний рівень охоплення страхувальників та недостатній перелік страхових продуктів, що їм пропонується.

Страхові компанії традиційно розглядають агрострахування лише як страхування врожаю чи тварин. Страхування будь-яких інших активів агроформувань, таких як зерно на складі чи виробничі приміщення вважається майновим страхуванням, а страхування сільськогосподарської техніки відноситься до страхування транспортних засобів у складі майнового страхування.

Більшість страхових угод (90-95%) протягом 2001-2007 років були укладені агроформуваннями за вимогою банків для отримання коротко- та середньострокових кредитів. Виробники не довіряють страховикам і вважають страхування застави додатковими зборами і намагаються придбати найдешевший страховий поліс для зменшення витрат, пов’язаних з отриманням кредитів. Для отримання кредиту агроформування використовують так зване “формальне” страхування з високою франшизою до 90 %, страхуючи врожай від неважливих або безглуздих ризиків, наприклад,   від   граду  не меншим 20 мм у діаметрі, падіння метеоритів, пожару на посівах цукрових буряків тощо. У переважній більшості банки змушують агроформування страхувати заставу у конкретних страховиків, тобто підприємствам не дають можливості самим обрати постачальника страхових послуг. Найчастіше ці формальні страхові поліси підписуються автоматично, разом з угодою на  одержання кредиту. Страхові тарифи на страхування майбутнього врожаю при цьому не значні і становлять 0,1– 0,3 %.

Банки, при наданні кредитів агроформуванням, зменшують суму застави при оцінці в 3–5 разів, і фактична  вартість застави  у кілька разів перевищує суму кредиту (табл. 1). Майбутній врожай у якості застави банки почали приймати після 2001 року. І нині вони не охоче беруть його в заставу, здебільшого  використовуючи його як додаткове забезпечення. Тобто, ні банки, ні агроформування не сприймають страхування як дієвий інструмент з управління ризиками.

Таблиця 1

Співвідношення забезпечення і розміру кредиту

Інші кредитори та постачальники, переробники, трейдери зазвичай не використовують страхування, як інструмент додаткового гарантування угод і чи як інструмент стабілізації функціонування агроформувань. Для цих цілей вони застосовують різні цінові стратегії та контроль і моніторинг за діяльністю агроформувань.

Однією з проблем застосування застави, у якості надійного забезпечення, є брак єдиної системи реєстрів земельних ділянок та майна, що перебувають у заставі. Нині ця система не впорядкована, не є прозорою та загальнодоступною. Крім того, інформація не завжди повна та вичерпна, а отже, перевірка реєстру може не засвідчити факту обтяженості майна попередніми зобов’язаннями, а також не гарантує відсутності таких зобов’язань. Отож, хоч унесення інформації до реєстру застав формально є обов’язковим, чинні процедури не виключають ситуації, за якої насправді заставлене майно не було внесено до реєстру.

Ефективному використанню застави як засобу повернення боргу перешкоджає, також, нерозвиненість інфраструктури аграрного ринку, через що знижується ліквідність заставлених активів. Так, худоба, яку сільськогосподарські виробники мають у своєму розпорядженні, у розвинених країнах є ліквідним активом, а значить, досить швидко може бути реалізована кредитною установою в разі звернення на неї стягнення як на заставлене майно. Натомість, на думку іноземних кредитних спеціалістів, за таких можливостей, які існують в Україні для продажу, вони не погодилися б брати худобу  як заставу для забезпечення повернення кредиту. Тому важливою передумовою ефективного функціонування механізму застави є розвиток аграрного ринку в напрямку спрощення процедур та скорочення трансакційних витрат, пов’язаних з реалізацією продукції.

У взаємодії кредитного процесу кредитора з агроформуванням предмет їхньої угоди – кредит зумовлює  різновекторні інтереси: для агроформування – зобов'язання повернути наданий кредит, а для кредитора – право вимагати отримання кредиту  у повному обсязі, в обумовлені терміни та зі сплатою відсотків. Невиконання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, котрі і можуть бути об'єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів.

Таким чином, матеріально, основний ризик кредитної операції, проявляється у неповерненні боргу, а юридично – у невиконанні взятих зобов'язань. Очевидним є те, що він має свою спецтфіку у порівнянні з типовими ризиками, котрі формують основу майнового страхування. Це означає, що суть страхування кредитів також дещо відрізняється від інших видів страхування. При цьому, розмежовують: власне страхування кредитів і страхування застав, порук чи гарантій під отримані кредити.

При власне страхуванні кредитів виокремлюють два подібних за своєю економічною  сутністю, але різних за оформленням варіанти страхування. У першому з них страхувальником виступає кредитор, а у другому – позичальник, що надає цьому страхуванню форму страхової гарантії (6).

Однак, незалежно від організаційного механізму здійснення цих страхових операцій, суть страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який кредитори отримують через неплатоспроможність своїх позичальників.

Німецький вчений Ґеорґ Шлесінґер запропонував просте визначення страхування кредитів, яке актуальне і тепер: це господарський механізм, метою якого є покриття випадкових, оцінюваних, майнових потреб, що виникають з ризику забезпечення кредиту (7).

Більш прагматично, визначив зміст страхування кредиту, польський дослідник Яцек Кукелка. Він підкреслив, це таке страхування, у якому страховик бере на себе частину ризику, пов'язаного з неотриманням – від окремих позичальників і внаслідок настання певних подій – еквівалента за наданий кредитором кредит (8).

Страхування кредитів позичальники мають розглядати як необхідну інвестицію, доцільність якої може визначатися вигідним співвідношенням отриманого ефекту і здійснених затрат.

На українському страховому ринку найбільш поширеним є надання страхового захисту кредиторам через страхування кредитів, виданих під заставу. Як новий вид страхового захисту кредиторів – власне страхування кредитів,  з’явилось наприкінці 80-х років у двох різновидах:

1)      добровільного страхування ризику неповернення кредитів, специфічною ознакою якого виступає те, що страхувальником виступає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, коли банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно страхувальником і бенефіціаром;

2)      добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів, за умовами якого страхувальником є позичальник, який страхує отриманий кредит на користь свого кредитора (9). У цьому випадку страхується нібито виконання фінансових зобов'язань позичальника на покриття збитку завданого своєму кредитору. Це тип специфічного заставного страхування без страхування заставленого майна.

Перший варіант практично не знайшов застосування, хоча з логіки розгляду інтересів потенційних учасників випливає, що ініціаторами таких страхових відносин повинні бути банки. Для них ця операція за своїм характером знаходить аналогію у страхуванні від нещасних випадків, у ролі яких виступають випадки неповернення кредитів, і як свідчить історія розвитку страхування, у багатьох ситуаціях страхування відповідальності часто передувало страхуванню від нещасних випадків.

Другий варіант, навпаки, протягом кількох років набув широкого розвитку і популярності серед позичальників завдяки своїй доступності, а серед страхових компаній – завдяки високій прибутковості.  Цей вид страхування став привабливішим, оскільки страховий поліс розглядався як своєрідний різновид гарантійного листа страхової організації, виданий банку за фінансовими зобов'язаннями його позичальників, які здебільшого не володіли ніяким майном.

Наприкінці 80-х і на початку 90-х років цей вид страхування завдяки своїй новизні на вітчизняному ринку називався „особливою категорією послуг” і разом з іншими видами страхування фінансових ризиків складав біля третини усіх страхових операцій, здійснюваних тоді страховими організаціями (10). Однак головним недоліком цього страхування стало те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком, а пов'язаний з ним лише опосередковано. Отже, банк, як третя особа, втрачає пріоритет своїх інтересів у цих стосунках.

В обох варіантах страхування кредитів, страхова відповідальність страховика формується на основі ризику, який має кумулятивний характер. За такий ризик за згодою зацікавлених сторін, приймається непогашення кредиту, що виникає як результат різних непевних подій, що самі по собі можуть кваліфікуватися як ризики першого порядку. Слід зазначити, що серед страховиків практикується різний підхід щодо визначення сфери і переліку первинних страхових ризиків, а звідси і обсяг страхової відповідальності. Так, HACK „Оранта” не вважає страховими,  ризики, які зумовлюються подіями форс-мажорного характеру. Тобто, у договорі, страховик обумовлює за собою право відмови у виплаті страхового відшкодування, якщо непогашення кредиту сталося внаслідок непередбачених обставин, а саме: стихійного лиха, пожежі, аварії на транспорті, страйку, блокади, проведення обмежувальних або заборонних заходів між державами, політичної нестабільності та інших причин, які не залежать від позичальників. І, якщо перелічені вище форс-мажорні явища виступають у ролі причин неплатоспроможності позичальників кредитів, то страховик теж може відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Крім цих випадків, страховик додатково застерігає право на відмову в ситуаціях: невиконання страхувальником взятих добровільно на себе зобов'язань перед страховиком або  ухилення страхувальника від виконання зобов’язань з обслуговування кредиту. Крім цього, в окремих випадках страховик передбачає можливість встановлення значної частки „власної участі” страхувальників у ризику – до 50 відсотків (а інколи – до 90).

Із зазначеного можна зробити висновок, що діючі правила багатьох страховиків, які працюють на ринку від початку 90-х років, мають виразний адгезійний характер, властивий страховим відносинам взагалі, але який негативно впливає на маркетингові можливості даного виду страхування. Тому, на противагу до запропонованих HACK „Оранта” умов страхування кредитів, деякі страхові компанії пропонували страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів на особливих (фінансово значно вигідніших, а процедурно дещо простіших) для страхувальників умовах.

Ці переваги часто мали ілюзорний характер, тому що вони створювалися за рахунок неприпустимого заниження тарифів, вимог до позичальників, а в кінцевому рахунку, надійності страхового захисту. Страхова відповідальність поширювалась на форс-мажорні ситуації лише за невеликими винятками. Крім цього, у деяких випадках, відповідальність страховиків, поширювалась не лише на збитки, які виникають з причини неповернення основної суми кредиту, а й на несплачені належні суми за відсотками. Економічна сутність страхування такої відповідальності – це страхування „втраченої користі”, яка гарантує найбільш повний страховий захист. Правовий зміст такого страхування можна розглядати, відповідно до існуючих двох видів цивільної відповідальності, у двох аспектах:

– як страхування відповідальності за неповернення основної суми кредиту – це страхування деліктової відповідальності;

– як страхування очікуваних збитків за неотримані суми відсотків, що можна кваліфікувати як страхування контрактної відповідальності.

Відносини сторін, які беруть участь у страхуванні відповідальності позичальників за непогашення кредитів, чи при страхуванні ризику непогашення кредиту в усіх випадках доповнюються умовою на право регресної вимоги. Згідно з юридичними нормами, право вимоги належить страховику щодо майна позичальника у випадку повної виплати страхового відшкодування вірителю. Форми застосування цього права можуть бути різними залежно від домовленості сторін.

Виходячи з оцінки сучасних умов стає очевидним, що подальший шлях розвитку страхового забезпечення кредитора пролягатиме не лише через удосконалення діючих умов страхування відповідальності, типу страхування застав, а й – як це виразно проявляється, в інших видах страхування відповідальності – шляхом поступової трансформації у страхування делькредерного типу, котре, як було зазначено, можна розглядати як страхування банків від нещасного випадку в їх діяльності (11).

Такий страховий захист міг би набути характеру постійно діючого коверноту, відзначатися більшою стабільністю і посиленням пріоритету інтересів кредиторів. Сучасне законодавство багатьох європейських країн дозволяє перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу.

Висновки. Таким чином, проведені дослідження, дозволяють зробити висновок, що подальший розвиток та удосконалення кредитних відносин комерційних банків з агроформуваннями можливі за умови мінімізації кредитних ризиків. Безпека кредитних відносин сільськогосподарських підприємств з банками залежатиме від активності та погодженості у взаєминах між кредитними і страховими установами. При цьому, доцільно перейти від страхування предметів застави до безпосереднього страхування кредитів, виданих під заставу.

 

Список використаних джерел

1.      Аграрна реформа в Україні / П.І.  Гайдуцький,  П.Т.  Саблук,  Ю.О. Лупенко та ін.;  За ред П.І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

2.      Гудзь О.Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агрострахування в Україні //  Економіка   АПК.  –  2006. – № 8. – С.72 – 76.

3.      Гудзь О.Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств: (Монографія). – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 578 с.

4.      Дем’яненко М.Я., Гудзь О.Є.,  Стецюк П.А. оцінка кредитоспроможності агроформувань (теорія та практика): монографія. –К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 302 с.

5.      Лайко П.А., Алексійчук В.М., Гудзь О. Є., Лайко Г.П. Кредитування малих та середніх підприємств у сільській місцевості через кооперативну кредитну систему з урахуванням досвіду держав- членів ЄС // Облік і фінанси АПК. – 2005. – № 3. – С. 31 – 44.

6.      Кирилюк Сергей, Ярошевский Андрей. Из опыта страхования финансово-кредитных рисков // Финансовые услуги. - 2001. - № 3, 4. - С. 36.

7.      Schlesinger Georg. Kreditversichemng / Assekuranz-Jahrbuch. T. 48. - Wien und Leipzig: Compassverlag, 1929. -s. 89.

8.      Kukiełka Jacek. Ubezpieczenie kredytu - Warszawa: Centrum Edukacji i Rozwoju Biznesu "OLYMPUS", 1994 -s. 14- 16.

9.      Правила добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів від 15 лютого 1993 року; Правила добровільного страхування ризику непогашення кредитів від 15 лютого 1993 року, затверджені Правлінням Української державної страхової комерційної організації.

10.     Зайко Людмила. АСКО против фиаско // Экономика и жизнь. - 1991. - № 30. - С. 16.

11.     Warkałło Witold. Węzłowe problemy polskich ubezpieczeń // Studia Ubezpieczeniowe. - Warszawa -Poznań: PWN, 1973.-s. 31.