Фінансовий кредит, отриманий фізичною особою на отримання (будівництво) житла в банківській установі в іноземній валюті, не являється іпотечним і, відповідно, не дає право на включення відсотків по ньому до складу податкового кредиту з податку з доходів фізичних осіб. Такий висновок нещодавно зроблено податковою в нижченаведеному листі.

 

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 26.04.2007 р. N 8445/7/17-0717

Про включення до податкового кредиту процентів по іпотечному кредиту

 

Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист <...> щодо включення до податкового кредиту сум процентів, сплачених за іпотечним кредитом, виданим у іноземній валюті, і в межах своєї компетенції повідомляє.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 509 та 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виражене і виконане у грошовій одиниці України - гривні.

До того ж законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Щодо питань іпотечного кредитування, то вони регулюються, зокрема, Законом України від 05.06.2003 р. N 898 "Про іпотеку". Згідно із п. 6 Прикінцевих положень цього Закону Кабінет Міністрів України зобов'язаний привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом. На виконання цього доручення постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2004 р. N 1330 утворено Державну іпотечну установу, до компетенції якої (її Наглядової ради) входить, зокрема, регулювання питань іпотечного кредитування. Рішенням правління Державної іпотечної установи від 12.09.2005 р. N 15 прийнято Вимоги до іпотечних кредитів (далі - Вимоги) та рішенням від 13.02.2006 р. N 35 прийнято Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів (далі - Стандарти).

Положення Стандартів і Вимог побудовані на загальних нормах законодавства, зокрема, на наведених вище нормах Цивільного кодексу України.

Згідно із визначенням термінів, наведеним у Стандартах, договір про іпотечний кредит - це договір, відповідно до якого Первинний кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти з метою придбання або ремонту житлового приміщення під заставу цього житлового приміщення в розмірі та на умовах, передбачених договором про іпотечний кредит (форма якого відповідним чином погоджена згідно Стандартів Установи), а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити відсотки за користування ними.

Відповідно до п. 3.2 ст. 3 Вимог надання іпотечних кредитів позичальникам - фізичним особам здійснюється первинним кредитором виключно у грошовій одиниці України - гривні. Погашення іпотечного кредиту та відсотків за його користування здійснюється також виключно у грошовій одиниці України - гривні.

Враховуючи наведене, якщо фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із Законом передбачено реалізацію права платника податку на податковий кредит.

 

ЩОДО ПИТАНЬ ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 11 травня 2007 р. N 2264/Б/17-0715, N 9474/7/17-0717

 

ДПА у м. Києві

 

Державна податкова адміністрація України розглянула лист з питань податкового кредиту та повідомляє.

Згідно із ст. 1 Закону України від 05.06.03 N 898-IV "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця.

Одночасно, відповідно до положень пункту 1.5 статті 1 Закону України від 22.05.03 N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) іпотечним житловим кредитом є фінансовий кредит, що надається фізичній особі (позичальнику) строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки) у власність з відповідним прийняттям кредитором такого житла у заставу.

Враховуючи положення Закону та норми Закону "Про іпотеку", скористатися податковим кредитом на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку в договорах на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла яких зазначено, що кредит видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором v заставу. До кредитного (фінансового) договору в обов'язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід'ємним доповненням до такого кредитного договору.

Згідно із п. 10.1 ст. 10 Закону право платника на податковий кредит виникає у разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.

Таке визначення здійснюється платником податку самостійно, зокрема, шляхом реєстрації (внесення відомостей до паспортного документа такого платника податку об'єкта житлової іпотеки його місцем проживання відповідно до норм Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 12.02.07 N 06-10/10-138).

 

Заступник голови ДПА України

С. Лекарь

 

Щодо оподаткування доходу від продажу нерухомого майна

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 1 червня 2007 р. N 2596/С/17-0715, N 10935/7/17-0717

 

Державна податкова адміністрація України розглянула Ваш лист <…> з питань оподаткування доходу від продажу нерухомого майна і повідомляє.

Відповідно до положень статті 11 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, садового будинку або їх частин (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, садового будинку або їх частин не перевищує 100 квадратних метрів.

У разі, якщо площа саме такого житлового будинку, садового будинку або їх частин перевищує 100 квадратних метрів, то частина доходу, пропорційна сумі такого перевищення, підлягає оподаткуванню за ставкою в розмірі 1 відсотка від вартості такого об'єкта нерухомого майна.

Вартість господарсько-побутових споруд та будівель, які розташовані на земельній ділянці, яка відчужується разом з такими житловими будинками, садовими будинками або їх частинами, враховується при визначенні загальної вартості продажу (суми одержаного доходу).

При цьому, для цілей оподаткування, одним об'єктом продажу вважатиметься житловий або садовий будинок (його частина) з земельною ділянкою (її частиною), незалежно від кількості договорів (два чи один), якими оформлено купівлю-продаж такого будинку із земельною ділянкою, на якій його розташовано.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного з об'єктів нерухомості, зазначених у підпункті 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону або від продажу об'єкту нерухомості, іншого, ніж зазначене у цьому підпункті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону.

Платник податку має можливість повернення з бюджету зайво (надміру) сплаченого ним у звітному році податку з доходу від продажу нерухомості на підставі поданої протягом цього звітного податкового року податкової декларації та підтверджуючих документів про фактичну сплату податку.

 

Заступник Голови

С. І. Лекарь

 

ЩОДО ПРАВА ФІЗОСІБ-СПД НА ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПІЛЬГИ ДО ОТРИМУВАНИХ НИМИ ДОХОДІВ У ВИГЛЯДІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ЗА ОСНОВНИМ МІСЦЕМ РОБОТИ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 21 травня 2007 p. N 6194/5/17-0716

(витяг)

 

Відповідно до статті 6 Закону України від 22 травня 2003 року N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі — Закон) податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата виключно за одним місцем його нарахування (виплати), якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленої на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Визначення поняття "заробітної плати" наведено у пункті 1.3 "д" ст. 1 Закону, згідно з положеннями якого "заробітна плата" — це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (абзац третій п. 1.1 ст. 1 Закону).

Податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового періоду одночасно доходи, перелічені у пп. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону. До цього переліку (частина "є") відносяться доходи суб'єктів підприємницької діяльності, одержувані ними від здійснення такої діяльності. При цьому не має значення фактичний результат діяльності підприємця за відповідний податковий період (прибутки чи збитки), оскільки статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво — це систематична, ініціативна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку.

Крім того, згідно із статтею 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", який регулює здійснення підприємницької діяльності за загальною системою оподаткування та фіксованим розміром оподаткування, та Указом Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99, звітним податковим періодом у фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності є квартал, півріччя, рік.

Податкова соціальна пільга не застосовується також до доходів самозайнятої особи, одержаних безпосередньо від здійснення підприємницької діяльності.

Реалізація позиції Держпідприємництва України з даного питання потягне за собою необхідність доведення фізичною особою — СПД податковому агенту відсутності в нього доходів від підприємницької діяльності. Тобто за таких умов для застосування податкової соціальної пільги до отримуваних фізичною особою — СПД доходів у вигляді заробітної плати (у випадку, якщо така фізична особа — СПД не отримує доходи від провадження підприємницької діяльності), такій особі необхідно буде довести своє право на податкову соціальну пільгу податковому агенту, підтвердивши його документально. При цьому такій фізичній особі треба буде пред'явити податковому агенту, крім свідоцтва про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності, ще й податкову декларацію або звіт платника єдиного податку чи довідку від органів державної податкової служби про свої доходи. Але ні порядку, ні механізму надання таких документів податковому агенту фізичною особою — СПД для застосування до його заробітної плати податкової соціальної пільги законодавчо не встановлено.

При цьому слід особливо зазначити, що Держпідприємництво України листом від 18.04.2007 р. N2804 висловило свою позицію стосовно того, що нормами чинного законодавства не передбачено правових підстав для надання фізичними особами — СПД будь-яких інших документів, крім свідоцтва про державну реєстрацію, для розгляду питання оподаткування їх доходів податковим агентом.

Крім того, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року N2035 "Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги" податкова соціальна пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, у якому платник податку подав заяву про її застосування з відповідними підтвердними документами.

Оскільки звітний період у суб'єкта підприємницької діяльності — квартал, а податкова соціальна пільга застосовується до місячного доходу у вигляді заробітної плати, то факт одержання (відсутності) доходів від провадження підприємницької діяльності в такому випадку може бути підтверджений підприємцем лише після того, як йому вже буде фактично безпідставно надано податкову соціальну пільгу за попередні 3 місяці.

Виходячи з наведеного, працівник підприємства, який зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, але не отримує доходи від такої діяльності (виручку v грошовій та натуральній формі чи прибуток), не має права на застосування податкової соціальної пільги до отримуваних ним доходів v вигляді заробітної плати, як це і передбачено пп. 6.3.3 "є" п. 6.3 ст. 6 Закону.

 

Заступник голови

С. Лекарь

 

ЩОДО ОПОДАТКУВАННЯ ПДФО НАДБАВОК (ДОПЛАТ) ДО ПОСАДОВИХ ОКЛАДІВ ПРАЦІВНИКІВ ЗА РОБОТУ В ПОЛЬОВИХ УМОВАХ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 21 травня 2007 p. N 4890/6/17-0716, N 10029/7/17-0717

 

Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист від 17.04.2007 р. N 11/04 з питань оподаткування податком з доходів фізичних осіб надбавок (доплат) до посадових окладів працівників за роботу в польових умовах і повідомляє.

Кінцевий перелік доходів, які не включаються до загального оподатковуваного доходу платника податку, зазначено у п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі — Закон). Суми польового забезпечення у п. 4.3 ст. 4 Закону окремо не зазначені. Разом з тим відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону до складу місячного оподатковуваного доходу найманого працівника входять доходи, одержані у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

При цьому згідно із пп. 4.3.2, п. 4.3, ст. 4 Закону до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 Закону.

Згідно із змінами, внесеними до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59, зареєстрованої Міністерством юстиції України 31.03.98 р. за N 218/2658 (п. 1, далі — Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі — підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.99 р. N 490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" установлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Виходячи з зазначеного, лише за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням (з відповідним їх оформленням як відряджень та виконанням положень п. 9.10 ст. 9 Закону), надбавки к до тарифних ставок і посадових окладів таких а працівників, що виплачуються в розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вишеграничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), установлених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон" та Інструкцією, не будуть розглядатися як об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, установлених підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону.

 

Заступник голови

С. Лекарь

 

ЩОДО УТРИМАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ПОДАТКУ З ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У РАЗІ ПОНОВЛЕННЯ ПРАЦІВНИКА НА РОБОТІ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 20 квітня 2007 p. N 3928/6/17-0716

 

Державна податкова адміністрація України розглянула лист від 20.03.2007 р. N ДК 01-35 щодо утримання підприємством податку з доходів фізичних осіб у разі поновлення працівника на роботі за рішенням суду та повідомляє.

Порядок поновлення на роботі передбачено ст. 235 Кодексу законів про працю України. У разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

При цьому відповідно до ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Відповідно до Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) особою, відповідальною за нарахування, утримання (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати, є працедавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, в тому числі на підставі рішення суду.

При нарахуванні та виплаті працівнику середньої заробітної плати на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу підприємство-працедавець зобов'язане включити всю нараховану суму до складу загального місячного оподатковуваного доходу, коли її нараховано, та утримати із суми такої середньої заробітної плати податок з доходів Фізичних осіб за ставкою. передбаченою п. 7.1 статті 7 Закону N 889 (тобто у розмірі 15%). та сплатити (перерахувати) його до бюджету в порядку, встановленому пп. 8.1.2 ст. 8 Закону N 889.

Водночас згідно з пп. 20.3.2 ст. 20 Закону N 889 у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

При цьому згідно з пп. 8.1.2 ст. 8 Закону N 889 податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу провадиться відповідно до пп. "з" п. 1.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100.

Стосовно питання застосування податкової соціальної пільги повідомляємо, що згідно із Законом N 889 будь-який платник податків має право на податкову соціальну пільгу, що застосовується до доходу у вигляді заробітної плати, якщо остання не перевищує розміру, установленого пп. 6.5.1 ст. 6 Закону N 889. Так, податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Додатково повідомляємо, що докладне роз'яснення поставленого у вашому листі питання надано у листі Міністерства юстиції України від 18.04.2006 р. N 20-35-60.

 

Заступник голови

С. Лекарь

 

Щодо питань оподаткування вартості харчування учасників спортивних заходів

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 31 травня 2007 р. N 6556/5/17-0716

 

Державна податкова адміністрація України розглянула ваш лист від 03.05.2007 р. N 9.3/4014 з питань оподаткування вартості харчування учасників спортивних заходів і повідомляє.

Кінцевий перелік доходів, які не підлягають оподаткуванню, наведено у п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон). Такий вид доходу як вартість харчування, що надається учасникам спортивних змагань, в даному пункті не зазначено.

Щодо листа ДПА України від 06.02.2007 р. N 2173/7/17-0717, на який ви посилаєтесь у своєму запиті, то в ньому розглядається випадок, коли фінансування спортивних заходів провадиться за рахунок власних коштів суб'єктів господарювання.

У випадку, коли змагання, збори, інші спортивні заходи організуються і провадяться за рахунок коштів бюджету, зокрема, регіональними управліннями (відділами) з фізичного виховання та спорту, то при розгляді питання оподаткування податком з доходів фізичних осіб витрат, пов'язаних з проведенням таких заходів, слід враховувати наступне.

Згідно із пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом.

Згідно із ст. 3 Закону України від 24 грудня 1993 року N 3808-XII "Про фізичну культуру і спорт" держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту, зокрема, шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту.

При цьому згідно із ст. 4 зазначеного Закону держава гарантує надання в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг певним категоріям населення, зокрема, дітям, в тому числі: дітям-сиротам та дітям, що залишилися без піклування батьків, дітям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям з багатодітних та малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам, а також забезпечує в межах, визначених Кабінетом Міністрів України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх, вищих та професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам, прирівняним до них, а також встановлює пільги при наданні таких послуг іншим категоріям громадян.

Враховуючи наведене, якщо фінансування витрат на харчування учасників спортивно-масових заходів провадиться у порядку і межах, визначених Кабінетом Міністрів України за рахунок бюджетних коштів, то такі суми не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

 

Заступник Голови

С. І. Лекарь