УДК 631.15:658.27

К.О.Утенкова,

аспірант кафедри бухгалтерського обліку і аудиту

Харківського національного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Соотношение терминов «основные средства» и «основные фонды» в отечественной и зарубежной литературе, а также в действующем законодательстве;

·          Уточнение экономической сути основных средств.

Key questions, which are considered:

·          Correlation of the concepts “main assets” and “capital funds” in home and foreign literature and in lows;

·          Concretization of the economic essence of “main assets”.

 

Постановка проблеми. В умовах інтеграції України до світової спільноти важливого значення набуває досягнення єдності економічних термінів і понять як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівні. Особливого значення в цьому контексті має узгодженість термінології, що визначає матеріальну основу виробництва. Останню складають засоби виробництва, а саме: засоби праці і предмети праці .

Під засобами праці у більшості випадків розуміють засоби виробництва, за допомогою яких людина діє на предмет праці (сировина, паливо, матеріали тощо) з метою одержання готової продукції, і які в процесі виробництва не змінюють натурально-речової форми і переносять свою вартість на новостворений продукт частинами. Засобами праці у сільському господарстві можуть бути виробничі будівлі і споруди, силові і робочі машини, обладнання, робоча і продуктивна худоба, транспортні засоби, багаторічні насадження тощо. Тобто, це не що інше, як "основні засоби " чи "основні фонди".

Аналіз публікацій і досліджень. Проведений аналіз вітчизняних [1- 3, 9] та зарубіжних [4 - 8] джерел, а також нормативної бази [10-12] дає підставу стверджувати про відсутність єдності у термінології щодо основних засобів та основних фондів.

Ціль статті. Порівняння сутності термінів „основні засоби " і "основні фонди” , а також уточнення економічної суті основних засобів у сільському господарстві.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні в економічній літературі часто зустрічаються ототожнення понять "основні засоби " чи "основні фонди", заміна одного поняття іншим, а серед економістів немає єдиної думки щодо визначення змісту даних термінів, що в результаті призводить до значних ускладнень і плутанини.

Так ряд вчених вважають, що ці категорії мають різне значення [1, 2, 3]. Л.К. Сук і Н.Г. Виговська стверджують, що ці поняття неможливо не відрізняти насамперед тому, що основні засоби – це сукупність матеріально-речових цінностей, а основні фонди – це джерела формування основних і оборотних засобів, а також підкреслюють, що їх значення відображаються у різних частинах балансу: основні засоби – в активі, основні фонди – в пасиві [1, 2]. В.Г. Андрійчук також наголошує на тому, що "фонди – це грошове вираження засобів праці (основних засобів)", в той час, як основні засоби є матеріально-речовими елементами [3]. Існує також думка зарубіжних вчених, згідно з якою основні фонди – це, без сумніву, економічний ресурс, якому притаманні наступні якості: вони рідкісні або наявні в обмеженій кількості [4].

Вважають, що одним з перших визначень терміну "основні фонди" є висловлювання А. Сміта про те, що "фондом є будь-яке накопичення продуктів землі і промислової праці. Фонд буде капіталом лише в тому випадку, якщо він приносить власнику дохід чи прибуток" [5, С.327]. Таким чином, А. Сміт визначає фонди як матеріальну основу для утворення капіталу.

Сучасні зарубіжні економісти дотримуються наступної думки, відносно того, що треба відносити до основних засобів. Зокрема, вони вважають, що основні засоби – це засоби, що мають значний термін експлуатації, використовуються підприємством і в основному придбані не з метою їх наступного перепродажу [6, 7 ,8]. Тобто основна увага акцентується на довгому терміні використання, а також на тому, що основними засобами засоби стають лише тоді, коли підприємство починає їх використовувати. Отже, недіючих і запасних основних засобів в них не буває, або ж вони звуться по-іншому. Крім того, цікавим, на наш погляд, є відсутність будь-яких посилань на те, що ці засоби зношуються і їх вартість втрачається поступово. Враховуючи вищесказане, ми вважаємо дане визначення дещо поверхневим і неповним.

Іншим є енциклопедичне визначення основних фондів, сформульоване за радянських часів, як сукупності засобів соціального виробництва, що використовуються більше одного виробничого циклу і поступово переносять свою вартість на створюваний продукт [9]. Тобто ми бачимо, що мають місце дві основні тенденції щодо визначення цих понять:

1)      ототожнення термінів "основні засоби" і "основні фонди";

2)      різка поляризація даних термінів.

Здавалося б, що уникнути всіх цих проблем і суперечностей, можна звернутись до діючого законодавства і керуватись єдиним законодавчо встановленим тлумаченням. Але, як з’ясувалося, в законі також немає єдиної думки щодо визначення і економічної суті цих понять. Порівняємо хоча б норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [10] і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №7 "Основні засоби" [11]. В пп.8.2.1. ст. 8 Закону про прибуток "основні фонди" визначені як "матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом".

В свою чергу п. 4 П(с)БО №7 "Основні засоби" характеризує "основні засоби", як "матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)". Отже П(с)БО №7 при встановленні критеріїв віднесення матеріальних активів до основних засобів перевагу надає їх призначенню, крім того, ситуація ускладнена ще й тим, що дані нормативні документи одні й ті ж речі називають по-різному: "основні засобі" і "основні фонди".

Незрозуміло, чому ситуація склалася таким чином, що законодавча база, яка має бути систематизованою і узгодженою, яка не повинна допускати подвійного чи спірного тлумачення окремо визначених норм законів, містіть такі недоречні розбіжності і сприяє поширенню плутанини. Наведений приклад не є єдиною суперечністю між бухгалтерським і податковим законодавством. На сьогодні також не існує узгодженості щодо визначення терміну „амортизація”, а також методів та умов її нарахування.

Протягом останніх років відбувалася інтеграція вітчизняного бухгалтерського обліку до світових стандартів. Даний процес вимагав приведення національної методології обліку, а також економічної термінології у відповідність до діючих та загальноприйнятих у світі. Для з’ясування відповідності вітчизняних джерел світовим щодо визначення терміну „основні засоби”, звернемося до прийнятого у світовій практиці бухгалтерського обліку Міжнародного стандарту фінансової звітності №16 „Основні засоби”[12]. Відповідно до останнього „основні засоби – це матеріальні активи, які:

а) використовуються компанією для виробництва або поставки товарів та послуг, для здачі в оренду іншим компаніям, або для адміністративних цілей;

б) очікується використовувати протягом більш ніж одного періоду.” 

Співставивши дане визначення з тим, що пропонує національна система бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО №7 „Основні засоби”[11], ми можемо стверджувати, що має місце повна ідентичність, тобто відповідність національних стандартів міжнародним, чого, на жаль, не можна сказати стосовно податкового обліку. Порівняння норм вітчизняного бухгалтерського і податкового законодавства з міжнародним для наочності представимо у наступній таблиці .

Таблиця

Порівняння норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», П(С)БО №7 «Основні засоби» та Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ)

 

На нашу думку, у всякому разі  необхідно все ж таки досягти єдності в термінології. Так, ми вважаємо за доцільне вживати термін "основні засоби", коли мається на увазі саме майно, матеріальні цінності, а термін "основні фонди" вживати по відношенню до джерел утворення господарських засобів виробництва, а згодом взагалі відмовитись від нього, замінивши його терміном "капітал" (від лат. capitalus – головний).

Що стосується економічної суті основних засобів, то з нашої точки зору необхідно уточнити наступне: основними засобами засоби праці стають не тільки внаслідок їх довговічності, а й тому, що у процесі праці вони (засоби праці) використовуються і зношуються поступово, протягом декількох виробничих циклів і частинами переносять свою вартість на готовий продукт. Таким чином, їх вартість надходить в оборот у кожен момент часу частинами і частинами ж повертається у готовому продукті даного виробничого циклу.

На сьогодні до основних засобів відносять: земельні ділянки, будинки, споруди, транспортні засоби, машини, обладнання, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження, інструменти, інвентар, прилади та інші основні засоби. Отже, беручи до уваги вищесказане, ми вважаємо, що суть основних засобів як економічної категорії проявляється в наступному:

незмінності (постійності) натурально-речової форми засобів праці;

особливості участі у виробничому циклі;

наявності і єдності споживчої вартості і вартості;

особливостях перенесення вартості на вироблену продукцію;

специфіці економічної і соціальної функцій галузі.

Висновки. В результаті проведених досліджень нами було встановлено основні тенденції щодо визначення понять „основні засоби” і „основні фонди”, а також уточнено економічну сутність основних засобів виробництва.

Список використаної літератури:

1. Сук Л.К. Облік капітальних вкладень // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 1998. - №8. С.2 – 12.

2.Виговська Н.Г. Удосконалення обліку амортизації : стан, перспективи, проблеми. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 340с.

3. Андрійчук В.Г. Фонди не зношуються, зношуються засоби праці // Голос України. – 1999. - №6. – С.3.

4. Макконел К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика: пер. с англ. Т.1, - М.: Республика, 1992. – 399с.

5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Наука, 1993. – 572с.

6. Hyman D. Microeconomics. – 4^th  ed.- Chicago, London: Irwin,1996. – 546p.

7. Bateman T., Snell S. Management. – 13d.- Chicago, London: Irwin,1996. – 605p.

8. Wood F. Business Accounting. London : Pitman, Publishing, 1993. – vol.1. -250p. 9. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / Под ред. А.М.Румянцева .- М.: «Советская Энциклопедия» Т.3. – 1979. – 624с.

10. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 травня 1997р. № 283/97 – ВР, зі змінами і доповненнями.

11. П(С)БО №7 „Основні засоби” , затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000р. №92, зі змінами і доповненнями.

12. Международный стандарт финансовой отчетности №16 «Основные средства»/ Международные стандарты финансовой отчетности 1998. – АСКЕРИ-АССА, 1998. -890с.