УДК 336.226.1:631.16

Л.Д.ТУЛУШ,

канд. екон. наук, заступник завідувача відділу

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

П.М.БОРОВИК,

аспірант ННЦ ”Інститут аграрної економіки”

 

Вдосконалення підходів до визначення бази земельного оподаткування

 

    Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·   Анализируются недостатки функционирования земельного налога в сфере сельского хозяйства, обусловленные действующим порядком формирования базы его взимания.

·   Предлагаются направления совершенствования подходов к определению базы налогообложения сельскохозяйственных земель.

 

           Key issuers that are disclosed:

• The disadvantages of land tax using are analyzed.
• Directions of perfection of approaches are offered to determination of base of taxation of agricultural earths.

 

Земельний податок є невід’ємною складовою податкової системи України та вагомим джерелом доходів бюджетів місцевого самоврядування. Разом з тим, сучасні підходи до оподаткування земель сільськогосподарського призначення не дозволяють належним чином наповнити місцеві бюджети, не стимулюють ефективне використання земельних угідь, а також не забезпечують достатні обсяги фінансових ресурсів для фінансування заходів щодо охорони і поліпшення ґрунтів.

Враховуючи це, механізм оподаткування сільськогосподарських угідь в Україні потребує суттєвого вдосконалення. Одним із напрямів вирішення даної проблеми є уточнення підходів до визначення бази земельного оподаткування.

Питанням визначення підходів до визначення бази земельного оподаткування присвячено свої праці І.М. Буздалов [1], І.І.Лукінов та І.М. Кравченко [7], П.Ф.Веденічев [2], Б.Й.Пасхавер [9], М.Я. Дем’яненко, І.А.Розумний [12], В.Я.Мессель-Веселяк та М.М. Федоров [8] та інші вчені.

Водночас, питання вдосконалення підходів до визначення бази земельного оподаткування, потребує подальшої наукової розробки. Відповідно, метою статті є критична оцінка сучасного порядку визначення бази земельного оподаткування і розробка на цій основі рекомендацій щодо вдосконалення механізму оподаткування сільськогосподарських угідь.

Механізм справляння земельного податку повинен формуватись таким чином, щоб у землекористувача вилучалась частина диференціального рентного доходу [11, с. 106.]. Під останнім розуміється частина доходів від використання земельних угідь окремими суб’єктами господарювання, що перевищує встановлений нормативний рівень прибутку.

При цьому розмір  рентного доходу обчислюється за формулою:

Д_рдн = (У х Ц - З х К) / Ц

де Д_рдн - диференційний рентний доход у натуральному виразі, ц; У - природна урожайність зернових , ц/га; Ц - ціна одного центнера зерна, грн.; З - нормативні затрати на 1 га, грн.;

К - коефіцієнт рентабельності (за діючої методики оцінки земель – 35% від суми витрат).

 

Базою для нарахування земельного податку в Україні є грошова оцінка угідь, яка передбачає капіталізацію визначеної суми рентного доходу, виходячи з терміну капіталізації у 33 роки [10].

Варто зазначити, що в світовій практиці можна зустріти й інші підходи до визначення бази земельного оподаткування (табл. 1).

Таблиця 1.

Узагальнена характеристика підходів до визначення бази земельного оподаткування^*

 

*Джерела: Пасхавер Б.Й. Рентные проблемы в СССР. – К.: Нукова думка, 1972. – 192 с.; Постанова Кабінету Міністрів від 23.03.1995 року №213 «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».; Дема Д.І. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників у США і Україні. – Житомир: Полісся, 2001. – 228с.; International Valuation Technical Paper Mass Appraisal. - IVSC. 2005. – http://www.ivsc.org.; Мессель-Веселяк В. Я., Федоров М.М. Методологічні і методичні принципи грошової оцінки сільськогосподарських угідь // Економіка АПК. – 2002. – №8. – с. 10-16.

Так, в розвинутих країнах досить поширеним є підхід до оцінки земельних ділянок з метою оподаткування на основі ринкової ціни угідь. Зокрема, в окремих штатах США земля для цілей оподаткування оцінюється виходячи з її ринкової вартості [3, с.81; 16]. Зауважимо, що ринок сільськогосподарських земель в Україні поки не розвинутий, що не дозволяє всерйоз розглядати можливість використання даного підходу у вітчизняній практиці оподаткування.

Зустрічаються також випадки, коли база оподаткування угідь обчислюється на основі оцінки доходів від оренди земель [15]. Проте в Україні, згідно з вимогами чинного законодавства, навпаки, земельний податок є орієнтиром для визначення розміру орендної плати.

Серед вітчизняних вчених також не досягнуто єдності стосовно підходів до оцінки земель як об’єкта оподаткування. Зокрема, відомий дослідник проблематики оцінки земель С. Струмилін та його послідовники пропонують визначати вартість угідь на підставі оцінки витрат на освоєння сільськогосподарських угідь [9, с. 186]. Проте, такий підхід не відповідає цілям коректного визначення бази земельного оподаткування, оскільки податкова оцінка землі повинна базуватись на доходному, а не витратному підході. Крім того, вибір виду оцінки землі для цілей оподаткування повинен передбачати мінімізацію витрат, пов’язаних з формуванням необхідних даних для кадастру, що здешевить адміністрування податку і відповідатиме принципу економічної ефективності.

Враховуючи викладене, найбільш прийнятним на даному етапі розвитку земельних відносин підходом до визначення бази оподаткування для земельного податку є обчислення її на підставі нормативного рентного доходу, отриманого при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення [10] передбачено, що при визначенні диференціального рентного доходу, з метою формування необхідної норми прибутку на вкладений капітал, застосовується рівень рентабельності у розмірі 35 %. Враховуючи сучасну ситуацію в галузі, рівень даного показника є досить високим. При цьому не слід забувати, що він визначає розподіл прибутку від вирощування сільськогосподарських культур на «звичайний» (що відповідає прийнятій нормі прибутку на вкладений капітал) та «зверхприбуток», тобто рентні доходи (що отримуються окремими землекористувачами понад встановлену норму прибутку). Оскільки останні є базою земельного оподаткування, відповідно від встановленого рівня «звичайної» рентабельності залежить, яка частина прибутку буде вважатись рентною, а відповідно і розмір бази для земельного податку.

При обґрунтуванні оптимального рівня рентабельності, який слід застосовувати при обчисленні розміру рентних доходів, проаналізуємо показники ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств Уманського району Черкаської області, наведені в таблиці 2.

Таблиця 2.

Показники ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств Уманського району Черкаської області^*, млн. грн.

 

^*Розраховано за даними  зведених річних звітів сільгосппідприємств Уманського району Черкаської області.

^**В середньому за 5 років.

 

Як свідчать дані таблиці, протягом 2002-2006 років рівень рентабельності основної діяльності по сільськогосподарських підприємствах був значно нижчим від передбаченого чинною методикою грошової оцінки угідь. Проте, необхідно уточнити, що в основу методики грошової оцінки сільськогосподарських земель покладено визначення диференціального рентного доходу від вирощування зернових культур, рівень рентабельності яких протягом 2002-2006 років у сільгосппідприємствах Уманського району Черкаської області майже відповідав встановленому методикою - 35 % (лише 2005 року він був суттєво нижчим).

Проведені на базі обраної сукупності підприємств розрахунки засвідчили, що застосування при визначенні рентних доходів рівня рентабельності в розмірі 35 % відповідає нормі прибутку у розмірі близько 14,5 %:

(111057 (основні засоби) + 70157 (оборотні кошти) ) х 0,145) /

/ (4884 (амортизаційні відрахування) + 70157 (оборотні кошти)) = 0,35

Застосування 30 %-ого рівня рентабельності відповідає нормі прибутку близько 13 % (70157 + 4884) х 0,3 / (111057 + 70157). Така норма прибутку відповідає розміру ставок комерційних банків за депозитними вкладами у гривнях, що склалась нині в Україні [18].

Якщо держава вважає за необхідне стимулювати розвиток сільськогосподарського виробництва, в основі діючої методики оцінки земель повинна бути досить висока норма прибутку. В цьому зв’язку варто зазначити, що окремі дослідники вважають, що зменшувати базовий рівень рентабельності для визначення диференціальних рентних доходів не слід [8, с. 16]. Адже рівень рентабельності, який застосовується для їх обчислення за діючою методикою, стосується виключно зернових культур, прибуток від реалізації яких використовується сільгосппідприємствами для відшкодування збитків по вирощуванню менш рентабельних культур та від виробництва продукції тваринництва.

З іншого боку, прибутки, отримані у вигляді, наприклад, відсотків за депозитами, підлягають оподаткуванню. Відповідно, в умовах функціонування єдиного прямого податку, яким є фіксований сільськогосподарський податок, постає питання щодо оподаткування дещо більшої частини доходів від використання земельних угідь, ніж це передбачено діючою методикою визначення рентного доходу. Враховуючи це, доцільно при визначенні розміру рентних доходів з метою їх оподаткування закласти норму прибутку, що відповідає розміру ставок комерційних банків за депозитними вкладами у гривнях (12,5-13 %). Така норма прибутку, за нашими розрахунками, відповідатиме 30 %-ому рівню рентабельності. В зв’язку з цим також хочемо зазначити, що в колишньому СРСР при оподаткуванні колгоспів використовувався неоподатковуваний мінімум прибутку у розмірі 25 %-ої рентабельності [18, с. 14].

Нами було обчислено суму нормативного рентного доходу за економічною оцінкою вирощування основних сільськогосподарських культур на основі діючої методики грошової оцінки земель [10]. Причому, розміри рентних доходів з метою порівняння обчислено для нормативного рівня прибутку, що відповідає діючій методиці (35%) а також для 30 %-ого розміру цього показника.

Розрахунок розмірів рентних доходів від використання сільськогосподарських угідь проводився на базі сукупності підприємств Мінагрополітики Уманського району Черкаської області, яка включала протягом 2002-2006 років близько 30 сільськогосподарських підприємств різних форм власності (таблиця 3).

Таблиця 3.

Розрахунок рентних доходів (бази земельного оподаткування) за економічною оцінкою вирощування основних культур^*

 

^*Розраховано за даними  зведених річних звітів сільськогосподарських підприємств Мінагрополітики Уманського району Черкаської області відповідно до діючої  методики оцінки сільськогосподарських угідь.

**В середньому за 5 років

Розмір рентних доходів визначався на основі економічних результатів вирощування основних сільськогосподарських культур, а саме зернових, соняшника та цукрового буряка, посіви яких займають 75-80 % у загальній структурі посівних площ господарств району.

Зокрема, найбільше місце в структурі посівних площ району (близько 60 %) займають зернові культури. Як свідчать дані табл. 3, розрахункова сума рентних доходів від вирощування зернових, обчислена за діючою методикою, найвища в 2004 році – майже 15% виручки від реалізації. В 2002-2003 роках розмір розрахункових рентних доходів мізерний, а в 2005 році обраною сукупністю господарств взагалі не отримано рентного доходу від реалізації зернових.

Крім зернових культур, у структурі посівних площ сільгоспідприємств Уманського району значну площу (в середньому близько 12 %) займають посіви соняшника. Як дані табл. 3, розрахункова сума рентних доходів від вирощування соняшника, обчислена за діючою методикою, найвища у 2002-2003 роках – близько 20 % виручки від реалізації (що складає в середньому 270-330 грн на гектар), в 2004 році розмір розрахункового рентного доходу мінімальний, а у 2005-2006 роках господарствами району взагалі не отримано рентних доходів від виробництва соняшника.

Третє місце в структурі посівних площ сільськогосподарських підприємств Уманського району, займають цукрові буряки (5-7 %), хоч їх посівні площі в останні роки значно скоротились. Як свідчать дані табл. 3, вирощування цукрових буряків нині не лише не приносить рентного доходу, але й (крім 2006 року) взагалі є збитковим.

Слід зазначити, що при 30 %-ому нормативному рівні рентабельності розмір розрахункових рентних доходів від вирощування зернових в середньому за п’ять років зростає вдвічі проти 35%-ого (з 65 до 170 грн, або до 7 % від виручки). Щодо розміру розрахункових рентних доходів від вирощування соняшника, то їх розмір при нормативному рівню прибутку, що відповідає 30% є на третину більшим, ніж при 35 %-ому.

Для визначення бази земельного податку необхідно визначити середньозважену суму рентних доходів в розрахунку на гектар угідь, виходячи з економічних показників вирощування основних культур (зернових, соняшника, цукрових буряків). Оскільки інші культури (крім перерахованих) в структурі посівних площ, а також у валовій продукції рослинництва по сільськогосподарських підприємствах Уманського району займають незначне місце (близько 20% посівних площ та 35% виручки від реалізації продукції рослинництва), то при визначенні розмірів розрахункових рентних доходів з гектара угідь ними, на нашу думку, можна знехтувати, щоб не ускладнювати розрахунків.

З метою визначення середньозважених розмірів диференціальних рентних доходів витрати на вирощування та реалізацію зернових, соняшника і цукрових буряків умовно прийнято за 100 %. Витрати на вирощування і продаж зернових, соняшника, цукрових буряків розподілялись на гектар посівної площі відповідно до їх частки в структурі загальних витрат на вирощування і реалізацію продукції зазначених культур. Загальна ж сума умовних витрат на вирощування одного гектара зазначених культур та реалізації їх продукції визначалась діленням загальної суми витрат на вирощування і реалізацію зернових, соняшника та цукрових буряків на їх загальну збиральну площу.

Аналогічно доходи від реалізації зернових, соняшника та цукрових буряків в загальній структурі доходів  умовно прийнято за 100%. Потім вони розподілялись на гектар посівної площі відповідно до їх частки в структурі загальних доходів від реалізації продукції вирощування цих культур. Доходи від продажу продукції в розрахунку на гектар зазначених культур визначались діленням загальної суми виручки від їх реалізації на загальну збиральну площу зернових, соняшника та цукрового буряка. Розміри розрахункових рентних доходів обраної сукупності підприємств району на основі частки витрат на вирощування та доходів від реалізації зернових, соняшника і цукрового буряка, наведено в таблиці 4, яка складена на підставі даних, розрахованих в попередній таблиці.  

Обчислена в таблиці 4 величина середнього диференціального рентного доходу, з врахуванням розміру нормативного прибутку, що відповідає 35%, в 2002-2006 роках є незначною. Лише в 2004 році його розмір, розрахований за показниками вирощування і реалізації зернових, соняшника та цукрових буряків був порівняно високим (136 гривень з гектара угідь). Водночас, сума диференціального рентного доходу, з врахуванням розміру нормативного прибутку, що відповідає 30%, суттєво зростає і складає 60,5 грн на гектар.

Таблиця 4.

Розрахунок середньозваженого диференціального рентного доходу по сільськогосподарських підприємствах Уманського району*

^*Розраховано з врахуванням розрахункових рентних доходів від реалізації зернових, соняшника та цукрових буряків.

 

Як бачимо, розмір диференціального рентного доходу, обчисленого за трьома основними культурами, суттєво відрізняється від диференціального рентного доходу, обчисленого лише по зернових. Тому, на нашу думку, з метою забезпечення більш точного визначення диференціального рентного доходу для цілей оподаткування, слід враховувати розрахункові рентні доходи від вирощування та реалізації не тільки зернових, що передбачено діючою методикою оцінки сільськогосподарських угідь, але й інших двох-трьох культур, які займають значне місце в структурі посівних площ та структурі валової продукції рослинництва (в залежності від природно-економічної зони).

Розмір земельного податку залежить від встановленої грошової оцінки ділянки, проіндексованої на початок року та ставки податку, яка для ріллі складає 0,1 % [4]. За даними Уманського районного відділу земельних ресурсів, проіндексована станом на 01.01.2007 року грошова оцінка гектара ріллі в середньому по  району складала 11723,1 грн. Відповідно, розмір земельного податку з гектара ріллі становить 11,72 грн., що складає 12,5 % диференціального рентного доходу від вирощування зернових за встановленого рівня рентабельності 35 %, та в п’ять разів перевищує цей же показник, розрахований по трьох культурах. За умов встановлення при розрахунку рентних доходів 30 %-ого рівня рентабельності, відповідні співвідношення становлять 8,8 % та 19,5 %.

Отже, діючий порядок визначення бази земельного податку має суттєві недоліки. Насамперед, чинна методика оцінки угідь не враховує реальний рівень рентних доходів. Водночас, земельне оподаткування повинно враховувати зміни в доходності використання угідь, а «запізнення» не повинно перевищувати рік-два, тоді як нинішня оцінка рентних доходів базується на їх розрахунку п’ятнадцятирічної давності. Ніяка індексація проведеної колись грошової оцінки земельних угідь не забезпечить об’єктивність податкової бази, а відповідно, оцінку угідь з метою оподаткування слід проводити частіше.

Відповідно, базою земельного податку повинна бути хоч і усереднена, але реальна величина рентного доходу, який приносить земельна ділянка певної якості та місцерозташування. Індексація грошової оцінки угідь, особливо протягом тривалого періоду, не може забезпечити відображення реальних розмірів рентних доходів, які отримують аграрні підприємства. Зокрема, такий підхід до уточнення оцінки земельних угідь для податкових цілей не враховує поліпшення властивостей угідь чи погіршення якості ґрунтів, що обов’язково має знайти відображення при оподаткуванні.

Враховуючи недосконалість діючого порядку визначення бази земельного податку, нині часто лунають пропозиції щодо вдосконалення нормативної грошової оцінки угідь для цілей оподаткування [1; 8; 13; 14]. Зокрема, деякі науковці пропонують визначати розмір земельного податку як суму добутку диференціального рентного доходу першого порядку і ставки податку (пропонується 0,2) та добутку диференціального рентного доходу другого порядку і коефіцієнту фонду повернення коштів (від 0,02 до 0,04 в залежності від величини банківської ставки). Як бачимо, вони пропонують розділити  з метою оподаткування окремі різновиди диференціальних рентних доходів, при цьому методику такого розподілу не наводять [13]. На нашу думку, будь-які спроби розмежування диференціальних рентних доходів першого та другого порядку з метою їх роздільного оподаткування є практично нездійсненними.

Вважаємо, що розгляд можливості відокремленого оподаткування окремих видів рентних доходів поки не на часі. Нині актуальним є вдосконалення порядку визначення бази земельного податку шляхом уточнення підходів до оцінки рентних доходів в цілому. Крім того, зазначений підхід до обчислення розміру земельного податку не враховує потребу в ресурсах для проведення землеохоронних робіт, які, як свідчать результати дослідження, в Україні належним чином не фінансуються з 1999 року.

На наше переконання, оскільки оподаткування сільськогосподарських угідь є суттєвим важелем впливу на розвиток земельних відносин в галузі, то, відповідно, доцільно визначати базу земельного оподаткування за особливими, відмінними від інших оцінок землі, підходами. Зокрема, для цілей оподаткування необхідно відмовитись від капіталізації рентних доходів.

Крім того, вважаємо, що земельний податок повинен складатися із двох складових, що суттєво відрізняються за своєю економічною природою, на чому наголошують і інші дослідники [1; 13]. Перша із пропонованих складових земельного податку виступатиме інструментом вилучення частини ренти, і її розмір слід визначати у відсотках від встановленого диференціального доходу (доцільним є застосування половинного розміру ставки податку на прибуток (10-15 %)). Слід відзначити, що у разі визначення суми земельного податку у запропонований нами спосіб, його розмір з гектара угідь в середньому по господарствах Уманського району за рівня нормативного прибутку, що відповідає 35%, складав би в середньому за 5 років близько 9 грн., а при 30 %-ій нормативній рентабельності – близько 18 грн. (по діючій методиці, що передбачає оцінку лише по вирощуванню зернових). У разі використання запропонованого нами уточненого підходу (оцінка рентних доходів з врахування доходності вирощування основних культур), та нормативного рівня прибутку 35 %, розмір податку складав би менше 0,5 грн. (тобто рентна часина земельного податку була б практично відсутня), а при 30 %-ій нормативній рентабельності - близько 9 грн. (що несуттєво відрізняється від нинішнього розміру податку).

Для забезпечення більшої об’єктивності при оподаткуванні, ми вважаємо доцільним при визначенні диференціальних рентних доходів з метою їх оподаткування застосовувати показник нормативної рентабельності на рівні 30 %.

Рентну частину земельного податку слід обраховувати щороку по сукупності сільськогосподарських підприємств області за п’ять попередніх років, використовуючи дані статистичної звітності. Диференціація розрахованого  рентного доходу по районах та земельних ділянках має здійснюватись на підставі економічної оцінки угідь, що враховує бонітетну оцінку та місцерозташування.

В першій половині року платники сплачуватимуть земельний податок авансовими платежами виходячи з попередньої оцінки рентних доходів, а з другої половини - вносити до бюджетів податок, визначений на основі уточненої оцінки, оприлюдненої місцевими органами до 1 липня поточного року.

Друга частина земельного податку має бути представлена розкладним податком, який повинен забезпечувати достатнє фінансування землеохоронних заходів [14, с. 75].  З метою належного використання надходжень від цієї частини земельного податку, необхідно прийняти загальнодержавну програму поліпшення родючості сільськогосподарських угідь, в якій повинна бути визначена загальна сума фінансування та її розподіл в розрізі окремих заходів з охорони та поліпшення земель. Обчислені в такий спосіб прогнозні обсяги надходжень необхідно розподілити між областями, районами та земельними ділянками відповідно до економічної оцінки угідь, виходячи з балу бонітету та місцерозташування ділянки.

Внаслідок недостатнього фінансування заходів з поліпшення вітчизняних земельних угідь, їх якісні характеристики останнім часом значно погіршились. Однією із причин цього є сплата земельного податку у складі фіксованого сільськогосподарського податку, надходження від якого втрачають цільове призначення. Вважаємо, що розкладну частину земельного податку повинні сплачувати всі землекористувачі, незалежно від режиму оподаткування, на якому вони перебувають. Але від сплати цієї частини земельного податку слід звільняти землевласників у випадках проведення ними заходів з поліпшення ґрунтів за рахунок власних коштів.  

Крім того, на розмір податку за землю повинні впливати результати паспортизації земель, які слід проводити якомога частіше (не рідше одного разу на сім-вісім років). При цьому, якщо за результатами бонітування якісні характеристики ґрунтів погіршились, і як наслідок бал бонітету ґрунтів знизився, то на період до наступного бонітування розмір розкладної частини земельного податку повинен бути суттєво вищим від середньорайонного розміру.

Висновки. Вдосконалення порядку визначення бази оподаткування сільськогосподарських угідь повинно передбачати реалізацію таких заходів:

·   методика визначення бази земельного оподаткування повинна ґрунтуватись на обчисленні розрахункових рентних доходів за основними сільськогосподарськими культурами, притаманними даному регіону, а не лише на підставі розрахункової доходності вирощування зернових культур;

·   доцільно знизити нормативний рівень прибутку, покладений в основу обчислення розміру диференціальних рентних доходів з метою оподаткування сільськогосподарських угідь, з 35% до 30%;

·   земельний податок повинен містити дві складові, відмінні за своєю природою, одна із яких являтиме собою вилучення частини ренти, інша - розкладний податок, виходячи з потреби у фінансуванні землеохоронних заходів;

·   при справлянні земельного податку доцільно відмовитись від застосування грошової оцінки земельних угідь на основі капіталізації рентних доходів, і перейти до безпосереднього оподаткування рентних доходів без їх капіталізації;

·   диференціація обох складових земельного податку повинна базуватись на основі економічної оцінки землі, що враховує якісні характеристики (бонітетну оцінку) та місцерозташування земельних ділянок;

·   у випадках, якщо за результатами бонітування якісні характеристики земель погіршились, то ставка розкладної складової земельного податку повинна зростати пропорційно зниженню балу бонітету (до наступного бонітування).

Реалізація запропонованих заходів щодо вдосконалення порядку визначення бази та ставок земельного податку посилить його регулюючі та фіскальні властивості.

 

Список використаної літератури:

1.        Буздалов И.Н. Механизм рентных отношений // Аграрная наука. – 1998. – № 2. – с. 4-6.

2.        Веденічев П.Ф., Маракулін П.П. Економічна оцінка землі. – Київ: Урожай, 1964. – 121с.

3.        Дема Д.І. Оподаткування сільськогосподарських товаровиробників у США і Україні. – Житомир: Полісся, 2001. – 228с.

4.        Закон України  від 3 липня 1992 року №2535-XII     „Про плату за землю” // Ліга: еліт Закон Соруright: ІАЦ „Ліга”. –  2007.

5.        Закон України  від 17.12.1998 року № 320-XIV „Про фіксований сільськогосподарський податок” // Ліга: еліт Закон Соруright: ІАЦ „Ліга”. – 2007.

6.        Лист Державного комітету України по земельних ресурсах від 13.01.2006 року №14-22-7/114 „Про щорічну індексацію грошової оцінки земель”.

7.        Лукинов И.И., Кравченко И.М. Методика разработки земельного кадастра в Украинской ССР. – Киев: АН УССР, 1974. – 1974.   

8.        Мессель-Веселяк В.Я., Федоров М.М. Методологічні і методичні принципи грошової оцінки сільськогосподарських угідь // Економіка АПК. – 2002. – №8. – с. 10-16.

9.        Пасхавер Б.И. Рентные проблемы в СССР. – К.: Нукова думка, 1972. – 192 с.

10.     Постанова Кабінету Міністрів від 23.03.1995 року №213 «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів».

11.     Рикардо Д. Сочинения. Пер. под ред. М. Смит. – т. 1. – М.: Госполитиздат, 1941. –XXXII + 288 c.

12.     Розумный И.А. Плодородие почв и эффективность удобрений в условиях разных почвенно-климатических зон // Збірник праць «Сільськогосподарська інформація». - К.: 1971,  №3. – С. 93-101.

13.     Третяк А.М. Наукові підходи до формування системи оподаткування в АПК // Агроінком. – 2006. – № 9-10. – С.86-90.

14.     Тулуш Л.Д. Удосконалення механізму обчислення податку за сільськогосподарські угіддя // Економіка АПК., 2003. – № 6. – С. 74-79.

15.      International Valuation Technical Paper Mass Appraisal. - IVSC. 2005. – http://www.ivsc.org.

16.     Simon Keith. Rural Property Tax Systems in Central and Eastern Europe. – Rome: FAO. – 2002. – http://www.ivsc.org.

17.     Ustawa Poljska «O podatku rolnym» z dnia 15 listopada 1984 r. //http://www.mofnet.gov.pl/aktualnosci/index.php – 2007.

18.     Фінансовий і ціновий механізм АПК в умовах переходу до ринку / За ред. П.Т. Саблука, М.Я. Дем’яненка, О.М. Шпичака, Д.В. Полозенка. – К.: Урожай, 1993. – 352 с.