УДК 368.8:631.1

Г.І. Зуб,

Начальник Департаменту фінансово-кредитної та податкової політики

Міністерства аграрної політики України

О.Є. Гудзь

канд. екон. наук, старший науковий співробітник

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·            Рассмотрены актуальные проблемы государственной политики относительно страхования сельскохозяйственных рисков в Украине

·            Сделан анализ внедрения государственной программы удешевления стоимости страховых премий (взносов), фактически оплаченных субъектами аграрного рынка

·            Выделены направления развития страхования сельскохозяйственных рисков

 

Key issues are examined:

·            Problems of state policy on insurance of agricultural risks in Ukraine are considered

·            The analysis of introduction of the government program of reduction of prices of cost of the insurance premiums (fees) actually paid by the subjects of agrarian market is done

·            Directions of development of agricultural insurance are selected

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі важливе значення для сільського господарства України має розвиток страхування сільськогосподарських ризиків. В умовах стрімкого зростання економічної  ролі ринкових відносин, питання забезпечення фінансової стабільності суб’єкта господарської діяльності є дуже важливими. Інтерес до страхування викликаний перш за все тим, що в умовах обмеженості оборотних коштів у підприємств і підприємців ведеться пошук шляхів розширення можливостей для вирішення фінансових проблем.

Головною метою страхування в аграрному секторі економіки є стабілізація виробництва шляхом відшкодування втрат внаслідок несприятливих подій, настання яких не можна передбачити у часі та просторі. Страхування є оптимальним способом подолання сільськогосподарських ризиків від несприятливих погодних подій, яке забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність розвитку аграрного ринку та одним із ефективних методів повернення збитків в аграрному секторі, оскільки страхові компанії заздалегідь формують необхідні резерви для майбутніх виплат, не вдаючись до зовнішніх і внутрішніх позик. Об’єктивна економічна необхідність використання страхування в сільському господарстві пояснюється недостатніми можливостями держави і ринку забезпечити широку маневреність фінансовими ресурсами господарюючих суб’єктів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових літературних джерел з даної проблеми показав, що суттєві пропозиції методичного та практичного характеру з проблем страхування сільськогосподарських ризиків внесли такі відомі вчені дослідники як  М. Дем’яненко, П. Лайко, С. Навроцький та  деякі інші [1-5]. Проте в умовах трансформації державної політики багато аспектів цієї важливої проблеми вимагають подальших поглиблених досліджень з метою пошуку шляхів оптимального страхового захисту сільськогосподарських підприємств.  Окрім того, динамічні зміни, що відбуваються в агропромисловому секторі нашої країни, вимагають постійного перегляду і переосмислення напрямків державної політики, зокрема напрямків державного субсидування страхування сільськогосподарського виробництва.

Ціль статті.  Сільськогосподарське виробництво є одним з найризикованішим напрямів господарської діяльності. Непередбачуваність природних умов та мінливість врожаїв є основними факторами, що впливають на зміни в доходах сільськогосподарських товаровиробників.

Страхування є одним із важливих та найпоширеніших способів уникнення ризиків або зменшення їх впливу, особливо тих, що стосуються стихійних явищ. Не дивлячись на різкі відмінності стихійних лих один від одного, їм притаманні загальні риси: великий просторовий розмах, значний вплив на навколишнє середовище та характер виробничої діяльності людини, сильний психологічний вплив на людей, яких зненацька застала стихія. З розвитком ринкових відносин і формування нових засад регулювання правовідносин між суб’єктами господарювання зростає ймовірність ускладнення взаємозв’язків між усіма учасниками господарської діяльності; посилюється реальна можливість виникнення непередбачуваних труднощів, негараздів, стихійних лих; виникає загроза втрати здоров’я, роботи, працездатності, майна, заощаджень тощо, яка суттєво посилюється при нестабільній фінансово-кредитній системі, впровадженні нової техніки й технології, в умовах складної екологічної та політичної ситуації в країні. Названі обставини зумовлюють необхідність розробки дієвих механізмів захисту людини, суспільства, суб’єктів господарювання й держави, усього людського буття від можливих духовних, економічних та політичних втрат та від збитків широкого кола суб’єктів господарювання

Метою статті  є пошук можливих напрямків розробки ефективної державної політики щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків з метою задоволення інтересів двох різних груп суб’єктів (одній із них необхідний надійний захист, іншій – збереження та прибутковість капіталу, який вкладається в бізнес).

Виклад основного матеріалу. Спочатку проведення аграрної реформи держава постійно звертала увагу на необхідність розвитку страхування сільськогосподарських ризиків. Так, за ці роки була прийнята низка нормативно – правових актів щодо розвитку страхування сільськогосподарських ризиків.

Закон України від 18 січня 2001 року № 2238 – ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 – 2004 років» передбачав компенсацію страхових платежів у розмірі 50 відсотків.

Окрім того, Законом України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» передбачено обов’язковість страхування. Згідно зі статтею 7 даного Закону застрахувати свій врожай зобов’язані  виробники сільськогосподарської продукції всіх форм власності, при чому для державних підприємств ця вимога поширюється на врожай багаторічних насаджень і всіх сільськогосподарських культур, а для підприємств інших форм власності – лише  на врожай зернових культур і цукрових буряків.  Але це було лише декларування і оскільки у державному бюджеті відповідні  кошти на  ці цілі не були передбачені дані положення не було реалізовано.

Активізація кредитного ринку у 2000-2002 року зумовила зростання попиту на ринку страхування з боку сільськогосподарських позичальників. Об’єктами страхування, у першу чергу виступали об’єкти застави за кредитними договорами (у тому числі і майбутній урожай). З метою врегулювання ринку страхових послуг щодо обґрунтованості розміру страхових тарифів, створення надійного страхового забезпечення була розроблена та прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 1000 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності». Вона затвердила уніфіковані правила та порядок обов’язкового страхування урожаю, виходячи з регіональних особливостей, фактичних витрат на страхування та забезпечення надійного покриття можливих втрат від страхового випадку. Доцільно відмітити, що незважаючи на обов’язковість заходу, розроблений механізм містить також і елементи стимулювання. Зокрема, для підприємств, які застрахують свій врожай на умовах, визначених постановою протягом двох років і за цей період страховий випадок не настане, розмір страхових тарифів у наступному для них може бути зменшений на 10%. Однак досвід показав, що страхування за такими тарифами є занадто дорогим механізмом і не відповідає фінансовій спроможності сільськогосподарських підприємств, як і відповідно потужність багатьох страхових компаній не є достатньою для виплати відшкодування за усіма сільськогосподарськими ризиками. 

Сьогодні потрібно відверто сказати, що у світі не існує позитивного досвіду функціонування обов’язкової системи страхування врожаю. Обов’язкова система страхування врожаю є стягнення податку з найкращих господарів на користь найгірших. Навіть кращі господарі намагатимуться створити ситуацію, у якій вони могли б отримати компенсацію: «примушуєте мене купувати страховку – будьте впевнені, що в мене будуть збитки».

Окрім того, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року № 590 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків». Але ця постанова, як і попередня, також не зіграла тієї ролі для розвитку страхування сільськогосподарських ризиків, яку на неї покладали.

Причиною такого положення була недооцінка з боку урядових структур і самих сільськогосподарських товаровиробників можливостей страхування у створенні сприятливих умов розвитку агропідприємництва. І, як приклад реалізації негативної дії ризиків у сільськогосподарських підприємствах можна навести дані щодо кількості збиткових підприємств, які за останні роки коливалися у межах 32 - 56 відсотків. Нехтування виваженої політики ризик-менеджменту нерідко призводило і до банкрутства сільськогосподарських підприємств.

Стабілізація і подальший розвиток економіки, зміна форм власності та економічного механізму управління зумовлюють переорієнтацію суб’єктів господарської діяльності на захист від ризиків втрати або пошкодження майна, шляхом впровадження перевірених світовою практикою форм і видів страхування

Певним досягненням можна визнати прийняття Закону України від 24 червня 2004 року № 1877-ІV «Про державну підтримку сільського господарства України». Варто, відзначити що у порівнянні з попереднім Законом у діючому Законі відповідно до 10 статті, суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний попередньо застрахувати свої ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів у випадку, якщо:

-         продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу базовим активом якого є сільськогосподарська продукція;

-         даний суб’єкт отримує бюджетну дотацію або субсидію, пов’язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевлення її ціни;

-         отримує банківський кредит (позику) на  цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшкодовуються) за рахунок бюджету;

-         отримує бюджетний кредит (позику) або банківський кредит (позику) під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів.

Для виконання означених вимог, суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний застрахувати ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції чи її частини за правилами індексного чи комплексного страхування. Ці положення також не враховуються  на практиці.

Хоча у цьому Законі багато надзвичайно суперечливих і дискусійних положень щодо страхування агроризиків, але саме завдячуючи йому та зусиллям Мінагрополітики у минулому  2005 році вперше було виділено 54 млн. гривень бюджетних коштів на здешевлення вартості страхових внесків фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку. Доцільно зазначити, що ця сума не відповідає  розрахункам потреби  у державних коштах на ці цілі (470 млн. грн.).

Окрім того, вперше був розроблений Порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються для здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2005 р. № 325, а також прийнятий  наказ Міністерства аграрної політики від 18 травня 2005 р. № 209 «Про затвердження Розподілу коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2005 рік, що спрямовуються для здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку, та інших документів щодо здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку». Доречно відмітити, що і на 2006 рік зазначений порядок залишився без змін, лише внесені до нього деякі технічні корективи  постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2006 р. № 243 «Питання використання коштів державного бюджету за деякими бюджетними програмами у сфері агропромислового комплексу».

Відповідно до Наказу кошти державного бюджету були розподілені між регіонами враховуючи посівні площі сільськогосподарських культур за 2002-2004 роки.

Таке запізніле прийняття механізму проходження коштів вплинуло на те, що фактично весняні та літні сільськогосподарські ризики майже не були застраховані і з виділених коштів лише 5,8 млн. грн. (10,7%) фактично було використано на часткову компенсацію страхових внесків сільськогосподарським товаровиробникам.  Але навіть такі невеликі суми, як свідчать дані таблиці дозволили значно пожвавити страхування агроризиків серед сільськогосподарських товаровиробників.

Підсумовуючи необхідно відзначити, що забезпечення страховим захистом сільськогосподарського виробництва залишається невирішеним. У зв’язку із цим можна виділити головні проблеми:

Найперше немає розробленої концепції розвитку страхування сільськогосподарських ризиків в Україні та дієвої і ефективної програми  державної фінансової підтримки страхування агроризиків.

Обмеженість бюджетних коштів, які Україна може сьогодні виділити на підтримку сільськогосподарських виробників, не є підставою для того, аби відмовлятися від розробки цих концепцій та програм, адже головна проблема полягає не у відсутності коштів, а у відсутності прозорих механізмів для їх ефективного використання.

Таблиця

Аналіз щодо страхування урожаю суб’єктами аграрного ринку у 2005 році

 

Тому, одним із ключових питань, яке нині потребує принципового вирішення є питання про механізм державної підтримки сільськогосподарських виробників. Сьогодні більшість експертів поділяють думку, що державна підтримка страхування ризиків сільського господарства у тій формі, у якій її надавали у 2005 році була неефективною. Тобто, потрібно наново формувати принципи, моделі, механізми та схеми її надання, такі, які відповідали б законам функціонування ринкової економіки та сучасним умовам розвитку світового ринку.

Розуміння основних принципів, на яких побудовано системи державної підтримки сільськогосподарських виробників в інших країнах, дозволить здійснити великий обсяг підготовчих заходів, що мають передувати запровадженню таких програм. Зокрема, йдеться про вдосконалення розподілу повноважень та процедур прийняття рішень на державному рівні, контролю за виконанням рішень та використанням коштів, вдосконалення методів ведення фінансової звітності підприємств тощо.

Отже, в ситуації, що склалась, потрібно знайти оптимальне рішення щодо подальшого стимулювання страхування сільськогосподарського виробництва найефективнішим способом.

Окрім того, на нашу думку, слід мати на увазі, що завжди існуватимуть ризики, які не підлягатимуть традиційному страхуванню, а тому існуватиме потреба  державної участі в захисті сільськогосподарських виробників від цих ризиків. Водночас, як ми бачимо на прикладі розвинених країн, таке втручання необхідне, хоча завжди обтяжливе для державного бюджету та адміністративно ускладнене. Тож, завдання полягає в тому, щоб виробити найсприятливіший спосіб накопичення коштів у спеціальному резервному фонді, а також найефективніші та найпрозоріші процедури здійснення відшкодування.

Зокрема, варто розглянути варіанти заохочення сільськогосподарських виробників до участі у фондах взаємного страхування для того, аби пряма державна допомога надавалась їм у випадку повного використання коштів цих фондів.

Доцільним є проведення дискусії щодо страхування від окремих ризиків. Хоча цей шлях дозволяє обом учасникам страхового процесу максимально діяти у своїх інтересах: страховику оцінити ті ризики, які він реально зможе покрити страхуванням, а страхувальнику – обрати для страхування саме ті ризики, які він вважає для себе найнебезпечнішими, існує багато протилежних думок аж до  повного несприйняття такого підходу.

На нашу думку, в Україні існують передумови для розвитку страхування від окремих ризиків. Страхування від окремих ризиків дозволить встановлювати прийнятні для аграріїв страхові тарифи й досягти при цьому стабільності страхової системи без залучення державної допомоги. Українські сільськогосподарські виробники, особливо ті з них, які використовують новітні технології, здатні власними силами скоротити втрати від багатьох ризиків (нестачі вологи, шкідників тощо). Отже, вони зацікавлені у страхуванні від одного-двох найнебезпечніших для їхнього виробництва ризиків, яке може бути їм надане за ціною, нижчою від ціни комплексного (мультиризикового) страхування.

Варто звернути увагу, ще на одну проблему. Для успішного страхування дуже важливо, аби обидві сторони страхового процесу отримували достовірну інформацію один від одного. Страховик – про ті ризики, які реально загрожують сільськогосподарському виробництву, а страхувальник – про умови страхування та виплати відшкодування. Якщо страховик на підставі викривленої інформації недооцінив ризики конкретного виробництва, він опиняється під загрозою понести значні збитки в результаті виплати відшкодування. З іншого боку, страхувальник може не отримати очікуваного відшкодування після настання страхового випадку через те, що інформація щодо умов та процедур страхування, надана йому страховиком, не була повною. При цьому обидві сторони зацікавлені в тому, аби надати іншій неповну або асиметричну інформацію.

Якими шляхами можна подолати цю проблему? Перший , традиційний, який використовують страхові компанії – здійснення постійного моніторингу поведінки страхувальника. Здійснення моніторингу поведінки страхувальника передбачає у штаті страхової компанії достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів із сільськогосподарською освітою, а також адміністративні витрати на виконання робіт із моніторингу. Крім того, моніторинг ефективний лише тоді, коли в країні по діловому виконуються норми договірного права та спірні питання можуть швидко й справедливо бути вирішені в суді. З огляду на зазначені особливості методу моніторингу поведінки страхувальника, він видається нам надто витратним для українських страхових компаній.

Другий шлях – використання нового на сьогоднішній день виду страхування на основі погодного індексу. Цей метод майже повністю виключає ризик викривлення інформації, адже згідно з ним факт настання страхового випадку засвідчується даними метеорологічних станцій, які ведуть спостереження за погодними умовами. При цьому право на отримання відшкодування виникає у страхувальників у разі засвідченого цими станціями виходу досліджуваних погодно-кліматичних показників за межі встановлених нормативів.

Звичайно, страхування на основі погодних індексів вимагає певних передумов для свого розвитку. По-перше наявності історичних даних про погоду та врожайність за тривалий період, принаймні за 30 років. По-друге створення системи, яка б дозволяла б збирати надійні дані, які відповідали б міжнародним стандартам якості. По-третє, потрібен розвиток формальних фінансових ринків, аби страхові поліси на основі погодних індексів могли обертатись як фінансовий інструмент.

Світовий досвід щодо використання такого методу є на сьогодні досить обмеженим. Проте, можливо, саме в Україні є найбільше підстав для використання цього методу з огляду на притаманні низькі адміністративні витрати, прозорість та доступність.

Висновки. Отже, в ситуації, що склалась, потрібно знайти оптимальне рішення щодо подальшого стимулювання страхування сільськогосподарського виробництва найефективнішим способом. На нашу думку, існує декілька напрямків, які потрібно розвивати паралельно.

Найперше, розробка оптимальної стратегії розвитку страхування сільськогосподарських ризиків, створення умов для функціонування товариств взаємного страхування, розвиток індексного страхування, створення резервного фонду для накопичення коштів для ризиків, які не підлягають страхуванню, який має використовуватися із такими цілями, а також ефективні та прозорі процедури здійснення відшкодування за державними програмами. Важливими напрямками також є - досконалість інформації, добровільність участі у страхуванні,  розвиток страхування від окремих ризиків.

 

Список використаної літератури:

1.        Дем’яненко М.Я. Проблеми фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора АПК. // Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі /За ред. М.Я. Дем’яненка. –К.: ННЦ ІАЕ, 2004. С. 6 – 11.

2.        Фінанси в період реформування агропромислового виробництва/ Дем”яненко М.Я., Алексійчук В.М., Борщ А.Г. та ін.; За ред М.Я. Дем”яненка – К.: ІАЕ УААН, 2002 – 645 с.

3.        Островерха Р.Е. Реальність страхового захисту // Фінанси України. 2003. - № 6. – с. 132 – 138.

4.        Мних М.В. Страхування як механізм надання підприємницької діяльності та соціального захисту населення. – К.: Знання України, 2004. – 428.

5.      Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень: Методичні рекомендації – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 183 с.