УДК 368.54

О.В. ОЛІЙНИК

кандидат економічних наук, доцент

Харківський національний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·            Существуют противоречия между усилением потребности сельскохозяйственных товаропроизводителей в страховой защите и эффективностью страховых продуктов, которые предлагаются страховыми компаниями сельскохозяйственным предприятиям.

·            Предложенные в статье методы совершенствования основных видов страхования урожаев сельскохозяйственных культур будут способствовать расширению рынка страховых услуг для сельскохозяйственных предприятий и повышению эффективности их страховой защиты.

 

Key issues are examined:

·             There are contradictions between amplification of need of agricultural goods producers in insurance protection and efficiency of insurance products which are offered by the insurance companies to the agricultural enterprises.

·             The methods of perfection of the basic kinds of crops insurance of agricultural cultivations offered in the article will promote expansion of the insurance services market for the agricultural enterprises and increasing of efficiency of their insurance protection.

 

Постановка проблеми. Характерною ознакою тенденцій розвитку аграрного сектора економіки України в останні роки є зниження сталості виробництва. Воно виявляється у зростанні залежності результатів господарської діяльності від погодних умов і як наслідок у підвищенні рівнів варіації показників економічного розвитку. Наприклад, якщо у 1970-2000 рр. коливання коефіцієнтів варіації урожайності озимих зернових по Харківській області, обчислених за методом середньої ковзної  за п’ять попередніх років, становило 12-25 %, то у 2001-2005 рр. варіація урожайності зросла до 25-40 %. Перепади урожайності по роках досягли майже триразової величини: у 2002 р. урожайність озимих по області складала 36,9 ц/га, а в наступному році – лише 12,5 ц/га.

За таких умов зростають втрати сільськогосподарських  товаровиробників від неотримання або недоотримання врожаїв, що вимагає посилення їх страхового захисту.

У 2002 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1000 (далі – постанова № 1000), якою було затверджено Порядок і правила обов’язкового (виділено нами – О.О.) страхування врожаїв сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності.  Відповідно до цієї постанови обов’язкове страхування здійснюється з метою гарантування економічної та продовольчої безпеки держави, створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектора економіки. Ряд державних програм фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників також передбачає обов’язкове страхування врожаїв.

Ефективність же страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників є дуже низькою, а досить часто і взагалі має від’ємне значення. Цю тезу підтверджують  два наступних приклади. Так, якщо в 1995 р. від коштів, які були зібрані страховими компаніями, 50 % виплачувалося сільськогосподарським підприємствам для компенсації збитків, то в 2002 р. цей показник знизився до 12 %, а в 2003 р. – до 8 % [1, с. 68]. І це при тому, що 2003 рік був найбільш несприятливим і збитковим через погані погодні умови для сільськогосподарських товаровиробників. Не менш яскравий приклад низької ефективності страхування врожаїв наводить О.Вароді на сторінках Internet: для страхування врожаю озимих зернових на площі 100 га за мультиризиковим страхуванням необхідно сплатити 6753 грн. страхових внесків; за умови повної загибелі 30 га озимих під час зимівлі та втрати 11,5 % врожаю на інших 70 га через настання застрахованих ризиків сума страхового відшкодування складе лише 4824 грн. [2]. Абсолютно очевидно, що внаслідок такого страхування сільськогосподарське підприємство лише збільшить свої збитки.

Отже, існує чітко виражена суперечність між необхідністю посилення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників і низькою, а іноді і негативною ефективністю такого захисту.

Аналіз останніх досліджень і публікації. Проблеми розвитку страхування сільськогосподарського виробництва в Україні досліджували О. Вароді, А.В. Гордійчук, О.Є. Ґудзь, В. Дробот, А. Куць, В.С. Луцько, О.В. Гайдук, С.В. Клюй, Л.В. Нечипорук, О. Свістунов, О. Сосенко [1-9] та ін. Разом з тим численні представники страхових компаній, органів державного управління аграрним сектором економіки та науковці не дійшли остаточної згоди щодо того, яким саме має бути оптимальне страхування сільськогосподарських ризиків, зокрема страхування врожаїв сільськогосподарських культур. Як наслідок, за 2002-2004 рр. площа застрахованих посівів сільськогосподарських культур хоча і зросла на 75 %, але в загальній структурі досягла лише 0,96 % [1, с. 68]. То ж завданням науковців є обґрунтування найбільш ефективних форм і методів  страхування врожаїв сільськогосподарських культур.

Формування цілей статті. Метою даної статті є висвітлення результатів дослідження основних факторів, які спонукають до розвитку страхування врожаїв сільськогосподарських культур, з’ясування причин низької ефективності страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників, обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

Викладення основного матеріалу дослідження. Першим аргументом на користь страхування врожаїв сільськогосподарських культур, як зазначалося вище, є посилення коливань урожайності основних культур. Невипадковим є прийняття Кабінетом Міністрів України у 2002 р. вищезгаданої постанови № 1000 про обов’язкове страхування врожаїв сільськогосподарських культур. У той же час, оскільки, з одного боку не передбачено ніяких фінансових санкцій за невиконання цієї постанови, з іншого, фінансовий стан багатьох підприємств не дозволяє виділити кошти на сплату страхових внесків з обов’язкового страхування врожаїв, та і ефективність страхового захисту бажає кращого,  страхуванням охоплено менше 1 % посівних площ.

Другим аргументом на користь сільськогосподарського страхування є положення статті 10.1 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» [10, с. 15], згідно з якою особа зобов’язана попередньо застрахувати ризики загибелі сільськогосподарської продукції, якщо така особа:

ü    продає на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільськогосподарська продукція;

ü    отримує бюджетну дотацію або субсидію, пов’язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевленням її ціни;

ü    отримує банківський кредит на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом частково або повністю відшкодовуються за рахунок бюджету;

ü    отримує бюджетний або банківський кредит під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів.

Але, незважаючи на зазначені вище аргументи, вирішальним аргументом на користь або проти страхування врожаїв сільськогосподарських культур є ефективність страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників.  Якщо такий захист сприяє підвищенню сталості розвитку сільськогосподарського виробництва, поліпшує умови для розширеного відтворення в галузі, то страхування врожаїв буде стрімко розвиватися. Якщо ж унаслідок страхування лише погіршується фінансовий стан сільськогосподарських товаровиробників і відбувається переливання капіталу із сільського господарства до страхових  компаній, то таке страхування врожаїв ніколи не приживеться в сільському господарстві України.

Ефективність страхового захисту сільського господарства залежить в першу чергу від форм і методів страхування, змісту окремих різновидів страхових продуктів, які пропонуються сільськогосподарським товаровиробникам страховими компаніями в межах чинного законодавства.

Згідно із Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України», страхування ризиків загибелі або втрати сільськогосподарської продукції, зокрема врожаїв сільськогосподарських культур, повинно здійснюватися за правилами комплексного або індексного страхування [10, с. 15]. Згідно зі статтею 10.2.2 цього закону, об’єктом комплексного страхування може бути:

а) сума витрат, понесених у зв’язку з виробництвом окремого виду сільськогосподарської продукції (страхування витрат);

б) очікувана вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється (страхування врожаю);

в) очікуваний дохід (прибуток) від продажу сільськогосподарської продукції (страхування прибутку).

При страхуванні витрат об'єктом страхування є майновий інтерес страхувальника, пов'язаний з відшкодуванням фактичних затрат на посів (висадження) та вирощування сільськогосподарських культур (групи культур) в результаті повної загибелі рослин на всій або частині  площі посіву незалежно від фази їх розвитку. Страхова сума при цьому визначається в розмірі планових або фактичних затрат на посів та вирощування відповідної культури. Розмір страхових внесків визначається у відсотках від страхової суми. Величина страхового відшкодування визначається в межах розміру збитків, яких зазнав страхувальник, з урахуванням установленої франшизи. Розмір збитку визначається по кожній культурі окремо за фактичними затратами на момент настання страхового випадку. Виплата страхового відшкодування здійснюється в строки, встановлені в договорі страхування (як правило, через декілька днів після складання акту та встановлення суми збитків) лише при повній загибелі сільськогосподарської культури на всій площі посіву або на її частині.

Основною  перевагою  даного різновиду страхування є виплата страхового відшкодування зразу після настання страхового випадку. Це особливо актуально при страхуванні озимих зернових. Наприклад, у 2006 р. очікується загибель значної частини посівів озимих зернових в Україні. Для пересіву цих площ необхідні значні фінансові ресурси, які могли б бути одержані від страхових компаній у разі страхування цих посівів.

Страхуванню витрат притаманні і суттєві недоліки. Перший недолік полягає в тому, що страхова сума визначається за повною сумою витрат, необхідних для здійснення всього виробничого циклу вирощування певної культури (починаючи з витрат на підготовку ґрунту до посіву і завершуючи витратами на збирання врожаю та його транспортування до місця зберігання або переробки). Загибель же врожаю відбувається в процесі вирощування культури. Якщо, наприклад, зібраний врожай загинув на току після завершення збиральних робіт (а відповідно і понесення повного обсягу витрат), то така загибель не є предметом страхування врожаїв. Отже, страхове відшкодування  практично завжди буде менше повної страхової суми, за якою визначався розмір страхових внесків. Це зауваження набуває особливого значення у зв’язку з тим, що по більшості сільськогосподарських культур більше половини витрат припадає на збирання врожаю, а тому страхове відшкодування майже завжди буде в декілька разів меншим від страхової суми.

Другий недолік страхування витрат полягає в тому, що до страхових збитків відносять лише витрати по повністю загиблих посівах.  По тих же посівах, на яких зібрано врожай, хай і в декілька разів менший від середнього багаторічного, розмір збитків не визначається і страхове відшкодування не виплачується.

Нескладні розрахунки показують, що при ставці страхування витрат 6 % воно буде «вигідним» для страхувальника лише у випадку, якщо загине не менше 20 % посівів. Наприклад, якщо планові витрати на вирощування озимих зернових складають 1000 грн /га, то страхові внески з площі 100 га складуть 6000 грн. Якщо до завершення зимівлі витрати на виробництво складають 30 %, або 300 грн /га., то при загибелі 20 га збитки (втрати) виробника по загиблих посівах складуть 6000 грн. Якщо в цих розрахунках врахувати франшизу, розмір якої при страхуванні врожаїв сільськогосподарських культур коливається від 20 до 50 %, то окупність страхових внесків страховими відшкодуваннями у даному прикладі буде можливою лише за умови загибелі 24-40 % посівів. Як свідчать статистичні дані  за 2001-2005 рр., середня ймовірність загибелі озимих зернових під час зимівлі в умовах Харківської області складала 16 % з коливанням по окремих районах від 11 до 25 %. Отже, економічна доцільність страхування витрат за таких  умов є дуже сумнівною.

Механізм страхування очікуваної вартості сільськогосподарської продукції (страхування врожаїв сільськогосподарських культур) досить детально висвітлений у постанові № 1000, що дає можливість здійснити детальний аналіз цього виду страхування.

Об’єктом обов’язкового страхування врожаїв сільськогосподарських культур є майнові інтереси, які не суперечать законодавству і пов’язані з неотриманням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, зернових культур і цукрових буряків – сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності.

Страхова сума обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється множенням середньої врожайності за останні п’ять років, за даними обліку страхувальника, на ціну 1 ц продукції, яка склалася за минулий рік, і на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. Розмір страхового платежу, який підлягає внесенню за договором обов’язкового страхування, визначається множенням страхової суми на страховий тариф і на відсоток страхового покриття, який для даного виду страхування складає 70 %. Розмір страхового відшкодування визначається у процентах від розміру загального збитку, зафіксованого у відповідних актах обстеження після настання кожного страхового випадку. Загальний збиток обчислюється множенням різниці між урожайністю, визначеною в договорі страхування з урахуванням розміру страхового покриття, та фактичною врожайністю в поточному році на площу посіву та ціну, визначену в договорі страхування, але не вищу, ніж на момент виплати страхового відшкодування.

На перший погляд, такий підхід до страхування врожаїв сільськогосподарських культур є досить обґрунтованим та ефективним. Дослідження ж конкретних деталей страхових угод свідчить про суттєві недоліки цього підходу та спірні моменти. Пунктом 12 постанови № 1000 передбачено, що у разі загибелі сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень з наступним їх пересіванням для визначення загального збитку враховується вартість фактично одержаного врожаю, яка обчислюється за цінами підприємства, визначеними у договорі обов’язкового страхування, і фактична вартість врожаю зазначених культур, якими проводиться пересівання, обчислена за цінами поточного року. Іншими словами, розмір загального збитку зменшується на вартість врожаю культур, якими здійснено пересівання. Такий підхід може розглядатися за певних умов як логічний, але непослідовний. Зменшення прямих збитків на вартість врожаю пересіяних культур може бути логічним виходячи з принципу майнового страхування, згідно з яким сума збитків зменшується на вартість придатних для використання матеріалів, які залишилися після настання страхового випадку на застрахованому об’єкті. Але в такому разі необхідно дотримуватися й іншого принципу майнового страхування – збільшення збитків на суму витрат, спрямованих на рятування об’єкта страхування.

Абсолютно очевидно, що пересівання загиблих озимих зернових більш інтенсивною, але збитковою культурою (наприклад, цукровими буряками) може призвести до того, що загальний збиток, визначений згідно з постановою  № 1000, взагалі буде відсутній (отже, ні про  яке страхове відшкодування не буде і мови), а реальні збитки сільськогосподарського товаровиробника зростуть багаторазово.

Оскільки пересівання загиблих сільськогосподарських культур може здійснюватися культурами, які належать навіть до різних галузей рослинництва (озима пшениця – до галузі зернового виробництва, а цукрові буряки – до галузі буряківництва), доцільно, на наш погляд, взагалі відмовитися від врахування вартості врожаю пересіяної культури при визначенні загального збитку.

Ще одним суттєвим недоліком страхування врожаїв є суперечність між визначенням прямого збитку, який підлягає відшкодуванню з боку страховика після настання кожного страхового випадку, і визначенням розміру загального збитку лише після оприбуткування врожаю. Ця суперечність найбільш яскраво виявляється у разі загибелі застрахованих озимих зернових унаслідок настання страхового випадку під час зимівлі. Втрати по загиблих посівах відомі навесні, а одержати страхове відшкодування можна лише в кінці літа після завершення збирання врожаю та його оприбуткування. На наш погляд, виплата страхового відшкодування по повністю загиблих посівах унаслідок  настання страхових випадків повинна здійснюватися зразу після встановлення факту загибелі.

До недоліків страхування врожаїв сільськогосподарських культур слід віднести визначення строків початку та завершення страхової відповідальності страховика. Згідно з постановою № 1000, відповідальність страховика починається з часу появи сходів зернових культур, забарвлення бутонів культур у садах та ягідниках, викидання суцвіття на виноградниках. Але абсолютно очевидно, що ці культури можуть загинути і до вказаних моментів. Яскравим прикладом може бути відсутність сходів частини посівів озимих зернових у 2005 р. унаслідок посухи. Відмова страхування цього виду ризику обумовлена недовірою страхових компаній до сільськогосподарських товаровиробників. Але одним з основних принципів страхування є максимальна сумлінність, яка передбачає високе довір’я між сторонами, які укладають страхову угоду [11, с. 29].

Отже, зазначені недоліки обмежують поширення страхування врожаїв сільськогосподарських культур або страхування їх очікуваної вартості.

Страхування очікуваного прибутку від продажу сільськогосподарської продукції взагалі не набуло поширення в Україні внаслідок дії двох комплексних факторів: низького рівня прибутковості та періодичного чергування прибутків і збитків; високої вартості такого страхування, оскільки воно є комплементарним для багатьох так званих базових видів ризику (повинно враховувати всі ризики, які впливають на зміну сум очікуваного прибутку).

Сутність індексного страхування врожаїв полягає в тому, що страхова сума, страхові внески та страхове відшкодування встановлюються за середньою врожайністю відповідної культури по району. Страхова сума визначається множенням показника середньої  районної урожайності відповідної культури за останні п’ять років на встановлену договором страхування ціну, на площу посіву даної культури в господарстві та на обране страхувальником страхове покриття (коливається від 50 до 80 %). Страхові внески визначаються за ставкою страхування від страхової суми. Розмір страхового відшкодування визначається множенням різниці між фактичною врожайністю в середньому по району у звітному році та страховою врожайністю (встановленою у договорі страхування) на встановлену у договорі ціну і застраховану площу. Розмір страхової врожайності визначається множенням середньої врожайності по району за п’ять останніх років на обране страхувальником страхове покриття.

Основними аргументами на користь індексного страхування врожаїв є простота його застосування, доступність інформації для укладання страхової угоди та визначення розмірів страхової суми, страхових внесків і страхового відшкодування, менші витрати страхових компаній на обслуговування даного виду страхування і як наслідок – більш низькі тарифи в порівнянні з мультиризиковим страхуванням урожаїв.

Але зазначені переваги практично повністю нівелюються недоліками індексного страхування врожаїв. Перший недолік полягає в тому, що страхувальник може не одержати страхового відшкодування при наявності реальних збитків і втрат, якщо ці втрати врожаю обмежені локальною територією. І навпаки, страхувальник може одержати страхове відшкодування, не маючи реальних збитків і втрат, якщо в його господарстві врожайність відповідної культури буде зростати, а в середньому по району знизиться нижче страхової врожайності.

Другий недолік індексного страхування пов’язаний з тим, що сплата страхового відшкодування може здійснюватися лише після збирання врожаю і узагальнення статистичних даних у цілому по району.

Третій недолік поширюється на високотехнологічні підприємства, які мають урожайність, значно вищу за середню по району. При настанні страхового випадку вони одержать незначну частину компенсації своїх реальних збитків (з урахуванням співвідношення урожайності по господарству та району і розміру франшизи).

Четвертий недолік індексного страхування полягає в тому, що за певних умов страхові внески можуть сплачуватися у випадку, коли ймовірність настання страхової події наближається до нуля. Такі страхові внески будуть прямим фінансуванням страхових компаній за рахунок коштів сільськогосподарських товаровиробників. Ця ситуація є досить реальною у зв’язку з важким фінансовим станом сільськогосподарських підприємств, відповідно їх намаганням зменшити страхові внески та їх правом обирати рівень страхового покриття. Проілюструємо дане положення на прикладі таблиці.

Таблиця

Динаміка урожайності озимих зернових в Ізюмському районі Харківської області

* Зниження фактичної середньої районної врожайності нижче страхової є основою для визначення страхового відшкодування в розрахунку на 1 га.

** Відношення суми страхових відшкодувань до страхової суми за тривалий період часу (у даному випадку за 41 рік) показує середню ймовірність настання страхової події і може використовуватися як базовий страховий тариф.

 

При страховому покритті 80 % в Ізюмському районі Харківської області за період з 1965 по 2005 р. шість разів виникала ситуація, яку можна назвати як страховий випадок з точки зору індексного страхування врожаїв. Слід звернути увагу, що співвідношення страхового відшкодування та страхової суми за такого покриття складає 2,9 %, що і може бути орієнтиром при встановленні страхового тарифу. При покритті 50 % за досліджуваний період жодного разу не було зафіксовано страхового випадку за вимогами індексного страхування. Отже, якщо припустити збереження такої тенденції і в майбутньому, то ймовірність дворазового зниження середньої районної урожайності у звітному році в порівнянні із середньою врожайністю за п’ять останніх років дорівнює нулю. Отже, сплата у будь-якому розмірі страхових внесків по індексному страхуванню врожаїв при покритті 50 % для господарств Ізюмського району Харківської області є прямим фінансуванням страховиків за рахунок коштів сільськогосподарських підприємств.

Ще один істотний недолік індексного страхування врожаїв пов’язаний з методикою обчислення фактичної врожайності сільськогосподарських культур. Згідно з сучасною статистичною практикою, фактична врожайність визначається за фактичною площею збирання врожаю, яка відрізняється від посівної площі (вона підлягає страхуванню) на площу загиблих посівів і посівів, використаних за іншим призначенням. При визначенні загальної суми страхового відшкодування вона буде обчислена і на площі загиблих посівів, але в розмірі відхилення фактичної врожайності від середньої за п’ять років, що значно менше реальних втрат сільськогосподарських товаровиробників.

Подолати останній недолік можна двома шляхами. Перший полягає у визначенні середньої врожайності відповідної культури за п’ять попередніх  років і фактичної врожайності за звітний рік у розрахунку на 1 га посівної площі. Але в такому випадку все одно збережеться проблема значного розриву у часі між загибеллю посівів окремих культур і виплатою страхового відшкодування. Другий шлях подолання зазначеного недоліку полягає в оформленні факту загибелі відповідної культури у кожного страхувальника відповідними документами та встановленні по загиблих посівах розміру збитків за повною втратою страхової врожайності, встановленої за середньорайонним рівнем. Наприклад, якщо господарство Ізюмського району Харківської області уклало на 2004-2005 рр. договір страхування озимих зернових за індексним страхуванням при покритті 60 % і в нього під час зимівлі загинуло 100 га озимих, то страхове відшкодування по загиблих озимих доцільно визначити за страховою врожайністю, яка складає 15.4 ц/га (таблиця). Виплату страхового відшкодування за повністю загиблі посіви доцільно здійснити після оформлення відповідних актів про загибель сільськогосподарської культури та визначення розміру збитків і страхового відшкодування.

Висновки та пропозиції. Рівень ефективності сучасних страхових продуктів, які пропонують страхові компанії сільськогосподарським товаровиробникам, не відповідає зростаючій потребі у страховому захисті сільськогосподарського виробництва. Підвищення ефективності страхового захисту і значне розширення його масштабів вимагає удосконалення всіх існуючих в Україні методів страхування врожаїв сільськогосподарських культур.

Страхування витрат доцільно доповнити механізмом відшкодування збитків, які виникли внаслідок недоотримання врожаю відповідної культури.

При страхуванні очікуваної вартості сільськогосподарської продукції (страхуванні врожаїв) недоцільно враховувати при визначенні суми збитків вартість пересіяного врожаю. Сплату страхового відшкодування по загиблих посівах доцільно здійснювати після документального підтвердження повної або часткової загибелі посівів.

Індексне страхування може бути удосконалено введенням виплат страхового відшкодування по загиблих посівах за повною величиною страхової врожайності.

 

Список використаної літератури

 

1.     Свістунов О. Роль страхування в управлінні ризиками сільського господарства в Україні та напрями підвищення його ефективності // Економіка України. – 2006. - № 1. – С. 66-71.

2.     http://myland.org.ua/3586/Crop%20Insurance_Varodi.doc

3.     Гордійчук А.В. Страхування як засіб захисту сільськогосподарських товаровиробників // Економіка АПК. – 2004. - № 2. – С. 84-87.

4.     Ґудзь О.Є. Проблеми страхування сільськогосподарських ризиків // Економіка АПК. – 2004. - № 1. – С. 73-76.

5.     Дробот В., Куць А. В селе приживается страхование // Финансовые услуги. – 2001. - № 1-2. – С. 62-64.

6.     Клюй С.В. Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності // Економіка АПК. – 2003. - № 9. – С. 55-60.

7.     Луцько В.С., Гайдук О.В., Луцько О.В. Стан і проблеми обов’язкового страхування посівів зернових культур // Економіка АПК. – 2004. - № 5. – С. 76- 81.

8.      Нечипорук Л.В. Необходимость государственной поддержки страхования сельскохозяйственных культур // Вісник ХДАУ. – 2003. –  № 8. – С. 233-240.

9.     Сосенко О.Як застрахувати врожай. – К., 2005. – 82 с.

10. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України // Економіка АПК. – 2004. - № 10. – С. 3 – 29.

11. Страхування: Підручник / Наук. ред. С.С.Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.