УДК 502.33
Г.О. ПЕРЕСАДЬКО, викладач,
кафедра теоретичної та прикладної економіки
Українська академія банківської справи Національного банку України
В.А. ЦИМБАЛ, магістр,
С.М. ЛУКАШ, аспірант,
Сумський національний аграрний університет
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ
ЕКОЛОГІЧНИХ ІННОВАЦІЙ
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Анализ концептуальных подходов к экономическому механизму экологических инноваций.
· Обосновано новый усовершенствованный экономический механизм, который обеспечивает достижение экономической привлекательности эколого-инновационных проектов.
Key issues that are examined:
· The analysis of the conceptual approaches to the economic mechanism of ecological innovation is considered.
· The new advanced economic mechanism which provides achievement of economic appeal ecological- innovation projects is proved.
Постановка проблеми: В умовах системної соціально-економічної кризи і наростання деструктивних екологічних процесів проблема оптимізації природокористування набуває особливого значення і гостроти. В останнє десятиріччя в рамках концепції сталого збалансованого соціально-економічного розвитку все більше поширюються підходи, що пов'язані з екологізацією усіх сторін суспільної діяльності.
У відповідності до цих підходів у процесі екологізації економіки особливе місце належить системі екологічного маркетингу та менеджменту. Вона передбачає пошук і реалізацію таких напрямків розвитку, які поряд із задоволенням інтересів конкретних споживачів і виробників дозволили б підтримувати і визначений баланс соціально-економічних і екологічних інтересів суспільства в цілому. Слід зазначити, що формування системи екологічного маркетингу та менеджменту означає насамперед переорієнтацію діяльності підприємств від традиційної спрямованості на еколого-економічні вимоги виробництва до спрямованості на еколого-економічні вимоги ринку.
Аналіз останніх публікацій. Основи теорії даної стратегії розглянуті в працях іноземних спеціалістів І. Ансоффа, А. Аккофа, К. Боумена, Дж. Гелбрейта, М. Портера, Ф. Котлера, П. Друкера, С. Янга, А. Томпсона, А. Дж. Стрикленда, Й. Шумпетера, Т. Мінцберга, Б. Санто. Запропоновані ними концепції глибоко опрацьовані й набули розвитку в працях російських і вітчизняних вчених О.Ф. Балацького, С.М. Ілляшенка, Л.Г. Мельника, О.В. Прокопенко, Ю.К. Беляєва, Ю.О. Чирви, О.А. Веклича, В.А. Борисової, Н.Г. Маслака та інших.
Невирішені раніше частини проблеми. Що стосується практичної сторони питання екологізації виробництва, то залишаються невирішені проблеми теоретичного й методологічного характеру, створення оригінальної, адаптованої до вітчизняних умов господарювання інформаційно – критеріальної бази з управління екологізацією виробництва.
Метою статті є аналіз концептуальних підходів до економічного механізму екологічних інновацій.
Виклад основного матеріалу. Незважаючи на набутий досвід екологічного управління, численні теоретичні дослідження з цієї проблематики, необхідно констатувати, що в Україні не було сформовано єдиної концепції екологічного управління.
Обсяг виробничого екологічного управління природно є значно меншим ніж, наприклад, державного і поширюється лише на одне підприємство або групи підприємств. Однак, зважаючи на те, що саме підприємства є основними джерелами техногенного навантаження на навколишнє середовище в умовах роздержавлення і формування економіки, яка ґрунтується на різноманітності форм власності, реалізація принципу «забруднювач платить», що виражається в перенесенні тягаря вирішення екологічних проблем на суб’єкта господарювання, цей вид управління починає відігравати все більшу роль.
Зміни пріоритетів та цілей екологічного управління, відхід від централізованого жорсткого впливу державних органів, формування економіки, що ґрунтується на різних формах власності, приватизація значної частки підприємств ведуть до збільшення ролі виробничого екологічного управління. Таке управління за присутності всіх загальних ознак характеризується більш локальним характером і конкретнішим визначенням цілей і завдань, які планується досягти в процесі його здійснення.
Об’єктами екологічного управління у виробничих об’єднаннях і на промислових підприємствах найчастіше визначають діяльність підрозділів з використання, відновлення і відтворення природних ресурсів; етапи розроблення і виготовлення продукції, на яких визначають екологічні і гігієнічні властивості продукції; усі технологічні етапи виробництва, де можуть виникнути сировинні, побічні, основні продукти та вторинні матеріали, що забруднюють навколишнє середовище і шкідливо впливають на нього; засоби охорони навколишнього середовища. У сучасних умовах відбувається значне зростання кількості невеликих підприємств, а також збільшення кількості громадян, які займаються господарською діяльністю без створення юридичної особи. Характер технологічних процесів на таких невеликих підприємствах є не менш, а іноді, через примітивні та застарілі технології, що на них використовуються, більш екологічно небезпечним, ніж на великих підприємствах. Утримання на невеликому підприємстві спеціалістів-екологів або спеціалізованої служби є занадто витратним, тому персональна відповідальність за його екологічне становище покладається в такому разі на керівника. На великих підприємствах, особливо тих, що намагаються виходити зі своєю продукцією на світовий ринок, навпаки, відбувається підвищення ролі екологічних служб із введенням посади заступника директора з екології або створення у складі ради директорів посади директора з екології.
Говорячи про інноваційні підприємства екологічного спрямування, хотілося б відмітити відкрите акціонерне товариство „Сумсільмаш”, яке диверсифікуючи свою діяльність, зайнялось виробництвом екологічно чистої продукції. Застосовуючи методичний підхід до аналізу альтернатив і оптимізації вибору стратегій диверсифікації за критерієм ризик – результат виконано обґрунтування вибору стратегій диверсифікації ВАТ “Сумсільмаш”.
Керівництвом заводу “Сумсільмаш” було обрано стратегію конгломератної диверсифікації. В 2002 році на території заводу був створений цех по переробці бобів сої, з метою забезпечення ринку м. Суми та Сумської області різноманітними якісними, збалансованими білком харчовими продуктами. Товарний асортимент цеху “Союшка”: соєвий збагачувач, соєве молоко, майонез з різноманітними ароматизаторами, великий вибір випічки. У виробничій діяльності використано обладнання спільного виробництва Канади та Росії. Постачальником сировини є в основному товариства Охтирського району та Херсонської області на договірних основах.
З березня 2002 року продукція цеху “Союшка” ВАТ “Сумсільмаш” почала надходити на прилавки сумських магазинів та ринків.
В рамках реалізації проекту припускається будівництво великого комплексу з переробки сої, який включає в себе три самостійних об’єкти (рис.1). Всі виробничі об’єкти зведені в єдиний технологічний ланцюжок, в основі якого полягає безвідходна технологія використання властивостей сої.
Об’єкт 1 – виробництво текстурованого рослинного білку з бобів сої, припускає використання екологічно чистої технології переробки бобів сої, яка базується на процесі термопластичної екструзії. Технологія сухої екструзії, яка покладена в основу планованого виробництва, запатентована компанією INSTRA-PRO International (США) в 1969 році, та застосовується більш ніж в 90 країнах світу.
Метою будівництва даного об'єкту є забезпечення ринку області якісними, збалансованими білком харчовими продуктами (соєвим борошном та текстуратом соєвого білку, вартість яких в 2-3 рази нижче, ніж вартість основних продуктів харчування, в яких міститься білок (м'ясо, птиця, молоко). Також соєве борошно та текстурований соєвий білок, входячи до складу інших продуктів харчування, таких як ковбасні вироби, сири, хлібобулочні та кондитерські вироби, дозволяють знизити собівартість та підвищити дієтичні властивості останніх.
Об'єкт 2 - виробництво соєвих молочних продуктів харчування, припускає технологію переробки бобів сої шляхом екстракції білкової суспензії з послідуючою переробкою її в молочні продукти.
Метою даної програми є забезпечення ринку області якісними, які володіють унікальними дієтичними властивостями, з високим вмістом білку соєвими молочними та кисломолочними продуктами харчування (молоко, йогурт, сир), які за смаковими властивостями не поступаються, а за нижчої вартості переважають їх аналоги на основі тваринного білка.
Об'єкт 3 – комбікормовий завод, який базується на використанні в якості сировини відходів об'єкту 1 (соєве лушпиння) та об'єкту 2 (окару) для виробництва високоякісних білкових комбінованих сумішей для розвитку та підтримки життєздатності тваринних та птахівницьких агрокомплексів.
Проект також дозволяє забезпечити випуск імпортозамінної продукції (олія та соєвий текстурат входять в склад пріоритетної номенклатури імпортозамінної продукції), створити нові робочі місця.
Умови оптимальності вибору з ряду альтернатив проекту диверсифікації за результативністю, на глибоке переконання автора, слід визначити за формулою індексу рентабельності (доходності):
де Pдi – очікуваний результат від диверсифікації у періоді і;
Bдi – очікувані витрати на диверсифікацію у періоді і;
T – тривалість проекту диверсифікації;
Р – норма дисконту.
Даючи характеристику механізму управління підприємствами екологічного спрямування, О. О. Веклич [2] зазначає, що економічний механізм раціоналізації природокористування існує в розвинутих країнах і поєднує в собі дві великі групи законодавчо закріплених регуляторів екологічної поведінки підприємців.
· Перша група спрямована на примушення забруднювачів навколишнього середовища обмежувати свою еколого-деструктивну діяльність. Це цілісна система регуляторів: платежі за викиди, скиди, поховання або розміщення забруднюючих речовин, платежі за погіршення якості природних умов; екологічні податки, що знімаються з прибутку товаровиробників, які випускають продукцію з небезпечними екологічними компонентами; штрафні санкції, компенсаційні виплати за порушення екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища і за завданий збиток здоров’ю населення, навколишній флорі і фауні;
· Друга група регуляторів, що активізує природоохоронну діяльність товаровиробників у розвинутих країнах, спрямована на спонукання природокористувачів до поліпшення стану навколишнього середовища.
Висновки. Як вже зазначалося, екологічна ситуація, що склалася в Україні, не відповідає вимогам безпечної життєдіяльності, і першочерговим завданням, яке постає перед органами екологічного управління, є зупинення її погіршення. Довге панування адміністративно-командної системи, нехтування екологічними проблемами, підміна довгострокового планування досягненням найближчих цілей, превалювання оперативної, відомчої нормотворчості у законодавчому регулюванні призвели до того, що напруження в системі «суспільство-природа» майже досягло крайньої межі.
Зміна політичного і державного устрою, зрушення у свідомості людей призвели до небажаного результату — абсолютизації ролі ринкових механізмів, застосування, на перший погляд, ефективних економічних важелів без достатньої їх правової і економічної аргументації. Наслідком цього стало ще більше погіршення екологічного стану.
Рис. 1 Комплекс по переробці бобів сої
Тому назріла нагальна потреба впорядкувати комерційну природоохоронну діяльність, економічні важелі екологічного управління і досягти їх органічного поєднання з адміністративною системою екологічного управління. Тільки таким шляхом можна зупинити погіршення стану навколишнього природного середовища і створити підґрунтя для його майбутнього поліпшення.
Список використаних джерел
1. Прирва Ю. Больше всего украинцев беспокоят безработица и рост цен. Но мы все же остаемся оптимистами // Время. — 2001, 14 авг. — С. 2.
2. Веклич О. О. Аналіз ефективності вітчизняного економічного механізму природокористування щодо ідеї сталого розвитку // Економічні реформи України в контексті переходу до сталого розвитку / Матеріали 2-х конференцій та рекомендації до проекту Національної стратегії: Інститут сталого розвитку. — К.: Інтелсфера, 2001. — с. 95
3. http:// www.mama-86.org.uaecodemocracyexperts_zuev_u.htm
4. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком : Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Суми: ВТД “Університетська книга”; К.: Видавничий дім “Княгиня Ольга”, 2005. – 324 с.
5. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 278 с.
6. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Менеджмент екологічних інновацій: Навч. посіб. / За заг. ред.. С.М. Ілляшенка. – Суми: Вид-во СумДУ, 2003. – 266 с.
7. Ильяшенко С.Н. Экономические аспекты поиска целевых рынков: сегментация, оценка риска, экономический инструментарий. – Сумы: ВВП «Мрія - 1» ЛТД, 1997. – 156 с.
8. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навчальний посібник. 2 – ге вид., доп. перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 220 с.
9. Ильяшенко С.Н., Шипулина Ю.С. Составляющие инновационного потенциала субъекта хозяйственной деятельности // Вісник Сумського державного університету. Серія: Економіка, 2002. - № 7 (40). – С. 118 – 125.
10. Ильяшенко С.Н., Шипулина Ю.С. Управление инновационным развитием предприятия: диагностика инновационного потенциала // Зб. Матеріалів Х міжнародної науково – практичної конференції „Управління організацією: регіональні аспекти”. – Чернігів, К., 2002. – С. 121.
11. Шипулина Ю.С. Сущность, структура и подходы к оценке потенциала инновационного развития предприятия // Инновационное развитие топливно – энергетического комплекса: проблемы и возможности: Монография / под общ. ред. Г.К. Вороновского, И.В. Недина. К.: Знания Украины, 2004. – С. 330 – 335.
12. Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці: Монографія / За заг. ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005. – 582 с.
13. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління: Монографія / За ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2002. – 250 с.