УДК.631.15:35.073.513

О.Г.МАЛІЙ,

ст. викладач кафедри обліку і аудиту

Харківського національного технічного університету   

сільського господарства імені Петра Василенка

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Установлена возрастающая динамика уменьшения доли сельского хозяйства в инвестициях в основной капитал в сравнении с удельным весом сельского хозяйства в добавленной стоимости

·          Исследованы региональные особенности обеспечения агропроизводителей техникой на условиях финансового лизинга.

·          На числовом примере проиллюстрирован механизм потери лизингополучателем значительных денежных средств в виде не полученной дополнительной депозитной прибыли, а также не обоснованного увеличения лизинговой маржи

 

Key issues are examined:

·          Increasing track record of the reduction of the particle of the agriculture at investment in the fixed capital in comparison with specific gravities of the agriculture in added value is determined;

·          The regional particularities of the provision of agricultural producers by technology on the conditions of financial leasing are explored;

·          Mechanism of the loss agrarian enterprises significant bankrolls is illustrated on the example in the manner of not received additional deposit profit, as well as ungrounded increase leasing margin

 

            Постановка проблеми. Економіка агропромислового комплексу України знаходиться в стані інвестиційної депресії, кризи відтворювального процесу. Так, понад 90 % наявних в агропідприємствах сільськогосподарських машин відпрацювали свій амортизаційний строк, а темпи списання зношеної техніки в декілька разів перевищують темпи її закупівлі [1, с. 5]. Для того, щоб зупинити катастрофічне руйнування технічного потенціалу агровиробництва необхідним є пошук нетрадиційних шляхів оновлення основних засобів. Світовий досвід свідчить, що одним із ефективних методів інвестування, який дозволяє без різкої фінансової напруги підприємства забезпечити формування матеріально-технічної бази, є лізинг. Він є одним із найпрогресивніших методів матеріально - технічного забезпечення.

За даними російських дослідників, у 2004 році, питома вага лізингу в загальному обсязі придбання основних засобів склала: в США – 50%, в Європі – 40%, в Азії – 80%, в Росії – 9-15% [2, с. 8]. В Україні в загальному обсязі інвестицій в основні засоби частка лізингу поки що не перевищує 3-5%.

            Низький рівень лізингового бізнесу в Україні обумовлений як недостатністю законодавчої бази, так і неврегульованістю організаційно-економічного механізму  лізингової діяльності.

            В дослідженнях теоретичних та практичних аспектів формування ресурсного потенціалу агровиробництва та становлення лізингових відносин значний вклад зробили вітчизняні та зарубіжні вчені: П.Т. Саблук, М.Я. Дем’яненко, В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.П. Галушко, О.В. Крисальний, П.І. Гайдуцький, М.Г. Лобас, М.П. Макаренко, Г.М. Підлісецький, В.В. Іванишин, Н.Н. Внукова, В.А. Горемикін, М.І. Міщенко, О.Г. Луб’яницький, Н.Г. Слав’янська, В. Хойєр, Х.И. Шпиттлер та багато інших дослідників. Але багато питань залишаються недостатньо опрацьованими.

            Метою дослідження є розкриття причин гальмування лізингового бізнесу і вдосконалення організаційно-економічного механізму лізингових відносин для активізації інвестиційного процесу в аграрній сфері.

Виклад основного матеріалу. Лізингові відносини знаходяться в стадії становлення, тому у визначеннях сутності і функцій лізингу протягом тривалого часу залишаються протиріччя. Багато науковців і практиків повністю ототожнюють лізинг з довгостроковою орендою [3]. Є думки про те, що лізинг – це продаж товару у розстрочку. Інші дослідники вважають, що лізингові відносини є ніщо інше як управління чужим майном за дорученням [4, с. 7].

Але лізинг має складну протирічливу економічну основу. На думку одних дослідників, лізинг має подвійну [5, с. 8], [6, с. 6], за твердженнями інших – потрійну природу [7, с. 27], [2, с. 9]. Йому притаманні властивості орендних, кредитних та інвестиційних відносин. Досить обґрунтованим, на нашу думку, і адекватним складному розглядаємому явищу є твердження, що “стрижнем будь-якої лізингової угоди є фінансова, точніше кредитна операція” [6, с. 6].

Багато дослідників наводять посилання на реалізацію в лізинговій діяльності принципів: строковості, платності, повернення [8, с.3],[6, с. 6], [7, с. 134], а також цільового характеру [5, с.9], які притаманні кредитній угоді. Тому, “виходячи з фінансової сторони відносин, лізинг розглядають як одну із форм кредитування..., альтернативну традиційній банківській позиці” [5, с. 9], [9, с.67], [6, с. 6]. Поняття “лізинговий кредит” широко застосовується у науковій та навчальній літературі з питань банківської діяльності [10, с. 253], [11, с. 186, с. 382]. Лізингове кредитування розглядається як одна із форм інвестиційного кредитування [12, с. 20]. Саме для задоволення інвестиційних потреб виробництва найбільш ефективною є лізингова форма кредитування.

            Успішна реалізація антикризової стратегії у сільському господарстві можлива тільки при нарощуванні інвестицій в аграрну сферу. В той же час, саме скорочення інвестицій у 1992-2004 роках призвело до скорочення співвідношення між питомою вагою сільського господарства в інвестиціях в основний капітал та у валовій доданій вартості.

За цей період інвестиції в основний капітал аграрної сфери в порівняльних цінах скоротилися майже в 15 разів. У 1991 році питома вага сільського господарства в доданій вартості та питома вага в інвестиціях в основний капітал були практично рівними – приблизно 23 % (рис. 1). Але в подальшому диспаритет нарощувався не на користь капітальним вкладенням в агровиробництво.

Складено за даними [13], [14], [15].

Рис. 1. Питома вага сільського господарства в загальних інвестиціях в основний капітал економіки України та в валовій доданій вартості

 

Так, питома вага  сільського господарства  в доданій вартості з 1991 по 2004 рік зменшилась у 1,9 рази (23:12), а в капітальних інвестиціях їх зменшення склало понад 5 разів (23:4,5). У 2004 році частка сільського господарства в інвестиціях в основний капітал виявилася меншою майже утричі ніж частка сільського господарства у доданій вартості, відповідно 4,5 та 12 % [15, с.34, с.36].

Прогресивно зростаючу динаміку зменшення частки сільського господарства в інвестиціях в основний капітал у порівнянні з питомою вагою сільського господарства в доданій вартості характеризує рис. 2. Так, якщо співвідношення зазначених показників у 1991 році дорівнювало одиниці, то вже у 1992 році воно склало 1,2, а в наступні роки це співвідношення неухильно зростало і починаючи з 1998 року, питома вага агровиробництва у загальній доданій вартості по відношенню до питомої ваги його у капітальних інвестиціях коливалася близько позначки трьох разів.

Рис. 2. Динаміка співвідношення питомої ваги доданої вартості і інвестицій в сільське господарство України (разів).

Розраховано автором за даними [13], [14],[15].

Капітальні інвестиції в сільське господарство Харківської області у 2001 році склали 102,1 млн. грн., у 2002 – 115,6 і у 2003 році – 155,6 млн. грн., що дорівнювало відповідно тільки 5,2; 4,7 і 4,4 відсотків від усіх інвестицій в основний капітал економіки області [16, с.176]. Валова додана вартість, створена у сільському господарстві області, за ці роки склала: 1941, 1997 і 1746 млн. грн. [16, с.14], тобто 18,5; 16,9 і 12 відсотків по відношенню до загальної валової доданої вартості економіки області. Таким чином, питома вага сільського господарства області в капітальних інвестиціях за ці роки була меншою відповідно у 3,56; 3,60 і 2,73 разів ніж у доданій вартості (18,5:5,2; 16,9:4,7 і 12:4,4).

Таке співвідношення яскраво ілюструє те, що додана вартість, яка створена в аграрній сфері, потрапляє в інші сектори економіки. Тому не випадковим є те, що і прибуток, отриманий у 2001, 2002, 2003 і 2004 роках в сільському господарстві відповідно 899,1; -254,6; 769,5 і 2768 млн.грн. [15,с.37] в загальній по країні масі прибутку складав лише 4,8; -1,7; 3,9; і 6,2 відсотків.

Тобто, держава, не дивлячись на неодноразові твердження про пріоритетний розвиток аграрної сфери [17], [18], [19] фактично протягом усіх років незалежності використовувала і продовжує використовувати аграрну сферу як інвестиційного донора економіки України, причому зі зростаючою інтенсивністю (рис. 2).

Як справедливо наголошує академік УААН П.Т. Саблук, “нині ця галузь працює на диспаритетній основі... Насправді ж усе робилося для того, щоб сільське господарство працювало на диспаритетних засадах” [20, с. 7].

Цілком зрозуміло, що держава повинна переглянути політику  відносно аграрної сфери, забезпечити, як мінімум, паритетні умови функціонування агровиробництва, посилити державне регулювання інвестиційних процесів. За розрахунками науковців Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки”, тільки через несвоєчасне виконання робіт, що пов’язано з недостатнім технічним оснащенням сільського господарства, країна щороку недобирає майже третину валового збору врожаю, що оцінюється в 15-18 млрд. грн.

Різкий спад інвестиційної діяльності в сільському господарстві обумовив становище, при якому оновлення основних засобів виробництва у декілька разів менше їх зносу, що веде до руйнування матеріально-технічної бази агропідприємств, підвищення собівартості сільськогосподарської продукції і скорочення обсягів її виробництва. ”Україна наближається до повної деіндустріалізації аграрного виробництва через нестачу технічних засобів” [1, с. 7].

І хоча інвестиції в основний капітал аграрної сфери після реформування сільського господарства (1999-2000 рр.) за абсолютними обсягами зростають (табл. 1), по відношенню до загальних інвестицій в основний капітал економіки України вони поки ще не перевищують чотирьох - п’яти  відсотків. Також незначна їх частина припадає на 1 га сільськогосподарських угідь – від 20,9 грн. у 1999 році до 54,5 грн. у 2003 році, в той час як у 1990 році цей показник складав близько 300 радянських карбованців на кожен гектар сільськогосподарських угідь.

Лізингове кредитування в інвестиціях в основний капітал агропідприємств України поки ще є нестабільним (табл. 1) і не перевищує десяти відсотків. У розрахунку на 1 га вартість машин, отриманих за лізингом, щорічно складає від 7 грн. (у 1999 році) до однієї – трьох грн. (у 2000-2003 роках), що не може суттєво вплинути на технічне оснащення агроформувань.

Таблиця 1.

Лізинг в системі інвестування основного капіталу сільського господарства України

Розраховано автором з використанням джерел: [13],[14] та даних НАК «Украгролізинг».

 

Надходження за лізингом тракторів та основних сільськогосподарських машин в сільське господарство України характеризують дані таблиць 2 і 3, а також рис. 4. Вивчення регіональних особливостей лізингового бізнесу виявило значну розбіжність у кількості техніки, отриманої за останні 7 років агровиробниками областей. Так, у Київській області отримано 2510 одиниць, Дніпропетровській – 1041,

Таблиця 2.

Постачання агровиробникам сільськогосподарської техніки за лізингом

^*Станом на 1.07.2004 р.

Складено за даними НАК “Украгролізинг”.

Таблиця 3.

Структура надходжень техніки агровиробникам України у 2002 році

Розраховано автором за даними Міністерства аграрної політики України та НАК “Украгролізинг”.

складено за даними НАК “Украгролізинг”

Рис. 3. Динаміка надходжень тракторів (а) і комбайнів (б) на умовах фінансового лізингу.

 Хмельницькій – 901, а у Львівській лише 142, Івано-Франківській – 141, Закарпатській – 102 одиниці техніки при середній кількості 560 одиниць на одну область (табл. 4). Тобто, розбіжність сягає до двадцяти п’яти разів. Але, на нашу думку, враховуючи різницю у розмірах областей, більш об’єктивними показниками, які характеризують інтенсивність лізингової діяльності, є кількість техніки у розрахунку на 1000 га сільськогосподарських угідь, а також вартість техніки, яка припадає на один гектар.

 

Таблиця 4.

Поставки сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу у 1998-2004 роках по регіонах України

Розраховано автором з використанням джерел: [13], [14] та даних НАК “Украгролізінг”.

 

За цими показниками розбіжність складає до 16 разів і лідирує також Київська область, агро виробники якої отримали 1,61 машини у розрахунку на 1000 га і 94,2 грн. на один гектар сільгоспугідь, при середніх по Україні показниках – відповідно 0,40 і 23,6. За Київською областю ідуть Тернопільська та Хмельницька області, які отримали за лізингом по 0,63 і 0,62 машини на 1000 га вартістю 37,2 і 36,3 грн. у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. В той же час у Харківській та Львівській областях агровиробники  отримали тільки по 0,11 і 0,13 машини на кожні 1000 га сільгоспугідь, а вартість цієї техніки складає відповідно лише 6,35 і 7,6 грн. на один гектар.

Дослідженнями динаміки змін в структурі лізингоодержувачів за період ринкової трансформації агровиробництва встановлена зростаюча питома вага фермерських і приватних господарств та малих і середніх агропідприємств. Так, у перші роки засвоєння лізингу серед лізингоодержувачів переважали великі підприємства, в основному відкриті акціонерні  товариства та державні машинно-технологічні станції, питома вага яких складала 60,2 % (рис. 4).

(рис. 4).

1. фермери і приватні господарства; 2. МТС, державні та на базі державних; 3. малі та середні с.-г. підприємства; 4. великі с.-г. підприємства, відкриті акціонерні товариства.

Складено за даними НАК “Украгролізинг”

Рис.4. Структура обсягів поставок техніки різним групам лізингоодержувачів:

а) – 1999 рік, б) – 2003 рік.

 

В подальшому питома вага  підприємств цієї категорії в загальному обсязі переданої за лізингом сільськогосподарської техніки значно зменшилась і у 2003 році складала  вже 17,6 %. Частка фермерських і приватних господарств за цей період  зросла з 7 до 29,7 %, а частка малих та середніх агропідприємств збільшилась з 32,5 до 52,7 %. В цілому з 1999 по 2003 рік питома вага малих та середніх підприємств разом з фермерськими і приватними господарствами зросла з 39,5 до 80,4 % загальної вартості отриманої техніки.

На нашу думку, це об’єктивний процес. Підтвердженням цьому, в деякій мірі може слугувати те, що, наприклад, в Росії, за даними В.А. Горемикіна, близько 60 % лізингоодержувачів є малими фірмами [7, с. 826]. За даними НАК “Украгролізинг” в Україні у 2004 році серед лізингоодержувачів сільськогосподарської техніки були: кожен третій – фермерське або приватне господарство, кожен другий – агровиробник з обсягами ріллі до трьох тисяч гектарів, а  частка агропідприємств з площею ріллі понад 3 тисячі га складала близько 20 відсотків.

Цю тенденцію треба враховувати як виробникам сільськогосподарської техніки, так і владним структурам при наданні агровиробникам фінансової допомоги.

В останні роки лізингові компанії в Україні почали вимагати попередню оплату, яка може сягати 40 % від початкової вартості об’єкта лізингу. Так, НАК “Украгролізинг”, використовуючи державні кошти, авансовий платіж встановила від 22 до 25 %, компанія “Укрсімлізинг”, а також дочірнє підприємство фірми “Ханса-лізинг-Україна” ТОВ “Серго-Гамма-лізинг” – по 30 %, компанія “Укрдержлізинг” - від 30 до 40 %.

До речі, Російська лізингова компанія ВАТ “Росагролізинг” до 2003 року застосовувала авансові платежі на рівні 10 %, а з березня 2003 року – знизила до 7 % [1, с. 92]

Передоплата створює умови, згідно з якими агровиробник змушений значні грошові суми відволікати від виробничих потреб. Крім того, передоплата за час дії лізингової угоди лізингодавцю створює додатковий депозитний прибуток, а лізингоодержувачу, навпаки, зумовлює відповідні втрати у вигляді недоотриманого додаткового прибутку. Торговельна надбавка до ціни об’єкта лізингу через механізм формування лізингової маржі також додатково “відбирає” значні кошти у лізингоодержувача, збільшуючи доход лізингодавця. Тобто, інтереси суб’єктів лізингової угоди явно не гармонізовані.

Є пропозиції стосовно того, щоб лізингодавець “поділився” частиною додаткового депозитного прибутку з лізингоодержувачем, тобто пропонується поділити додатковий доход між суб’єктами лізингової угоди [21, с.9]. Згідно цих пропозицій лізингодавець повинен передавати лізингоодержувачу частину додаткового доходу після завершення певного податкового періоду, або за кожен рік дії лізингової угоди. Альтернативним варіантом компенсації втрат лізингоодержувача пропонується зменшувати процентну ставку лізингової маржі. Цей варіант, на думку дослідника, є більш прийнятним.

За розрахунками [21, с.10], в коректності яких немає сумніву, “справедлива” пільгова процентна ставка лізингової маржі повинна бути знижена з 5,8 % на 0,26 п.п. і становити 5,54 %.

Але важко погодитися з тим, що в умовах монополізму лізингодавця така пропозиція, як в першому так і в другому варіантах, може бути життєздатною.

Слід мати на увазі також і той факт, що нажаль, агровиробники в силу свого менталітету й інших причин, на відміну від банківських працівників та фінансових посередників, не в належній мірі володіють “хитрощами” фінансових розрахунків. Тому зменшення ставки лізингової маржі на 0,26 п.п. може не справити на лізингоодержувача враження суттєвого впливу на величину його втрат. Пояснюється це тим, що механізм негативного впливу виявляється для не фахівця завуальованим і неочевидним. В той же час, ці втрати є суттєвими.

Спробуємо на реальному прикладі показати механізм такого негативного впливу і величину втрачаємих коштів. Павлоградським механічним заводом, який виготовляє двигуни для ракет-носіїв за програмою “морський старт”, спільно із всесвітньовідомою німецькою фірмою “Claas” виробляється зернозбиральний комбайн КЗС-11 “Дніпро”, який за техніко-експлуатаційними показниками, як стверджують фахівці [22, с.13], задовольняє світовим стандартам. Відпускна ціна заводу – 1 млн. 250 тис. грн. [23, с.38]. Цей комбайн міністерством аграрної політики України включено до переліку техніки, яка реалізується на умовах фінансового лізингу. НАК “Украгролізинг” до ціни комбайна “Дніпро” встановлює 5-ти відсоткову торговельну надбавку і на умовах передоплати 22 % вартості комбайна постачає його за лізингом на 7 річний термін. Винагорода лізингодавцю, за словами голови НАК “Украгролізинг”, не перевищує 10 % річних від невідшкодованої вартості комбайна. Мінімальна винагорода – 5,8 % річних.

Таким чином, торговельна надбавка до ціни комбайна складає 62500 грн., авансовий платіж – 288750[1] грн., частка вартості комбайна, яка підлягає відшкодуванню, дорівнює 1023750 грн. (1250000+62500-288750).

Передоплата у розмірі 22 % ціни комбайна для лізингоодержувача еквівалентна одночасної закупівлі більше ніж п’яти новітніх універсальних тракторів ЮМЗ-8040 (288750:49992[2]), а для отримання такої суми “живих” грошей агровиробник повинен продати 699 т зерна (288750:413[3]). Ці факти яскраво ілюструють, які фінансові труднощі створює авансовий платіж для лізингоодержувача. Крім того, він обумовлює значні втрати лізингоодержувачем через не отримання депозитного прибутку протягом дії лізингової угоди, який лізингоодержувач міг би отримати, якби розмістив таку суму на банківському депозитному рахунку.

За допомогою таблиці 5 відслідкуємо процес створення втрачаємого лізингоодержувачем додаткового депозитного прибутку від авансового платежу, формування лізингової маржі та вплив торговельної надбавки до ціни комбайна на зростання лізингової маржі. Депозитну ставку у розрахунках приймемо на рівні 9 %[4].Як бачимо, за перший рік додатковий депозитний прибуток від авансового платежу складає 25987 грн., а за весь термін дії лізингової угоди – 239095 грн., що еквівалентно вартості більше ніж чотирьох тракторів ЮМЗ-8040, або 579 т зерна.

Враховуючи цю обставину, ми вважаємо за доцільне не пропонувати лізингодавцю “поділитися” з лізингоодержувачем частиною додаткового депозитного прибутку, а повністю скасувати авансовий платіж при реалізації об’єктів фінансового лізингу. Крім того, перенести термін сплати суми, еквівалентної авансовому платежу, на кінець дії лізингової угоди. Такий захід буде сприяти фінансовому зміцненню економіки агровиробника, бо відстрочка лізингового платежу створює умови для накопичення необхідних фінансових ресурсів, за рахунок “роботи” самого об’єкта лізингу і сприяє запобіганню заборгованостей і неповернення коштів.

 

Таблиця 5.

Розрахунки втрати лізингоодержувачем депозитного прибутку від авансового платежу та збільшення лізингової маржі від торгівельної надбавки до ціни зернозбирального комбайна “Дніпро”

 

Джерело: розрахунки автора з використанням даних [22], [23], [24].

З метою підтримки сільських товаровиробників, вважаємо за доцільне також скасування лізингового платежу першого року дії лізингової угоди з компенсацією його за рахунок держбюджету, подібно тому, як в Росії звільнено від сплати першого лізингового платежу новостворені фермерські господарства у перші два роки їхнього функціонування [7, с. 837].

Винагорода лізингодавцю за перше півріччя першого року лізингової угоди при мінімальній річній ставці 5,8 % складає 29688 грн., а за перший рік – 57256 грн. (табл. 5). За другий рік – 48773 грн., а всього за термін лізингу лізингова маржа за реалізацію одного комбайна перевищує 222 тис. грн. При ставці 10 % річних на невідшкодовану вартість комбайна лізингова маржа за перший рік складає 98718 грн., а за весь термін дії лізингової угоди – 383904 грн. Тобто, в залежності від рівня річної ставки за оформлення лізингової угоди на продаж одного комбайна агровиробник повинен сплатити лізингодавцю винагороду у сумі, яка еквівалентна вартості зерна від 539 до 929 т, або вартості від 4-х до 7-и тракторів ЮМЗ-8040.

Цілком зрозуміло, що такі умови гальмують розвиток лізингового бізнесу в Україні. Світовий досвід, показує, що зменшення лізингової маржі сприяє стрімкій активізації лізингової діяльності. Так, за даними російських дослідників, тільки за 2003 рік в Росії лізингова маржа знизилась з 6-7 % до 3-4 %, і як результат, обсяг лізингових операцій збільшився на 76 % [2, с. 52].

Варто підкреслити, що торговельна надбавка до ціни комбайна не тільки змушує лізингоодержувача заплатити за об’єкт лізингу додаткову суму і відповідно збільшує лізингові платежі, але й спричиняє вплив на зростання лізингової маржі, що на перший погляд не є очевидним. Але, як бачимо з табл. 5, тільки за рахунок 5 % -ої торгівельної надбавки лізингова маржа за один комбайн зростає на 13588 грн., що еквівалентно втраті 33 т зерна.

Таким чином, ці розрахунки переконливо свідчать про те, що діючий механізм формування винагороди лізингодавця, а також умови здійснення лізингових угод в Україні є в повному розумінні дискримінаційними відносно лізингоодержувача. Важко інакше охарактеризувати ситуацію, при якій за здійснення тільки однієї лізингової операції з продажу одного комбайна агровиробник втрачає майже півмільйона гривень (239095 грн. – як втрата депозитного прибутку від авансового платежу і 222659 грн. – лізингова маржа навіть при мінімальній ставці), що еквівалентно закупівлі більше ніж 9 тракторів ЮМЗ-8040, а для отримання такої суми аграрію необхідно продати 1118 т зерна (461754:413).

Висновки та пропозиції

1. Дослідження регіональних особливостей лізингової діяльності виявило значну розбіжність в забезпеченні технікою областей. Найбільш критичним є становище у Харківській та Львівській областях, де за 1988-2004 рр. отримано сільськогосподарської техніки у розрахунку на 1 га ріллі лише по 6,35 і 7,60 грн., що відповідно в 3,7 і в 3,1 разів менше ніж у середньому по аграрному сектору України і в 14,8 і в 12,4 разів менше ніж у сільському господарстві Київської області.

2. В структурі лізингоодержувачів сільськогосподарської техніки встановлена зростаюча динаміка питомої ваги малих та середніх агропідприємств, а також приватних і фермерських господарств. Так, агроформування площею ріллі менше ніж 3 тис. га. складають понад 80 % від усієї кількості лізингоодержувачів. Ця обстава вказує на необхідність відповідного корегування технічної політики в галузі сільгоспмашинобудування, а також фінансово-кредитної політики держави відносно аграрної сфери.

3. Розрахунки показують, що попередня оплата за об’єкти лізингу породжує різноспрямованість векторів інтересів суб’єктів лізингової угоди і обумовлює ніяк невиправдані втрати лізингоодержувача. Тому вважаємо за доцільне повне скасування авансових платежів при реалізації об’єктів лізингу, а термін сплати суми, еквівалентної авансовому платежу, пропонуємо перенести на кінець дії лізингової угоди.

4. Викликає великі сумніви доцільність діючого механізму формування величини винагороди лізингодавця, згідно якому тільки за одну операцію продажу за лізингом одного комбайна КЗС – 11 “Дніпро”, навіть за найнижчою ставкою, яку дозволяє лізингодавець, - 5,8 %, агровиробник повинен сплатити лізингову маржу, яка еквівалентна вартості 539 т зерна (222659:413), або вартості чотирьох новітніх тракторів ЮМЗ-8040 (222659:49992).

5. Як один із шляхів державної фінансової підтримки товаровиробників аграрної сфери, пропонуємо звільнити сільських лізингоодержувачів від сплати лізингового платежу за перший рік дії лізингової угоди з компенсацією його за рахунок державного бюджету

Список використаної літератури

1.              Економічні аспекти державної технічної політики в агропромисловому комплексі / Я.К. Білоусько, М.Я. Дем’яненко, В.О. Пітулько, В.Л. Товстопят. – К.: ННЦ ІАЕ. – 2005. – 134с.

2.              Адамов Н.А., Тилов А.А. Лизинг. – СПб.: Питер. – 2005. – 128 с.

3.              Брагинський М.И., Витрянский В.В. Договорное право, т.2. – М.: Статут. – 2000.

4.              Шпиттлер Х.И. Практический лизинг. – М.: ROSBI. – 1991.

5.              Міщенко М.І., Луб’яницький О.Г., Слав’янська Н.Г. Основи лізингу / Серія “Бібліотечка Банкіра”. - К.: Т-во “Знання”. – 1997. – 138с.

6.              Кочетков В.Н., Краева Е.В., Кочеткова О.В. Организация лизинговых операций. – 2-е изд. – К.: Изд-во Европ. ун-та финансов, информ. систем, менеджм. и бизнеса. – 2000. – 103с.

7.              Горемыкин В.А. Лизинг: Учебник. – М.: Изд. – торг. Корпорация “Дашков и К”. – 2003. – 944с.

8.              Карп М.В., Махмутов Р.А., Шабалин Е.М. Финансовый лизинг на предприятиях. – М.: Финансы, ЮНИТИ. – 1998. – 119с.

9.              Джуха В.М. Лизинг. – Ростов на Дону: Феникс. – 1999. – 320с.

10.           Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси: законодавчо-правовий вимір: Монографія. – К.: Парламентське вид-во. – 2004. – 259с.

11.           Петрук О.М. Банківська справа / За ред. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор. – 2004. – 461с.

12.           Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ. – 2002. – 271с.

13.           Статистичний щорічник України за 2003 рік. – К.: Консультант. – 2004. - 593с.

14.           Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (вип. 6) / За ред. П.Т. Саблука та ін. – К.: ІАЕ УААН. – 2003. – 764с.

15.           Сільське господарство України за 2004 рік. Стат. щорічник / Під заг. керівн. Ю.М. Остапчука. – К.: Держкомстат. – 2005. – 340 с.

16.           Харківська область у 2004 році. Стат. щорічник / За ред. М.Л. Чмихало. – Харків: Облстат. – 2005. – 608 с.

17.           Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України” від 24.06.2004 р. № 1877.

18.           Закон України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування  для агропромислового комплексу” від 07.02.2002 р. № 3032.

19.           Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки” від 18.02.2001 р. № 2238.

20.           Саблук П.Т. Кардинальні напрями вирішення економічних проблем в АПК // Економіка АПК. – 2005. – № 5. – с. 3-8.

21.           Радіоненко О.М. Лізинг в аграрному секторі та пріоритетні напрямки його розвитку. Автореф дис... канд. екон. наук. за спец. 08.08.02. – К.: КНЕУ. – 2003. – 17с.

22.           Який він комбайн “Дніпро”? // Механізація сільського господарства. – 2004. - № 1. – с. 12-14.

23.           Відпускні ціни на продукцію, що закуповується на умовах фінансового лізингу // Механізація сільського господарства. – 2004. - № 1. – с. 35 – 38.

24.           Моніторинг економічного і соціального розвитку підприємств і організацій АПК. – К.: Мінагрополітики. – 2006. – 34с.

25.           Дробязко А., Сушко В. Банки Украины: обобщенный портрет по результатам первого квартала 2005 года // Финансовые риски. – 2005. – №1. – с. 37–56.