О.В. Приказюк,

аспірант Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

 

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·   Анализ рентабельности продукции сельхозпредприятий Украины

·   Влияние ценового фактора на результаты оценки эффективности сельхозпредприятий и отдельных видов продукции

·   Дополнительные методы оценки рентабельности: рентабельность продаж и рентабельность капитала (активов)

Key issues that are considered:

·    The analysis of profitability agriculture companies products

·    The influent of the price factor on the result of agriculture companies appraisal and separate products appearances

·    The additional methods of profitability appraisal: sales and capital profitability

 

Прибуток посідає одне з головних місць у загальній системі вартісних інструментів ринкової економіки. Він є головною метою підприємницької діяльності, основним спонукальним мотивом будь-якого бізнесу.

Прибутки сільськогосподарських підприємств формуються за результатами реалізації виробленої продукції, продуктів її переробки (як на власних переробних потужностях, так і на потужностях інших структур, які переробляють сільськогосподарську продукцію на давальницьких засадах) та іншої промислової продукції власного виробництва, а також надання різних послуг і здійснення іншої не забороненої законодавчо діяльності (зокрема, невиробничої) [8].

У сучасних умовах вивчення абсолютної величини прибутку є ще недостатнім для аналізу та оцінки ефективності результатів окремих галузей і господарства в цілому. Різні продукти рослинництва і тваринництва характеризуються різним співвідношенням прибутку і виробничих витрат. Тому необхідно порівняти здійснені витрати з отриманим прибутком, що дозволить визначити ефективність витрат і дохідність підприємства, тобто рентабельність.

Значний внесок у розв’язання проблем формування доходів сільськогосподарських підприємств, пошук шляхів оцінки та обґрунтування пропозицій щодо підвищення економічної ефективності сільськогосподарських підприємств здійснили такі учені, як: В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.П. Вишневський, М.Я. Дем’яненко, В.А. Козубенко, В.Н. Косинський, Є.В. Лобанова, І.І. Лукінов, П.М. Макаренко, С.О. Нікітіна, Б.Й. Пасхавер, В.Я. Плаксієнко, П.Т. Саблук та інші.

Незважаючи на це, аналіз рівня рентабельності виробництва продукції сільськогосподарських підприємств України, а також методи розрахунку показників рентабельності та специфіка їх практичного застосування сільськогосподарськими підприємствами все ще залишаються недостатньо дослідженими.

Більшість вітчизняних вчених не акцентували увагу на дослідженні комплексного механізму управління прибутком сільськогосподарських підприємств як фактора їх успішного функціонування в умовах ринкової конкуренції. Наукові та практичні розробки даної проблематики крізь призму міжнародного досвіду є надзвичайно актуальними на сьогоднішній день.

Метою статті є аналіз різних методів оцінки рентабельності підприємств аграрного сектору економіки України.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності сільськогосподарського підприємства. Вони вимірюють дохідність підприємства з різних позицій і групуються у відповідності з інтересами учасників економічного процесу ринкового обміну. Вони дозволяють оцінювати результативність вкладених ресурсів. У фінансовій практиці виокремлюють такі основні групи показників рентабельності: рентабельність підприємства, рентабельність продукції, рентабельність капіталу (активів) підприємства.

У вітчизняній практиці сільськогосподарських підприємств найбільш поширеним є показник рівня рентабельності, що обчислюється як відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Даний показник показує, скільки на кожну витрачену в господарстві гривню (чи іншу грошову одиницю) отримано прибутку. У економічній літературі описується розрахунок відносних показників рентабельності за наявності позитивних фінансових результатів – прибутків. Однак, на нашу думку, такий підхід є упередженим. Адже при виявленні збитків від господарської діяльності, безперечно, важливо не тільки констатувати цей факт, а й знати рівень збитковості, тобто скільки збитків припадає на кожну вкладену у виробництво грошову одиницю. Рівень рентабельності (збитковості) можна визначити по окремих видах продукції, по галузях та по господарству в цілому. Звернемось до даних таблиці 1, де наведені рівні рентабельності виробництва окремих видів продукції сільського господарства.

Таблиця 1.

Рентабельність виробництва окремої продукції в сільськогосподарських підприємствах України за 1990-2004 роки.

За даними Державного комітету статистики України

 

Як бачимо з таблиці, рентабельність різних видів продукції рослинництва і тваринництва в динаміці за ряд років є досить строкатою. Так, до 1999 року включно спостерігається скорочення рівня рентабельності по всіх видах продукції. Починаючи з 1995 року продукція тваринництва стала збитковою і залишається такою по сьогоднішній день. Виробництво певних видів рослинницької продукції в окремі роки також приносило збитки. Проте завдяки зерновим культурам та соняшнику, які протягом всього аналізованого періоду були найрентабельнішими серед усіх видів продукції, галузь рослинництва практично жодного року (крім 1998) не потрапила до категорії збиткових, хоча скорочення прибутковості її виробництва очевидне (табл. 2).

Таблиця 2.

Рентабельність сільськогосподарських підприємств України за 1990-2004 роки.

За даними Державного комітету статистики України

 

Певні позитивні зміни рівнів рентабельності відбулися в 2000 р. – рентабельність рослинницької продукції зросла у 3,85 рази, збитковість тваринництва зменшилась на 17,5 %. У 2001 році показники рентабельності продукції виглядали ще краще, ніж в 2000 – збитковість тваринництва зменшилась з 33,8 до 6,6 %, а прибутковість рослинництва зросла з 30,8 до 35,8 %. У 2003 році ситуація знову покращилася (після спаду в 2002 році) – майже в 2 рази зросла рентабельність рослинництва. Щодо 2004 ріку то він характеризувався кращими результатами для тваринництва – збитковість зменшилась з -18,8 до -11,3 %, в рослинництві ж рентабельність зменшилась із 41,7 % до 20,3 %.

Важливе значення відносного показника рівня рентабельності полягає в тому, що завдяки його використанню можна не лише констатувати факт прибутковості чи збитковості, а й визначити ефективність використання коштів. Так, у 2004 році 1 гривня, вкладена у виробництво соняшника, дала 45 копійок прибутку, а 1 гривня, вкладена у виробництво м’яса птиці, - лише 3,8 копійок, тобто ефективність використання коштів все ж була різною.

Відзначимо, що при визначенні рівня рентабельності в цілому по господарству (сукупної рентабельності) в розрахунок приймається балансова сума прибутку, тобто до прибутку, отриманого від реалізації, додаються інші позареалізаційні доходи і віднімаються інші позареалізаційні витрати. Ця обставина призводить до певної неспівставності чисельника і знаменника показника, що розраховується, бо в знаменнику маємо собівартість реалізованої продукції, а не всі витрати, які стали наслідком відображених в чисельнику отриманих прибутків (збитків). У зв’язку з цим, при визначенні показників рентабельності слід порівнювати фінансові результати з витратами, що мають безпосереднє відношення до їх отримання.

Оскільки при визначенні рівня рентабельності використовується показник собівартості, то досить важливим є правильне його обчислення.

Вище ми зазначали, що для підприємства є несуттєвим визначений державою порядок відшкодування витрат (чи то за рахунок собівартості, чи то з віднесенням їх на фінансові результати). Проте довільне вирішення даного питання призведе до неспівставності показників собівартості продукції та рівнів рентабельності по окремих господарствах, а отже, і до неможливості їх порівняння, виявлення резервів зниження собівартості, підвищення рентабельності тощо. Саме тому, це є третя причина (дві перші зазначені вище), з якої набуває значення законодавче вирішення питання про склад витрат, які відносяться на собівартість.

Періодичні зміни джерел покриття витрат, у тому числі сплати податків також призводять до неспівставності в динаміці розраховуваних показників собівартості та рентабельності. Так, починаючи з 2000 року витрати на збут продукції, адміністративні витрати не включаються до собівартості продукції, а відносяться прямо на фінансові результати. Раніше (до запровадження нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку) ці витрати були складовою частиною собівартості продукції. Тобто, в комерційній собівартості продукції окрім усіх інших прямих витрат, була і певна доля адміністративних витрат та витрат, пов’язаних з реалізацією цієї продукції. Таке скорочення переліку витрат, які передбачено відносити на собівартість, призводить за інших однакових умов до зниження собівартості продукції.

Оскільки собівартість продукції є вихідною величиною при розрахунку рівня рентабельності, то зміна джерел покриття витрат відбивається і на рівні рентабельності - із скороченням собівартості продукції внаслідок таких суто облікових методів зростає рівень рентабельності.

Під час аналізу рентабельності сільськогосподарського виробництва велике значення має визначення оптимальної її норми. У забезпеченні оптимальної рентабельності виробництва поряд із зниженням собівартості продукції велику роль відіграють економічно обґрунтовані ціни.

Підприємства можуть здійснювати розширене відтворення тоді, коли рівень реалізаційних цін дозволяє не тільки відшкодовувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, але й створювати необхідні нагромадження.

Сам по собі рух цін змінює показники ефективності виробництва, виражені за допомогою прибутку та рентабельності без змін реальної ефективності виробництва. Недосконале ціноутворення перешкоджає перетворенню прибутку і рентабельності в об’єктивні критерії економічної ефективності.

Так, наприклад, у 2003 році приріст грошових доходів сільськогосподарських підприємств (порівняно з попереднім роком) відбувся в умовах значного скорочення обсягів виробництва і реалізації рослинницької продукції. “Недобір” рослинництвом грошових доходів внаслідок скорочення обсягів товарної продукції у розмірі 77 гривень у розрахунку на 1 гектар сільськогосподарських угідь був перекритий підвищенням цін реалізації на 100,6 гривень. У тваринництві приріст грошових доходів був на 56 % зумовлений збільшенням обсягів товарної продукції та на 44 % - підвищенням цін реалізації[8].

Процес сільськогосподарського ціноутворення у нашій країні слабо узгоджується з динамікою виробництва і реалізації продукції, попиту та пропозиції. Тому, порівнюючи рівні рентабельності по різних видах продукції невиправдано говорити, що, господарства, які займаються виробництвом зерна, працюють ефективно, а ті, що виробляють тваринницьку продукцію, – ні. Якщо виробництво, наприклад, зерна, соняшника майже завжди було прибутковим, то виробництво ряду видів продукції тваринництва, зокрема, приросту живої ваги молодняку та тварин на відгодівлі по великій рогатій худобі, свиням, – низькорентабельним чи, навіть, збитковим. При цьому дана прибутковість чи збитковість визначається (є наслідком) не стільки роботою підприємств та їхнім вкладом у виробництво, скільки рівнем реалізаційної ціни. Така практика формування цін обумовлює диференціацію доходів сільськогосподарських підприємств. Тому ми вважаємо, що ціни на продукцію сільського господарства мають максимально відображати суспільно необхідний рівень витрат. Це буде забезпечувати рівну винагороду підприємствам, їх робітникам за рівний вклад капіталу і праці у виробництво. Отримання прибутку при цьому буде пов’язане з роботою самих колективів, які рентабельними зможуть стати лише скорочуючи собівартість продукції, підвищуючи продуктивність праці і ефективність виробництва в цілому. Це виключить і ситуацію, коли підприємці будуть поділяти окремі види продукції (галузі в цілому) на вигідні, та невигідні і з однаковим бажанням будуть займатися виробництвом будь-яких продуктів.

У зв’язку з цим, рівень рентабельності можна розглядати не лише як такий, що характеризує співвідношення прибутку і собівартості, а й як важливий показник ефективності роботи підприємства за умови максимальної наближеності цін до суспільно необхідного рівня витрат.

В країнах з розвинутою ринковою економікою широко застосовують ще дві групи показників рентабельності: 1) показники рентабельності продаж; 2) показники рентабельності капіталу. Показники першої групи розраховуються як відношення прибутку до виручки від реалізації продукції (робіт, послуг); показники другої групи – як відношення прибутку до авансованих на виробництво засобів.

Показники рентабельності першої групи в вітчизняній практиці до останнього часу не застосовувалися, хоча пропозиції їх використання існують. Показники ж другої групи знаходили застосування більшою мірою. Для характеристики ефективності роботи капіталу використовувався показник норми прибутку.

Зарубіжні дослідники пропонують визначати ефективність використання як всього авансованого капіталу (рентабельність активів), так і окремо – рентабельність власного капіталу.

Зазначимо, що показник норми прибутку характеризує ефективність використання лише виробничих засобів, а не всього авансованого капіталу, тобто не приймає до уваги фонди невиробничого призначення, вилучені кошти тощо. Показник рентабельності авансованого капіталу не знайшов широкого застосування в вітчизняній практиці в минулому. Хоча, як зазначає Н.Г. Бєлов, порівняння прибутку з авансованими засобами в більшій мірі, ніж інші показники, характеризує ефективність використання матеріальних, грошових і трудових ресурсів, бо в даному випадку в знаменнику формули рентабельності знаходить відображення не частина засобів, а всі засоби підприємства, що прямо чи непрямо приймають участь у випуску продукції або сприяють цьому [1]. Іншу думку стосовно цього питання має А.С. Лібкінд. Він зазначає, що основні невиробничі засоби мають споживацький характер і не приймають участі у створенні доходу підприємства, а тому доцільно виключити їх із сумарної вартості основних засобів при обчисленні норми прибутку [5].

Зауважимо, що в чисельниках обох груп показників рентабельності знаходиться прибуток. Проте це різні його види: прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг); прибуток до оподаткування ; прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства [2].

Таке використання різних видів прибутку дозволяє, по-перше, зробити висновок про вплив на рентабельність позареалізаційних доходів і витрат, інших прибутків чи збитків, а також системи оподаткування, тобто мова йде про можливість проведення факторного аналізу формування прибутку підприємства. По-друге використання різних показників прибутку, пов’язують також із тим, з позицій чиїх інтересів розраховуються показники рентабельності. Для всіх зацікавлених осіб (держави, власників, кредиторів) найбільший інтерес буде представляти величина прибутку до оподаткування, бо саме він є джерелом виплати відсотків кредиторам, податків державі, а також містить в собі чистий прибуток, що залишається в розпорядженні власників. Для кредиторів і власників більший інтерес буде мати чистий прибуток, збільшений на суму процентів, сплачених за користування позиченими коштами. Власників підприємства в свою чергу найбільше буде цікавити показник чистого прибутку [4].

З урахуванням діючих в Україні нових Положень (стандартів) бухгалтерського обліку для більш детального здійснення факторного аналізу формування фінансового результату може бути використана розширена система показників рентабельності через збільшення кількості показників прибутку, які використовуються в якості чисельника. Отже, чисельниками розширеної системи показників рентабельності виступатимуть: 1) валовий прибуток (збиток); 2) прибуток (збиток) від операційної діяльності; 3) прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування; 4) прибуток (збиток) від звичайної діяльності; 5) чистий прибуток (збиток).

Показник рентабельності продаж характеризує питому вагу прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) в отриманій виручці. Він відображає зміни в політиці ціноутворення і здатність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції, тобто ту частину коштів, яка необхідна для здійснення поточних витрат, що виникають в ході виробничо-господарської діяльності, сплати податків тощо. На нашу думку, даний показник відповідає всім критеріям суспільної ефективності – зниженню собівартості продукції, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Даний показник гнучко реагує на рух ціни як серцевини ринкової економіки, відображаючи її динаміку та оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій ситуації [3]. Динаміка даного показника може свідчити про необхідність перегляду цін або посилення контролю за використанням матеріально-виробничих ресурсів [6]. При цьому варто зазначити, що на рівень даного показника впливають методи, які використовуються для обліку матеріально-виробничих запасів [7].

Особливо значимим серед цих показників рентабельності визнається показник рентабельності продаж як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації продукції. Він відображає, скільки грошових одиниць чистого прибутку отримано в розрахунку на одиницю виручки (норматив – не менше 0,3).

Найбільш повне уявлення про рентабельність виробничої діяльності підприємства дає відношення прибутку до робочого капіталу. Ці показники можуть бути застосовані для оцінки ефективності використання всього капіталу суб’єкта господарювання. Рентабельність власного капіталу свідчить про результати використання тільки цієї частини капіталу.

Розглянуті показники рентабельності можна використовувати як додаткові при характеристиці рівня доходності роботи підприємства. Основними ж, на нашу думку, мають залишатися історично застосовувані показники норми прибутку і рівня рентабельності.

Таким чином, завершуючи проведене дослідження, зауважимо, що показники рентабельності в комплексі мають надзвичайно велике значення для оцінки діяльності підприємств агросфери. Використання різних показників прибутку у якості чисельника (прибутку від реалізації продукції, прибутку до оподаткування, чистого прибутку тощо) коефіцієнта рентабельності дозволяє здійснювати факторний аналіз формування фінансових результатів, і, крім того, – задовольняти різносторонні інтереси всіх зацікавлених осіб (держави, власників, кредиторів).

Список використаної літератури:

1.       Белов Н. Г. Рентабельность сельскохозяйственного производства. – М.: Колос, 1973. – 104 с.

2.       Бочаров В. В. Финансовое моделирование. – СПб: Питер, 2000. – 208 с.

3.       Дем’яненко С. І. Аграрне підприємство в системі трансформаційної економіки: стратегія ефективного розвитку // Формування ринкової економіки. Зб. наук. праць. – Спец. випуск: Удосконалення економічної роботи на сільськогосподарських підприємствах в умовах перехідної економіки. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 38-

4.       Ледян А.В. Удосконалення методики розрахунку показників рентабельності// Формування ринкової економіки. Зб. наук. праць. – Спец. випуск: Удосконалення економічної роботи на сільськогосподарських підприємствах в умовах перехідної економіки. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 194-197.

5.       Либкинд А. С. Анализ доходов и накоплений в колхозах. М.: Колос, 1969. – 303 с.

6.       Макаренко П. Н. Организация и экономический механизм адаптации аграрного хозяйствования к рыночно-предпринимательской среде. – Киев: Наукова думка, 1999. – 622 с.

7.       Нікбахт Е., Гроппелі А. Фінанси / Пер. з англ. В. П. Овсієнка та В. Я. Мусієнка. – Київ: Нора-прінт, 1998. – 184 с.

8.       Онищенко О. Фінансова результативність сільськогосподарських підприємств// Економіка України. – 2005.- № 2.- с. 59-70.