banner-mia2.gif

УДК 368.914 – 058.244

О.В.Худолій

Луганський національний аграрний університет, м. Луганськ, Україна

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          В статье рассмотрены основы построения пенсионной системы в Украине и проблемы пенсионного страхования на селе

·          Рассмотрены возможности разных звеньев пенсионной системы относительно осуществления инвестиционной деятельности;

·          Предложено создание специализированных сельскохозяйственных пенсионных фондов и рассмотрены перспективы их развития

&                   Key questions which are considered:

·          The principles of the pensionary system in Ukraine and problems of retirement insurance are examined

·          The possibilities of different constituents of the pensionary system in investment activity is investigated

·          The creation of specialized agricultural pensionary foundation is offered and prospect of their development is examined

 

Постановка проблеми. Одним із головних напрямків соціальної політики держави є забезпечення достатнього рівня життя людей, що за віком не можуть брати участь у процесі суспільного виробництва і, відповідно, за рахунок власних доходів підтримувати такий рівень життя. Система пенсійного забезпечення українського населення зараз знаходиться у стані реформування, коли поряд з державним пенсійним забезпеченням в життя втілюється система недержавного пенсійного страхування. Необхідність реформування пенсійної системи країни обумовлена цілим рядом причин, серед яких найбільш важливими є низький рівень пенсійного забезпечення громадян та невідповідність отримуваної пенсії тому заробітку, що його отримував громадянин до виходу на пенсію.

Соціальне забезпечення теперішніх пенсіонерів здійснюється на солідарній основі, тобто визначена Законом пенсія сплачується не за рахунок власних накопичень громадян, а за рахунок внесків теперішніх працівників підприємств та установ (майбутніх пенсіонерів) в Пенсійний фонд України. Але навіть Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що солідарна система має забезпечити лише  мінімальний розмір пенсії.

Особливо складна ситуація складується в сільському господарстві, де кількість людей пенсійного віку вже перевищує кількість працівників, а заробітна плата цих працівників майже вдвічі нижче за середню заробітну плату по Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сьогодні все більше науковців намагаються знайти найбільш ефективні канали фінансового забезпечення теперішніх і майбутніх пенсійних виплат у сільському господарстві. Цими питаннями займалися Б.О. Надточій, М.І. Мальований, О.В. Бевзенко, О.Ю. Фролова, О.С. Максимчук, С.Ю. Борисенко та багато інших. Їх роботи освітлюють напрями реформування пенсійної системи України та пенсійного забезпечення населення,  в тому числі й сільського.

Постановка мети статті. На нашу думку, пошук найбільш ефективної системи пенсійного забезпечення треба здійснювати в першу чергу в напрямку вдосконалення способів формування і використання коштів, що накопичуються в пенсійній системі. Для цього в статті ми вирішили проаналізувати здатність різних рівнів пенсійної системи до акумулювання та збільшення розміру пенсійних вкладів.

Основний матеріал дослідження. Згідно Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV, система  пенсійного  забезпечення  в Україні складається з трьох рівнів:

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного  пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та  їх  об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання  громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Формування коштів в солідарній системі державного  пенсійного страхування здійснюється шляхом перерахування певних сум роботодавцями та теперішніми працівниками  підприємств, організацій та установ до державного Пенсійного фонду. Оскільки ці суми майже одразу використовуються Пенсійним фондом для виплати пенсії теперішнім пенсіонерам, то ні про яке накопичення, а тим більше, примноження суми цих коштів річ йти не може. Як свідчить практика, суми, що надходять до державного Пенсійного фонду, становлять менше ніж 35% фонду оплати праці працівників. Логічно, що і розмір майбутньої пенсії за солідарною системою не перевищить 35% заробітної плати працівників. Тому солідарна система не є перспективним напрямком розвитку пенсійної системи, але на сучасному етапі розвитку економіки наявність такої системи є об’єктивною необхідністю через потребу в соціальному забезпеченні теперішніх пенсіонерів і те з застосуванням державної підтримки.

Наступні два рівня пенсійної системи являють собою систему накопичувального пенсійного забезпечення. Перший з цих рівнів являє собою частину загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. В рамках цього рівня пенсійного страхування здійснюється обов’язкове відрахування коштів до Накопичувального фонду працівниками та їх роботодавцями. Застрахована особа  в  разі  досягнення  пенсійного  віку має право на отримання довічної  пенсії  або  одноразової  виплати  за   рахунок   коштів Накопичувального   фонду,   облікованих   на  її  Накопичувальному пенсійному рахунку. Страхування і виплата довічної пенсії здійснюється  згідно із Законом  України  "Про  страхування"  страховою   організацією, обраною застрахованою особою.

Розмір довічної пенсії розраховується страховою  організацією актуарно,  виходячи  з  вартості  оплаченого  договору страхування довічної пенсії,  з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного  страховою  організацією,  видатків,  пов'язаних з подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок величини тривалості життя.

Кошти Накопичувального фонду використовуються на:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб;

2) оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення одноразових виплат;

3) оплату послуг компаній з управління пенсійними активами Накопичувального фонду;

4) оплату послуг виконавчої дирекції Пенсійного фонду, пов'язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним фондом, у тому числі на проведення тендерів, у порядку та розмірах, установлених Радою Накопичувального фонду;

5) оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань;

6) оплату послуг зберігача коштів;

7) оплату послуг із проведення планової аудиторської перевірки.

Законом забороняється використання коштів Накопичувального фонду для забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг із солідарної системи та на інші цілі, не передбачені цим Законом.

Таким чином, другий рівень пенсійної системи є безперечно більш привабливим, тому що поряд з забезпеченням людей похилого віку пенсією, яка повністю залежить від їх попереднього заробітку, ця система здатна акумулювати значні суми грошових коштів на довгий строк, які можуть вкладатися в економіку України і стимулювати її розвиток.

Тож переваги накопичувальної частини загальнообов’язкового державного пенсійного страхування безперечні, але зараз ця частина практично не діє. Цьому, в першу чергу перешкоджає відсутність спеціального закону, згідно якого б здійснювалось перерахування коштів до Накопичувального фонду. Згідно Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” прийняття закону про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється лише за умови економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно з попереднім роком.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального  фонду здійснюється в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання низки умов, серед яких:

1) забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України (тобто не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом);

2) збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

3) створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі:

- повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

- створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

- прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

- призначення всіх членів Ради Накопичувального фонду;

- проведення тендерів та укладання договорів з компаніями з управління  активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

4) набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

5) забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Як бачимо, до запровадження системи державного накопичувального пенсійного страхування в Україні треба провести ще дуже велику роботу. Дещо інакшою є ситуація з третім рівнем пенсійного забезпечення – системою недержавного пенсійного страхування, яка вже зараз діє в Україні на підставі Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 №1057-IV.

Згідно з Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" недержавне пенсійне забезпечення можуть здійснювати пенсійні фонди через укладення пенсійних контрактів; страхові організації – через укладання договорів страхування довічної пенсії, пенсії на визначений термін, страхування ризику виплати пенсії за інвалідністю і виплати в разі смерті учасника фонду; банківські установи – через укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків.

У багатьох розвинених країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється саме приватними пенсійними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати податків.

Приватні пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість і за рахунок цих вкладів поповнюють внески своїх вкладників. Саме внески вкладників, а не власний прибуток, як, наприклад, страхові компанії, що ставлять перед собою мету – отримання як можна більшого прибутку шляхом надання соціальних послуг з пенсійного страхування. Недержавний пенсійний фонд (згідно Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”) – це юридична особа, яка  має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує  та  провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду. Напрямки використання пенсійних активів наведені в таблиці 1.

В Україні створюються такі види недержавних пенсійних фондів:

- відкриті пенсійні фонди;

- корпоративні пенсійні фонди;

- професійні пенсійні фонди.

Засновником відкритого пенсійного фонду можуть бути будь-які одна чи декілька юридичних осіб з урахуванням деяких обмежень, встановлених Законом.

Засновником корпоративного пенсійного фонду може бути юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники.

Засновником (засновниками) професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять).

На початок 2005 року в Україні було зареєстровано 26 недержавних пенсійних фондів, з яких 20 – відкритого типу, 4 – корпоративних та 2 – професійних. [ 7 ].

 

Таблиця 1

Обмеження щодо напрямів інвестування пенсійних активів

 

Вид пенсійного активу

Обмеження в інвестуванні пенсійних активів

1

Банківські депозити та ощадні сертифікати

40%

2

Корпоративні цінні папери одного емітента

5%

3

Державні цінні папери (дохід гарантовано Кабінетом Міністрів України)

50%

4

Державні цінні папери (дохід гарантовано Радою Міністрів Автономної Республіки Крим) та облігації місцевих позик

20%

5

Корпоративні облігації

40%

6

Акції

40%

7

Іноземні корпоративні цінні папери

20%

8

Іпотечні цінні папери

40%

9

Нерухомість

10%

10

Банківські метали

10%

11

Інші активи

5%

 

Як відзначалося вище, недержавний пенсійний фонд – це неприбуткова організація, тож основною функцією недержавного пенсійного фонду є соціальна функція, тобто збільшення за рахунок інвестицій внесків учасників фонду та виплата учасникам пенсії в установлений період (за Законом №1057-IV недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати лише строкові пенсійні виплати. Виплату ж довічної пенсії можуть здійснювати тільки страхові організації, що займаються страхуванням життя).

 Тож недержавний пенсійний фонд представляє інтереси, в першу чергу, своїх учасників. Але в ринковій економіці найбільшим стимулом є отримання власного прибутку. Тому, на наш погляд, більш ефективними в плані інвестування акумульованих коштів будуть саме страхові компанії, які будуть керуватися, в першу чергу, власними мотивами. Крім того купівля страхового полісу страхової компанії має певні переваги, оскільки страхова компанія виконує всі функції, притаманні пенсійним фондам, і ,одночасно, забезпечує страховий захист страхувальника в період дії договору. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін (наприклад, виплата страхової суми в разі смерті застрахованого чи компенсація витрат на лікування при настанні нещасного випадку)

Перелік видів інвестування резервів зі страхування життя, що створюються страховими компаніями є більш широким і встановлюється Законом України „Про страхування” (до напрямків використання коштів належать, навіть, інвестиції в економіку країни, кредити страхувальникам під заставу накопиченої суми).

Основним недоліком страхування додаткової пенсії в страховій організації є те, що цей вид страхування є одним з найдорожчих видів особистого страхування, а тому більша частина населення України не має можливості користуватись ним.

Інші учасники недержавної пенсійної системи – банківські  установи – мають нормативні обмеження щодо заснування та ведення пенсійних рахунків. Так Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” містить норму, згідно з якою банківські  установи можуть відкривати банківські депозитні вклади лише в розмірі фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Сьогодні це близько 2 тис. грн. У такій ситуації банкам невигідно розвивати напрям пенсійного страхування.

Отже в сучасних умовах найбільш перспективним, на наш погляд, є розвиток системи недержавних пенсійних фондів.

Що стосується розвитку системи недержавних пенсійних фондів в сільському господарстві, то тут, на наш погляд, найбільш ефективним було б створення пенсійних фондів професійного типу, тобто відбір засновників саме серед сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, самозайнятого сільського населення (в особистих господарствах) та інших суб’єктів діяльності в сільському господарстві. Основним напрямком інвестиційної діяльності таких пенсійних фондів необхідно встановити інвестування саме в об’єкти сільського господарства. Це, в першу чергу, завадить відтоку капіталу з сільського господарства у вигляді сплачених страхових платежів, по-друге акумульовані на рахунках пенсійних фондів кошти будуть використані саме на розвиток сільськогосподарського виробництва, а це в теперішній час при недостатності інвестиційних ресурсів в даній галузі також вагомий аргумент.

Зрозуміло, що на даному етапі розвитку сільського господарства застосувати таку систему практично неможливо. Цьому перешкоджає цілий ряд негативних факторів, серед яких найбільш важливими є:

1) ризикованість сільського господарства з точки зору вкладання інвестицій;

2) недовіра громадян до будь-яких страхових організацій, в тому числі й до створюваних пенсійних фондів;

3) недостатня розвиненість фінансових інструментів в Україні загалом і в сільському господарстві зокрема;

4) скрутне становище сільськогосподарських підприємств і неможливість з цієї точки зору сплачувати страхові внески в необхідному обсязі.

Зваживши на це, можна констатувати, що без державної підтримки створити ефективну систему недержавного пенсійного страхування в сільському господарстві неможливо. Тому органи державної влади повинні переглянути діючу систему підтримки сільського господарства і одним з напрямків такої підтримки встановити стимулювання розвитку недержавних пенсійних фондів, обслуговуючих аграрний комплекс (аграрних пенсійних фондів).

Так, наприклад, треба розробити систему фінансування заходів щодо субсидування сільського господарства через систему недержавних пенсійних фондів. Тобто разом з прямим наданням коштів сільськогосподарським підприємствам, необхідно здійснювати державні внески в систему пенсійного забезпечення. Це в першу чергу створить базу для додаткової пенсії сільському населенню, а по-друге створить ресурсну базу для інвестування в сільське господарство. аграрний пенсійний фонд, що керується, досвідченим адміністратором, буде здійснювати інвестиції у найбільш привабливі об’єкти агропромислового виробництва. Саме інвестувати, а не надавати допомогу, тобто інвестовані кошти обов’язково повинні бути повернені до фонду, при чому з певною сумою інвестиційного доходу, що дасть змогу здійснювати подальше інвестування та накоплювати внески учасників фонду.

Подальший розвиток системи аграрних пенсійних фондів в сільському господарстві дозволить залучити ці фонди до земельних відносин. Було б доцільно дозволити недержавним пенсійним фондам вкладати кошти в земельні ділянки (як це дозволено з нерухомістю). Доходи від використання таких земель також додавались би до інвестиційного доходу і формували б кошти для подальшого інвестування та виплати достойних пенсій сільському населенню.

Висновки та пропозиції. Підводячи підсумки, можна підкреслити важливість розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні, як одного з напрямків соціального розвитку країни. Поряд з соціальним розвитком система пенсійного забезпечення, яка є багаторівневою, дозволяє акумулювати значні кошти в різних пенсійних фондах, як державних так і недержавних. Сформовані таким чином кошти є потужним інвестиційним ресурсом для економіки країни, і в першу чергу для тих галузей, що потребують в цих ресурсах, як наприклад агропромисловий комплекс країни. Таким чином, добре розвинена пенсійна система держави є дійовим механізмом розвитку економіки, але щоб цей механізм запрацював в повну силу треба докласти дуже багато зусиль, а саме вдосконалити систему нормативно-правового регулювання всіх рівнів пенсійної системи та забезпечити державну підтримку реформи по певних напрямках, зокрема в сільському господарстві.

Список використаної літератури:

1.  Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

2.  Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 №1057-IV

3.  Закон України „Про страхування” від 07.03.1996 р. № 85/96 –ВР зі змінами та доповненнями.

4.  Максимчук О.С. Проблеми і перспективи розвитку системи недержавних пенсійних фондів в Україні. //Статистика України – 2004 р. - №1 - с.38 – 41.

5.  Мальований М.І. Стан і проблеми пенсійного забезпечення сільського населення. //Економіка АПК – 2005 р. - №1 – с. 122 – 127.

6.  Таркуцяк А.О. Страхові послуги: Навч. посіб. – К.: Видавництво Європейського університету, 2004. – 584 с.

7.  Фролова О.Ю. Негосударственное пенсионное обеспечение: опыт Украины //Економіка. Фінанси. Право. – 2005 р. - №3.- с.3-4..