УДК 657.372.3:336.564.1

Є.В. ЖЕРДЄВ, аспірант,

Науково-дослідний фінансовий інститут,

Міністерство фінансів України

 

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

 

Питання, які розглядаються:

·      Розглянуто етапи формування амортизаційної політики та методи нарахування амортизації.

·      Систематизовано основні елементи амортизаційної політики на макрорівні і мікрорівні.

Ключові слова: амортизаційна політика, методи нарахування амортизації, амортизаційні кошти.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Рассмотрены этапы формирования амортизационной политики и методы начисления амортизации.

·      Систематизированы основные элементы амортизационной политики на макроуровне и микроуровне.

Ключевые слова: амортизационная политика, методы начисления амортизации, амортизационные средства.

 

Issues that are examined:

·      The forming stages depreciation politicians and methods its extra charges considered.

·      Basic elements of depreciation policy on a macrolevel and microlevel systematized.

Keywords: depreciation policy, recreation of capital assets, mechanism of depreciation, depreciation money.

 

Постановка проблеми. Під впливом низки негативних явищ і тенденцій розвиток українських підприємств в останні роки значно уповільнився. Зношеність основних фондів практично у всіх галузях економіки складає 50-70%, більша частина промислового устаткування вичерпала свій ресурс і має вік понад 20 років. У той же час, економіка України позбавлена інвестиційних і реноваційних можливостей для ефективного оновлення основних фондів. Серед низки таких факторів, як обмеженість власних інвестиційних коштів підприємства, недостатність інноваційного спрямування в інвестування основних засобів, відсутність державного регулювання інвестиційних процесів, що  сприяють такій ситуації необхідно окремо відзначити недосконалий механізм амортизації, який фактично гальмує реноваційні процеси в економіці. Загалом існує невідповідність амортизаційної політики країни процесам відтворення основних виробничих засобів, що робить питання формування амортизаційної політики досить актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток теорії амортизації починається ще в минулих століттях, і за цей час можна простежити багато етапів її становлення. Теоретичні та практичні аспекти амортизації перебували у центрі уваги таких науковців, як А. Аракелян, Д. Баранов, В. Будавей, П. Буніч, В. Захаров, Я. Кваша, П. Павлов та інших. У 1990-х роках їхні дослідження продовжували відомі вчені – економісти радянської школи – Ю. Куренков, Ю. Любімцев, Д. Палтерович, В. Сенчагов, П. Тальміна, А. Фукс. Вони докладно розробили теоретичні аспекти амортизації як економічної категорії у рамках класичної концепції амортизації, відображеної у працях К. Маркса. У контексті розгляду державної економічної та науково-технічної політики до концепції амортизації з позицій державного регулювання зверталися такі українські фахівці, як Л. Дідівська, Б. Кваснюк, А. Нікіфоров, Д. Стеченко та С. Чистов. Амортизаційні відрахування як джерело фінансування інвестицій до основного капіталу розглядалися А. Безуглим, І. Бланком, О. Болховітіновою, Т. Гончаровою, Н. Гуляєвою, Л. Даніловою, М. Крупкою, М. Кульчицьким, О. Лапко, П. Орловим, В. Тереховим та іншими вітчизняними вченими. Питаннями амортизації займалися також іноземні вчені, зокрема Л. Бернстайн, М. Ван Бред, Е. Домар, М. Лохман, К. Маттерн, Л. Рушті та інші. Але на Заході це питання не набуло достатнього розвитку у зв’язку з розумінням амортизації як законодавчо визначеного способу компенсації капітальних витрат.

Таким чином, і досі не вистачає системних досліджень, присвячених визначенню науково обґрунтованих рекомендацій щодо стимулювання оновлення основного капіталу з використанням внутрішніх (власних) і зовнішніх (залучених) джерел інвестицій.

Тому, метою статті є виявлення ключових проблем формування амортизаційної політики підприємств та дослідження її ролі у процесах відтворення основного капіталу підприємств.

Результати дослідження. Необхідно відзначити, що серед вчених-економістів відсутній єдиний підхід до розуміння сутності понять «амортизація», «знос», «зношування», тому в економічній літературі викладено багато підходів до визначення сутності цих понять. У той же час, між категоріями «амортизація», «знос», «зношування» можна простежити такий взаємозв’язок: у процесі використання та під впливом зовнішніх чинників основні засоби втрачають свою споживчу вартість, що узагальнюється їхнім зносом. Втрата споживчої вартості зумовлює втрату вартості, що спричиняє їхнє зношування. Втрата вартості засобів праці відбувається через перенесення її на готовий продукт (витрати періоду), тобто через амортизацію.

Можна виокремити дві альтернативні наукові концепції щодо сутності амортизаційної політики. Перша з них базується на класичній схемі використання амортизаційних відрахувань, а друга - на компенсаційній (ліберальній) схемі, коли амортизаційні відрахування трактуються як витрати [1].

Дія різних механізмів державного регулювання економічних процесів зумовила поділ економічної амортизації на однакові за сутністю «податкову» та «облікову» амортизації.

При розгляді облікової амортизації розрізняють різні підходи до застосування термінів «амортизація» та «знос» у чинних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Так, у П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» використано термін «амортизація», у П(С)БО 7 «Основні засоби» – «амортизація» та «знос». Водночас зарубіжна практика передбачає для розподілу вартості окремих видів активів застосування різних понять. Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку прийнято називати розподілену протягом визначеного періоду вартість основних засобів – «depreciation» (у перекладі з англ. – знецінювання, зниження вартості); нематеріальних активів – «amortization» (у перекладі з англ. – амортизація, зношування); природних ресурсів – «depletion» (у перекладі з англ. – виснаження, зменшення вартості невідновлюваного ресурсу).

Наприклад, в зарубіжній практиці використовують термін «амортизація», коли йдеться про амортизацію нематеріальних активів, а термін «знос», якщо йдеться про амортизацію основних засобів. В нашій країні термін «амортизація» застосовують як в обліку основних засобів, так і в обліку нематеріальних активів.

Таким чином, амортизація – це надзвичайно складне економічне явище, що поєднує особливості витрат виробництва і джерел коштів, процесу руху вартості і важеля управління відтворенням, відшкодування зношених і нагромадження нових засобів праці. Під амортизацією можна також розуміти складний фінансово-економічний механізм розподілу вартості основних фондів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації), і перенесення її на новостворений продукт з наступним нагромадженням коштів для відтворення (придбання) основних фондів.

З поняттям «амортизації» досить тісно пов’язане поняття «амортизаційна політика», яке можна розглядати на мікро та макро рівнях. На макро рівні амортизаційна політика упродовж багатьох років залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

Про незадовільне використання потенціалу амортизації як найбільш ефективного інструменту фінансування оновлення основних фондів, насамперед, свідчить наявність тенденції до збільшення ступеня зносу основних засобів (табл. 1). Незважаючи на значні обсяги інвестицій в основний капітал, в економіці спостерігається перманентне зростання зносу основних засобів.

Таблиця 1

Наявність і стан основних засобів за галузями економіки за 2009 р.

 

Амортизаційна політика, що проводиться на макро- і мікрорівні найістотнішим чином впливає на показники ефективності і фінансові результати роботи підприємства. Нами систематизовані основні елементи амортизаційної політики на макрорівні і мікрорівні (табл. 2).

В цілому амортизаційна політика приводить в дію певні важелі на макрорівні, які впливають на ступінь оновлення основного капіталу, прискорення НТП в народному господарстві, створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, вдосконалення податкової системи.

Поняття «амортизаційна політика підприємства» включає планування, нарахування та використання амортизації. Зміст амортизаційної політики підприємства складає сукупність економічних категорій та важелів, які виявляють свою дію через сутність і функції амортизації. Амортизаційна політика - це управління процесом відтворення основних фондів, направлене на підвищення технічного рівня виробництва, запобігання надмірному зносу активної частини основних фондів, вдосконалення видової, технологічної і вікової структури основних засобів, нарощування основного капіталу і об'єму випуску продукції, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції, максимізацію прибутку і активізацію інвестиційної діяльності підприємства [6].

Амортизаційна політика підприємства у значній мірі відображає амортизаційну політику держави на різних етапах її економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим, кожне підприємство має змогу індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні умови, що визначають її параметри.

На мікрорівні в результаті здійснення ефективної амортизаційної політики йде процес оновлення активної частини основних виробничих фондів і підвищується технічний рівень виробництва. Все це у свою чергу, створює достатні передумови для зниження собівартості продукції і максимізації  прибутку,  які є основними напрямами стійкій діяльності підприємства.

Зарубіжні дослідники вважають, що амортизаційна політика повинна носити стимулюючий характер і володіти наступними рисами:

·          сприяти підвищенню норм списання основного капіталу;

·          розвивати прискорену амортизацію;

·          створювати пріоритетні умови для розвитку особливо важливих галузей економіки.

Таблиця 2

Основні елементи амортизаційної політики на макрорівні і мікрорівні

Розробка амортизаційної політики на підприємствах починається з вивчення та врахування основних факторів, що визначають передумови її формування. Такими чинниками є:

·     принципи амортизаційної політики, встановлені в країні;

·     майновий стан підприємства, зокрема, обсяги, склад, вікова структура та рівень спрацювання необоротних активів, які підлягають амортизації;

·     темпи інфляції та методи відображення в обліку реальної вартості основних фондів та нематеріальних активів;

·     переваги та недоліки дозволених законодавством методів нарахування амортизації;

·     норми амортизаційних відрахувань та їх вплив на різні аспекти фінансово-економічної діяльності промислових підприємств;

·     реальний термін використання підприємством необоротних активів;

·     інвестиційна активність промислових підприємств.

Згідно з П(С)БО 7, підприємство має право самостійно обирати методи нарахування амортизації [2]. Слід зауважити, що використання дозволених П(С)БО 7 методів нарахування амортизації основних засобів, у тому числі податкового призводить до плутанини понять, використовуваних у бухгалтерському та податковому обліку. Це стосується підстав для збільшення первісної вартості основних засобів, визначення їх груп, а також залишкової (балансової) вартості, переоцінка якої не передбачена податковим законодавством. У результаті застосування в бухгалтерському обліку методів нарахування амортизації, передбачених податковим законодавством, не дається реальна оцінка основних засобів, що не відповідає вимогам ані бухгалтерського, ані податкового обліку. На сьогодні відсутні чіткі правила відносно вибору методу амортизації, який був би кращим для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об‘єктів основних засобів та способів їх використання. Разом з тим на підприємствах нерідко відсутній контроль за цільовим використанням амортизаційних відрахувань. Як результат – надходження від реалізації використовуються на поточні потреби без здійснення капітальних вкладень, при тому, що метою нарахування амортизації є не тільки розподілення вартості основних засобів на створений продукт, але й акумуляція коштів для оновлення обладнання, яке в сучасних умовах швидко зношується не стільки фізично, скільки морально. Отже, в умовах гострої потреби росту інвестицій в основний капітал, підприємства повністю не використовують амортизаційні відрахування. В цьому факті проявляється недостатня обізнаність керівництва підприємств, невідповідність стратегії діяльності вимогам ринкових відносин. Можливо, ці обставини привели до внесення змін у План рахунків бухгалтерського обліку, Інструкції про його застосування та до типової форми № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», що стосуються введення забалансового рахунку 09 «Амортизаційні відрахування» та розділу XII Приміток «Використання амортизаційних відрахувань» [3,4]. Таким чином, за допомогою даних бухгалтерського обліку Уряд країни спробував посилити контроль за формуванням та використанням амортизаційних відрахувань. Крім того, в Господарському кодексі України зазначено, що основними напрямами, що визначаються державою є, крім всього іншого, амортизаційна політика, спрямована на створення суб’єктами господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

Значну роль в системі амортизації грають методи її нарахування. Вони активно впливають на обсяг амортизаційного фонду та ступінь концентрації ресурсів в різні періоди функціонування основних засобів, на розміри відрахувань, що включаються в собівартість продукції.

У практиці господарювання застосовуються різні методи обчислення амортизаційного фонду, в основному вони об'єднуються в дві групи: лінійні і нелінійні або пропорційні і регресивні (прогресивні).

Застосування лінійного рівномірного методу нарахування амортизації в умовах стабільних цін на основні види засобів праці можна вважати виправданим, але разом з позитивними моментами пропорційні методи мають і недоліки. Вони не завжди забезпечують повне перенесення вартості основних фондів на вироблюваний продукт. Утворюється «недоамортизація» засобів праці, що є прямою втратою вартості, тобто збиток. Крім того, рівномірне нарахування амортизації не забезпечує концентрацію ресурсів, необхідну для швидкої заміни устаткування, схильного до активного впливу морального зносу.

До нелінійних (регресивним, прогресивним) методів нарахування амортизації відносять метод прискореної амортизації, метод суми виробів, метод суми років, метод розрахунку відсотка, метод внеску в чистий дохід підприємства [2].

У національній економіці багато суб'єктів господарювання застосовують метод прискореної амортизації. До них відносяться підприємства, що використовують засоби обчислювальної техніки,  види матеріалів, приладів і устаткування, продукцію на експорт, здійснюють масову заміну зношеної і морально застарілої техніки [2]. Названі підприємства отримали право обчислювати амортизаційні відрахування по збільшеній, але не більше ніж в два рази, нормі амортизації. Це означає, що вони визначають новий розрахунковий термін служби своїх основних фондів, який дозволяє забезпечити повне перенесення вартості, що амортизується, протягом короткого відрізання часу. Для малих підприємств передбачені ще сприятливіші умови в частині відшкодування вартості знарядь праці: у перший рік експлуатації машин і устаткування вони зможуть списати додатково як амортизаційні відрахування до 20% первинної вартості основних фондів (з терміном служби більш 3 років). Цей захід направлений на те, щоб стимулювати оновлення виробничого апарату на основі новітніх досягнень науки і техніки, що є просто необхідним із-за неконкурентоспроможності більшості вітчизняних промислових товарів.

Прискорена амортизація основного капіталу є одним з найважливіших напрямів механізму державно-монополістичної дії на інвестиційну активність бізнесу в таких країнах як США, Німеччина, Великобританія, Японія. Політика прискореної амортизації в цих країнах зумовила збільшення питомої ваги амортизації у валових інвестиціях в середньому з 43% до 54,5% [3].

Так, в цілях сприяння технічному прогресу в Японії встановлений особливий порядок амортизації і податкові знижки стосовно певних видів основних засобів, а також виключення з бази оподаткування витрат на НДДКР і можливостях проведення політики прискореної амортизації устаткування для цих цілей.

У Німеччині існують спеціальні норми амортизаційних відрахувань, які застосовуються по всіх інвестиціях, направлених на створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища, випуск технічно передової продукції. Вкладені засоби списуються за три роки: у перший рік - 50% вкладеного капіталу, в другій - 30% і в третій - 20% [6].

Така політика прискореної амортизації зумовила збільшення питомої ваги амортизації у валових інвестиціях зарубіжних країн (табл. 3).

Таблиця 3

Частка річних амортизаційних відрахувань у валових вкладеннях в основний капітал, в % [8]

 

Крім цього, застосування методів прискореної амортизації дозволяє накопичувати фінансові кошти, необхідні для заміни застарілого устаткування, тобто збільшувати інвестиційні можливості підприємства.

В Україні практика застосування методу прискореної амортизації поки незначна, у зв'язку з економічною і законодавчою нестабільністю в країн, фінансовою нестійкістю багатьох підприємств і не конкурентоспроможністю окремих видів продукції промисловості [3].

Метод суми виробів не враховує ні чинників фізичного зносу, ні міркувань економічної привабливості списання максимуму вартості в перші періоди експлуатації активу.

Метод суми років може бути використаний в двох варіантах - варіант амортизації (еквівалентний методу зменшуваного залишку), що знижується, і варіант зростаючої амортизації (співвідноситься сума амортизаційних відрахувань з фізичним зносом устаткування).

Метод розрахунку відсотків припускаємо використання як базові показники для числення амортизації норму прибутку підприємства, передбачуваний термін корисного використання і чистий дохід, очікуваний від використання даного об'єкту.

Метод внеску в чистий дохід підприємства припускає використання як одного з базових показників щорічний дохід основного засобу в чистий дохід підприємства.

Нарахування амортизації в наший країні протягом тривалого періоду часу розділялося на повне відновлення і на капітальний ремонт [4].

Разом з тим попереднє нормування витрат на капітальний ремонт у складі амортизації суперечить її суті - витрати на придбання нового устаткування і на його ремонт принципово відрізняються.

Звідси виникає і відмінність в способах фінансування витрат на повне відновлення та капітальний ремонт. Якщо відшкодування засобів, авансованих до основних фондів, припускає регулярне включення в ціну створюваної продукції відповідної частки зношення основних фондів, то для фінансування ремонту, як і інших елементів поточних витрат на виробництво, не потрібне попереднє нормування у складі норм амортизації. Ці витрати повинні безпосередньо включатися в собівартість продукції в міру необхідності проведення ремонту.

Висновки. Державна амортизаційна політика на сьогодні не виконує свою головну функцію: забезпечення відтворення основних засобів, що призводить до кризового стану об’єктів основних засобів на підприємствах. Потенціал амортизаційного фонду як джерело інвестиційних ресурсів не використовується повністю. Це пов’язано з недосконалістю сучасної нормативно-правової бази регулювання нарахування, резервування та використання амортизаційного фонду, відсутністю системи страхування підприємств від знецінення амортизаційних відрахувань через інфляцію, невирішеністю питань правової відповідальності суб’єктів управління підприємствами за нецільове використання вивільнених від оподаткування амортизаційних ресурсів.

Роль власних засобів підприємств у пожвавленні інвестиційної активності стає все вагомішою, що потребує від держави відповідної уваги до створення сприятливих умов для формування достатніх фінансових ресурсів у суб’єктів господарювання. Амортизаційна політика держави в цьому аспекті має сприяти забезпеченню необхідного оновлення основних фондів промислових підприємств з урахуванням умов відтворення та стану ринкової кон’юнктури, які склалися в державі, і тим самим підвищувати їх конкурентоспроможність як на вітчизняному, так і на світовому ринках.

Діючий механізм амортизації в Україні не сприяє чіткому налагодженню процесу відтворення основних фондів. У сфері державного регулювання амортизаційної політики необхідно провести зміни, насамперед повернути контроль за цільовим використанням амортизаційних відрахувань, оскільки безконтрольність призводить до зростання нецільового використання коштів амортизації (заробітної плати, поточних потреб тощо). Недостатність власних вільних коштів у підприємств, не виваженість у прийнятті рішень щодо оновлення основних фондів на підприємствах призводить до технологічної застарілості обладнання, що спричиняє вироблення неконкурентоспроможної продукції, незадоволення попиту, який постійно змінюється, не пристосування до умов ринкової конкуренції.

 

Список використаних джерел

1. Амосов А. Долгосрочная стратегия возмещения выбытия и обновления основных фондов / А. Амосов // Экономист. – 2003. – № 9. – С.3-12.

2. Бабяк Н.Д. Теоретичні засади формування амортизаційної політики підприємства. / Н.Д. Бабяк // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2006. - №1,Т.2.- С. 203-209.

3. Будавей В.Ю. Проблемы амортизации в промышленности. / Будавей В.Ю. – М.: Финансы, 1970. – 191 с.

4. Горфинкель В.Я. Организация предпринимательской деятельности: [учебное пособие для вузов] / В.Я. Горфинкель, Г.Б.Поляк – М.: Юнити-Дана, 2004. – 525 с.

5. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / [за ред. акад. НАН України В.М. Гейця]. – К.: Ін-т екон. прогнозув., Фенікс, 2003. – 1008 с.

6. Кленін О. До питання впливу реформування державної амортизаційної політики в Україні на процес відтворення капіталу промислових підприємств / О. Кленін // Вісник економічної науки України. – 2006.– №2.– С. 109–112.

7. Орлов В. Оцінка економічного ефекту прискореної амортизації на промислових підприємствах в умовах реформування державної амортизаційної політики / В. Орлов, С. Орлов, О. Іванова // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". – 2007. – №23(606). – С. 369-374.

8. Парнюк В.О. Про підвищення ролі амортизації як джерела інвестицій і регулятора попиту та пропозиції основних засобів / В.О. Парнюк // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №5. – С. 166 – 172.