УДК 336.77:368
О.В. ТРИГУБ, аспіранткак[1],
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
Місце і роль страхових компаній у системі іпотечного кредитування
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Рассмотрены перспективные направления деятельности страховых компаний на отечественном ипотечном рынке, исследована их роль в создании национальной системы ипотечного кредитования.
Key issues that are examined:
· The article studies the activity orientations of the insurance companies in the native mortgage market, and also their role in the creation of the national mortgage lending system.
Постановка проблеми. Високий рівень попиту на ринку житла та обмеженість фінансових ресурсів обумовлюють необхідність залучення усіх можливих форм фінансування, зокрема іпотечного кредитування. Задача створення ефективного іпотечного механізму фінансування доступного житла ― одна з найважливіших для України на сучасному етапі. Однак серйозною перешкодою на шляху успішного розвитку національної іпотечної системи в Україні є нестача довгострокових джерел фінансування іпотечних позик та відсутність надійної системи страхування ризиків при іпотечному кредитуванні. Ця проблема може бути частково вирішена з виходом на вітчизняний іпотечний ринок таких потужних інституціональних інвесторів, як страхові компанії, та шляхом налагодження ефективної співпраці між даними суб’єктами фінансового ринку та банками-іпотечними кредиторами.
Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Вагомий внесок у дослідження проблем іпотечного кредитування внесли вчені-економісти далекого зарубіжжя, а саме: Д.Фрідман, Л.Міхаел, Р.Ордуей, М.Равіс, К.Сірманс, Дж.Шерман, М.Шнайдерман,. Окремі питання також висвітлені у працях науковців України та Росії: О.Євтуха, Н.Косаревої, В.Кравченка, С.Кручка, В.Кудрявцева, О.Любуня, К.Паливоди, І.Разумової, В.Савича, І.Сазонця та інших. Однак наявні роботи не охоплюють всі проблемні питання, пов’язані з іпотечним кредитуванням, зокрема із залученням довгострокових фінансових ресурсів та із страхуванням іпотечних ризиків, а головне, не містять конкретного механізму їх вирішення.
Необхідність проведення науково-теоретичних досліджень та підготовки відповідних рекомендацій щодо місця і ролі страхових компаній в системі іпотечного кредитування в Україні визначила актуальність даної теми дослідження.
Мета статті. Метою написання даної статті є теоретичне обґрунтування діяльності страхових компаній на вітчизняному іпотечному ринку, аналіз основних способів та умов мобілізації фінансових ресурсів страхових компаній з позиції фінансування іпотечного кредитування, розробка науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо страхування іпотечних ризиків.
Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день в країнах із розвиненою ринковою економікою страхові компанії є одними з ключових суб’єктів іпотечного ринку. Така ситуація пояснюється наступним чином: по-перше, завдяки можливості сконцентрувати у своєму розпорядженні на певний проміжок часу великі обсяги фінансових ресурсів, страхові компанії виступають у ролі інституційних інвесторів при іпотечному кредитуванні; по-друге, страховики у співпраці з іпотечними кредиторами також виконують роботу щодо мінімізації або усунення негативних наслідків від реалізації ризиків іпотечного кредитування.
Розглянемо кожний із зазначених вище напрямів діяльності страхових компаній у системі іпотечного кредитування окремо і більш детально.
Світовий досвід показує, що страхові компанії можуть бути одними з головних постачальників фінансових ресурсів у сферу іпотеки. У більшості випадків це здійснюється шляхом купівлі страховиками іпотечних цінних паперів на вторинному ринку. Так, за даними Європейської іпотечної федерації у 2006 р. частка інвестицій страхових компаній в іпотечні цінні папери країн ЄС склала 290 млрд. євро (або 10% від загального обсягу портфельних інвестицій) [1, с.115].
Джерелами інвестиційних ресурсів страховика є власні кошти - вклади засновників (статутний фонд) та прибуток і залучені кошти.
Дані активи мають розміщуватися базуючись на дотриманні страховиком таких принципів управління активами, як: безпечність, прибутковість, ліквідність та диверсифікованість. Ці вимоги дають змогу забезпечити своєчасні та в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати такі чинники, як характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів тощо.
Так, грошові кошти, які надходять від ризикових видів страхування перебувають у розпорядженні страховика протягом коротшого проміжку часу (як правило, до одного року), ніж при страхуванні життя. Тому кошти за договорами ризикових видів страхування повинні бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи. Що ж до резервів зі страхування життя, то з огляду на більший термін дії договорів і виконання зобов’язань по закінченню строку дії договору або в обумовлений строк, страхові компанії мають можливість інвестувати дані кошти на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.
Щодо власних коштів страховика ― то вони вільні від зобов’язань і можуть бути розміщені також, як і резерви зі страхування життя, переважно в довгострокові та менш ліквідні види фінансових активів.
У 2006 р. в Україні структура інвестиційного портфеля компаній по ризикових видах страхування та компаній зі страхування життя була практично однаковою. Так, основними напрямами інвестування активів вітчизняних страховиків у цей період були наступні: 46% резервів розміщено на строкових депозитах, у цінних паперах ― 20% (з яких левова частка ― 14% в акціях), в правах вимоги до перестраховиків ― 19,2%, на поточних рахунках ― 7,8% тощо (див. рис. 1). На долю іпотечних сертифікатів в структурі інвестиційного портфелю страхових компаній у 2006 р. припадало лише 0,03% технічних резервів (або 1,6 млн. грн.), що на 0,17 п. п. менше, ніж у 2005р. (або на 5961,3 млн. грн.) [3].
Рис.1. Структура інвестиційного портфеля страхових компаній у 2006р.
На нашу думку, така ситуація обумовлена відсутністю бажання з боку страхових компаній ризикувати, оскільки вітчизняний фондовий ринок залишається все ще недостатньо розвинутим, а ринок нерухомості ― нестабільним та непрозорим. У такому випадку стає зрозумілим, що банківські вклади є більш надійним та прибутковим напрямом інвестування, а альтернативні депозитам інструменти інвестування страхові компанії використовують лише для виконання вимог законодавства України щодо диверсифікації резервних вкладень. Крім того, у співпраці з банківськими установами з’являються можливості щодо додаткового залучення клієнтів ― можливість застрахувати банківських позичальників на суму розміщених на депозитах резервів.
На нашу думку, певні позитивні зміни в бік збільшення частки іпотечних цінних паперів в інвестиційному портфелі страхових компаній України повинні з’явитися із налагодженням Державною іпотечною установою (надалі ДІУ) механізму рефінансування іпотечних кредиторів саме за допомогою іпотечних цінних паперів.
На законодавчому рівні порядок емісії, обігу й погашення даного виду цінних паперів регулюється Законами України “Про іпотеку”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” та “Про іпотечні облігації” [4]. Так, ст.31 Закону України “Про іпотеку” дозволяє випуск наступних видів іпотечних цінних паперів ― іпотечні облігації та іпотечні сертифікати.
Іпотечні облігації ― це іменні боргові цінні папери, виконання зобов’язань за якими забезпечене іпотечним покриттям. В Україні можуть випускатися звичайні та структуровані іпотечні облігації [4]. Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, який несе відповідальність за виконання зобов’язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном. Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов’язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.
На відміну від більшості фінансових інструментів, іпотечні облігації є забезпеченими цінними паперами, при вкладенні коштів в такі цінні папери ризик неповернення активів зведений практично до нуля. Це обумовлено двома головними факторами: по-перше, виплата відсотків та погашення номінальної вартості по іпотечних облігаціях буде відбуватися за рахунок коштів, які постійно надходять до банку по іпотечних кредитах. По-друге, зобов`язання по іпотечних облігаціях забезпечені іпотекою, тобто кредитами під заставу нерухомості.
У свою чергу, іпотечні сертифікати ― це особливий вид цінних паперів, забезпечений іпотечними активами. В Україні дозволяється випуск сертифікатів із фіксованою доходністю (забезпеченням випуску виступають іпотечні активи з покладанням ризику на емітента) та сертифікатів участі (забезпеченням є іпотеки з покладанням ризику на власників таких сертифікатів) [4]. Таким чином, вкладення в іпотечні сертифікати пов’язані з більшим ступенем ризику, ніж інвестиції в іпотечні облігації.
Слід зауважити, що при іпотечному кредитуванні страхова компанія, окрім ролі інвестора, виконує ще й свої безпосередні обов’язки ― страховика іпотечних ризиків. Отже, перейдемо до більш детального розгляду другого напрямку діяльності страхових компаній на вітчизняному іпотечному ринку.
Іпотечному кредитуванню, як і будь-якому виду економічної діяльності, притаманна низка ризиків, на які наражаються учасники іпотечного ринку. Ризик ― це економічна категорія, яка характеризує ймовірність настання події, пов’язаної з можливими фінансовими втратами або іншими негативними наслідками для діяльності суб’єктів ринку внаслідок несприятливих змін на цьому ринку. В Україні наявність великої кількості ризиків у діяльності іпотечних кредиторів та позичальників обумовлена, по-перше, недосконалістю законодавчої бази по іпотеці, по-друге, практичною відсутністю достовірної інформації щодо платоспроможності позичальників, по-третє, наявністю недостатнього рівня капіталізації вітчизняних комерційних банків, по-четверте, відсутністю єдиного реєстру прав власності на нерухомість, по-п’яте, нестачею кваліфікованих банківських експертів в галузі іпотечного ризик-менеджменту тощо. Тому останнім часом на вітчизняному ринку банківських послуг спостерігається тенденція до того, що страхування стає обов’язковою умовою при наданні іпотечної позики.
У цілому пропозиція страхових послуг на вітчизняному іпотечному ринку характеризується досить широким їх асортиментом як за видами, так і за умовами надання. Так, при іпотечному кредитуванні обов’язковими є наступні види страхування: страхування предмета іпотеки (в середньому 0,3% від оціночної вартості об’єкта нерухомості) та страхування життя позичальника (0,5% від суми заборгованості за кредитом).
У світовій банківській практиці іпотечного кредитування виділяють наступні форми співпраці зі страховими компаніями: 1) агентські стосунки (незалежні продажі) ― банки розповсюджують страхові продукти окремо або разом із банківськими за винагороду; 2) кооперація (спільні продукти та бази даних щодо клієнтів); 3) фінансові супермаркети ― найвищий ступінь інтеграції політики та бізнес-операцій банка й страховика, універсальні фінансові послуги, спільні інвестиційні проекти [5, c.127].
Висновки. Отже, на сучасному етапі розвитку системи іпотечного кредитування в Україні є нагальна потреба у тісній співпраці банківського та страхового секторів фінансового ринку. Страхові компанії повинні зайняти одну з ключових позицій на вітчизняному іпотечного ринку.
Серед проблем, які необхідно вирішити для налагодження ефективного механізму співпраці між страховиками та банківськими установами на іпотечному ринку є такі :
¨ Удосконалити законодавчу базу щодо інвестиційних можливостей страховиків в системі іпотечного кредитування: запровадити у відповідності з указом Президента України “Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом” від 8.11.2007р. № 1077/2007 нормативи формування технічних резервів страхових компаній іпотечними цінними паперами (зокрема іпотечними облігаціями); внести поправки до Закону України “Про страхування” щодо надання страховим компаніям зі страхування життя права створювати інвестиційні фонди, а також права придбання страховиками облігацій ДІУ.
¨ Розробити ДІУ заохочувальні програми співпраці зі страховими компаніями. Наприклад, проводити акредитацію страховиків, які будуть купувати облігації ДІУ з метою подальшої їх співпраці з банками-партнерами ДІУ по програмі іпотечного кредитування.
¨ Проводити подальшу роботу по зміцненню ресурсної бази вітчизняних страховиків, а саме - збільшення розміру їх статутного капіталу.
¨ Вирішити питання щодо професійної підготовки та/або перепідготовки персоналу вітчизняних страхових компаній у сфері інвестування нерухомості та операцій із іпотечними цінними паперами.
¨ Запровадити в страхових компаніях посаду експерта з інвестиційної політики або інвестиційний відділ. Останнє є більш актуальним для страховиків, які займаються страхуванням життя та мають більші інвестиційні можливості з точки зору термінів вкладень.
Список використаних джерел
1. European Covered Bond Fact Book. 2nd Edition // ECBC Publication. ― August 2007;
2. Інформація про стан і розвиток страхового ринку України у 2005-2006рр. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.forinsurer.com
3. Іпотека в Україні. Нормативно-правове регулювання. Зразки документів. / Гордієнко К.Д. ― К.: КНТ, 2006. ― 388 с.
4. Матеріали Української національної іпотечної асоціації [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.unia.com.ua
5. Разумова И.А. Ипотечное кредитование: Учебное пособие. ― СПб: Питер, 2005.