УДК 336.221.4

Н. М. Ткаченко, д.е.н., професор,

Т.М. Горова, аспірантка,

Національний університет харчових технологій

 

 

НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДОСВІДУ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

 В статье рассмотрен опыт развитых зарубежных стран  в период реформирования налоговой системы и направления их развития. Также определены цели реформирования налоговой системы Украины.

 

Key questions which are examined:

Experience of the foreign developed countries in the period of reformation of the tax systems and directions of their economic development is considered in the article. Also certainly purpose reformations of the tax system of Ukraine.

 

Вступ. Актуальність цієї теми полягає в тому, що сучасна економічна ситуація обумовлює необхідність підвищення ефективності управління державними фінансами в Україні. Одним з основних засобів здійснення такого управління виступає податкова система, яка за часи незалежності нашої країни зазнала значних реформувань. Цю проблему досліджували наступні вітчизняні науковці: О.М. Десятнюк, Ю.І. Іванов, А.І. Крисоватий.

Постановка проблеми. Сучасна система оподаткування України включає значну кількість різноманітних обов’язкових платежів, що мобілізуються до державного і місцевого бюджетів. Деякі податки та збори створюють безліч проблем платникам і збільшують обсяг роботи податковим інспекторам і при цьому не відіграють суттєвої ролі у формуванні бюджетних доходів. Крім цього, набираючи ознаки фіскальної збитковості, вони втрачають здатність виконувати одну з важливіших функцій податків, а витрати на їх адміністрування, зазвичай значно перевищують доходи бюджету за цими платежами. Одним з недоліків вітчизняного законодавства по адмініструванню податків є часті зміни ставок та внесення змін до законів. Тому податкова система України потребує реформування.

Результати дослідження. Для реформування податкової системи України важливо дослідити досвід зарубіжних розвинених країн. Наприкінці 70-х років більшість зарубіжних розвинених країн розпочали економічні реформи. Необхідно виділити кілька напрямків економічного розвитку тих років, на які держави намагалися активно впливати за допомогою податкового механізму:

-         розвиток пріоритетних галузей промислового виробництва і науково-технічної діяльності;

-         створення умов найбільшого сприяння приватному підприємництву в цілому і великих корпорацій зокрема;

-         подолання циклічних спадів і стимулювання зростання виробництва;

-         регулювання зовнішньоекономічних і зовнішньоторговельних відносин, підвищення конкурентноздатності національних виробників на світовому ринку;

-         підтримка національного сільськогосподарського виробника;

-         створення в суспільстві сприятливого соціального клімату. [1]

Вісімдесяті роки принесли істотні зміни у фінансову політику країн з розвинутою ринковою економікою, обумовлені цілим комплексом причин.

Першою з них була податкова реформа 80-х років, здійснена всіма ведучими індустріальними державами, що стало неминучим наслідком і водночас важливою складовою частиною активного курсу на лібералізацію методів державного регулювання економіки.

Другою, не менш вагомою причиною необхідності кардинального реформування фінансової політики став, загрозливий ріст розміру бюджетного дефіциту. Початок восьмого десятиліття ХХ століття у всіх західних країнах xapaктеpизувався швидким зростом державних витрат для фінансування військово-політичної, економічної і соціальної діяльності. [1]

Третьою причиною необхідності реформування податкових систем ведучих країн світу на рубежі 70-80-х років став, несанкціонований державою, але дуже відчутний процес зросту податків у результаті інфляції. [1] Усе це створювало додаткові передумови для якнайшвидшого проведення податкових реформ.

І хоч фіскальні системи розвинених країн і донині зберегли визначену специфічність, але саме в 80-ті роки чітко намітився процес, їхнього зближення як за структурою оподаткування, так і за основними напрямками реформування. Орієнтація на уніфікацію і гармонізацію фіскальної політики найбільше яскраво просліджується в країнах - членах Європейського Союзу, але її не можна не помітити і в інших індустріальних країнах. У них чітко виявляється тенденція лібералізації системи прямого оподатковування; розширюється сфера дії податків на споживання - податку на додану вартість, податку з обороту, податку з продажу; зростає значимість оподатковування відсоткових доходів - і це тільки основні з загальних тенденцій розвитку сучасних податкових систем.

Метою податкових реформ 80-х років стали:

-         підвищення ефективності функціонування економіки в довгостроковому плані;

-         створення оптимальних умов для діяльності підприємств всіх сфер економіки;

-         стимулювання споживчого попиту як джерела економічного росту;

-         заохочення заощаджень населення, виробничих і науково-технічних інвестицій і їхнього ефективного розподілу. [1]

Передбачалося, що реформи спростять податкову структуру, збільшать податкові надходження, установлять більш справедливі принципи оподаткування, забезпечать більш високу ефективність функціонування фіскальної системи і скоротять можливості користування податковими пільгами та приховування від оподатковування.

Узагальнення досвіду податкового реформування в розвинутих країнах дозволяє виділити два природних напрямки:

- еволюцію податкових методів стимулювання інвестиційної активності підприємців у виробничій і науково-технічній сферах;

- послідовне розширення сфери дії податків на споживання (у першу чергу - податку на додану вартість), як ефективне джерело поповнення бюджету в умовах необхідності скорочення ряду виробництв. [1]

У ході податкових реформ 80-х років, у першу чергу ПДВ, а потім і надходження від оподаткування відсоткових доходів, стали для більшості промислово розвинених країн головними джерелами компенсацій втрат державного бюджету, неминучих у зв’язку з лібералізацією корпоративного оподаткування.

Загальносвітовою тенденцією сьогодні є збільшення частки відсоткових доходів у загальній сумі одержуваних доходів. Все більше людей стали купувати державні облігації й акції підприємств. [1]

В ході реформ відбулося розширення податкової бази за рахунок збільшення частки відсоткових доходів, що підлягають оподаткуванню, і скорочення частки, що звільняється від податків.

Іншим важливим напрямком реформування податкових систем стало використання системи оподаткування відсоткових доходів як одного з регуляторів кон’юнктури ринку. У періоди, що вимагають підвищення капіталовкладень чи виконання національних інвестиційних програм, відсоткові доходи відгороджуються від підвищеного оподаткування і для них вводяться різні пільги. Коли ж перенагромадження капіталу призводить економіку до передкризового стану, держава в числі інших заходів підвищує оподаткування відсоткових доходів (це, як правило, не відноситься до практики виключення з особистих доходів відсотків по споживчому кредиті і житловій іпотеці, що використовуються як могутні стимули збільшення споживання). [1]

Як альтернативну концепцію рішення проблем поповнення доходів бюджету часто наводиться політика країн членів ЄС і, у першу чергу, Франції. Для структури оподаткування Франції традиційно характерна порівняно низька вага прямих податків - менше 30%, непрямі податки дають понад 60% від загальних податкових надходжень в бюджет. Основну частку податкових надходжень приносить податок на додану вартість (наприкінці 80-х років він складав більш 40% загальної суми податкових надходжень).

У сучасній Франції ПДВ - це загальний податок на витрати. У соціальному плані він обмежує витрати дрібних платників податків, визначаючи ставки податку на продовольчі товари на зниженому рівні, а в економічному - встановлює рівність між конкурентами. Завдяки солідним надходженням від ПДВ уряд може собі дозволити стимулювати інвестиції шляхом ослаблення тягаря корпоративного податку і надання підприємствам значних пільг при відновленні основних фондів і проведенні НІОКР. Інші непрямі податки і фіскальні монополії у Франції поступово втрачають своє значення. Серед них найбільшу вагу мають акцизи на алкогольні напої, тютюнові вироби й автомобільне паливо. [1]

В результаті ретельного дослідження, податкового законодавства зарубіжних розвинених країн, проведеного авторами [2] можна виділити подібні риси в оподаткуванні сільського господарства:

- Податок на додану вартість:

- Німеччина - підприємства сільського і лісового господарства, а також товари, що йдуть на експорт, звільняються від податку;

- Франція – пільгова ставка податку 5,5 % на товари першої необхідності - продукти харчування, медикаменти, житло, готельні послуги, вантажні та пасажирські перевезення, сільське господарство і рибальство;

- Австрія - пільгова ставка податку 10% на сільськогосподарську сировину, продовольство, книги і періодичні видання, водопостачання, пасажирський транспорт, медичні, соціальні і готельні послуги, прибирання вулиць і ліквідація відходів;

- Бельгія - пільгова ставка податку 7% на сільськогосподарську сировину, продовольчі товари, медикаменти і медичне устаткування, книги, водопостачання, пасажирський транспорт, готельні і деякі інші послуги;

- Греція - пільгова ставка податку 8% на сільськогосподарську сировину і продовольство, медикаменти і медичне устаткування, водопостачання, пасажирський транспорт, послуги охорони здоров’я, спортивні і культурно-видовищні заходи, готельні і деякі інші послуги;

- Ірландія - пільгова ставка податку 12,5% на деякі сільськогосподарські товари, готельні послуги, культурно - видовищні заходи;

- Іспанії - пільгова ставка податку 7% на деякі сільськогосподарські і продовольчі товари, медичне устаткування, пасажирський транспорт, водопостачання, охорона здоров’я, спорт у соціальній сфері й ін. і 4% на товари першої необхідності, включаючи хліб, борошно, м’ясо - молочні продукти, овочі і фрукти, медикаменти, книги, газети і журнали;

- Італія - пільгова ставка податку 10% для деяких сільськогосподарських продуктів, водопостачання, суспільного пасажирського транспорту, готельних і деяких інших послуг;

- Люксембург - пільгова ставка податку 3% на продукти харчування, сільськогосподарська сировина, газети і книги, готельні послуги, пасажирський транспорт, водопостачання;

- Фінляндія - пільгова ставка податку 17% на деякі сільськогосподарські і продовольчі товари;

-         Податок на прибуток корпорацій:

- Німеччина - не оподатковуються сільськогосподарські кооперативи і ряд інших організацій;

- Франція - звільняються від оподаткування при певних обставинах сільськогосподарські кооперативи, інвестиційні компанії і деякі інші;

- Італія - звільняється від оподаткування дохід сільськогосподарських, деяких виробничих і малих рибальських кооперативів. З прибутку можуть бути вирахувані збитки за п’ять років. [2]

Через нерозвиненість фінансових ринків і слабкість ринкових механізмів акумуляції фінансових ресурсів, необхідних для реалізації інноваційної моделі розвитку, ключову роль в інвестиційному процесі має відігравати держава, яка повинна частково профінансувати пріоритетні програми (проекти), що сприятиме залученню приватних інвесторів (вітчизняних та іноземних). Стихійні ринкові тенденції штовхають Україну до сировинної спеціалізації, до втрати позицій в галузях високих технологій. Необхідність посилення впливу держави на хід відтворювальних процесів, потребує зміцнення бюджету і росту його дохідних і витратних статей, включаючи фінансування виробничих галузей, що неминуче призведе до активізації податкової політики.[3]

У цьому зв’язку ризиковано, з погляду авторів, значне зниження податкових ставок та зменшення кількості податків. На думку авторів, необхідно поступово зменшувати ставку ПДВ і зробити її диференційною і поступово скорочувати кількість податків.

Проблематично шляхом зниження ставок податків домогтися збільшення, а тим більше зростання доходів бюджету. Безумовно, зниження податкового навантаження сприятиме збільшенню вільних коштів у суб’єктів господарювання, але, з іншого боку, значно, щонайменше у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету, а відтак і можливості впливу держави на хід реформування економічної системи і суспільства в цілому. Часовий лаг з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету становить від 0,5 до 2 років. А зміни в темпах економічного зростання проявляються ще пізніше. Розрахунки, проведені по країнах ОЕСР за 35 – річний період показали, що скорочення податкового тиску на 10% пунктів призводить до зростання ВВП на 0,5-1% пункт за рік.[4]

Зв’язок між тяжкістю податку і прагненням уникнути його є. Але якщо є можливість ухилення від оподаткування – платник ухиляється від оподаткування, незалежно від його величини. Можливість заглиблення у „тінь” визначається іншими чинниками – недосконалість системи корпоративного управління і контролю, можливістю вирішення ділових питань методами корупції тощо.

Наведені дані свідчать, що саме по собі зниження рівня податкових ставок не вестиме до збільшення бази оподаткування, достатньо значного, щоб компенсувати це зниження для бюджету. Ефект від зниження ставок податків може бути досягнутий лише при проведенні комплексу взаємопов’язаних заходів по стабілізації бюджетно – фінансової сфери, підвищенню ефективності виробництва, зниженню державних витрат тощо.

Як свідчить зарубіжний досвід, є прямий зв’язок між ставками податків і економічним зростанням. У розвинених країнах з рівнем середньодушових валових доходів 25-30 тис. дол., і податкові вилучення становлять значні суми: в Данії – 17 тис. дол. на душу населення (податки до ВВП – 50%),  в Німеччині, Франції, Бельгії, Фінляндії – в діапазоні 11-12 тис. дол. (податки до ВВП – 38; 46; 46; 47% відповідно) [5]. У табл. 1 наведено загальний рівень податків у деяких країнах – членах ОЕСР у % до ВВП у табл. 2 – в Україні.

Таблиця 1

Загальний рівень податків у деяких країнах – членах ОЕСР,

% до ВВП [6]

 

Таблиця 2

Загальний рівень податків (податковий коефіцієнт) в Україні,

% до ВВП [6]

 

Зростання податкового коефіцієнта в 2002-2003рр. Зумовлене збільшенням податкових надходжень як частки від ВВП за рахунок податку на доходи громадян, а у 2003р.також за рахунок податку на прибуток підприємств, надходжень до державних соціальних фондів.

Порівнюючи податкові коефіцієнти різних країн свідчать, що в останні роки в Україні податковий коефіцієнт (табл. 2) встановився на рівні, значно нижчому, ніж у розвинутих західноєвропейських країнах (табл.1). Аналогічний рівень оподаткування в середньому по розвинутих європейських країнах мав місце в 1970р., за рахунок низького податкового коефіцієнта в таких країнах, як Іспанія (17,2%), Греція (24,3%), Ірландія (27,9%). З 1970р. податковий коефіцієнт у більшості західноєвропейських країн і, відповідно, в середньому по цих країнах, зріс (від 33,3% у 1970р. до 42,2% у 2002р., тобто на 8,9%), що стало наслідком зростання ВВП на душу населення (визначає можливості підвищення частки держави у ВВП), а також потреб у суспільних благах (визначає необхідність зростання податкового коефіцієнта). Оскільки в умовах глобалізації ці потреби визначаються можливостями не національної, а світової економіки, то податковий коефіцієнт на рівні 30-35% свідчить про те, що акумулюючи таку частку ВВП, українська держава не може задовольняти потреби своїх громадян у суспільних благах на сучасному рівні.

Для України було б доцільно перейняти досвід зарубіжних країн і знизити ставку ПДВ для сільського господарства на товари першої необхідності - продукти харчування, медикаменти, житло, готельні послуги, вантажні та пасажирські перевезення.

В період реформування податкової системи державна політика України повинна мати такі цілі:

-         підвищення ефективності функціонування економіки в довгостроковому плані;

-         створення оптимальних умов для діяльності підприємств всіх сфер економіки;

-         стимулювання споживчого попиту як джерела економічного росту;

-         стимулювання заощаджень населення, виробничих і науково-технічних інвестицій і їхнього ефективного розподілу.

-         розвиток пріоритетних галузей промислового виробництва і науково-технічної діяльності;

-         створення умов найбільшого сприяння приватному підприємництву в цілому і великих корпорацій зокрема;

-         подолання циклічних спадів і стимулювання зростання виробництва;

-         регулювання зовнішньоекономічних і зовнішньоторговельних відносин, підвищення конкурентноздатності національних виробників на світовому ринку;

-         підтримка національного сільськогосподарського виробника;

-         створення в суспільстві сприятливого соціального клімату.

 

Висновки і шляхи вирішення проблеми. В період реформування податкової політики України потрібно знайти нові фіскальні джерела, що здатні забезпечити суспільні інвестиції в інфраструктуру, освіту, науково-дослідні роботи, необхідні для створення умов майбутнього економічного росту. З погляду авторів в Україні потрібно розширити базу оподаткування і зменшити кількість податків, а також проводити поступове зменшення і диференціацію ставок податків.

 

Список використаних джерел

1.      Дадалко  В.В., Румянцева Е.Е., Демчик Н.Н. . Налогообложение в системе международных экономических отношений: Учеб.пособие. – Мн.: Армита, 2000. – 359 с.

2.       Ткаченко Н.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. Податкові системи країн світу та України: Облік і звітність. – К.: Алеута, 2004. – 552 с.

3.  Горский И. Налоговая политика и экономический рост // Финансы. – 2000. - №1. – С. 22-25.
4.  Вишневський В.П., Липницький Д.Б. Оцінка можливостей зниження податкового тягаря // Фінанси України. – 2000. - №1. - с. 93-105.
5.  Кашин В. А. Налоговая система и оздоровление национальной экономики // Финансы. - 1998. - №8. – с. 23-26.
6.  Бюджетна політика у контексті стратегії соціально – економічного розвитку України.: В 6т. / Ред. кол. М. Я. Азаров та ін. – К.: НДФІ, 2004. - Т.3.: Розвиток системи податків як основи зміцнення державних фінансів: Монографія / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т. І. Єфименко та ін. – 308 с.