УДК 657:658.589

Л.С. Шатковська,

канд. екон. наук, професор кафедри бухгалтерського обліку і аудиту, Національний аграрний університет

Т.Г. Камінська,

канд. екон. наук, Національний аграрний університет

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Освещаются вопросы информационного обеспечения управления инновациями на предприятиях;

·          Предложены способы усовершенствования учета инновационной деятельности, а именно учета источников финансирования инноваций и инновационных расходов.

Key questions, which are considered:

·          The questions of the informative providing of management by innovations on enterprises are lighted

·          The resulted suggestions improvement of consideration of innovative activity, namely consideration of sources of financing of innovations and innovative charges are proposed

 

Постановка проблеми. Стратегія економічного та соціального розвитку України спрямована на запровадження інноваційної моделі структурної побудови та зростання економіки. В Україні розроблені стратегії такого розвитку на 2004-2015 рр. „Шляхи європейської інтеграції”. Основою стратегічного курсу, його базовим принципом тут висунуто реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної побудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави [8, с. 14].

У складі принципів, покладених в основу державної інноваційної політики, визначено інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності. Це зумовлюється тим, що інформація є одним із важливих чинників ефективної діяльності підприємства. Від забезпечення менеджменту на всіх рівнях необхідною інформацією залежить прийняття обґрунтованих і раціональних рішень з питань організації і розвитку виробничо-фінансової діяльності, в тому числі інноваційної. Тому проблема інформаційного забезпечення є важливою складовою системи заходів з подальшого інноваційного розвитку.

Інформація – категорія ємка, яка включає повідомлення, відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, певну діяльність, що їх сприймає людина, керуючі машини та інші системи. Інформація формується за багатьма різними ознаками. У даній статті розглядатимуться лише проблеми економічної інформації та її важливої складової – бухгалтерської інформації. Саме в бухгалтерському обліку формується найбільш повна і достовірна інформація про будь-яку суспільно-корисну діяльність, спрямовану на задоволення матеріальних і соціальних потреб суспільства.

Бухгалтерському обліку підлягають матеріальні, трудові, фінансові ресурси, які забезпечують інноваційну діяльність, витрати на дослідження і розробки, на виробництво нової продукції, капітальні витрати, поточні витрати, кількісні та якісні параметри цієї продукції, доходи, фінансові результати. Проте така інформація формується за допомогою системи бухгалтерських рахунків у загальному вигляді без виділення, за невеликим виключенням, окремих рахунків і бухгалтерських реєстрів для обліку інноваційних процесів. Відсутня спеціальна інформація про інноваційну діяльність і у фінансових звітах. Це ускладнює пошук необхідних даних для оперативного управління інноваційною діяльністю та визначення її ефективності.

У даній статті зроблена спроба вирішити окремі питання формування інформації в бухгалтерському обліку та у внутрішній звітності для забезпечення управління інноваційною діяльністю.

Аналіз останніх досліджень. Е.А.Уткін досліджував проблеми інноваційного розвитку підприємства, але лише з позицій менеджменту. Він розглядає різні стратегії управління інноваціями, організацію інноваційного процесу, фактори, які сприяють розвитку інновацій. Автор виділяє реінжинірінг як перспективний напрямок інновацій [9, с.146-188].

Так само з позицій менеджменту розглядає інновації і І.О.Бланк. Він визначає інновації як форму реальних інвестицій, розкриває суть інноваційного інвестування в нематеріальні активи, наводить шляхи його здійснення: перший – шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав, другий – шляхом розробки нової науково-технічної продукції [1, с.354]. Це, на думку автора, дозволяє суттєво підвищити технологічний потенціал підприємства у всіх сферах його господарської діяльності.

У роботі О.І.Волкова, М.П.Денисенка, А.П.Гречан викладені концептуальні основи управління фінансами, проектами та програмами, державного регулювання, інформаційного забезпечення, контролінгу, комплексної оцінки інноваційної діяльності в промисловості [5].

Країні необхідна відповідна інфраструктура інноваційної діяльності, тобто сукупність матеріальних, технічних та інших засобів, які б забезпечили інформаційне, експертне, консалтингове, маркетингове, фінансове і кадрове обслуговування інноваційної діяльності. Інноваційний розвиток аграрної економіки – складна комплексна проблема, яка має свою специфіку і організацію. Аграрні підприємства повинні бути інноваційно орієнтовані [2, с.51]. Цим зумовлюється актуальність досліджень різнобічних сторін інноваційної діяльності в аграрному секторі економіки.

Постановка завдання. Сьогодні поставлені і поступово вирішуються завдання перетворення колишніх інертних підприємств у нові ринкові структури, зміни форм власності, подолання  росту заборгованості, техніко-технологічного переоснащення агропромислового виробництва, виходу на конкурентні рівні виробництва і збуту продукції. У процесі вирішення цих складних проблем може здаватися, що українському сільському господарству ще далеко до інноваційного розвитку. Однак така думка помилкова. Подолання кризових і депресивних явищ, як свідчить практика, неможливе без випереджаючого інноваційного розвитку підприємств аграрної сфери.

Отже, пріоритетним напрямком підвищення конкурентоспроможності підприємств сьогодні є інноваційна діяльність. Економічно сильні сільськогосподарські підприємства інтенсивно впроваджують нові прогресивні технології в рослинництві, тваринництві, використовують високоврожайні сорти культур, ефективні засоби захисту рослин, розводять високопродуктивні породи тварин, застосовують нові інформаційні технології. Належне управління інноваційними процесами у змозі забезпечити конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції на ринку.

Виклад основного матеріалу. З фінансової точки зору інвестиції – це всі види активів (коштів), що вкладаються в економічну діяльність з метою отримання доходу, а з економічної точки зору – це витрати на створення, розширення і технічне переоснащення основного й додаткового капіталу. На жаль, доводиться констатувати, що частка держави в інвестиціях у 2004 р. становила лише 10,5%. Проте це на 2,5% більше попереднього року [7, с.216]. Зменшилася кількість збиткових підприємств на 2,3% у порівнянні з 2003 р., зокрема, в сільському господарстві на 5% - з 42,3% в 2003 р. до 33,3% в 2004 р. [7, с.64].

В умовах економічної кризи попит на інвестиції знижувався значно швидше, ніж виробництво ВВП, і тільки останніми роками, коли відбулося пожвавлення економіки України, стабілізувалося накопичення капіталу – у межах 20% ВВП протягом 2003-2004 рр. [7, с.36]. Це можна оцінювати як спроможність суб’єктів господарювання до адаптації певною мірою до ринкових умов господарювання, фінансових інструментів та механізмів  державного регулювання.

Водночас аналіз структури джерел фінансування свідчить, що сьогодні інвестиції проводяться переважно за рахунок внутрішніх джерел підприємств при зниженні частки довгострокових кредитів, наданих суб’єктам господарювання усіх форм власності у загальному обсязі кредитів в економіці країни. У 2004 році власні кошти підприємств Київської області, сформованих за рахунок прибутку та амортизаційних відрахувань, становили 56,6% від загального обсягу інвестицій в основний капітал, на кошти державного бюджету припало 9,7%; кошти місцевих бюджетів – 2,1%; кошти населення у будівництво власного житла – 11,4%; кошти іноземних інвесторів – 9,3%; кредити банків – 6,5%; інші джерела фінансування – 4,4% [6, с.115].

Сума інвестицій у основний капітал по Васильківському району Київської області у 2004 р. становила 68986 тис. грн., що на 51 % вищий показника за 2003 р.; по місту Василькову – 20070 тис. грн., що перевищує на 9% показник попередній рік. Показник інвестицій в основний капітал на одну особу по району у 2004 р. становить 1037 грн., що на 54 % перевищує показник 2003 р., а по місту – 227 грн., що в 2,1 рази менше попереднього [6, с.110-111].

Інвестиції в основний капітал у сільському господарстві по Київській області у 2004 р. становили 3547 млн. грн., що на 22% більше показника за 2003р. Відтворювальна структура інвестицій в основний капітал у цій галузі у 2004 р. виглядає так: 71,5% були спрямовані на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств, будівель і споруд; 22,8% - на нове будівництво, включаючи розширення діючих підприємств, будівель і споруд; 5,7% - підтримання діючих потужностей [6, с.112].

Прямі іноземні інвестиції у сільське господарство на кінець 2004 р. становили 63404,8 тис. дол. США, що становить 12,4% у загальному обсязі інвестицій в економічну діяльність по Київській області [6, с.148]. При цьому слід враховувати обмежене зростання власного капіталу, пов’язане як із недосконалістю законодавчого закріплення використання амортизаційного фонду за його економічним призначенням, так і з малоприбутковістю вітчизняної економіки. У структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції на підприємствах Київської області у 2004 р. амортизація основних засобів становила 5,4%.

Навіть в останні 3-4 роки, в умовах економічного зростання, обсяг амортизації перевищує обсяг валових капітальних вкладень, тобто відбувається так зване проїдання основного капіталу [4, с.72-81]. Обмежені можливості низькорентабельних та збиткових підприємств спричинюють низьку інвестиційну активність, унеможливлюють ефективність інвестицій в основний капітал (табл. 1 і 2).

Таблиця 1

Показники інноваційної діяльності підприємств у 2004 р.

Таблиця 2

Впровадження прогресивних технологічних процесів, освоєння нових видів продукції, придбання нових технологій у 2004 р.

 

Одним із факторів, що гальмують розвиток інноваційної діяльності, є недостатнє інформаційне забезпечення. Воно охоплює сукупність первинних і зведених даних, організацію збереження накопиченої інформації, способи її подання та методи перетворень, правила організації банку даних, методики кодування та пошуку інформації. При цьому необхідно, щоб споживач отримував необхідну інформацію з мінімальними витратами на її підготовку [5].

Дослідження показали, що така система інформаційного забезпечення інноваційної діяльності в аграрних підприємствах відсутня. Тільки на основі обстежень за принципом суцільного безперервного обліку можна зробити правильні висновки і прийняти адекватні рішення. При розробці інформаційного забезпечення потрібно враховувати систему показників для визначення економічної ефективності інновацій, показники бізнес-планів та внутрішні інформаційні потреби.

Юридичні особи всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання подають місцевому органу державної статистики такі форми: 5-нт (оновлення) „Звіт про оновлення продукції машинобудування” (річна); 6-нт (ліцензії) „Звіт про продаж ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності” (річна); 4-нт „Звіт про надходження та використання об’єктів промислової власності (річна); 2/5-нт (термінова) „Звіт про виконання державного контракту з питань науки та технологій” (квартальна); 1-інновація „Обстеження технологічних інновацій промислового підприємства” (річна), 1-інновація „Реєстр „Інноваційна діяльність” (річна)” 1-буд (інновація) „Звіт про інноваційну діяльність у будівництві” (річна); 1-програми „Виконання програм з пріоритетного розвитку наукової та інноваційної діяльності” (квартальна); 2-пром (інновація) „Звіт про інноваційну активність підприємств” (квартальна, термінова); 7-нт „Звіт про передачу права власності на надання дозволу на використання об’єктів інтелектуальної власності станом на 01.01.200_ р.”

У цих звітах наводиться  інформація про витрати на технологічні інновації, джерела їх фінансування, обсяг реалізованої продукції, кількість впроваджених інноваційних видів продукції, результати інноваційної діяльності та ін. Проте складання цих форм за даними бухгалтерського обліку є проблематичним. Крім того, для оперативного управління потрібна інформація за менші часові періоди. Все це спонукає до систематизованого формування бази даних з різноманітних питань інноваційних процесів (ресурсне забезпечення та його використання, обсяги та структура поточних витрат і доходів, капітальних вкладень тощо).

Але сьогодні в обліку інформація про витрати, доходи, продукцію та фінансові результати від інноваційної діяльності не відображається в систематизованому вигляді. Структура і зміст аналітичного обліку не розроблені, тобто не визначені об’єкти досліджень і розробок, невиділені окремі аналітичні рахунки для обліку витрат, доходів від інноваційної діяльності, джерел її фінансування. Відсутня окрема внутрішня звітність, яка б надавала в систематизованому вигляді інформацію для управління інноваціями. Все це не дозволяє аналізувати інноваційні процеси, їх пріоритетні напрями та розробляти ефективні заходи з розвитку інноваційної діяльності.

Основними завданнями інноваційної політики на державному рівні в аграрній сфері мають бути: 1) забезпечення правового регулювання і стимулювання інноваційного розвитку агропромислового виробництва, а також захисту інтересів учасників інноваційної діяльності; 2) визначення і реалізація пріоритетів інноваційної політики; 3) знаходження ефективних форм кооперації і формування організаційно-економічних структур, які б забезпечили інтеграцію освіти, науки і виробництва при здійсненні інноваційної діяльності; 4) інформаційно-програмне та обліково-аналітичне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності; 5) підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності; 6)сприяння активізації інноваційної діяльності в регіонах і на підприємствах; 7)підтримка спільних програм і проектів, розвиток міжнародної інноваційної співпраці, особливо в рамках Співдружності, з урахуванням національних інтересів. Таким чином, все це вказує на необхідність цілісної системи взаємопов’язаних заходів.

В Україні сьогодні стали активно формуватись організаційно-економічні та нормативно-правові основи для створення, зміцнення і розширення сфери інноваційної діяльності. Помітно відчувається підтримка держави. Так, у ст. 17 Закону України „Про інноваційну діяльність” вказано, що суб’єктам інноваційної діяльності (фізичним та юридичним особам, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності) для виконання ними інноваційних проектів може бути надана може бути надана фінансова підтримка шляхом:

  а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок  коштів  Державного  бюджету   України та коштів місцевих бюджетів;

  б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного  бюджету України та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту;

  в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного  бюджету України та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів [3].

Всі ці заходи мають відображатись в обліку з метою контролю за дотриманням інноваційної політики держави.

Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати, насамперед, сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством. На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове і митне законодавство. А це не сприяє припливу іноземних інвестицій. У першій редакції Закону [3] були виділені окремим розділом „Особливості в оподаткування та митному регулюванні інноваційної діяльності”, де відчувалось пом’якшене оподаткування діяльності інноваційних суб’єктів, але в останній редакції Закону статті цього розділу були виключені.

Посилаючись на Закон [3], основними об’єктами інноваційної діяльності є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру,  якість виробництва і соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

При виборі джерел фінансування питання вирішується із врахуванням багатьох факторів: вартості залученого капіталу, ефективності його віддачі, співвідношення власного і позикового капіталів, що визначає рівень незалежності підприємства, ризику, що виникає при використанні того чи іншого джерела, а також економічних інтересів інвесторів. Облік названих джерел ведеться на багатьох рахунках: 13, 40, 44, 48, 50, 60 та  ін. Це створює незручності у використанні такої розрізненої інформації. Тому пропонуємо відомість для обліку інноваційної діяльності за нижче наведеною формою (табл. 3). Існує багато класифікацій джерел інвестиційних ресурсів, але, на нашу думку, найбільш повна вона подана у праці О.І.Волкова та ін. [5, с. 268]. Відомість побудована з врахуванням цієї класифікації.

Таблиця 3

Відомість джерел фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності, грн.

 

Така відомість, на нашу думку, надасть необхідну інформацію для аналізу  та управління цією діяльністю. В складі відповідних синтетичних рахунків вважаємо доцільним відкривати аналітичні рахунки для обліку витрат, виходу продукції, доходів та результатів діяльності за новими технологіями.

В обліку капітальні вкладення і поточні витрати обліковуються на рахунках 15 „Капітальні інвестиції”, 23„Виробництво”, субрахунку 941 „Витрати на дослідження і розробки”. До цих рахунків потрібно, на наш погляд, відкривати окремі аналітичні рахунки для обліку інноваційних витрат, на основі яких пропонуємо складати відомість (звіт) за видами інноваційних витрат (табл. 4). Це дозволить систематизувати розрізнену інформацію про інноваційні процеси і ефективніше використовувати ці дані для цілей управління.

Таблиця 4

Відомість обсягу інноваційних витрат

 

Облік доходів від реалізації продукції ведуть на рахунках 701, 702, 703 без їх виділення в обліку від інноваційної діяльності. З метою співставлення витрат і доходів буде логічно ввести окремий субрахунок 706 „Доходи від реалізації інноваційної продукції”. Аналітичний облік на цьому субрахунку пропонуємо вести за видами реалізованих інноваційних продуктів. На окремому аналітичному рахунку до субрахунку 793 „Результат іншої звичайної діяльності” пропонуємо відображати результат від інноваційної діяльності.

Висновки. В результаті проведених досліджень встановлено неадекватність інформаційного забезпечення інноваційної діяльності потребам управління і аналізу. Несистематизовані інформаційні потоки з інноваційної діяльності. Наведені пропозиції з аналітичного обліку витрат, доходів, продукції, джерел фінансування в більші мірі забезпечать виконання державної політики у сфері інноваційної діяльності. Обґрунтоване визначення економічної ефективності інновацій. Складання внутрішньої звітності за наведеними формами дозволить формувати бази даних в систематизованому вигляді. Це сприятиме оперативному використанню необхідної інформації для управління інноваційними процесами, швидкого пошуку необхідних даних.

Список використаної літератури:

1. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – К.: Ника-Центр Эльга, 2004. – 656 с.

2. Гуменюк Д.О. Участь держави у формуванні інноваційо-інвестиційного потенціалу // Фінанси України. – 2005. - №10. – С. 51-59.

3. Закон України „Про інноваційну діяльність” № 40-ІV від 4 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 36, з наступними змінами й доповненнями.

4. Захарін С.В. Інвестиційне забезпечення економічного розвитку // Фінанси України. – 2004. - № 10. – С. 72-81.

5. Інноваційний розвиток промисловості України / О.І.Волков, М.П.Денисенко, А.П.Гречан та ін.; Під ред проф. О.І.Волкова, проф. М.П.Денисенка. – К.: КНТ, 2006. – 648 с.

6. Статистичний щорічник Київської області за 2004 рік. – К.: Головне управління статистики у Київській області. - 2005. – 379 с.

7. Статистичний щорічних України за 2004 рік. – К.: Консультант. - 2005. – 591с.

8. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) „Шляхом європейської інтеграції” / Авт.кол.: А.С. Гальчинський, В.М.Геєць та ін.; Нац. Ін-т стратег.дослідж., Ін-т екон. Прогнозування НАН України, М-во економіки з питань європ. Інтегр. України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

9. Уткин Э.А. Курс менеджмента: Учебник для вузов. – М.: Зерцало, 2001. – 448с.