УДК [657.2:347.453]:334.724.6

Д.О. ФІРЕР, економіст,

відділ методології обліку та аудиту,

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН

 

ОБЛІК ОРЕНДНИХ ОПЕРАЦІЙ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

 

Питання, які розглядаються:

Визначено вплив МСБО 17 "Оренда", П(С)БО 14 "Оренда", МСБОДС 13 "Оренда" на формування норм, виписаних у НП(С)БОДС 126 "Оренда".

Здійснено поглиблений аналіз відмінностей змістовного наповнення стандартів обліку оренди в державному секторі – міжнародного (МСБОДС 13 "Оренда") та національного (НП(С)БОДС 126 "Оренда").

Надано пропозиції по удосконаленню НП(С)БОДС 126 на основі проведеного дослідження.

Ключові слова: оренда, державний сектор, орендар, орендодавець, фінансова оренда, операційна оренда.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

Определено влияние МСБУ 17 "Аренда", П(С)БУ 14 "Аренда", МСБУГС 13 "Аренда" на формирование норм, выписанных в НП(С)БУГС 126 "Аренда".

Осуществлен углубленный анализ различий содержательного наполнения стандартов учета аренды в государственном секторе - международного (МСБУГС 13 "Аренда") и национального (НП(С)БУГС 126 "Аренда").

Предоставлены предложения по усовершенствованию НП(С)БУГС 126 на основе проведенного исследования.

Ключевые слова: аренда, государственный сектор, арендатор, арендодатель, финансовая аренда, операционная аренда.

 

Issues that are examined:

Detected the influence of IAS 17 "Leases", NAS 14 "Leases", IPSAS 13 "Leases" on formation rules, which are written in NPSAS 126 "Leases".

The depth analysis of differences in content of the accounting standards of lease in the public sector – international (IPSAS 13 "Leases") and national (NPSAS 126 "Leases") was performed.

The suggestions for improving NPSAS 126 "Leases", based on this research, were propounded.

Keywords: lease, the public sector, the lessee, the lessor, a finance lease, operating lease.

 

Постановка проблеми. Реформування системи обліку в державному секторі, яка базуватиметься на єдиних методологічних засадах бухгалтерського обліку і звітності, спрямовується на інтеграцію вітчизняної економіки в світовий економічний простір. Ключовим орієнтиром процесу є врахування міжнародного досвіду організаційно-інформаційного забезпечення управління державним сектором економіки.

На виконання цих та багатьох інших завдань, що ставляться перед державою у сучасному глобалізованому суспільстві, та у зв’язку з підвищенням її ролі в управлінні економікою та соціальним розвитком, Кабінетом Міністрів України було затверджено Стратегію модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007 – 2015 рр. (постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 р. № 34 (далі - Стратегія)) [1].

Одним з ключових аспектів будь-якого процесу, що відбувається в державі, а особливо – масштабних реформ, – є розробка відповідних нормативних регуляторів. І саме розробка таких регуляторних актів – національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі (далі – НП(С)БОДС) – є одним з основних завдань, які покликана вирішити Стратегія.

На сьогодні Міністерством фінансів України уже затверджено тринадцять НП(С)БОДС, до числа яких входить і НП(С)БОДС 126 "Оренда". Цей стандарт, як і решта, набирає чинності з 1 січня 2013 року. У цьому контексті важливим є дослідження норм вказаного стандарту на відповідність їх чинній міжнародній практиці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання відображення орендних операцій у системі бухгалтерського обліку в цілому та в державному секторі зокрема неодноразово піднімалося вітчизняними науковцями.

Вагомий вклад у розвиток методології обліку орендних операцій внесли Голов С.Ф., Моссаковський В.Б., Бутинець Ф.Ф., Братчук Л.М. та інші. Проблем обліку оренди в державному секторі торкалися у своїх працях Свірко С.В., Джога Р.Т., Атамас П.Й. Їх праці носять фундаментальний характер; у той же час аспекти порівняльного аналізу норм вітчизняного та міжнародного нормативного забезпечення бухгалтерського обліку оренди (і оренди в державному секторі зокрема) у наукових дослідженнях висвітлені недостатньо.

Метою статті є характеристика норм НП(С)БОДС 126 "Оренда" та проведення аналізу зв’язків між цим стандартом і положеннями міжнародного стандарту бухгалтерського обліку в державному секторі 13 "Оренда" (далі – МСБОДС 13), а також виявлення впливу національного та міжнародного стандартів обліку оренди в приватному секторі на створення відповідних регуляторів у державній сфері.

Виклад основного матеріалу. Методологія відображення інформації про орендні операції в обліку та звітності є важливою частиною системи обліку будь-якої країни. В зв’язку з цим Міжнародною федерацією бухгалтерів було розроблено два стандарти обліку оренди: Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 17 "Оренда" (далі – МСБО 17) та МСБОДС 13 "Оренда".

Зазначені документи мають різну сферу застосування: МСБО 17 регламентує облік оренди в приватному секторі, а МСБОДС 13 – в державному. Проте їхня мета спільна; вона полягає у визначенні для орендарів та орендодавців відповідної облікової політики яку слід застосовувати при обліку фінансової та операційної оренди.

Однорідність мети не є єдиною спільною ознакою цих двох стандартів: МСБОДС 13 у всіх суттєвих аспектах базується на МСБО 17 [2]. Продовжуючи цю "традицію", вітчизняна практика не відходить від зарубіжного досвіду оскільки в процесі виконання Стратегії було розроблено НП(С)БОДС 126, яке, по аналогії з вищезазначеними стандартами, в основних аспектах відповідає положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі – П(С)БО 14). В свою чергу, як зазначає Лебедик Г.В., П(С)БО 14 – нормативний документ, який є "стислим викладом" МСБО 17 [6], незважаючи на те, що містить в собі деякі традиційні особливості національного обліку. З усього вищесказаного вбачаємо такий зв’язок між документами, на основі яких було створене НП(С)БОДС 126 "Оренда" (рис. 1).

Рис. 1. Схема зв’язків при створенні стандартів бухгалтерського обліку оренди в Україні та світі

 

З рисунку видно, що НП(С)БОДС 126 було розроблене по ланцюгу МСБО 17 – П(С)БО 14. Проте логіка розробки стандарту, що запроваджується, повинна була б мати, відповідно до Стратегії, таке спрямування: "МСБОДС 13 - НП(С)БОДС 126", адже міжнародний стандарт обліку оренди в державному секторі визначає певні особливі положення обліку орендних операцій, які відсутні у МСБО 17, таким чином охоплюючи більш широкий спектр питань. Водночас у П(С)БО 14 визначено певні відмінні риси порівняно з міжнародним стандартом обліку оренди, які, цілком логічно, повинні бути відображені у НПСБОДС 126. Таким чином, ідеальним був би "комбінований" підхід, який передбачав би поєднання спеціальних міжнародних регламентів обліку в державному секторі з вимогами діючої національної методології обліку оренди.

При цьому подібне змістовне наповнення чотирьох вищезазначених стандартів ще не означає, що між ними взагалі не існує відмінностей. Спільні та відмінні положення цих нормативних регламентів представлено у таблиці 1.

Таблиця 1

Порівняльна характеристика вітчизняної та міжнародної регламентації обліку оренди в державному та приватному секторі

 

Виходячи з твердження, що НП(С)БОДС 126 повинно було б базуватися на МСБОДС 13, та з огляду на необхідність врахування саме міжнародних вимог до удосконалення системи бухгалтерського обліку в державному секторі (що, нагадаємо, є метою Стратегії), слід зупинитись детальніше на характеристиці основних положень національного стандарту і співставити їх з положеннями вищезазначеного міжнародного стандарту.

Сфера застосування. НП(С)ПБОДС 126 визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про орендні операції та її розкриття у фінансовій звітності орендарів та орендодавців. Норми стандарту застосовуються суб'єктами бухгалтерського обліку в державному секторі (далі - суб'єкти державного сектору).

Дія національного положення (стандарту) не поширюється на оцінку активів, яка визначається в інших національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку в державному секторі, зокрема об'єктів інвестиційної нерухомості, біологічних активів, а також договорів оренди, пов'язаних із розвідкою та використанням природних та подібних невідтворюваних ресурсів (за винятком оренди земельних ділянок), використанням авторського і суміжних з ним прав [4]. Причина полягає в тому, що ці види угод можуть потенційно призвести до виникнення складних питань щодо обліку, які слід вирішувати окремо.

В свою чергу, МСБОДС 13 також включає дані характеристики, але додатково обмежує застосування своїх положень, вилучаючи зі складу господарюючих суб’єктів, на які поширюється дія стандарту, державні комерційні підприємства, адже вони повинні дотримуватись вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), розроблених Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Окрім того, відмінність від НП(С)БОДС 126 полягає і у тому, що міжнародний стандарт не обмежує сфери свого застосування до оцінки біологічних активів – об’єктів оренди, незалежно від того, за якою з них – первісною чи справедливою – вони відображаються в обліку.

Класифікація оренди. За вимогами обох порівнюваних стандартів, орендні операції класифікують на фінансову та операційну оренду. Оренда класифікується як фінансова оренда, якщо вона передає в основному всі ризики та винагороди, пов’язані з правом власності на об’єкт оренди. Операційна оренда – це оренда інша, ніж фінансова [4, 5], тобто та, яка не передає в основному всі ризики та винагороди, пов’язані з правом власності на об’єкт оренди.

Класифікація видів оренди, прийнята в цих Стандартах, базується на тому, якою мірою ризики та винагороди, пов’язані з передачею права власності на орендований актив, розподіляються між орендодавцем та орендарем. Ризики включають можливість збитків від простоїв або технічної застарілості та коливань у надходженнях внаслідок зміни економічних умов. Винагороди можуть бути представлені у формі очікування рентабельного функціонування протягом строку економічної експлуатації активу та прибутку від зростання вартості або реалізації ліквідаційної вартості.

Обома стандартами визначено сукупність можливих ознак (критеріїв) визнання оренди фінансовою. При цьому національним стандартом достатньою для визнання оренди фінансовою є відповідність хоча б одній з ознак; у той же час міжнародний стандарт вказує, що "для класифікації оренди як фінансової відповідність усім наведеним критеріям не є обов’язковою", тобто припускається, що зазвичай оцінка орендної угоди проводиться за кількома критеріями одночасно. Характеристику ознак фінансової оренди за НП(С)БОДС 126 та критеріїв за МСБОДС 13 наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Ознаки (критерії) фінансової оренди за НП(С)БОДС 126 та МСБОДС 13

 

Порівняння ознак та критеріїв за двома стандартами, представлене в таблиці, показало, що вони є схожими, однак у МСБОДС 13 їх характеристика більш детальна та чітко зрозуміла. Окрім того, критерії за міжнародними стандартами умовно поділяються на основні та додаткові, у той час як у національному стандарті ознаки представлені суцільно. МСБОДС 13 також додатково розшифровує, що питання класифікації оренди як операційної або фінансової залежить від сутності операції, а не від форми контракту.

За національним стандартом, орендар набуває права власності на об’єкт оренди після закінчення договору оренди, у той час як за міжнародним – наприкінці строку договору оренди. Тобто передача права власності за міжнародною регламентацією являється невіддільною складовою орендної операції; національне положення розділяє ці процеси, адже буквально розуміється, ніби передача права власності до орендної угоди не прив’язана, хоча саме умовами останньої таку передачу і передбачено.

Ще однією відмінністю в класифікації оренди на фінансову та операційну є те, що у МСБОДС 13 присутній критерій, який визначає оренду активів як фінансову тоді, коли орендовані активи не можна легко замінити іншими активами. Це положення є суттєвим, адже визначає можливість індивідуальної ідентифікації активів у фінансовій оренді та їх необоротну природу. Вважаємо, що критерії визнання оренди фінансовою, визначені національним положенням, можна розширити цією ознакою.

Окрім відображених вище ознак, міжнародним стандартом додатково розшифровано питання щодо класифікації оренди землі. МСБОДС 13 встановлено, що оренда землі класифікується як операційна або фінансова оренда за такими ж критеріями, як оренда інших активів. Однак в силу того, що земля має власну особливість, яка полягає у невизначеності строку використання, у разі, якщо не очікується передачі права власності на землю орендареві наприкінці строку договору оренди, то, відповідно, і орендар не несе ризиків та винагород, пов’язаних з правом власності на неї. Відтак стандартом визначено, як визнається орендна плата за користування таким активом (за сплаченою авансом орендною платою, що амортизується протягом строку оренди). У той же час національний стандарт аналогічного або хоча б подібного абзацу не містить, хоча, з огляду на існуючий мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, у національній практиці можливий саме цей особливий спосіб фінансової оренди землі (без передачі всіх ризиків та вигід, пов’язаних з її використанням), додатково виділений у М(С)БОДС 13.

Відповідно до вищесказаного, слід доповнити НП(С)БОДС 126 (принаймні до моменту зняття мораторію) подібною нормою, але зазначивши при цьому, що право власності на землю не передається орендарю наприкінці договору фінансової оренди землі (інакше не вбачаємо різниці між "фінансовою орендою" земельних ділянок та "купівлею землі в кредит").

Найбільшу ж увагу в обох стандартах присвячено власне методології обліку фінансової і операційної оренди у орендарів та орендодавців, а також розкриттю інформації у фінансовій звітності про неї. Багато в чому методика відображення в бухгалтерському обліку орендарів та орендодавців операцій фінансової і операційної оренди схожа. Проте існує одна істотна відмінність. Справа в тому, що вітчизняна практика під час реформування разом із запозиченням зарубіжних підходів до побудови обліку орендних операцій зберегла елементи попереднього власного досвіду – наявність позабалансового обліку об’єктів операційної оренди (рахунок 01 "Орендовані необоротні активи"), призначення якого полягає у розмежуванні юридично власного майна та майна, що використовується, але належить іншим.

Окрім цієї відмінності, існують і інші, несуттєві, розходження в регулюванні обліку оренди за міжнародним та національним положеннями. Розглянемо, яким чином за обома Стандартами регулюється відображення в обліку операцій фінансової і операційної оренди у обох основних сторін договору оренди.

Облік фінансової оренди в орендаря. У випадку, коли суб’єкт державного сектору виступає орендарем, відповідно до обох Стандартів, отримані у фінансову оренду активи відображаються в бухгалтерському обліку як активи та зобов'язання за справедливою вартістю орендованого майна на початку оренди або, якщо вони нижчі за справедливу вартість, – за теперішньою вартістю суми мінімальних орендних платежів.

За НП(С)БОДС 126, різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об'єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському обліку орендаря на початку строку фінансової оренди, є витратами фінансової діяльності орендаря і відображається у бухгалтерському обліку і звітності лише в сумі, що відноситься до звітного періоду та розподіляється на пропорційній основі. Натомість МСБОДС 13 цього не визначено.

В обох стандартах розкривається порядок розрахунку теперішньої вартості суми мінімальних орендних платежів, який здійснюється за допомогою орендної ставки відсотка. Якщо така ставка не вказана в договорі оренди, орендар застосовує "ставку відсотка на можливі позики орендаря" – за НП(С)БОДС 126, або "відсоткову ставку додаткових запозичень орендаря" – за МСБОДС 13. Вважаємо, що ці два поняття можна ототожнити, тому розрахунок теперішньої вартості суми мінімальних орендних платежів за НП(С)БОДС 126 та МСБОДС 13 не відрізняється. З цього приводу лише відзначимо, що в міжнародній практиці операції фінансової оренди відносяться до позикових, нарівні з кредитними договорами (саме тому використано слова "додаткових запозичень", у той час як в національному положенні – "можливих запозичень").

Іншими суттєвими елементами, розкритими в обох документах, є питання щодо зміни корисності об’єктів фінансової оренди, їх амортизації та періоду очікуваного використання. Безумовно, кожен з Стандартів містить певні особливості: наприклад, МСБОДС 13 більш детально розкриває питання щодо амортизації об’єкта (особливо щодо амортизації об’єктів необоротних активів, передача права власності на які після закінчення строку договору оренди не передбачається). Але ключові підходи до відображення інформації в бухгалтерському обліку орендаря операцій, пов’язаних з фінансовою орендою, співпадають.

Облік операційної оренди в орендаря. При операційній оренді, за НП(С)БОДС 126, отримані в оренду активи суб'єктом державного сектору (орендарем) відображаються на позабалансовому рахунку бухгалтерського обліку за вартістю, зазначеною в договорі про оренду. Це додатково підтверджує, що при формуванні даного Стандарту також були враховані національні особливості бухгалтерського обліку.

За національним стандартом, витрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигід, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів. У той же час МСБОДС 13 це питання прямо не врегульовано.

Спільним та суттєвим для обох Стандартів є положення про визнання орендних платежів орендарем, згідно з яким такі платежі за угодою про операційну оренду слід визнавати як витрати у звіті про фінансові результати на прямолінійній основі протягом строку оренди, якщо тільки інша систематична основа не дозволяє відображати в часі вигоди користувача.

Оскільки сторонами в договорі оренди виступають і орендар, і орендодавець, то МСБОДС 13 та НП(С)БОДС 126 окремо виділено методологічні засади обліку орендних операцій у суб’єктів державного сектору, які виступають орендодавцями. Порівняльний аналіз цих норм свідчить про те, що в плані регулювання відображення в бухгалтерському обліку суб’єкта державного сектору (орендодавця) операцій фінансової та операційної оренди існують деякі відмінності.

Облік фінансової оренди в орендодавця. МСБОДС 13 більш детально розкриває питання передачі об’єкта фінансової оренди орендодавцем. Наприклад, разом з основними положеннями розкрито деякі обставини, при яких суб’єкт державного сектору може виступати орендодавцем при фінансовій оренді (зокрема, визначено, що суб’єкт державного сектору може регулярно займатися торгівлею активами, здійснювати закупівлю за дорученням суб’єктів господарювання та закупівлю від власного імені з подальшою передачею активів у фінансову оренду). В національному стандарті ці положення відсутні, що, на нашу думку, є виправданим, адже обставини, при яких укладаються угоди фінансової оренди за міжнародною практикою, не завжди мають виражений "фінансово-орендний" характер.

Щодо порядку визнання переданого об’єкта оренди у складі активів орендодавця, НП(С)БОДС 126 не відходить від основних положень, зазначених у МСБОДС 13, визначаючи, що переданий орендодавцем у фінансову оренду актив відображається в бухгалтерському обліку як дебіторська заборгованість орендаря. Одночасно з визнанням дебіторської заборгованості орендаря відбувається виключення з балансу залишкової вартості переданого у фінансову оренду активу. Отримання орендних платежів за фінансовою орендою ідентифікується як погашення дебіторської заборгованості та отримання доходу. За цих умов основною метою орендодавця є розподіл фінансового доходу за звітними періодами протягом строку оренди на систематичній та раціональній основі. Відповідно до НП(С)БОДС 126, такий розподіл доходу базується на застосуванні орендної ставки відсотка на залишок дебіторської заборгованості орендаря на початок звітного періоду, а за міжнародним регламентом обмеження у способі нарахування доходу відсутнє (адже сума орендної плати може розраховуватися і в рівних частинах у кожному з періодів, виходячи з визначеної суми орендних платежів та кількості періодів використання об’єкта). Це характеризує недолік національного положення, дозволяючи проводити нарахування орендної плати лише за методом складного відсотка, а тому вважаємо за потрібне зняти таке обмеження, вилучивши з національного стандарту відповідну норму.

Облік операційної оренди в орендодавця. За умов операційної оренди суб’єкт державного сектору (орендодавець) обліковує не тільки дебіторську заборгованість і дохід, але й власне активи, що перебувають в оренді, та їх амортизацію і втрати від зменшення корисності. Таким чином, орендодавці у фінансовій звітності мають відображати активи, які є об’єктом угоди операційної оренди. Згідно з характером активу дохід від операційної оренди визначається у складі доходу, як правило, на прямолінійній основі протягом строку оренди. Витрати, включаючи амортизацію, понесені при отриманні доходу від оренди, визнаються як витрати, і при цьому сума амортизаційних відрахувань обчислюється відповідно до методики, що викладена у МСБОДС 17 "Основні засоби" (стосується МСБОДС 13), або у НП(С)БОДС 121 "Основні засоби" (стосується НП(С)БОДС 126). За національним стандартом, питання визнання втрат орендодавця від зменшення корисності об’єкта операційної оренди визначається у порядку, передбаченому іншими стандартами бухгалтерського обліку в державному секторі.

Інформація по орендні операції, відображена на відповідних рахунках бухгалтерського обліку за правилами, описаними в обох стандартах, повинна формувати відповідні підсумкові показники, що відображаються в фінансовій звітності кожної з сторін договору оренди. Саме тому в обох положеннях питанням відображення інформації про оренду в звітності орендодавця та орендаря відведено відповідні розділи. Аналіз розділів показав, що загальні засади цього відображення в обох стандартах схожі.

Унікальною особливістю МСБОДС 13, яка відрізняє його не лише від НП(С)БОДС 126, але і від стандартів оренди в приватному секторі, є те, що цим стандартом, на відміну від інших нормативних регуляторів, зазначених у цьому дослідженні, додатково регулюється питання визнання оренди, в якій приймає участь суб’єкт державного сектору, при цьому визначаючи таку сторону договору як особливого учасника. Розкриттю такого питання присвячено цим стандартом підрозділ "Орендні угоди та інші контракти", яким врегульовано деякі юридичні питання орендних операцій державних суб’єктів з суб’єктами приватного сектору. Згідно норм підрозділу контракт може містити лише угоду щодо оренди активу. Однак оренда також може бути елементом ширшої за змістом угоди, укладеної з суб’єктами господарювання приватного сектору для будівництва, володіння, експлуатації та/або передачі активів. Такі угоди можуть укладати суб’єкти господарювання державного сектору, зокрема, у випадках, коли йдеться про активи інфраструктури або про фізичні активи тривалого використання [2].

Таким чином, згідно МСБОДС 13 оренда не може мати складових елементів, а додатково наголошується, що такого роду операції є первинною ланкою. Це означає, що однією з основ ринкових відносин, пов’язаних з використанням необоротних активів. Регулювання подібного питання є досить актуальним, тому, на нашу думку, доречним було б доповнити НП(С)БОДС 126 положенням подібного змісту, для максимальної зрозумілості визнання оренди, учасниками якої є суб’єкт державного та приватного сектору.

Ще однією унікальною особливістю міжнародного стандарту є те, що ним визначено операцію продажу майна з подальшою його орендою, яка являє собою операцію щодо продажу активу продавцем і подальшою передачею такого активу в оренду цьому самому продавцеві. Натомість НП(С)БОДС 126 відображення в обліку таких операцій не передбачається, що, на нашу думку, є суттєвим недоліком, так як такий вид оренди є досить поширеним як у міжнародній, так і в національній практиці.

Висновки. Отже, враховуючи, що оренда є одним з основних та взаємовигідних варіантів використання активів в умовах обмеженості ресурсів (в державному секторі – насамперед обмеженості фінансових ресурсів), а також слугує первинною ланкою (поряд з купівлею-продажем) реалізації економічних відносин, пов’язаних з використанням необоротних активів, необхідність та значущість прийняття стандарту обліку цих особливих операцій в державному секторі України не викликає сумніву.

Однак логіка побудови норм НП(С)БО 126, на наш погляд, має односторонній характер, який враховує лише здобутки національного обліку оренди в приватному секторі. У той же час особливості, які присутні в МСБОДС 13 та відсутні у відповідних "приватних" стандартах, на формування національного стандарту не вплинули. Тому вважаємо, що до моменту набуття чинності НП(С)БОДС 126 (01.01.2013 р.) Міністерство фінансів України, науковці, громадські організації мають достатньо часу для того, щоб дослідити відмінності між МСБОДС 13 та впроваджуваним стандартом на предмет зближення з міжнародними правилами.

І це твердження зовсім не звучить закликом до бездумного копіювання усіх пунктів міжнародного стандарту (тим більше, що багато з них, спільних з вимогами стандартів у приватному секторі, уже відобразилися в Стандарті 126. Вітчизняний стандарт обліку оренди в державному секторі, маючи національні особливості, все ж повинен враховувати позитивний досвід міжнародної методології та чіткість формулювання правил, за якими цей облік слід вести. Таким чином забезпечиться подвійна його корисність: він одночасно слугуватиме одним з підтверджень виконання завдань стратегії та збереже власну систему відображення даних про оренду в державному секторі на рахунках бухгалтерського обліку.

 

Список використаних джерел

1. Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007 - 2015 роки: Постанова Кабінету України від 16.01.2007 р. № 34 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ліга: Закон еліт. – 2007-2011.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку в державному секторі 13 "Оренда" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://buhgalter911.com/Res/MSBODS/13.pdf.

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 17 "Оренда" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kchp.com.ua/blanks/MSBU/MSBO_17.pdf.

4. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 126 "Оренда", затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2010 р. № 1629 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ліга: Закон еліт. – 2010-2011.

5. Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда": Наказ Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ліга: Закон еліт. – 2000-2011.

6. Лебедик Г.В. Систематизація орендних операцій для потреб бухгалтерського обліку відповідно до стандартів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://econa.at.ua/Vypusk_6/lebedyk.pdf.

7. Ловінська Л.Г. Бухгалтерський облік та внутрішній аудит у державному секторі: Частина 1. Фінансовий облік у державному секторі: міжнародний підхід: [навчальний посібник] / Л.Г. Ловінська, С.В. Свірко, Т.І. Єфименко, О.О. Канцуров. - К.: Аграрна наука, 2009. – 480 с.