УДК 657.44
Т.Г. Маренич,
докт. економ. наук, професор кафедри обліку і аудиту,
Харківський національний технічний університет
сільського господарства ім. Петра Василенка
Облікові аспекти формування та використання прибутку
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Нормативное обеспечение порядка формирования и использования прибыли субъектов хозяйствования;
· Учетные аспекты формирования, распределения и использования прибыли в сельскохозяйственных предприятиях;
· Предложения по совершенствованию учета фондов накопления и потребления.
Key issues that are considered:
· Normative providing of profit forming and use order of economic entities;
· The accounting aspects of profit forming, distributing and use in agricultural enterprises;
· Suggestions on perfection of accounting of accumulation and consumption funds.
Актуальність проблеми. Фінансовий стан аграрних підприємств такий, що не забезпечує умов не тільки розширеного, але і простого відтворення. В 2005 році 36,2% сільськогосподарських підприємств були збитковими, рентабельність всієї діяльності становила 14,6%. За останні роки оптимальний рівень рентабельності не досягався ні в рослинництві, ні в тваринництві. З розрахунку на одне господрство, включаючи фермерські, було одержано 61,9 тис. грн. прибутку від всієї діяльності. За роки реформування у декілька разів зменшилися відрахування на розвиток виробництва, припинилося формування соціального фонду. Господарські товариства, в тому числі акціонерні, не створюють фонд дивідендів. Не діє стимулювання ні за працею, ні за капіталом.
Важливе значення у підвищенні результативності підприємницької діяльності має рівень господарювання. Основними складовими господарського механізму є фінансово-кредитні важелі, які спрямовані на інтенсифікацію виробництва, зміцнення комерційного розрахунку. Кінцевим показником ефективності цих процесів є прибуток. Він представляє собою грошову форму вартості доданого продукту. Традиційно економістами прибуток розуміється як перевищення грошової виручки над повною собівартістю реалізованої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Але це не просто елемент виручки, а економічна категорія, за якою скриваються глибинні зв′язки, які притаманні товарному виробництву, вартісним відносинам, руху товарів і грошей [ 4 , с. 8-9]. Однак, в сучасному бухгалтерському обліку не відображається на бухгалтерських рахунках повна собівартість за кожним видом продукції. Адміністративні, інші операційні, фінансові витрати, витрати на збут списуються на фінансові результати. В той же час у статистичній формі № 50-сг “Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств” повна собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) розраховується шляхом розподілу адміністративних витрат, витрат на збут, витрат на відсотки та винагороди по фінансовій оренді (лізингу), відсотків за користування кредитами між окремими видами товарної продукції пропорційно до встановленої бази розподілу. Це потребує погодженості існуючої системи обліку та звітності на основі єдиної методології. При цьому прибуток може розраховуватися ще і від позареалізаційних операцій [ 14 , с. 395], що потребує визначення загальної маси прибутку.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання обліку та розподілу прибутку постійно знаходяться у полі зору науковців. Їх широко досліджували Гаврилюк В.М., Герасимук І.В. [15], Дем′яненко М.Я., Лузан Ю.Я. [14], Огійчук М.Ф. [16] та інші [11, 13]. В той же час в наукових працях вчених приділяється багато уваги удосконаленню методики формування прибутку у податковому обліку.
Метою статті є висвітлення напрямів використання та бухгалтерського обліку прибутку з метою фінансового забезпечення відтворювального процесу в сільськогосподарських підприємствах.
Виклад основного матеріалу. Прибуток завжди був і залишається основою госпрозрахункової діяльності, самофінансування, виробничого і соціального розвитку. З практичної точки зору він виконує дві важливі функції. По-перше, найбільш повно характеризує фінансові результати діяльності, розмір грошових накопичень, є найбільш узагальненим економічним показником роботи, мірилом ефективності господарювання. В ньому відображаються всі аспекти діяльності: продуктивність праці; ефективність використання виробничих фондів, трудових, матеріальних і грошових ресурсів; рівень техніки і технології, інновацій, організації праці; собівартість, якість і обсяг реалізованої продукції. По-друге, прибуток є головним джерелом виробничого і соціального розвитку підприємств, платежів до бюджету. З його допомогою створюється зацікавленість у підвищенні ефективності діяльності, поєднанні інтересів власників-товаровиробників, трудових колективів і підприємства в цілому.
В умовах державної та колгоспно-кооперативної власності прибуток чітко спрямовувався на створення фондів накопичення (фонд розвитку виробництва або фонд виробничого і науково-технічного розвитку, фонд соціального розвитку) і фондів споживання (фонд матеріального стимулювання). Розміри цих фондів встановлювалися відповідно до регламентуючих нормативів. Прийнятий порядок був спрямований на забезпечення вирішення виробничих і соціальних задач.
Однак з впровадженням ринкових відносин, зміною умов господарювання і методів впливу держави на господарюючі суб′єкти права підприємств у всіх сферах їх діяльності значно розширилися. Основні правила ведення бізнесу в нашій країні визначені Господарським кодексом України [1]. Це стосується і розподілу прибутку, розмір якого залежить від належного відображення господарських подій в бухгалтерському обліку. Нині держава не встановлює будь-яких нормативів розподілу прибутку, але через деференціацію ставок оподаткування за різними видами діяльності, впровадження механізмів пільгового оподаткування та пільгових преференцій надає широкі можливості щодо регулювання та стимулювання розвитку підприємств усіх форм власності. Прибуток залишається в розпорядженні підприємства і використовується ним відповідно до напрямів, які визначені засновницькими документами з врахуванням обмежень, встановлених діючим законодавством. Отже, визначення напрямів використання прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, структури статей його використання знаходиться у компетенції підприємства, його власників (засновників).
Європейський вибір України вимагає гармонізації вітчизняного обліку з міжнародними стандартами обліку і фінансової звітності, які діють в країнах з ринковою економікою. Тому слід враховувати нову облікову методологію в господарській та юридичній практиці, що не завжди досягається. Прийняті нормативні документи по веденню бухгалтерського обліку суттєво змінили облік, в тому числі операцій, пов′язаних з використанням прибутку підприємств. При цьому Концепцією реформування податкової системи запропоновано методологічні принципи визначення об′єкта оподаткування податком на прибуток, які максимально наближені до бухгалтерського обліку [ 7, с. 40]. Про гармонізацію бухгалтерського і податкового обліку свідчить прийняття Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку [ 8 ] і Методичних рекомендацій про складання регістрів бухгалтерського обліку податкових різниць, валових доходів та валових витрат [ 9 ].
Як зазначається в економічному словнику, розрізняють: повний, загальний прибуток, який називається валовим (балансовим); чистий прибуток, який залишається після сплати з валового прибутку податків і відрахувань; бухгалтерський, розрахований як різниця між ціною (доходами від продажу) і бухгалтерськими витратами; економічний прибуток. Економічний прибуток – різниця між доходами і економічними витратами, які включають поряд з загальними витратами альтернативні витрати; розраховується як різниця між бухгалтерським і нормативним прибутком підприємця [ 3 , с. 302]. Альтернативні витрати – вартість виробництва товара або послуги, яка вимірюється з точки зору втраченої (упущеної) можливості виробництва іншого виду товару або послуг, що вимагають тих же затрат ресурсів; ціна заміни одного блага іншим [ 3 , с. 22]. Прибуток бухгалтерський – прибуток від приємницької діяльності, розрахований по бухгалтерським документам без врахування документально не зафіксованих витрат самого підприємця, в тому числі упущеної вигоди. А нормативний прибуток – витрати підприємця, які не включені у витрати, не відображені в підприємницьких витратах згідно бухгалтерської документації, умовно включені у бухгалтерський прибуток. Представляє мінімально необхідний прибуток для відшкодування неврахованих витрат самого підприємця (затрат його праці, використання особистого майна) [ 3 , с. 302].
Згідно з п. 1 ст. 142 ГКУ прибуток (дохід) суб′єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, який визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб′єкта господарювання за певний період на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу і валових витрат суб′єктів господарювання повинен визначатися законодавством (п. 2 ст. 142 ГКУ). Однак такого законодавчого акта відносно визначення прибутку як показника фінансових результатів немає. При цьому згідно зі ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначається подібним чином як валовий дохід за мінусом валових витрат і суми амортизаційних відрахувань не фінансовий результат діяльності, а об′єкт його оподаткування, який називається оподатковуваним прибутком [ 2 ]. Отже за нормами ГКУ економічний прибуток однозначно визначити не можливо.
Згідно з п. 5 ст. 87 ГКУ прибуток господарського товариства створюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівнених до них витрат і витрат на оплату праці. З цього можна зробити висновок, що при даному визначенні прибутку по-перше, амортизаційні відрахування вважаються витратами, прирівненими до матеріальних витрат, і по-друге - господарські товариства можуть включати у собівартість продукції витрати на придбання необоротних активів зразу, а не по частинам протягом всього строку їх корисного використання.
Під розподілом прибутку розуміється спрямування прибутку до бюджету і за статтями використання на підприємстві. Так, чистий прибуток в сільськогосподарських підприємствах України за даними 1998 року був використаний за такими напрямами в процентному відношенні: відрахування в резервний (страховий) фонд – 2,7; на виробничий розвиток – 8,7; на соціальний розвиток – 20,2; заохочування – 5,5; дивіденди – 0,5; інші цілі – 62,4. Принципи розподілу прибутку можна сформулювати так:
- прибуток, який одержує підприємство в результаті виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб′єктом;
- прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків і зборів, ставки які не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх розрахунку і внесків до бюджету встановлюються законодавчо;
- величина прибутку підприємства, яка залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленість в зростанні обсягів виробництва та поліпшенні виробничо-господарської та фінансової діяльності;
- прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу направляється на накопичення, яке забезпечує його подальший розвиток, і тільки решту – на споживання [ 5, с. 111-112].
Як свідчить практика, підприємства не завжди весь прибуток, який направляється на накопичення, використовують повністю. Залишок прибутку, який не використаний на збільшення майна, має важливе резервне значення і може бути в наступні роки спрямований на покриття можливих збитків, фінансування різних витрат. Нерозподілений прибуток свідчить про фінансову стійкість підприємства, наявність джерела для подальшого розвитку.
Господарські товариства з економічного прибутку повинні сплачувати передбачені законом податки та інші обов′язкові платежі, а також відсотки за кредитами банків і за облігаціями (п. 5 ст. 87 ГКУ). А державні комерційні підприємства за рахунок такого прибутку мають створювати спеціальні (цільові) фонди, які призначені для покриття витрат, пов′язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд споживання (оплати праці), резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства (п. 5 ст. 75 ГКУ). Значить, державні комерційні підприємства не повинні включати витрати на оплату праці, суму амортизаційних відрахувань у собівартість продукції та фінансувати їх за рахунок прибутку. Однак з таким порядком використання прибутку не можна погодитися, оскільки це протирічить економічній теорії. При цьому деякі фонди (матеріального стимулювання, розвитку виробництва, резервний) в дореформений період дійсно створювалися за рахунок прибутку підприємств. Розподіл прибутку державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану. Отже, кожний вид підприємств за організаційно-правовою формою повинен формувати і використовувати економічний прибуток по різному, що є необгрунтованим.
Як було вище відзначено, після переходу вітчизняного обліку на міжнародні стандарти обліку та звітності суттєво змінилася облікова методологія операцій, пов′язаних з формуванням і використанням прибутку підприємств. Чіткий порядок визначення прибутку як фінансового результату діяльності звітного періоду міститься в нормативних документах по бухгалтерському обліку. Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов′язані з ними витрати. Доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження, активів або зменшення зобов′язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників). Витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або ж збільшення зобов′язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 4 П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” та п. 6 П(С) БО 16 “Витрати”). При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження або оплати грошових коштів.
Як витрати, доходи, так і фінансові результати після введення в дію П(С)БО класифікуються за видами діяльності: операційна, фінансова, інвестиційна, надзвичайна. Витрати зараз не враховуються за критерієм їх включення у собівартість продукції та здійснення за рахунок прибутку. На практиці інколи деякі витрати продовжують вважати витратами, які здійснюються за рахунок прибутку. Частіше такими є витрати, які при визначенні оподатковуваного прибутку не включаються до складу валових витрат. Це штрафи, пені, неустойки, інші фінансові санкції; добові понад норм, які передбачені діючим законодавством; разова матеріальна допомога та ін. У бухгалтерському обліку всі види витрат відображаються на відповідних витратних рахунках (23, 91, 92, 93, 94, 95 та ін.) і не залежать від джерел фінансування.
Особливості обліку на державних та комунальних підприємствах встановлено Положенням про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об′єктами державної, комунальної власності [ 6 ]. В цьому Положенні зазначено, зокрема, що, в розпорядчому документі про облікову політику таких підприємств слід обов′язково розкривати порядок відрахування прибутку до резервного капіталу та виплат, які здійснюються за рахунок фонду споживання, створеного за рахунок прибутку (в тому числі визначається їх вичерпний склад). Це ще раз засвідчує про те, що підприємствам необхідно мати вичерпну інформацію про напрями використання прибутку, а отже організовувати відповідний облік.
Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов′язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцією про його застосування [ 12 ], облік операцій, пов′язаних з використанням прибутку, необхідно відображати по дебету рахунку 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”, субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді”. У кінці року сальдо по цьому субрахунку закривають у кореспонденції із субрахунками 441 “Прибуток нерозподілений” або 442 “Непокриті збитки” з виведенням сальдо на одному з цих субрахунків.
Що стосується підприємств державного, комунального секторів економіки, пропонується спрямування прибутку на розвиток виробництва відображати за дебетом субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді” і кредитом субрахунку 426 “Фонди спеціального призначення” (субрахунок 4261 “Фонд розвитку виробництва”). Здійснені за рахунок цього фонду капітальні інвестиції (придбання, створення, модернізація, модифікація, реконструкція, добудова, дообладнання тощо необоротних активів) відображати за дебетом субрахунку 4261 “Фонд розвитку виробництва” і кредитом субрахунку 4262 “Використання фонду розвитку виробництва”. Використання прибутку на матеріальне заохочення відображати за дебетом субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді” і кредитом рахунку 66 “Розрахунки за виплатами працівникам”; на створення інших фондів – за дебетом субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді” і кредитом субрахунку 426 “Фонди спеціального призначення” (субрахунок 4263 “Інші фонди”). Використання інших фондів необхідно відображати за дебетом субрахунку 4263 “Інші фонди” і кредитом субрахунку 4264 “Використання інших фондів”. На належну до бюджету суму прибутку відповідно до законодавства – за дебетом субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді” і кредитом рахунку 67 “Розрахунки з учасниками”. Відрахування у централізований фонд (за рахунок чистого прибутку) відповідно до законодавства та установчих документів – за дебетом субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді” і кредитом субрахунку 682 “Внутрішні розрахунки” [ 6 ].
Діючими стандартами бухгалтерського обліку передбачено обов′язкове формування підприємствами тільки двох фондів (резервів) – резерву сумнівних боргів і резервного капіталу. Також підприємства повинні створювати забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, облік яких ведеться на рахунку 47 “Забезпечення майбутніх витрат і платежів”. Забезпечення – це зобов′язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Нараховуються такі види забезпечень (резервів): на виплату відпусток працівникам; на додаткове пенсійне забезпечення; на виконання гарантійних зобов′язань; на реструктуризацію; на виконання зобов′язань щодо обтяжливих контрактів. Перелічені види забезпечень та резерв сумнівних боргів створюються за рахунок відповідних витрат підприємства.
Із представленої кореспонденції рахунків в Інструкції № 291 [12] по рахунку 44 видно, що використання прибутку підприємств можливе за наступними напрямами: збільшення розміру статутного капіталу; збільшення розміру пайового капіталу; формування резервного капіталу; на покриття збитків минулих років; на погашення облігацій; виплата дивідендів учасникам (засновникам).
Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути: додаткові внески (вклади); реінвестиція дивідендів; спрямування прибутку до статутного капіталу. Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства є: збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості і збільшення номінальної вартості акцій. Збільшувати статутний капітал АТ за рахунок спрямування прибутку товариства до статутного капіталу має право АТ, прибуток якого відповідно до закону не підлягає розподілу між засновниками (учасниками, акціонерами). Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу здійснюється шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам. Таке збільшення здійснюється пропорційно частці кожного з акціонерів у статутному капіталі без розподілу цього прибутку між акціонерами (засновниками, учасниками) у вигляді дивідендів [ 10, с. 19].
Резервний капітал – сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Резервний капітал призначений на покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів підприємства в разі його ліквідації.
Так, резервний (страховий) фонд в господарських товариствах створюється за рахунок прибутку після сплати податків та всіх обов′язкових платежів у розмірі, встановленому засновницькими документами, але не меншим від 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду повинен бути не менше 5% від суми чистого прибутку товариства (п.4 ст. 87 ГКУ).
Резервний капітал господарського товариства створюється з метою покриття балансових збитків підприємства за певний період, на виплату дивідендів за привілегійованими акціями у разі недостатності нерозподіленого прибутку, а також на інші цілі, передбачені законодавством.
В бухгалтерському обліку інформація про стан та рух резервного капіталу відображається на рахунку 43 “Резервний капітал”. Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами та напрямами використання.
Якщо формування резервного (страхового) фонду в господарських товариствах, державних підприємствах є обов′язковим, то для інших господарюючих суб′єктів це вважається внутрішньою справою. Фонди (резерви) підприємства, що утворюються за рахунок прибутку, можуть бути названі згідно з цільовим призначенням їх використання. Наприклад: резерв на покриття непередбачених витрат і балансових збитків минулих років; фонд дивідендів; фонд виробничого розвитку; фонд розвитку персоналу; фонд соціального забезпечення; фонд участі персоналу у прибутках, благодійний фонд та ін.
Кошти фонду виробничого розвитку спрямовуються на фінансування витрат з технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих виробництв та освоєння нових, на природоохоронні заходи, на будівництво або придбання будівель, споруд та іншого майна виробничо-технічного призначення.
Кошти фонду розвитку персоналу витрачаються на освіту та підвищення кваліфікації персоналу.
Кошти фонду соціального забезпечення використовуються на додаткові виплати працівникам у разі тимчасової непрацездатності, крім виплат, що передбачені чинним законодавством, на оплату путівок на санаторно-курортне лікування, страхування здоров′я, життя персоналу, крім виплат, передбачених чинним законодавством, тощо.
Кошти фонду участі персоналу у прибутках направляються на преміювання та інші види матеріального заохочення працівників згідно з підсумками роботи за звітний період.
З метою забезпечення розширеного відтворення розмір прибутку, який направляється у фонд розвитку виробництва сільськогосподарського підприємства, може становити 40-50%, резервний – 5%, соціального розвитку – 5%. У фонд матеріального стимулювання може направлятися 40-50% прибутку, з нього для розподілу за працею – 50%, за капіталом – 50%.
Облік самих фондів та їх використання на наш погляд, необхідно відображати на відповідних субрахунках рахунка 43 “Резервний капітал”. Доцільність їх створення, а також відсоткове співвідношення визначається за підсумками роботи кожного звітного періоду.
Прибуток використовується в першу чергу на сплату податку на прибуток. Нарахування податку на прибуток підприємств проводиться не за рахунок нерозподіленого прибутку, а за рахунок витрат звітного періоду, в якому нараховується податок на прибуток.
Методологічні особливості відображення в бухгалтерському обліку податку на прибуток визначено П(С)БО 17 “Податок на прибуток” [ 12 ]. Згідно з п. 3 П(С)БО 17 витратами прибутку визначається податок на прибуток, нарахований за ставкою податку, яка визначена законом про оподаткування, але виходячи з прибутку, визначеного за даними бухгалтерського обліку. Нарахування податку на прибуток відображається по дебету рахунку 98 “Податок на прибуток”. При цьому в бюджет фактично сплачується податок, який називається поточним податком на прибуток, визначений за даними податкового обліку, тобто виходячи з оподатковуваного прибутку, і відображається по кредиту субрахунку 641 “Розрахунки за податками”. Різниця між сумою податку, яка відображена як витрати прибутку, і поточним податком виникає за рахунок тимчасової різниці, причиною якої є використання різних принципів визнання доходів і витрат в бухгалтерському та податковому обліку. В бухгалтерському обліку використовується принцип нарахування. В податковому обліку доходи визначаються по будь-якій з події, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця, або дата відвантаження товарів (робіт, послуг). Аналогічні відмінності і у визначенні витрат. Розбіжності між податковими і бухгалтерськими правилами обліку призводять до того, що обліковий прибуток, як правило, не дорівнює податковому.
Розрізняють тимчасові різниці, що підлягають вирахуванню, і тимчасові різниці, що підлягають оподаткуванню. Тимчасова різниця, що підлягає вирахуванню, - тимчасова різниця, що призводить до зменшення податкового прибутку (збільшення податкового збитку) в майбутніх періодах. У разі наявності тимчасових різниць, що підлягають вирахуванню, утворюється відстрочений податковий актив, тобто сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних податкових періодах.
Тимчасова різниця, що підлягає оподаткуванню, - тимчасова різниця, яка включається в податковий прибуток (збиток) у майбутніх періодах. Суму податку на прибуток, яка сплачуватиметься в наступних періодах з тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню, називають відстроченим податковим зобов′язанням.
У загальному вигляді витрати з податку на прибуток складаються з поточного податку на прибуток з урахуванням відстроченого податкового зобов′язання та відстроченого податкового активу. Для обліку відстрочених податкових активів призначено рахунок 17 “Відстрочені податкові активи”, а для обліку відстрочених податкових зобов′язань – рахунок 54 “Відстрочені податкові зобов′язання”.
Висновки. Норми Господарського кодексу України протирічать методології діючого обліку формування та розподілу прибутку, що вимагає їх взаємоузгодження та коригування.
Більшість витрат, які раніше відображалися в порядку використання прибутку, зараз відносяться до складу витрат підприємств і облічуються на відповідних витратних рахунках, що пов′язано зі зміною значення терміну “витрати”.
Методика розрахунку податку на прибуток повинна грунтуватися на алгоритмі розрахунку прибутку за даними бухгалтерського обліку.
В сільськогосподарських підприємствах не створюються фонди розвитку, соціальний, матеріального стимулювання, дивідендів. Розмір прибутку, який направляється у фонд розвитку підприємства, може становити 40-50%, резервний – 5%, соціальний – 5%, матеріального стимулювання – 40-50%, що порівну розподіляється за працею та капіталом (акціями, паями) у вигляді дивідендів, відсотків.
З метою контролю за вилученням обігових коштів з господарського обороту, забезпечення повною інформацією про напрями використання прибутку необхідно облік створення фондів накопичення і споживання та їх використання відображати на відповідних субрахунках рахунка 43 “Резервний капітал”.
Список використаної літератури:
1. Хозяйственный кодекс Украины от 16 января 2003 г. № 436-IV // Бухгалтерия. – 2004. - № 3 (574). ‑ С.7. – 108.
2. О налогообложении прибыли предприятий: Закон Украины в редакции от 22 мая 1997 года № 283/97 – ВР // Бухгалтерия. – 2004. – 32(603). – С. 9-68.
3. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА – М, 2002. – 480 с.
4. Вальтер С.Б., Лишанский М.Л. Прибыль сельскохозяйственных предприятий, ее распределение и использование. – М.: Агропромиздат, 1990. – 240 с.
5. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учеб. пособие. – 2-е изд. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 208 с.
6. Положення про порядок бухгалтерского обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об′єктами державної, комунальної власності: Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 19. 12. 2006 р. № 1213 // Облік і фінанси АПК. – 2007. - № 1-2. – С. 53-57.
7. Концепція реформування податкової системи України: Розпорядження Кабінету міністрів України від 19. 02. 2007 р. № 56-р. // Вісник податкової служби України. – 2007. - № 9(436). – С. 35-45.
8. Положение о порядке расчета налоговых разниц по данным бухгалтерского учета, утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 29. 12. 2006 г. № 1316 // Бухгалтерия. – 2007. - № 6(733). – С. 59-66.
9. Методичні рекомендації про складання регістрів бухгалтерського обліку податкових різниць, валових доходів та валових витрат, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29. 01. 2007 г. № 45 // Облік і фінанси АПК. – 2007. - № 3-5. – С. 35-64.
10. Про затвердження Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства: Рішення Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22. 02. 2007 р. № 387 // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2007. - № 9(186). – С. 13-23.
11. Батищев В. Куда «уходит» прибыль? // Бухгалтерия. – 2006. - № 41 (716). – С. 54-58.
12. Бухгалтерский учет. Хрестоматия: Сборник систематизированного законодательства // Бухгалтерия. – Выпуск 1. – 2007 г. – 226 с.
13. Руденко В. Бухгалтерская реформа: вперед в светлое прошлое? // Бухгалтерия. – 2007. - № 3-4 (730-731). – С. 79-81.
14. Фінансовий словник – довідник / М.Я. Дем′яненко, Ю.Я. Лузан, П.Т. Саблук, В.М. Скупий та ін.; за ред М.Я. Дем′яненка. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 555 с.
15. Звітність сільськогосподарських підприємств: Практичний посібник / За ред. Лузана Ю.Я., Жука В.М., Дудки К.П. – К.: Видавництво ТОВ “Юр-Агро-Веста”, 2007. – С. 184-197.
16. Огійчук М.Ф., Воскобійник Ю.С. Удосконалення методики формування прибутку у податковому обліку // Агроінком. – 2006. - № 7-8. – С. 83-88.