І.В. Жураковська,

аспірант

Луцький державний технічний університет

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Использование международных подходов для оценки интеллектуальной собственности на предприятиях АПК имеет ряд ограничений, которые не дают возможности достоверно определить их стоимость.

Для предприятий производителей интеллектуальной собственности в АПК и предприятий, которые покупают ее, методы оценки должны отличаться, так как им доступна различная информация об объектах оценки, что отражается в их бухгалтерском учете.

 

Key issues, that are considered:

Valuation of intellectual property for agricultural enterprises has several limitations for the use of international valuation methods. It does not enable to calculate the cost for sure.

Valuation methods for producers and buyers of intellectual property must differ as they have different information about the object of valuation that is shown in the accounting.

 

Ефективне використання об’єктів права інтелектуальної власності не можливе без оцінки їх вартості. Вона необхідна при укладанні комерційних угод, визначенні вартості ліцензії, розміру винагороди авторам, розрахунку ефективності використання науково-технічних розробок, селекційних новинок і т.д.

Проте, в науково-дослідних установах оцінка досі зводиться до ринкової вартості звичайних товарів, при цьому не враховується окупність затрат на створення нових селекційних продуктів, корисність нових сортів і порід у порівнянні зі старими і ін. Це зумовлено тим, що використання міжнародних підходів до оцінки для підприємств, які займаються селекцією, мають свої обмеження. Для практичного застосування цих методів необхідна інформація, якої часто немає на підприємстві через відсутність відповідних методик її узагальнення.

До наукових досліджень, присвячених методам оцінки інтелектуальної власності загалом і в установах АПК зокрема, належать праці таких науковців, як Бутнік-Сіверський О.Б., Довгий С.О., Зінов В.Г., Капіца Ю.М., Меренков О.В., Моссаковський В.Б., Прокоп’єв Г.С., Санду І.С., Святоцький О.Д. і інші.

Дослідження методів оцінки інтелектуальної власності як в теоретичному, так і в практичному плані має деякі результати, а для застосування конкретних підходів в сільському господарстві зроблено поки недостатньо. Метою даної статті є аналіз існуючих методів оцінки з метою застосування їх в бухгалтерському обліку науково-дослідних установ АПК та сільськогосподарських підприємств.

Метою оцінки може бути наступне:

-          включення об’єктів інтелектуальної власності в статутний капітал;

-          розрахунок ціни за право використання об’єкта права інтелектуальної власності в зв’язку з укладенням ліцензійного договору;

-          визначення розміру авторської винагороди;

-          отримання банківського кредиту під заставу виключних прав на інтелектуальну власність;

-          складання бізнес-плану з метою залучення інвестицій;

-          визначення розміру податку на прибуток при його даруванні;

-          визначення збитків від порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності і ін.

Для сільського господарства на сьогоднішній день оцінка інтелектуальної власності необхідна в таких ситуаціях:

-              реорганізація фірми;

-              ліквідація підприємства;

-              збільшення вартості активів підприємства.

В залежності від ситуації виділяється два види оцінки:

-          оцінка вартості при обміні або ринкова вартість;

-          оцінка вартості при використанні або інвестиційна вартість [2, 87].

В першій групі використовується справедлива і оціночна вартість, в другій первісна вартість визначається на основі фактичних витрат та залишкової вартості.

При визначенні ціни об’єктів інтелектуальної власності необхідно враховувати багато факторів, а саме: наукові, ринкові, виробничі, фінансові, часові, нормативно-правові  [7, 32]. При чому вплив цих факторів змінюється з часом, тому вартість визначається на конкретну дату. Особливістю оцінці об’єктів інтелектуальної власності в АПК є використання якісних характеристик: екологічність, естетичність і інші, які висуваються до нових порід тварин, сортів рослин.

Витрати на створення об’єктів інтелектуальної власності являють собою вартісну оцінку використаних в процесі їх виробництва сировини, матеріалів, трудових ресурсів, а також інших витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією. Витрати за економічною сутністю, які включаються в собівартість об’єктів інтелектуальної власності, розподіляються за наступними групами: матеріальні, на оплату праці, соціальні відрахування, амортизація основних фондів і ін.

В свою чергу, матеріальні витрати поділяються на: сировину і основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, енергія, вода, знос малоцінних і швидкозношуваних засобів праці. Сюди ж можна включити витрати на роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються іншими організаціями.

Всі витрати на винайдення нового сорту пов’язані з процесами дослідження, під якими розуміють в обліку заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань, та розробки – застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесі, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва або використання [1]. Витрати на дослідження відносяться до витрат звітного періоду, а витрати на розробки повинні накопичуватись на окремому рахунку бухгалтерського обліку [4, 28].

Складові витрат на дослідження і розробки наведено на рис.1

Рис.1. Перелік витрати науково-дослідних установ, пов’язаних з розробкою об’єктів інтелектуальної власності

 

Витрати на дослідження та розробки на підприємствах обліковуються загальною сумою без розподілу по культурам і породам, які одночасно перебувають на випробовуванні.

При визначенні вартості порід тварин, сортів рослин розрахувати первісну вартість виходячи з суми фактичних витрат практично неможливо. Створення нових сортів і порід триває багато років (від 5 до 15 років), і не кожен селекційний центр і племінне господарство має інформацію про те, скільки коштує новий сорт чи порода. Як зазначалось вище, ці витрати в бухгалтерському обліку не капіталізуються, тому узагальнення інформації про них необхідно проводити окремо в управлінському обліку.

Для оцінки об’єктів інтелектуальної власності, у відповідності до міжнародних стандартів, рекомендують використовувати витратний, ринковий або дохідний підходи [2; 3; 7]. Для кожного з них передбачені свої методи. Ці ж методи можна використовувати у фінансовому обліку в залежності від наявної доступної інформації про нематеріальні активи (рис.2) і конкретного випадку оцінки.

 

Рис. 2. Співставлення міжнародних методів оцінки інтелектуальної власності та за П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»

 

Витратний підхід полягає у визначенні сукупних витрат на відтворення сорту чи породи, які оцінюються в поточних цінах на дату оцінки, при цьому враховуються наслідки інфляції [2; 3; 7], тобто за допомогою методу приведення визначається теперішня вартість всіх витрат. З цією ціллю використовується коефіцієнт приведення. Цей підхід включає три методи:

-          початкових витрат;

-          відновної вартості;

-          вартості заміщення [2, 89].

При першому методі виявляються всі фактичні витрати, коректуються на величину індексу цін, при цьому враховується також коефіцієнт морального старіння.

Відповідно до методу початкових витрат, вартість нематеріаль­них активів визначається за даними бухгалтерської звітності підприєм­ства протягом кількох останніх років. При цьому увага звертається на вели­чину таких витрат і період створення активів. Вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат і нарахованою амортизацією. Використання цього методу оцінки для нематеріальних активів виготовлених власними силами при відсутності інфляції і нетривалому періоді розробки дасть ідентичні результати з методом, передбаченим  п.17 П(С)БО.

Згідно методу відновної вартості, складається нова калькуляція можливих витрат на створення оцінюваного об’єкта інтелектуальної власності. На думку авторів [2; 3; 7], метод відновної вартості є найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідна для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Метод вартості заміщення використовується, коли є можливість визначити мінімальну ціну придбання об’єкта, корисність якого аналогічна оцінюваному.

Витратний метод передбачає визначення вартості нового сорту чи породи сумуванням всіх витрат, понесених для виробництва об’єкта. Проте, точно виміряти витрати унікальної інтелектуальної праці є неможливим, що вказує на обмеженість в застосуванні методу початкових витрат. Метод відновної вартості для селекційних досягнень не використовується через складність і непередбачуваність технологічного процесу. Адже розробка сорту чи породи може тривати як 3 роки так і 15, що наперед невідомо. Через відсутність активного ринку селекційних продуктів використання методу вартості заміщення також не дає бажаних результатів.

Основними обмеженнями у застосуванні витратного підходу є:

-          тривалість і непередбачуваність виробничого процесу;

-          неповна оцінка інтелектуальної складової;

-          неможливість повторного проведення розробок з метою отримання ідентичних результатів;

-          відсутність достовірної інформації щодо понесених витрат на сорти і породи, які вже перебувають у розробці і ін.

На думку професора Г.С. Прокоп’єва, витратний підхід може бути використаний для визначення вартості нових сортів селекційних центрів при відсутності ринкової інформації по подібних об’єктах.

Ринкова ціна насіння нового сорту за Г.С. Прокоп’євим розраховується за формулою:

,                                       (1)

де В – сукупні витрати;

З – збір елітного насіння;

Н – норма прибутку;

К – сортова надбавка в разах.

Сортова надбавка уособлює якісну цінність сорту (приріст урожайності, підвищений вміст білка, жиру, цукру, крохмалю, вітамінів; стійкість рослин до несприятливих умов – морозів, засухи, хвороб, надмірної вологи, шкідників, скорочення  втрат в порівнянні з використовуваними сортами).

Проте, цей метод також передбачає визначення всіх витрат, понесених при виробництві нового сорту. Як зазначалось вище, визначити їх суму практично не можливо, крім того відсутня методика розподілу витрат між культурами, які одночасно знаходяться на випробовуванні.

Основні переваги і недоліки у застосування витратного підходу для оцінки інтелектуальної власності в АПК наведені на рис.3.

Рис.3. Переваги і недоліки у застосування витратного підходу для оцінки інтелектуальної власності в АПК

Ринковий підхід передбачає визначення ринкової вартості на основі порівняльного аналізу продажу об’єктів інтелектуальної власності (аналогів) або визначення безпосередньої реалізаційної ціни продукції нових сортів і порід (метод звільнення від роялті).

Для визначення ринкової вартості нових сортів та порід на основі порівняльного аналізу необхідна наступна інформація:

-                      біологічні, екологічні, економічні і технічні характеристики об’єктів;

-                      характеристики ринку, обсяг реалізації сортів і порід конкурентів, витрати на придбання прав, чистий дохід від використання об’єкта інтелектуальної вартості.

Для порівняльного аналізу нових сортів необхідно в якості аналогів вибирати найкращі сорти та породи. На відміну від традиційних товарів, використання даного підходу для оцінки об’єктів інтелектуальної власності має такі обмеження:

-                      щоб на ринку було не менше 3-5 об’єктів інтелектуальної власності (аналогів), порівнюваних по якості з новим сортом чи породою;

-                      наявність повної і достовірної інформації про якісні параметри об’єктів, що впливають на ціну і ін.

Крім того, враховуються відмінності в структурі і обсязі прав, що передаються при реалізації.

На ринку оригінального і елітного насіння відсутня конкуренція, за допомогою якої формується ринкова і споживча ціна, тому що виробництвом селекційної продукції займаються в основному наукові організації, в яких не досліджуються загальні обсяги виробництва певних сільськогосподарських культур і практична потреба в насінні, а завдання, які стоять перед сільськогосподарськими виробниками, не доводяться до відома наукових організацій і підприємств.

Обґрунтуванням доцільності використання ринкового підходу може бути те, що вартість не може визначатись загальними витратами на їх виробництво, так як створюється творчою працею науковців. Ціна селекційних досягнень встановлюється не загальними витратами на їх створення, а споживчою вартістю (корисністю), що може забезпечити отримання додаткового прибутку (надприбутку) [7, 36]. Нові сорти рослин і породи тварин з унікальними споживчими якостями реалізуються по більш високим цінам, що однак повинно забезпечувати отримання максимального прибутку покупцем при мінімальних витратах на придбання сорту.

Метод порівняльного аналізу продажу дає можливість визначити справедливу ціну на об’єкти інтелектуальної власності, яка використовується при внесенні у статутний капітал, обміні, безоплатному отриманні і ін.

В працях науковців [2; 3] пропонується визначати вартість прав на інтелектуальну власність за допомогою методу звільнення від роялті. Вартість активу, згідно цього методу, визна­чається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної влас­ності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе, яку і вважають додатковим прибутком, що ство­рюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових по­токів, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Вартість ліцензії, визначена на базі роялті, передбачає розрахунок обсягу реалізованої продукції, ціну одиниці продукції, ставку роялті. Ці всі величини також формуються на ринку. В літературних джерелах подаються ставки роялті по різних галузях, однак сільське господарство не згадується. Крім того, інформація про укладення ліцензійних договорів на світовому і міжнародному ринку систематизується в спеціалізованих фірмах і подібні бази даних мають конфіденційних характер [2, 91].

Існують інші перешкоди застосування ринкового підходу. Ринок інтелектуальної власності знаходиться в стані зародження, тому встановлення об’єктивної ціни на сорт чи породу є проблематичним. Зібрати дані про реалізацію подібних об’єктів інтелектуальної власності важко, тому що їх дуже мало або вони взагалі відсутні. Крім того, розрахувати дійсні переваги селекційних досягнень можна лише через певний період (збір урожаю чи отримання приплоду), після якого формується репутація і дійсна ринкова ціна інтелектуального продукту.

Переваги і недоліки ринкового підходу наведено на рис.4.

Рис.4. Переваги і недоліки у застосування ринкового підходу для оцінки інтелектуальної власності в АПК

 

Дохідний метод оцінки селекційних продуктів ґрунтується на величині доходів, що очікуються від використання їх виробниками в майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків. При цьому враховуються сума майбутніх доходів, терміни і тривалість отриманих прибутків. Для розрахунку економічного ефекту використовуються дані, отримані в результаті вивчення поточної кон’юнктури ринку, прогнозу і експертним методом. Використання доходного підходу передбачає визначення витрат, необхідних для забезпечення нормального функціонування підприємства при використанні інтелектуального продукту, а також чистого прибутку від їх використання, враховуються коефіцієнт інфляції і капіталізації (переведення майбутнього чистого доходу до теперішньої вартості), а також ступінь ризику, пов’язаний з дохідністю використовуваного сорту чи породи.

На жаль, в сільському господарстві не розроблені види основних коефіцієнтів приведення (норми повернення), які використовуються для капіталізації доходів при оцінці об’єктів інтелектуальної власності, різновиди ставок капіталізації і поточної вартості, частки прибутків, які відносяться до використовуваних в роботі інтелектуальних продуктів і ін. Для  цього методу також необхідна інформація про величину фактичних витрат на селекційну продукцію.

Для оцінки доходу від використання селекційних досягнень можуть використовуватись методи передбачені «Методичними рекомендаціями по комплексній оцінці ефективності заходів, направлених на пришвидшення науково-технічного прогресу», затверджених постановою ДКНТ та Президіуму СРСР від 3 березня 1988 року.

Доходи селекційних центрів складаються із прибутку від реалізації насіння та вартості ліцензій, а також надходження коштів від надання науково- технічних послуг ліцензіатам або як різниця між прибутками отриманими від посіву елітного насіння і аналогів в розрахунку на одну тонну або одиницю площі.

Різновидом дохідного методу є рейтинговий, який пропонується використовувати у сільському господарстві. Він враховує річний урожай, біржову ціну продукції, запланований термін і обсяг використання об’єктів права інтелектуальної власності. Вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності розраховується:

,                                                    (2)

де O_r – річний урожай, т/га;

Cr – біржова ціна вирощеної продукції, т/га;

Oz – запланований обсяг використання прав на об’єкти інтелектуальної власності, га;

Tp - запланований обсяг використання прав на об’єкти інтелектуальної власності, роки [5, 16].

Дохідний підхід до оцінки інтелектуальної власності дає можливість визначити оціночну вартість, яка в обліку використовується за відсутності справедливої.

Рис.5. Переваги і недоліки у застосування дохідного підходу для оцінки інтелектуальної власності в АПК

Економічна література містить аналіз використання витратного, дохідного і ринкового  підходів при оцінці об’єктів інтелектуальної власності  [6].

Таблиця 1

Результати використання методів при оцінці об’єктів інтелектуальної власності

Об’єкти оцінки	Достовірність
	висока	середня	низька
1. Промислова вартість	дохідний	ринковий	витратний
2. Авторські права	дохідний	ринковий	витратний

 

Дані таблиці свідчать, що в більшості випадків використовується дохідний підхід при оцінці об’єктів інтелектуальної власності, однак деякі економісти висловлюють іншу точку зору  [2; 6], тобто основним вважають ринковий підхід, наголошуючи на його універсальності. Так В.Г. Зінов вважає, що ринкова вартість – розрахункова величина, яка відповідає самій високій ціні із реально можливих для продавця і самій низькій ціні із реально можливих для покупця, вона є найбільш об’єктивною [2, 87]. На думку проф. Г.С. Прокоп’єва, в оціночній діяльності основною формою вартості також виступає ринкова. В залежності від цілей оцінки, а також враховуваних при її проведенні факторів використовуються інші види оцінки [7, 32].

Практика показує, що наведені вище витратний, дохідний та ринковий підходи до оцінки об’єктів інтелектуальної власності в сільському господарстві не використовуються. Це зумовлено рядом причин, зокрема, складністю і трудомісткістю, широким використанням прогнозних даних і експертних оцінок.

Складності у застосування ринкового підходу до оцінки селекційних продуктів полягають у відсутності сформованого ринку порід та насіння нових сортів. Поки що селекційні центри і племінні господарства займають монопольне становище у виробництві і торгівлі оригінальним і новим насінням сільськогосподарських культур.

Дохідний метод оцінки не застосовується науково-дослідними установами у зв’язку з складністю визначення норми прибутку і проведення перерахунку майбутнього доходу в поточну вартість об’єкта. Крім того, потрібна об’єктивні інформація про поточні ціни на ринку.

На сьогоднішній день ціни на об’єкти селекції визначаються суб’єктами самостійно, можна сказати стихійно, єдині підходи відсутні. Найбільше використовуються договірні ціни, що встановлюються за згодою сторін і фіксуються в договорі. Їх застосовують в зв’язку з неможливістю отримати інформацію про продукцію-конкурент, ціна угоди встановлюється в результаті переговорів покупця і продавця.

Цей же метод використовується в науково-дослідних інститутах Росії тільки з деякими уточненнями: встановлюється верхній і нижній рівні ціни. Верхній рівень ціни визначається як сума витрат на створення нового сорту і скупного економічного ефекту від залучення даного сорту у виробництво. Нижній рівень ціни встановлюється як сума всіх економічно обґрунтованих витрат на виведення нового сорту, включаючи відповідні податки і збори. Договірна ціна, як правило, визначається між цінами нижнього і верхнього рівні за згодою сторін. Сума витрат на виведення нового сорту чи породи визначається приблизною сумою, те ж саме стосується обчислення сукупного економічного ефекту від залучення у виробництво. Ці показники обчислюються в більшу сторону, тому встановлення договірної ціни між ними допомагає уникнути збитковості.

Дослідження показали, що в сільському господарстві методи оцінки селекційних продуктів принципово відрізняються від інших галузей. Методи, що сьогодні використовуються, економічно не обґрунтовані. Спільними зусиллями економістів і селекціонерів необхідно розрахувати розмір роялті і сортових надбавок на нові сорти сільськогосподарських культур, банківській відсоток для дисконтування – приведення майбутніх витрат і доходів до теперішніх [7, 36].

На нашу думку, методам витратного підходу при проведенні оцінки необхідно віддавати перевагу розробникам об’єктів інтелектуальної власності, що дасть можливість аналізувати ефективність роботи і вести облік з дотриманням вимог вітчизняних П(С)БО. Хоча цей метод і дуже трудомісткий його слід застосовувати і підприємствам-користувачам прав інтелектуальної власності з метою спывставлення і перевірки інших методів оцінки. Методи ринкового підходу краще використовувати інвесторам, оскільки вони дають можливість реально оцінити об’єкти інтелектуальної власності в ринкових умовах. Методи дохідного підходу можна використовувати для коригування результатів, отриманих на основі методів двох попередніх підходів, хоча в літературі вони вважаються найбільш універсальними.

Важливою причиною неможливості використання витратного підходу на сьогоднішній день є відсутність в наукових організаціях щорічного поетапного і за весь період обліку витрат за кожним винайденим сортом (породою) і тих, що знаходяться в розробці. В наукових організаціях обліковуються тільки сукупні витрати за всіма сортами незалежно від того, завершився процес створення чи вони ще знаходяться в селекційній роботі. В сукупні витрати включаються і витрати за тими сортами (породами), які вже вибракувані (не пройшли патентну експертизу) чи будуть вибракувані в кінці селекційного періоду, витрати на пошукові роботи, теоретичні дослідження, проведення експериментів, дослідів, послуги сторонніх організацій, правову охорону нового сорту. При відсутності фактичних даних для обліку витрат в інших галузях господарства використовуються нормативні дані трудомісткості етапів робіт. На жаль, нормування праці селекціонерів не проводиться. Обґрунтування витрат за всіма технологічними операціями, за етапами і за весь період створення кожного нового сорту ускладнить облік і призведе до збільшення чисельності працівників бухгалтерії.

Хоча метод початкових витрат є трудомістким, його використання є виправданим при виконанні наступних умов: по-перше, додаткова розробка документа-відомості первинного обліку, в якому на протязі 5-15 років буде узагальнюватись інформація про витрати на сорт (породу) на основі технологічних карт і супутніх витрат (податки, оформлення документів і ін.), які відносяться до конкретного об’єкта; по-друге, метод застосовувати тільки щодо тих сортів і порід тварин, що зараз находяться в розробці, і по яким можливо зібрати всі понесені щорічні витрати. На сьогоднішній день взагалі відсутня інформація про собівартість порід і сортів як загальною сумою так і річних витрат окремо, що унеможливлює застосування коефіцієнтів приведення. Крім того, в п.17 П(С)БО 8 доцільно передбачити обчислення первісної вартості об’єктів права інтелектуальної власності, які перебували у розробці більше трьох років, з врахуванням фактору часу, тобто обчислювати теперішню вартість понесених витрат. Для об’єктів інтелектуальної власності, щодо яких існує активний ринок, відсутність такого пункту призводить до необхідності переоцінки нематеріальних активів одразу ж після зарахування їх на баланс. А щодо об’єктів, для яких не існує активного ринку, така ситуація призводить до заниження вартості.

Науково-дослідним установам в будь-якому випадку необхідно узагальнювати інформацію по витратам на кожен сорт чи породу, що потребує додаткової розробки методики їх обліку. Відставання у створенні нормативно-правової та методичної бази в сфері оцінки інтелектуальної власності в АПК не дозволяє достовірно оцінити рівень використання ресурсів наукових організацій та ефективність діяльності, аналізувати рентабельність сортів.

 

Список використаної літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року №242 (із змінами та доповненнями).

2. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. – М.: Монолит, 2002. – 552с.

3. О.В. Меренков. Методика оцінки об’єктів інтелектуальної власності: практичний аспект// Облік і фінанси АПК. – 2005. - №7. – С.60-68.

4. О.Мороз, Ю. Єремейчикова і ін. Проблеми обліку інтелектуальної власності в Україні// Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - №2. – С.23-29.

5. В. Моссаковський. Облік нематеріальних активів// Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. - №7. – С.7-18.

6. Мухопад В.И. Международная торговля лицензиями. Учебное пособие. – М.: ВНИИПИ, 1994. – 104с.

7. Г.С. Прокопьев. Оценка интеллектуальной собственности в АПК// Экономика АПК. - 2001г. –  №3. –С.32-40.

8. Плекан М.В. Інтелектуальна власність у системі бухгалтерського обліку// Держава та регіони. Серія економіка та підприємництво. – 2005. - №3. – С.161-165.