СПЛАТА ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ ПЛАТНИКОМ ЄДИНОГО ПОДАТКУ
Про плату за землю
Лист Державної податкової адміністрації України
від 20 вересня 2006 р. N 17471/7/15-0617
Указом Президента України від 03.07.98 N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99), регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду видів податків і зборів (обов’язкових платежів), зокрема, плати (податку) за землю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 N 507 "Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727" (пункт 6), роз’яснено, що платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.
Згідно із статтею 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначено, наймачеві надається право користування всією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.
Відповідно до статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
Статтею 2 Закону України від 03.07.92 N 2535-ХII "Про плату за землю" в редакції Закону від 19.09.96 N 378/96-ВР (зі змінами та доповненнями, далі Закон N 2535-ХII) використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктом (платником) – власник землі та землекористувач, у тому числі орендар. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
При передачі суб’єктом підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку, будівель або споруд (їх частин) іншим суб’єктам господарювання земельні ділянки використовують наймачі будівель чи споруд, які здійснюють діяльність в орендованих будівлях або спорудах, а відповідно - й на земельних ділянках під ними.
Отже, суб’єкт підприємницької діяльності - власник землі чи землекористувач, який є платником єдиного податку та звільняється від сплати земельного податку, за земельні ділянки під будівлями, спорудами або їх частинами, переданими в оренду іншим суб’єктам господарювання, повинен сплачувати земельний податок у порядку та за ставками, визначеними законом N 2535-ХІІ.
Заступник Голови
Л.Є. Боєнко
ОСОБЛИВОСТІ СПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ
ЩОДО ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ
Лист Державної податкової адміністрації України
від 5 вересня 2006 р. N 4665/3/17-0315
Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо плати за землю фізичною особою і повідомляє.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.01 N 2768-ІІІ (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.92 N 2535-ХІІ (далі - Закон N 2535).
Відповідно до статті 2 Закону N 2535 та статті 206 Кодексу використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535)
Згідно зі статтею 116 Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статті 80 Кодексу суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.
Згідно зі статтею 91 Кодексу власники земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.
Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України від 16.01.03 N 435-ІV до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
При переході права власності на будівлю або споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі або споруди (п. 4 ст. 120 Кодексу).
Відповідно до статті 126 Кодексу документи, що посвідчують право на земельну ділянку:
1. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 125 Кодексу виникнення права власності та права користування земельною ділянкою:
1. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
2. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
3. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно зі статтею 13 Закону N 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Стосовно другого питання, то відповідно до статті 7 Закону N 2535 ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то середні ставки земельного податку встановлюються в залежності від чисельності населеного пункту.
Згідно з частиною 5 статті 7 Закону N 2535 податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.
Відповідно до статті 23 Закону N 2535 грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Що стосується третього питання, то відповідно до статті І Закону України "Про захист конституційних прав громадян на землю" від 20.01.05 N 2375-ІV (далі - Закон) вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, при виділенні в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не може перевищувати п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, крім випадків, визначених частиною першою цієї статті, не може перевищувати дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до спільного наказу Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15.06.01 N 97/298/124 "Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг" (далі - Наказ) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.01 за N 579/5770 затверджено розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг застосовуються державними органами земельних ресурсів та рекомендовані для застосування підприємствами, організаціями, проектними інститутами, вишукувальними експедиціями, госпрозрахунковими групами та іншими підприємницькими структурами незалежно від форм власності та відомчої належності на всій території України.
Враховуючи вищезазначене, вартість документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку визначається з суми згідно з Законом, а розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг відповідно до Наказу.
Заступник голови ДПА України
С. Лекарь
ЩОДО ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ
Лист Державної податкової адміністрації України
від 7 вересня 2006 р. N 4743/А/17-0315
Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо плати за землю фізичною особою і повідомляє.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.01 N 2768-ІІІ (далі - Кодекс), а справляння плати за землю - Законом України "Про плату за землю" від 03.07.92 N 2535-ХІІ (далі - Закон N 2535).
Відповідно до статті 2 Закону N 2535 та статті 206 Кодексу використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар (ст. 5 Закону N 2535).
Відповідно до статті 7 Закону N 2535 ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то середні ставки земельного податку встановлюються в залежності від чисельності населеного пункту.
Згідно з частиною 5 статті 7 Закону N 2535 податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.
Відповідно до статті 23 Закону N 2535 грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 12 Закону N 2535 плата за земельні ділянки не справляється, в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, з інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 121 Кодексу встановлені межі граничних норм, а саме:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0.12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0.25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
г) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара:
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Відповідно до статті 13 Закону N 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно зі статтею 16 Закону N 2535 облік громадян - платників земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності і нарахування відповідних сум проводиться щороку станом на 1 травня.
Відповідно до статті 17 Закону N 2535 земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня-і 15 листопада.
Згідно зі статтею 18 Закону N 2535 платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.
Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.
Відповідно до статті 25 Закону N 2535 за прострочення встановлених строків сплати податку (стаття 17 цього Закону) справляється пеня у розмірах, визначених законом.
Згідно із підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України 21.12.00 N 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон -N 2181) пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
Відповідно до пункту 5 Указу Президента України від 19 січня 1999 року N 32/99 "Про продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення" покупцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення можуть бути громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи України.
Згідно із пунктом 3 Указу Президента України дія цього Указу не поширюється на земельні ділянки, надані у користування та передані у власність громадянам України із земель, що перебувають у державній або комунальній власності, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будівництва, садівництва, а також громадянам і юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до статті 125 Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно зі статтею 126 Кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищезазначене, якщо державний акт на право власності або користування на земельну ділянку (цільове призначення - комерційна діяльність) наданий громадянину (суб'єкту господарської діяльності), крім норм зазначених у статті 121 Кодексу, то громадянин зобов'язаний подати податкову декларацію, як це визначено статтею 14 Закону.
Стосовно другого питання Указом Президента України від 03.07.98 N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99), регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду видів податків і зборів (обов'язкових платежів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.00 N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727" (пункт 6), роз'яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які-використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.
Заступник голови ДПА України
С. Лекарь