УДК 336.582

Шиндирук І.П.

науковий співробітник ННЦ “Інститут аграрної економіки”

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Проанализирована существующая система организации финансовых отношений сельськохозяйственых предприятий со своими работниками, рассмотрено их влияние на формирование части краткосрочной кредиторской задолженности предприятия.

·          Обосновано подход к процессу оптимизации отношений предприятия со своими работниками, а также разработано методику погашения кредиторской задолженности предприятия работникам, расчета графика погасительных платежей.

 

&                   Key issues that are examined:

·          Existing system of organisations of the financial relations of agricultural enterprise with their own workers is analysed, their influence upon shaping the part current liabilities of the enterprise is considered.

·          Approach to process of the optimisation relations of the enterprise with their workers is motivated, as well as method of the redemption current liabilities of the enterprise workers calculation graphics payments of the redeem is designed.

 

В системі організації фінансування діяльності підприємства важливе місце займає короткострокова кредиторська заборгованість. Даний вид боргових зобов’язань є постійним та не від’ємним елементом капіталу, що може використовуватись для формування оборотних активів. В умовах дії певної технологічної схеми, організації виробничо-збутових процесів відбувається формування даного капіталу, тобто він є результатом організації товарно-грошових розрахунків підприємства з різними групами суб’єктів в тому числі працівниками.

Формування згаданого капіталу відбувається в момент нарахування відповідних витрат, отримання матеріальних ресурсів, здійснення реалізаційних операцій і супроводжується певним відстроченням іншою стороною відповідних виплат. Величина визначених витрат, отриманих послуг, продукції становить суму зобов’язань, а та її частина, яка при цьому не сплачується становить суму залученого капіталу, строк залучення якого відповідає тривалості відстрочки погашення. Цей капітал за раціональної організації розрахунків в допустимих договорами та законодавством строках, становить для підприємства безкоштовний капітал, здатний частково покрити потребу в обігових коштах. Практика відстрочки поточних платежів прямо пов’язання з сезонністю діяльності підприємства, формуванням його реалізаційних і позареалізаційних доходів. При їх достатності та часовій збалансованості підприємство може практично повністю відмовитись від використання даного джерела. У інших випадках підприємство буде змушене його використовувати.

Для оптимізації рівня боргового навантаження підприємства, мінімізації його вартості потрібно дослідити діючий порядок визначення витрат по оплаті праці, відстежити строки їх відстрочення та проаналізувати підходи до організації відповідних розрахунків підприємства. Об’єктом даного дослідження є зобов’язання підприємства перед своїми працівниками в процесі нарахування та виплати заробітної плати, обчислення відпусток, здійснення відповідних податкових відрахувань до бюджету.

Об’єктивними факторами формування і зміни величини зобов’язань з оплати праці підприємства перед працівниками є чисельність та структура працівників, відпрацьований час і його структура, тарифи оплати, рівень посадових окладів, наявність додаткових виплат (премій, доплат, тощо). Аналіз впливу рівня заробітної плати та чисельності працівників дозволив виявити наступні тенденції:

-   зниження чисельності працівників по господарствах різних організаційних форм за досліджувальний період становило 16,8 – 60,1%, в середньому – 36,6%;

-   зростання середнього розміру заробітної плати становить 44,8 – 164,7% в середньому – 79,8% по одному підприємству, в результаті зміна величини середньомісячного заробітку справляє вдвічі значніший вплив на рівень зобов’язань та на зміну їх заборгованої частини;

-   впродовж 2003 – 2005 років та для більшості сільськогосподарських підприємств у 2006 році притаманним було не дотримання рівня мінімальної заробітної плати, яке коливалось 3 – 51,5% (2003), 4,3 – 55,1% (2004) та 2,5 – 34,4% (2005). В результаті не дотримання мінімально рівня заробітної плати рівень недовиконання зобов’язань по даній статті за досліджувальний період становив 2,6 – 86,3%, що в грошовому перерахунку вимірюється 223,3 млн. грн. (36,3% від суми середньорічних доходів за останніх три роки)[1].

Проведений аналіз доцільно доповнити додатковим дослідженням найбільш поширеної практики організації розрахунків сільськогосподарських підприємств з працівниками. В результаті проведення такого аналізу виявлено ряд діючих особливостей проведення розрахунків підприємств з працівниками. Насамперед необхідно відмітити застосування внутрішнього взаємозалікового механізму, який безпосередньо пов’язаний з формою виплати нарахованої заробітної плати та доступом підприємства до готівкових платіжних засобів. В зв’язку з постійним дефіцитом коштів та спрямуванням отриманих кредитів на фінансування оборотних фондів в підприємствах домінуючою, а досить часто практично єдиною формою сплати нарахованої поточної і заборгованої заробітної плати є товарні погашення, тобто видача працівникам продукції, виробленої підприємством, надання ним послуг працівникам. Як наслідок частка товарного погашення у досліджувальний період зросла до 92%, включаючи аванси. Останні також носять майже повністю товарну форму (див. табл. 1).

Підвищує рівень товарності оплати і частковий продаж продукції як складової договорів виконання тих чи інших господарських робіт. Тобто заробітна плата виплачена продукцією складається з частини, яка продана в рахунок оплати праці та частини, що зазначалась у договорах виконання робіт. Так збиральні роботи передбачають часткову оплату сільськогосподарською продукцією, а решту коштами. Оскільки останні є дефіцитним засобом працівники змушені купляти продукцію в рахунок її погашення. Очевидним стає те, що при визначенні потреби у коштах підприємство може її зменшувати на рівень товарної частки, яка супроводжує роботи, а отже є змога зменшення потреби в дійсному грошовому потоці. Недоліком існуючої системи оплати є певне зниження її реального рівня через податок на додану вартість, через те, що товарні погашення продажем продукції викликають відповідні податкові зобов’язання, зменшується реальна заробітна плата. Видача її коштами дозволяє відстрочити виплату ПДВ через пізнішу купівлю товару і спрямувати частину зарплати на товари та канали їх придбання, що ним не оподатковуються.

 

Таблиця 1

Оцінка стану нарахування і погашення зобов’язань з оплати праці

Розраховано автором за даними ТОВ “Прогрес” (Тернопільської області) 2005 рік

В процесі товарного або відробіткового погашення зобов’язань перед працівниками авансова схема залишиться складовою організації аналізованих розрахунків. Видача авансів протягом року призводить до того, що наступні нарахування і виплати заробітної плати супроводжуються проведенням взаємозаліку цих виплат у наступних періодах. Рівень залікових операцій для обраного підприємства у 2005 році становив – 41тис. грн. або 10,4% від суми нарахованої протягом року зарплати та рівня зменшення минулорічних кредиторських боргів по даній статті. Проте кінцева ефективність застосування цього методу низька – всього в підсумку, через існування авансової схеми обслуговування виплат з зарплати, реально минулу заборгованість вдалось зменшити всього на 2 634 грн. або на 0,7% до величини приросту даної статті. В цей час реальним джерелом погашення поточних та минулих зобов’язань перед працівниками є поточні грошові та товарно-відробіткові виплати, які безпосередньо залежать від результатів діяльності поточного року, якщо вони позитивні є змога повністю погасити поточні і частину минулорічних зобов’язань та заборгованості.

За умов усунення або зменшення рівня авансів підприємство може через взаємозалік зменшити свої кредиторські борги за рахунок дебіторських, якщо не прямо по заробітній платі, то по орендних платежах перед цими ж працівниками. В результаті при підході до організації розрахунків по оплаті праці треба враховувати структуру наданих авансів, виключаючи ті, які безпосередньо пов’язанні з значними матеріальними витратами на їх здійснення, інакше ефект можливого зниження кредиторської заборгованості буде супроводжуватись зростанням заборгованості по постачальниках. Крім того при розгляді можливості застосування взаємозаліку має враховуватись рівень дебіторської та кредиторської заборгованості по списку працівників. Застосувати взаємозалік можна тільки по тих працівниках, які мають заборгованість перед підприємством, при цьому строки проведення взаємозаліку залежатимуть від суми зобов’язань працівника та рівня його середньомісячного заробітку. При малих сумах дебіторських боргів взаємозалік відбудеться протягом кількох періодів, а при зростанні суми строк зросте. Фактором визначення періоду проведення взаємозаліку і визначення графіка зменшення обох видів зобов’язань буде встановлення частки поточної заробітної плати працівника, яку він перераховуватиме для погашення своєї кредиторської заборгованості.

Оцінка заборгованості перед працівниками як джерела фінансування показує, що сума залучених ресурсів в перерахунку на середньорічну величину становить для досліджуваного підприємства – 84,9 тис. грн. Вона відображає середньомісячну заборгованість підприємства працівникам, при цьому 34 тис. залишаються непогашеними і переносяться в наступний рік – стають перехідним капіталом. Перехідний залишок слід розглядати як джерело середньострокового капіталу, в той час як різницю між середньозваженою річною заборгованістю та перехідним її залишком можна враховувати як поточні пасиви. Це є важливим елементом оцінки величини використання кредиторської заборгованості (будь-якої) при фінансуванні діяльності та розподілу структури джерел фінансової підтримки.

Аналіз стану погашення заборгованості з оплати праці показав, що коефіцієнт оборотності даної заборгованості змінювався від 6,39 до 10,8 – це відповідає середньому строку погашення (користування даним капіталом) 57 – 34 дні. Важливим завданням при цьому є визначення величини перехідної заборгованості і середньорічної величини заборгованості. Зокрема при побудові моделі оптимізації структури пасивів, частина кредиторської заборгованості без загрози втрати платоспроможності підприємства буде включена в безкоштовні довгострокові пасиви, інша частина покриє потребу в оборотних засобах. Для визначення частини заборгованості, яку можна розглядати як постійні довгострокові пасиви, проведемо додаткові розрахунки (див. табл. 2).

Таблиця 2

Порівняння заборгованості підприємства працівниками з величиною нарахованої заробітної плати

Розраховано автором за даними ТОВ “Прогрес” (Тернопільської області)

 

Порівняння залишку заборгованості підприємства працівникам на кінець року з середньомісячним фондом оплати праці показує, що вона перевищує фонд оплати праці в 1,11 – 1,88 рази, тобто величина пасивів, залучених на довгостроковій основі, майже рівна місячній сумі нарахованої заробітної плати, саме цей рівень можна приймати як величину постійних пасивів.

Обмеженість розміру коштів, низька ефективність та спад виробництва вносять ще одну особливість формування фонду оплати праці, якою є практично повна відсутність додаткової заробітної плати, що за аналізований період поступово зменшилась з 8,2% до 3,4%, тобто формування зобов’язань по заробітній платі відбувається тільки по фактично відпрацьованому часу, виробленій продукції, встановлених окладах. Статтями формування додаткової оплати праці є оплата за невідпрацьований робочий час, який включає оплату основних та додаткових відпусток. Видатки та нарахування по таких статтях як матеріальна допомога, соціальні пільги, надбавки за якість роботи, стаж, премії за виробничі результати, компенсації в зв’язку з невчасністю виплат, їх індексація через інфляцію відсутні. Отже, при моделюванні потреби в фінансових ресурсах для функціонуючих в нинішніх умовах підприємств потрібно враховувати лишень відпустки, виконані працівниками роботи і вироблену ними продукцію.

Характерною рисою управління борговими зобов’язаннями є його розподіл на два напрямки, перший з яких – це фінансування через прямі методи кредитування, такі як отримання банківських кредитів, лізинг фондів, випуск облігацій тощо, другий – це залучення ресурсів в процесі керування розрахунками з постачальниками, податковими органами, працівниками.

Саме до другого напрямку належать зобов’язання щодо виплати заробітної плати. Проведені дослідження продемонстрували, що діючими особливостями організації даних відносин є наступні:

-   високі темпи зростання заробітної плати, в середньому 80% щорічно;

-   недотримання її мінімального рівня – 30%;

-   домінування товарної форми оплати – 65 – 85%;

-   часткове використання при розрахунках авансово-залікової системи з часткою в фонді оплати праці – 5 – 10%;

-   співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості становить 1:3 – 1:6;

-   частка заборгованості з оплати праці в пасивах 1 – 3%, а відношення величини заборгованості до фонду оплати праці коливається 0,7 – 1,9 що означає середній строк її погашення 22 – 57 днів.

Перелічені особливості дозволяють визначити в якості основних цілей управління даним видом зобов’язань необхідність забезпечення вчасних та повних розрахунків в умовах підвищення рівня заробітної плати з розробкою планів погашення кредиторської заборгованості перед працівниками. Додатковими цілями є підвищення рівня грошових виплат та забезпечення повних та вчасних відрахувань з заробітної плати до бюджету. Сам процес управління даними зобов’язаннями можна представити наступною послідовністю організаційно-фінансових дій підприємства (рис.1).

Окремою частиною управління зобов’язаннями підприємств щодо працівників є реструктуризація заборгованості перед ними. Врахувавши результати проведеного аналізу ми пропонуємо наступний підхід до її проведення.

Етап 1. Підготовка за даними бухгалтерського обліку списку працівників, в якому зазначаються суми та строк заборгованості підприємства перед працівником та заборгованості працівника перед підприємством.

Етап 2. Порівняння дебіторської та кредиторської заборгованості за даними підготовленого списку та їх групування у наступні групи:

перша – це працівники, які заборгували підприємству і перед якими останнє не має прострочених зобов’язань;

друга – це працівники, яким заборгувало підприємство і які не мають заборгованості перед ним;

третя – це працівники, які заборгували підприємству і яким заборгувало підприємство.

Етап 3. Обрання способів погашення заборгованості для кожної з виділених груп, підготовка графіків погашення.

Рис.1 Організація формування і обслуговування зобов’язань перед працівниками

 

Для першої групи таким способом є залік дебіторської заборгованості в рахунок майбутніх виплат заробітної плати. Менеджменту підприємства потрібно домовитись з працівником про розмір заробітку, який останній перерахує в рахунок заліку. Виходячи з величини домовленої частки та планової або середньомісячної зарплати, визначають сам графік взаємозаліку, де вказують майбутні місяці і суми відрахувань та суми до видачі. Суми по місяцях визначаються добутком планового або середньомісячного заробітку на величину частки відрахування. Підготовлені графіки передаються в бухгалтерію до виконання.

Описаний спосіб застосовується і для третьої групи працівників, якщо розмір їх заборгованості перевищує розмір заборгованості підприємства з тією різницею, що на величину кредиторського боргу підприємства зменшується борг працівника підприємству. Не покрита частина підлягає майбутнім залікам. У випадку перевишення кредиторського боргу підприємства над його дебіторською заборгованістю працівнику, останньому зараховується дебіторський борг в рахунок погашення кредиторського, а залишок заборгованості підприємства реструктуризовується.

Для другої групи працівників і частини третьої розробляється план погашення, який включає обрання способу погашення та підготовку відповідних планів розрахунків. У такому випадку підприємство може скористатися:

- майбутніми грошовими виплатами;

- видачею виробленої продукції або наданням додаткових послуг;

- передачею майна власників працівнику із збільшенням його частки у пайовому фонді та зворотною орендою переданого майна.

Підготовку графіка грошових виплат кредиторського боргу працівнику ми пропонуємо складати за принципом рівномірних виплат, який означає, що сума періодично погашувального боргу перед різними працівниками мають бути однаковими з допустимим відхиленням 10 – 15% від середнього платежу. Використання даного принципу потребує додатково розподілити працівників на групи за розміром боргу; визначити питомі ваги погашувальних платежів для кожної групи та працівників в середині них. Нижче наведено апробація застосування даної методики у одному із досліджувальних господарств.

 

Таблиця 3

Розрахунок графіка погашення кредиторської заборгованості з оплати праці

Складено і розраховано за даними Тов “Мир” Тернопільської області. власна розробка автора.

 

Приклад показує як підприємство може провести розподіл заборгованості між різними групами працівників-кредиторів. Таким чином, заборгованість перед працівниками першої групи погашається двома виплатами – у першому півріччі – 52 % всієї суми заборгованості даної групи та 48 % у другому півріччі. Відповідна структура погашення для інших груп наведена в таблиці. В середині кожної з груп розподіл сум погашення заборгованості перед кожним з працівників, що увійшли в неї відбувається за пропорціями розрахованими для груп тобто 52%, 24% і так далі.

Етап 4. Переговори з працівниками щодо обраних способів та графіків погашення заборгованості, їх погодження, укладання додаткових угод.

Етап 5. Передача погоджених графіків до виконання в економічну службу, їх виконання та його контроль.

Слід відмітити, що на даний час система управління формуванням і погашенням зобов’язань підприємства перед працівниками носить не системний характер, що виражається у зосередженні уваги на вирішенні завдання управління вчасністю та повнотою розрахунків з працівниками. Для забезпечення ефективного функціонування підприємства необхідно вдало поєднати вчасність та повноту оплати праці з її рівнем та структурою, чинниками мотивації продуктивності роботи працівників, їх зацікавленості у досягненні планових показників господарювання.