УДК 657.63
Є. В. Калюга, д.е.н., професор.
Національний аграрний університет
ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
- Дана оценка действующей практике налогового контроля и указаны пути ее усовершенствования;
- Изложена сущность информационного взаимодействия налоговой службы с государственными контролирующими и правоохранительными органами;
- Приведено расширение сферы использования идентификационного номера плательщика налогов.
Key questions which are examined:
- The existing practice of tax control has been appraised; the way of its improvement has been showed;
- The essence of informational interaction of state controlling units with law machinery has been studied;
- The way of expansion the sphere of using the identification code has been proposed.
Запровадження в країні на початку дев’яностих років реформ передбачало, що на шляху до ринкової економіки податки стануть найбільш дієвим інструментом регулювання економічних відносин. Зокрема, вони мають обмежити стихійність ринкових процесів, позитивно впливати на формування виробничої і соціальної інфраструктури, перешкоджати зростанню темпів інфляції.
Організаційні та методичні засади податкового контролю розглядалися такими науковцями як: Бутинець Ф. Ф., Білуха М. Т., Валуєв Б. І., Кірєйцев Г. Г., Кужельний М. В., Шевчук В. О. та ін. Водночас невирішеними залишаються ряд питань, що зумовило визначити наступні завдання статті :
оцінку діючої практики податкового контролю та шляхи її удосконалення;
інформаційну взаємодію податкової служби з державними контролюючими та правоохоронними органами;
розширення сфери застосування ідентифікаційного номера платника податку.
Дослідження практики податкового контролю в Україні дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні кількість податків і зборів занадто велика; загальний рівень усіх сплачуваних податків надто високий; далеко не всі платники податків рівні в своїх податкових зобов’язаннях перед державою; податкове законодавство потребує суттєвого реформування; існують суттєві розбіжності між даними бухгалтерського і податкового обліку; механізм розрахунку та сплати податків дуже складний; правова грамотність платників податків залишається на низькому рівні.
Ключовим елементом у створенні сприятливого середовища для підприємництва й інвестиційної діяльності є податкова реформа, яка має передбачати такі напрями:
суттєве спрощення податкової системи, скорочення загальної кількості податків і встановлення вичерпного переліку податків на території України;
вирівнювання умов оподаткування за рахунок різкого скорочення кількості податкових пільг;
розширення бази оподаткування за рахунок поширення реального податкового тягаря на сфери, в яких найчастіше практикується ухилення від сплати податків;
вирівнювання фактичного рівня оподаткування заробітної плати та інших видів доходів (з урахуванням відрахувань до позабюджетних фондів);
зниження ставок штрафів і пені;
кодифікація правил, що регламентують взаємовідносини платника податків і податкових органів з метою усунення суперечностей цивільного і податкового законодавства, забезпечення захисту прав платників податків;
застосування сучасних технологій обробки баз даних із використанням комп’ютерних технологій.
Реалізація вищезазначених принципів має обов’язково знайти відображення в Податковому кодексі України.
Поряд із реформуванням податкового законодавства потрібно провести суттєву реорганізацію всієї системи податкової служби, яка забезпечила б зосередження зусиль професіоналів-податківців у тих сферах економічної діяльності, де є значні резерви збільшення податкових надходжень. І це при тому, що контроль з боку податкових органів має бути постійним, всеосяжним та охоплювати всіх платників податків. Систематизувати і проаналізувати всю необхідну інформацію, що надходить до податкових органів, можна тільки із застосуванням сучасних технологій обробки баз даних із використанням електронних засобів зв’язку.
Розвиток сучасних інформаційних технологій і проникнення їх практично в усі сфери діяльності дедалі більше змінюють специфіку професійної діяльності працівників податкової служби, пред’являючи нові вимоги до її організації та, відповідно, професійної підготовки. Суть цих вимог полягає в необхідності, передусім, фундаментальної теоретичної і практичної підготовки податківців щодо використання персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ), її конкретизації з урахуванням специфіки службової діяльності. Так, в оперативно-службовій діяльності податкової служби можна виділити дві найхарактерніші функції : інформаційну та аналітичну. Ефективно реалізувати ці функції нині можна тільки з використанням ПЕОМ, адже саме за допомогою ПЕОМ на якісно новому рівні виконується аналіз оперативної інформації за фактами ухилення від сплати податків юридичних і фізичних осіб, значно швидше й краще здійснюються такі процеси як отримання, накопичення, обробка, збереження та відтворення інформації про оперативні обставини й динаміку їх розвитку, що суттєво змінює саму структуру й специфіку роботи податківців. Отже, здобуття працівниками податкової служби відповідних знань, навичок застосування ПЕОМ в оперативно-службовій діяльності стає нагальною необхідністю.
Важливе значення для податкової служби має інформаційна взаємодія її з іншими державними організаціями - Мінфіном, ГоловКРУ, Державним казначейством та іншими. Основа для розв’язання цієї проблеми є. Це - затвердження організаційних заходів на державному рівні щодо інформаційної взаємодії між ДПА, ГоловКРУ, Державним казначейством, Антимонопольним комітетом, Пенсійним фондом та іншими відомствами України. Цим документом передбачені форми співпраці й склад інформації, якою повинні обмінюватися вищезазначені органи : «передача інформації; вирішення службових питань і взаємодія між учасниками письмово та через відділення зв’язку, спецзв’язку, посильних, а також через інформаційні комп’ютерні системи (при технічній можливості і за взаємною згодою)» [1, с.166]. Втім, взаємодія органів і відомств, що підписали Регламент, має бути автоматизованою, з наданням цим відомствам права затвердження відповідних форматів даних для передачі інформації на електронних носіях, адже інтенсивний інформаційний обмін даними із загальнодержавною метою неможливий без застосування електронних засобів зв’язку й відповідного спеціального програмного забезпечення такої взаємодії. Тільки в разі злиття інформаційних потоків, взаємного обміну інформацією можливі створення і спільне використання таких важливих банків даних, як реєстр платників податків з додатковими обліковими характеристиками, спільний банк даних про порушення податкового законодавства, банк даних про рух надходжень до державного бюджету від юридичних і фізичних осіб на їхніх особових рахунках тощо. Всесвітній досвід переконує в тому, що впровадження інформаційних технологій є найбільш прогресивним і економічно ефективним напрямом у роботі підприємств і організацій будь-якої сфери діяльності, в тому числі і в роботах податкових органів. Окрім того, постійне вдосконалення інформаційних технологій дозволяє зробити висновок про те, що продуктивність і якість роботи таких систем підвищуватимуться й надалі, до того ж при незначному зростанні їх вартості.
Практика свідчить, що стан сфери економіки на цей час характеризується подальшим розвитком і поглибленням кримінальних тенденцій. Тож податковим органам доцільно й надалі передбачати здійснення заходів щодо розширення взаємодії з правоохоронними органами (внутрішніх справ, служби безпеки), а також митними органами. Основою взаємодії з правоохоронними органами мають бути законодавчі й нормативні документи, методичні розробки, спільні накази тощо. У цих документах слід чітко визначати межі взаємної співпраці, обміну інформацією, права та обов’язки сторін.
Під час виконання оперативних службових завдань дедалі більшого значення набувають координація і організація взаємодії підрозділів як податкової міліції, так і правоохоронних органів. Однак хоч і ті, й ті прагнуть інтеграції, остаточно проблема обміну інформацією і досі не розв’язана. Є нагальна потреба у зближенні інформаційних ланок державних податкових інспекцій, державного митного комітету, органів внутрішніх справ, служби безпеки, державної контрольно-ревізійної служби, прокуратури. Звичайно ж, із дотриманням в окремих випадках вимог щодо статусу таємності інформації. Таке зближення було б на користь усім і сприяло б насамперед підвищенню ефективності координації спільних зусиль.
Дослідження взаємодії правоохоронних органів з податковими свідчить про те, що запити про надання податківцями інформації, необхідної для виявлення й припинення податкових злочинів і правопорушень, яких припускаються юридичні й фізичні особи, а також запобігання їм, виконуються іноді із запізненням. А тому необхідно насамперед розробити нормативно-правовий документ, який би регламентував ступінь відкритості інформації та процедуру передачі потрібних правоохоронцям даних органам податкової служби. Наявність у правоохоронних органів баз необхідних даних про юридичних і фізичних осіб дасть їм змогу створити й впровадити у практику своєї роботи систему профілактичних заходів щодо запобігання податковим злочинам і правопорушенням з урахуванням багаторічного досвіду їх виявлення в різних галузях діяльності.
Так само важливим аспектом діяльності органів податкової служби є взаємодія їх з органами Державної митної служби України, подальше поглиблення якої могло б сприяти значно більшим надходженням до бюджету завдяки своєчасному виявленню випадків заниження та приховування юридичними й фізичними особами митної вартості товарів, що підлягають обкладанню податком на додану вартість і акцизами, отриманню інформації про юридичних та фізичних осіб, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність з порушенням митного законодавства й правил реєстрації, а також про підозрілі факти відвантаження матеріальних цінностей на адресу конкретних юридичних і фізичних осіб тощо.
Суттєвою проблемою, пов’язаною з обліком платників податків, є дуже обмежена сфера застосування ідентифікаційного номера платника податку. Пов’язано це з тим, що й на сьогодні він ще не став надійним ідентифікатором як у межах податкової системи, так і в інших державних органах.
Облік підприємств, як справедливо зазначає В. Онищенко [2, с. 53-64], ведуть щонайменше десять різноманітних структур (Пенсійний фонд, профспілкові органи, фінансові управління тощо), а фізичних осіб - щонайменше три (МВС - під час видачі паспортів, Пенсійний фонд - під час видачі страхових свідоцтв, податкова служба - під час оподаткування доходів). При цьому кожен із цих органів присвоює підприємству (фізичній особі) свій номер. Номери ці не пов’язані між собою, що робить неможливим їх використання для взаємопов’язування інформації про одного й того самого платника, що зберігається в різних державних організаціях.
Для того, щоб ідентифікаційний номер платника податку «запрацював», необхідно передбачити суворі санкції за непроставлення (неправильне проставлення) платниками податків своїх ідентифікаційних номерів на бланках, у договорах, дорученнях, накладних та інших документах.
Розширення й розвиток роботи з обліку доходів і майна громадян ставлять перед податковими органами нові завдання з обліку платників податків. При цьому потрібно забезпечити охоплення всіх громадян на території України, а також забезпечити принципи унікальності й одноразовості присвоєння ідентифікаційного номера (неможливість присвоєння одного й того самого номера двом або більше громадянам). Чинні нормативні акти, які регламентують процес присвоєння ідентифікаційних номерів громадянам-непідприємцям, ще недостатньо відповідають вимогам, що диктуються обсягами завдань, які доводиться вирішувати державним органам. Зауважимо також, що необхідно організувати цю роботу таким чином, щоб виконати її з мінімальними витратами всіх видів ресурсів.
До того необхідно узаконити присвоєння ідентифікаційних номерів і всім народженим дітям (з поданням інформації про всі присвоєння з певною періодичністю до відповідної податкової інспекції для включення до Єдиного державного реєстру платників податків). Після прийняття такого рішення усі новонароджені отримуватимуть ідентифікаційні номери платників податків автоматично, під час видачі свідоцтв про народження. Під час присвоєння новонародженим після певної дати ідентифікаційних номерів доцільно буде використовувати інформацію, накопичену в інших державних організаціях (наприклад, МВС України, Пенсійному фонді України) про фінансово-майновий стан їхніх батьків (на випадок передачі спадщини тощо). Однак обов’язки щодо обліку платників податків в Україні необхідно покласти (поетапно, скажімо, в три етапи) на одне відомство - податкову службу.
На першому етапі потрібно надати їй доступ до паспортної бази даних МВС і бази даних Пенсійного фонду України. На основі отриманих даних податкова служба зможе правильно ідентифікувати платників податків і присвоїти їм певні ідентифікаційні номери. При цьому усі раніше присвоєні громадянам (включаючи підприємців) ідентифікаційні номери втратять чинність, що необхідно для прискорення роботи з виявлення й усунення подвійних номерів. У разі наявності розбіжностей у базах даних МВС, Пенсійного фонду України, ДПА України, саме Державна податкова адміністрація має інформувати про це відповідні податкові інспекції, які запросять громадян і уточнять сумнівні дані щодо них, після чого виправлять їхні ідентифікаційні номери, якими потім користуватимуться МВС та Пенсійний фонд України.
На другому етапі податкові органи систематично виявлятимуть громадян, яких не включено до бази даних державної реєстрації і, отже, які не отримали ідентифікаційних номерів. При цьому буде встановлено, що громадяни, які досягнуть повноліття, отримуватимуть ідентифікаційні номери під час вручення їм паспортів.
На третьому етапі робота з присвоєння ідентифікаційних номерів повинна мати практично індивідуальний характер. Потрібно буде виявляти й брати на податковий облік осіб, що не потрапили в поле зору податкових органів на двох попередніх етапах.
Важливе значення має й форма документа про присвоєння ідентифікаційного номера. Довідка, яку видає сьогодні податковий орган, мало прийнятна через недовговічність, недостатню стійкість паперу, на якому її друкують, до руйнівних впливів. Найдоцільніше було б видавати документ у вигляді пластикової картки з магнітною смужкою чи мікросхемою. У той же час, на законодавчому рівні має бути прийняте рішення, за яким усі державні та недержавні структури, які видають документи, що мають відношення до доходів, витрат і майна громадян протягом усього їхнього життя, повинні зазначати в цих документах ідентифікаційний номер. Крім того, він має вписуватися в паспорт громадянина чи інший документ, що підтверджує особу (закордонний паспорт), трудову книжку, права водія, диплом про освіту тощо.
Ідеальним варіантом був би варіант, коли ідентифікаційний номер відповідав би номеру свідоцтва про народження, і щоб за цим номером ідентифікувалася особа за всіма її документами.
Таким чином, реформування податкового контролю необхідно проводити за такими напрямами : встановлення інформаційної взаємодії податкового органу та іншими контролюючими органами для обміну даними із застосуванням електронних засобів зв’язку і спеціального програмного забезпечення, та розширення сфери використання ідентифікаційного номера платника податку, що дасть можливість збільшити рівень збору та сплати податків до бюджету.
Список використаних джерел
1. Регламент взаємодії між органами державного контролю в сфері фінансів та економіки : Затв. 14.07.99 р. ДПА України, ГоловКРУ, Антимонопольним комітетом, Держказначейством, Пенсійним фондом, Державною інспекцією Мінекономіки з контролю за цінами // Довідник працівника державної контрольно-ревізійної служби. Том 1. - К. : ДІЯ, 2001. - С. 164-166
2. Онищенко В. Організація податкового контролю в Росії // Вісник податкової служби України. - 2001. - № 20. - С.53-64