Оплачко Л.П.,
науковий співробітник Інституту приватного права та підприємництва
& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Рассмотрены особенности функционирования системы кредитования фермерских хозяйств в Украине и подчеркнута необходимость развития долгосрочного кредитования сельского хозяйства
· Проанализирован процесс банковского кредитования и выявлены существующие пробелы в процедуре получения кредита фермерским хозяйством
· Обоснована необходимость разработки банками специальных программ кредитования небольших фермерских хозяйств по регионам Украины с учетом конкретных географических и природно-климатических условий отдельных регионов
& Key issues that are examined:
· Features of functioning of system of crediting of farms in Ukraine are considered and necessity of development of long-term crediting of an agriculture is underlined
· Process of bank crediting is analysed and existing blanks in procedure of reception of the credit by a farm are revealed
· Necessity of development of special programs of crediting of small farms by banks іn regions of Ukraine is proved in view of concrete geographical and natural and climatic conditions of separate regions
Незважаючи на те, що основним джерелом фінансування сільського господарства залишаються власні засоби, кредитування в останні роки здобуває все більшого значення. Відповідно до оціночних даних, зараз в АПК України зосереджено близько 16% кредитного портфеля банків. Це чимало, з огляду на ризики банків при роботі в цьому напрямку. Нерозв'язаність питань зі складськими свідоцтвами, із правом селян надавати в заставу землю не дозволяють банкам використовувати ці ефективні засоби забезпечення кредитів і гальмують розвиток кредитування сільгоспвиробництва. З іншого боку, перешкодами на шляху збільшення агрокредитування є відсутність традицій роботи агросектора в ринкових умовах, низька культура роботи позичальників із кредитами і недостатній рівень знань позичальників про ринок кредитних послуг, що більшою мірою стосуються саме невеликих фермерських господарств, висока залежність кредитоспроможності від таких непередбачених факторів як погодні умови, висока зношеність основних фондів, недиверсифікованість бізнесу (наприклад, якщо господарство займається тільки рослинництвом, то несприятливі погодні умови в такому випадку ставлять під погрозу результат діяльності в цілому і погашення кредиту в тому числі).
Проблемам кредитування та кредитних відносин на селі присвячена значна кількість наукових праць вчених-аграрників, зокрема П.Т.Саблука, М.Я.Дем’яненка, А.Г.Борща, Н.М.Єфіменка, О.О.Непочатенко, О.Г.Малій, О.Ю.Шубко та інших.
У контексті вищеописаних проблем метою даної публікації є дослідження та аналіз діючої практики кредитування сільськогосподарських підприємств, зокрема фермерських господарств та надання пропозицій щодо удосконалення системи кредитування агропромислового комплексу з врахуванням сучасних умов господарювання.
Більшість фахівців у сфері банківського кредитування наголошують на досить повільному розвитку довгострокового кредитування сільського господарства. Відповідно до оцінок експертів, потреба сільгоспвиробників у довгострокових кредитах задовольняється тепер на 2%, у той час як по короткострокових кредитах - на 50%. Це є серйозною проблемою для розвитку фермерства в Україні, оскільки фермери змушені направляти оборотні кошти на придбання довгострокових активів. Не менш несприятливою, але іноді неминучою, є практика продажу основних засобів для покриття поточних витрат.
Специфікою кредитування невеликих фермерських господарств виступає те, що фермер, якому необхідно 10-20 тис. грн.., звернеться скоріше в будь-який кредитний союз, до партнерів або сусідів, ніж у комерційний банк. Це обумовлюється, як правило, більш простою процедурою одержання кредиту, незначними додатковими витратами або їхньою відсутністю взагалі, часто більш низькою ставкою по кредиту, а головне - необов'язковістю кредитного забезпечення у вигляді застави. Для банків фермери також звичайно є менш важливими клієнтами, ніж великі сільськогосподарські підприємства, що беруть значні суми кредитів. При цьому різні дослідження показують, що фермерські господарства в цілому краще повертають кредити, ніж великі реформовані сільгосппідприємства про що, ймовірно, банки поки не знають. Одним з додаткових перешкод на шляху одержання невеликим фермерським господарством кредиту в комерційному банку є проблематичність в одержанні компенсації частини кредитної ставки з боку держави. Багато фермерів відзначають, що великі сільськогосподарські підприємства мають великі шанси на одержання даної пільги.
Існуючі в багатьох регіонах кредитні спілки звичайно пропонують більш високі кредитні ставки, але приваблюють простотою процедур при оформленні кредиту. Однак цей вид кредитування поки ще майже не розвинутий і такі спілки працюють скоріше як каси взаємодопомоги і не мають у своєму розпорядженні достатніх ресурсів. Також фермерські господарства можуть одержувати кредити в Державному фонді підтримки фермерських господарств, хоча через брак коштів фонд не забезпечує навіть 5% потреби фермерів у кредитних ресурсах.
В Україні існує велика кількість банків, що кредитують сільськогосподарських виробників і підприємства АПК, однак фермери найчастіше звертаються в “Аваль”, “Приватбанк”, “Промінвестбанк” і “Ощадбанк”, багато в чому завдяки розгалуженій мережі філій цих банків. У той же час процентні ставки по кредитах не задовольняють практично всіх виробників, хоча вони і знизилися досить відчутно в 2004 році в порівнянні з 2003 роком. І хоча ставки істотно розрізнялися в залежності від регіону, найчастіше кредит видавався під 18-22% річних у гривнях і під 14-16% у доларах США. Середня ставка по кредитах виданих фермерам була на 1-2-процентних пунктів вище. Банк визначає ставку по кредиту для кожного клієнта індивідуально.
Велика кількість банків говорить про наявність у них гнучкої системи аналізу кредитних заявок і оцінки кредитоспроможності, що не вимагає розробки окремих програм кредитування фермерів.
На сьогоднішній день існує кілька програм поліпшення доступу фермерів до кредитів. Одна з найбільш цікавих пропонується банком "Надра" за підтримкою Агентства США по міжнародному розвитку. Агентство виділило близько 6 млн. доларів на відшкодування 50% ризику по неповерненню кредиту виданого фермерам і постачальникам устаткування банком "Надра". На жаль, небагато фермерів знають про цю програму. Для того щоб одержати кредит, фермер-одержувач кредиту повинний звернутися до банку.
Поняття кредитного процесу комерційного банку включає всі кроки комерційного банку, які він виконує при здійсненні кредитування позичальника, тобто від отримання ним кредитної заявки до повного погашення позичальником суми основного боргу та відсотків за ним.
Процес банківського кредитування можна поділити на декілька етапів, на кожному з яких уточнюються характеристики кредиту, способи його надання, використання та погашення: подача претендентом на одержання кредиту заявки в банк і її розгляд останнім; збір інформації про майбутнього кредитоотримувача; вивчення його кредитоспроможності й оцінка кредитного ризику; підготовка і укладання кредитної угоди; видача кредитних коштів; контроль за виконанням умов договору і погашенням кредиту. Кожному з названих етапів властива своя специфіка.
Претендент-кредитоотримувач, що виявив бажання одержати кредит, звертається в обраний ним комерційний банк. Це може бути як банк, у якому він (претендент) знаходиться на розрахунковому обслуговуванні, так і будь-який інший банк. Звернення може бути виражене у формі листа, клопотання, заявки або заяви.
Виходячи з норм Господарського кодексу України [2] зокрема, з положення статті 346, можна зробити висновок, що для отримання банківського кредиту позичальник надає банку клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею, а також – техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації та інші необхідні документи.
Розгляд кредитної заявки. Банківський працівник надає клієнтам необхідну інформацію по умовам кредитування та пропонує їм відповісти на запитання анкети банку. У зарубіжних банках результати першої та всіх майбутніх зустрічей з клієнтом узагальнюються в звітах, які мають у собі більш-менш стандартний набір запитань.
Подібний звіт коректується та доповнюється новою інформацією після кожного візиту клієнта в банк. Ці звіти дають кредитному інспектору важливу інформацію про потенційного клієнта ще до того, як відбудеться їх особисте знайомство. На бесіду з кредитним інспектором майбутній позичальник приходить з кредитною заявкою, яка містить відомості про кредит, цілі, на які він надається, суму, строк погашення та забезпечення, що пропонується позичальником.
У банках багатьох країн, у тому числі і в Україні, кредитна заявка розглядається в складі пакета документів, до яких входять:
- техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу з розрахунками економічного ефекту від його реалізації, а також маркетингове дослідження ринку товарів;
- копії контрактів, угод з продавцями та покупцями;
- розрахунки строків використання та повернення кредиту;
- баланси підприємства на дві останні звітні дати, завірені податковою інспекцією з додатками;
- копії ліцензій, якщо діяльність підпадає ліцензуванню;
- правові гарантії забезпечення повернення кредиту;
- установчі документи з адресою юридичних та фізичних осіб (для клієнтів інших банків);
- картки зі зразками підписів, завірені банком;
- довідка банку про залишки коштів на рахунку та наявності заборгованості по позичках протягом 3-х банківських днів (для клієнтів інших банків).
Для одержання кредитних коштів кредитоотримувачем - селянським (фермерським) господарством — у банк необхідно надати нотаріально засвідчені копії договору оренди або інших документів, що свідчать про право власності або користування землею, обґрунтування кредитованого заходу, бухгалтерські і статистичні звіти про фінансові результати господарської діяльності, декларацію про доходи й іншу документацію. На розсуд банку перелік наданих документів, як у відношенні кредитоотримувачів - фермерських господарств, так і у відношенні інших претендентів, може змінюватися в той або інший бік.
Для того, щоб одержати кредит, фермер-одержувач кредиту повинний відповідати наступним критеріям:
- досвід роботи в тому напрямку діяльності, для якого береться кредит, не менш 2 років;
- діяльність господарства не є збитковою, що і слугує гарантом обслуговування кредиту одержувачем. Деякі банки формулюють це інакше - "достатність грошових потоків", однак зрозуміло, що чітких критеріїв тут не існує і рішення про видачу кредитів приймається індивідуально в залежності від багатьох параметрів;
- відсутність простроченої заборгованості по податках і інших обов'язкових платежах.
Кредитний інспектор уважно вивчає кредитну заявку та документи. Після цього він знову проводить бесіду з майбутнім позичальником. У ході бесіди кредитному інспектору немає необхідності з’ясовувати всі аспекти роботи підприємства - позичальника, він повинен сконцентрувати увагу на ключових питаннях, які представляють інтерес для банку-кредитора [1].
На першому етапі кредитування банку належить з’ясувати:
1. Надійність та кредитоспроможність позичальника, його репутацію як можливого партнера по бізнесу. Особливо це стосується нових клієнтів.
2. Обґрунтованість кредитної заявки та ступінь забезпеченості повернення кредиту.
3. Відповідність кредитної пропозиції кредитній політиці банку та структурі формування його кредитного портфелю.
Ключовим моментом аналізу будь-якої заявки та документів, а також результатів бесід є визначення характеру позичальника та його кредитоспроможності. Кредитний інспектор часто, допомагаючи готувати кредитну заявку, з’ясовує обсяг доходів та цінних активів (таких, як високоліквідні цінні папери або ощадні депозити), якими володіє позичальник для погашення кредиту. Усні відповіді клієнта, як правило, дають більше інформації, ніж дані, що викладені в письмовому вигляді.
Кредитні інспектори приділяють увагу не тільки розміру, але й стабільності доходів позичальника.
Далі приймається рішення про подальшу роботу з клієнтом або про відмову йому. Якщо приймається рішення про продовження роботи з клієнтом, то інспектор комплектує кредитну справу (включаючи заявку, документи, відповіді на запитання, записи бесід) та направляє її до кредитного комітету. У цьому комітеті здійснюється ретельне вивчення кредитоспроможності клієнта та дається оцінка кредитного ризику.
При оцінці кредитних заявок працівниками кредитних відділів варто проаналізувати не тільки всі питання, що пов’язані з конкретним позичальником, але й економічну ситуацію, яка склалася в галузі, в якій він працює. Заявки позичальників відносно кредитів, пов’язаних з міжнародними торгово-економічними та фінансовими операціями, розглядають з урахуванням кон’юнктури світових валютних ринків.
Оцінюючи ризикованість кредитованого заходу, кредитний інспектор повинен проаналізувати основні параметри кредиту: розмір кредиту і його відсотки, мету кредитування, терміни погашення і способи забезпечення.
Сума кредиту визначається виходячи з реальної потреби в цьому кредитному заході. Тут дуже важливо визначити оптимальний розмір, тому що від цього в великій мірі залежить і сама зворотність кредитних коштів. Якщо сума банком буде безпідставно занижена, то кредитоотримувач незабаром заявить про видачу нового кредиту, а первісний кредит не буде погашений, тому, як наслідок недостатності коштів, кредитований захід не одержить тих доходів, надходження яких розраховувалося направляти на погашення кредиту. І навпаки, якщо сума буде завищена, то у кредитоотримувача з'явиться можливість використовувати частину грошей на цілі, не передбачені кредитним договором, що, у свою чергу, знижує контроль з боку банку і збільшує ризик неповернення цих грошей.
Те ж саме стосується і термінів погашення. Якщо банк визначив у договорі занадто напружені терміни погашення позички, то позичальник може залишитися без капіталу, необхідного для нормального функціонування. У результаті випуск продукції не буде рости відповідно до первісних позначок. Навпаки, якщо банк надасть занадто ліберальні умови виплати боргу, то позичальник буде тривалий час безконтрольно використовувати отриманий кредит [6].
Що стосується відсотків по кредиту, то їх остаточний розмір встановлюється виходячи з оцінки кредитного ризику в цілому. Тому їх величина буде визначатися, у першу чергу, ступенем імовірності непогашення кредиту, його розміру, термінами погашення, забезпеченням, а також рівнем попиту та пропозиції на кредитному ринку. Відправною точкою визначення відсотків завжди виступає облікова відсоткова ставка НБУ.
Основна увага приділяється цілям кредитування, тобто заходові, під який отримуються гроші. Від правильної оцінки даного параметру залежить вироблення стратегічної лінії побудови умов майбутнього договору про надання кредиту, якщо, звичайно, такий, за результатами названої оцінки, взагалі буде укладений. Тут з боку працівників кредитного відділу потрібна наявність спеціальних знань у тій галузі господарської діяльності, до якої відноситься претендент на кредит, володіння питаннями попиту та пропозиції (маркетингу), періодичності оборотності даних товарів, технології їхнього виробництва і реалізації і т.п. (якщо мова йде про кредитування виробництва і продажу певних товарів).
Оцінивши можливість погашення кредиту з прибуткової частини кредитного заходу, банк закріплює в договорі умову про цільову спрямованість такого кредитування. Що стосується інформації про самого позичальника, то принципи, характер і обсяги роботи з нагромадження цих даних залежать від того, хто є цим позичальником: постійний клієнт даного банку, що стоїть на розрахунковому обслуговуванні останнього або ж це стороння особа.
У першому випадку в банку вже є досить інформації про претендента, тому що вся господарська діяльність цього клієнта здійснюється саме через даний банк. Основний акцент у такому випадку робиться на ознайомленні банку із кредитним заходом і оцінці його ризикованості. Набагато складнішою виявляється ситуація, якщо особа, що звернулася за кредитом, є клієнтом іншого банку або тільки що відкрила розрахунковий рахунок у даному банку. Тут повинно бути витрачено значно більше зусиль, щоб комерційний банк зміг проаналізувати можливість видачі грошей такому клієнту. У цьому випадку оцінкою даних про кредитований захід не можна обмежуватися, оскільки в кредитора-банку немає, найчастіше, ні найменшого уявлення про претендента. Тому паралельно з нагромадженням інформації про цілі кредиту банк повинен активно вести роботу з акумуляції інформативних даних власне про претендента на отримання кредиту. Структурно масив інформації про претендента можна розділити на інформацію, що стосується репутації майбутнього кредитоотримувача і на інформацію, що відноситься до його фінансово-економічної діяльності минулих періодів. У сукупності ці дані утворюють поняття кредитоспроможності, тобто відповідності клієнта морально-етичним якостям і економіко-фінансовій спроможності повернути кредит вчасно й у повному обсязі. При вирішенні питання про кредитування банки основну увагу приділяють попередньому контролю за діяльністю потенційного позичальника і прогнозуванню ризику непогашення кредиту. З цією метою банк вивчає кредитоспроможність позичальника і вимагає надання зобов'язань, що гарантують забезпечення повернення кредиту. Під способом забезпечення повернення кредиту розуміється конкретне джерело погашення боргу банку, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю за прийнятністю і достатністю цього джерела. Найпоширенішим способом забезпечення кредитного договору виступає застава. Як застава може виступати рухоме і нерухоме майно, товари, що знаходяться в обороті, цінні папери або поручительство третьої особи. Застава у вигляді майбутнього врожаю також можлива, однак багато банків намагаються розглядати інші варіанти, з огляду на ризикованість такої застави, а деякі не приймають таку заставу взагалі. Хоча в принципі, врожай, як предмет застави, має для банку свої позитивні сторони: простота оформлення, можливість страхування, простота відчуження, висока ліквідність.
Для фермера застава майбутнього врожаю теж, в принципі, вигідна: при відсутності іншої застави можна одержати кредит; у випадку настання страхового випадку зі страховою компанією буде спілкуватися в першу чергу банк; закладений банкові врожай "охороняється" від претензій інших кредиторів.
Як правило, найбільша проблема при оформленні в заставу майбутнього врожаю - його оцінка. Завищена оцінка загрожує для банку втратою грошей (якщо доведеться потім продавати врожай); занижена - втратою клієнта (сильне господарство швидше знайде собі інший банк). Саме з цих причин банки відмовляються надавати кредити під заставу майбутнього врожаю.
Є банки, що працюють з худобою як заставою за кредит. Необхідна вартість застави - 120% від розміру кредиту. У зв'язку зі зношеністю основних засобів більшості сільськогосподарських підприємств, останні не завжди можуть вважатися достатнім забезпеченням кредиту. Застава обов'язково повинна бути застрахована, у тому числі і майбутній врожай. Звичайно фермерові "рекомендують" застрахуватися у власній страховій компанії банку. У багатьох випадках дана рекомендація де-факто є вимогою.
Терміни надання кредитів залежать від мети, під яку береться кредит. Якщо кредити беруться для придбання ПЗМ, насіння, кормів, добрив, тобто призначені для оборотних засобів, термін кредиту не перевищує 12 місяців, а найчастіше складає 7-8 місяців. Якщо ж позичальник бере кредит на придбання основних засобів виробництва (устаткування, техніка, нерухомість), то термін кредитування збільшується до 3 років, хоча випадки роботи саме в цьому напрямку одиничні. Частіше на великий термін кредитується купівля техніки.
Загалом умови надання фермерам кредитів розрізняються в різних регіонах країни, що пов'язано з ризикованістю землеробства у визначеному регіоні, наявністю розгалуженої мережі філій різних банків, прибутковістю ведення сільського господарства й інших факторів. Найбільш низькі відсотки по кредитах відзначені в Одеській, Черкаській і Харківській областях, а високі - у Запорізькій і Херсонській. На Заході України, особливо в Закарпатській області, відзначався найбільш гострий дефіцит кредитних ресурсів комерційних банків для фермерських господарств.
Отже, в цілому можна зробити висновок, що фермерські господарства України мають менше можливостей доступу до кредитів комерційних банків, у порівнянні з великими сільськогосподарськими підприємствами через їхній недостатній рівень інформованості про можливості кредитування і дефіцит часу для оформлення всіх необхідних документів. При цьому вони мають більший доступ до альтернативних джерел фінансування, якими і користуються дуже активно.
Фермерські господарства України в цілому більш прибуткові, ніж великі реформовані сільськогосподарські підприємства, що робить їхній бізнес менш залежним від кредитів комерційних банків.
Зважаючи на те, що фермерські господарства краще повертають кредити, ніж сільськогосподарські підприємства, банки могли б заробити на цьому, розробивши програми кредитування невеликих фермерських господарств, особливо в областях, де їхня концентрація досить значна, а саме: Закарпатської, Львівської, Полтавської, Київської, Одеської, Миколаївської і Херсонської .
Подальше зниження ставок по кредитах повинне привести до зростання інтересу фермерських господарств до кредитів комерційних банків. Однак зниження кількості необхідних документів і інших бюрократичних процедур також допомогло б збільшити інтерес фермерів.
Список використаної літератури
1. Абалкин Л.И. Кредитный процесс коммерческого банка.- М.:Дека,1995. - 175 с.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV // Бюлетень законодавства і юридичної практики України: Офіційні тексти. – К.: Юрінком Інтер, -2003. - 304 с.
3. Закон України „Про банки і банківську діяльність” // Відом. Верхов. Ради України (ВВР). – 2001. - №5 – 6. – С.30.
4. Закон України „Про заставу” // Відом. Верхов. Ради України (ВВР). – 1992. - №47. – Ст.642.
5. Колотуха С.М., Мелоник К.М. Реформування кредитних відносин в аграрному секторі економіки.// Економіка АПК - 2002. - №12.
6. Непочатенко О.О.Кредитування селянських (фермерських господарств) //”Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК”. У чотирьох частинах. За редакцією П.Т.Саблука, - 511с.
- Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: ИПЦ Вазар-Ферро, 1994. – 251с.
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Офіційний вісник України, - 2003. - № 11 (28.03.2003), С. 461.