УДК 65.428

М.М. Коваленко, к.е.н.,

завідувач кафедри обліку і аудиту

Харківського інституту фінансів 

Українського державного університету

фінансів та міжнародної торгівлі

 

 

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
ЗА УМОВИ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ У СВІТОВІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

-                     Рассмотрены проблемы и перспективы, которые возникают перед отраслью агропромышленного производства в условиях глобализации экономики и вступления Украины в ВТО.

 

Key questions which are examined:

-                     Problems and prospects which arise before branch of agroindustrial manufacture in the conditions of globalisation of economy and the introduction of Ukraine into the WTO are considered.

 

 

Постановка проблеми. Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів, а також в становленні глобального інформаційного простору, перетворенні інтелектуальних знань в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування транснаціональних корпорацій (ТНК), впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей. Інституціональною формою глобальної торгової системи виступає Світова організація торгівлі (СОТ).

Кожна країна, готуючись до вступу в СОТ, визначає свої власні, національні потенційні можливості та певні загрози, оскільки рівень економічного розвитку, політичні цілі. Соціально-економічні особливості окремих країн об’єктивно визначають їх специфічну зацікавленість у приєднанні до СОТ.

На сьогодні документами СОТ регулюються правила торгівлі товарами, послугами, сільськогосподарською продукцією, текстилем та одягом, інтелектуальною власністю. Найбільш чутливим сектором глобальної торгівельної системи традиційно виступає сільське господарство. Наскільки галузь сільського господарства України готова  до  прийняття правил гри світового ринку - участі  у  СОТ?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам глобалізації економіки, розвитку інститутів глобальної торгової системи, напряму зовнішньоекономічної політики України, її інтеграції до наднаціональних та глобальних структур і процесів присвятили свої праці багато вітчизняних вчених – Боган І.О., Лузан Ю.Я., Мудрак Р.П., Саблук П.Т., Савчук В.С., Солонінко К.С., Шморгун Л.Г. Проте, цих досліджень недостатньо, якщо розглядати їх з точки зору ключових умов і наслідків приєднання до СОТ України, як країни, яку за класифікацією СОТ віднесено до країн з перехідною економікою.

Метою написання даної статі є висвітлення  проблем та перспектив, які постають перед галуззю агропромислового комплексу в умовах всесвітньої глобалізації економіки, активного залучення національної економіки до світової торгівлі та вступу до СОТ.

Виклад основного матеріалу. Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою світової торгівлі за період, що минув з кінця  Другої Світової війни, реалізувавши у сучаснішій формі спробу створення у 1948 році Міжнародної організації торгівлі. Цим було завершено формування основного комплексу універсальних договорів системи Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що дозволяє говорити про створення нового глобального правового порядку.

В системі СОТ виділяється чотири групи країн-членів: розвинуті країни; країни, що розвиваються; найменш розвинуті країни та країни з економікою перехідного типу. До країн з перехідною економікою відносять ті, що в минулому мали централізовано-планову економіку (країни Східної та центральної Європи, а також країни колишнього СРСР), а нині здійснюють ринкові реформи. Оскільки жодна з країн, що приєднувались останнім часом, не отримали статусу країни, що розвивається, а статусу країни з перехідною економікою в угодах СОТ просто не існує, то за умовами прийняття України до СОТ їй доведеться виконувати вимоги встановлені для розвинутих країн.

Досить складним для кожної країни, що вступає до СОТ є досягнення домовленостей щодо сільськогосподарського сектора. Україна повинна буде узяти на себе зобов’язання з таких напрямів: відкриття більшого доступу до внутрішнього ринку, державна підтримка сільського господарства, експортна конкуренція в торгівлі сільськогосподарською та продовольчою продукцією (експортні субсидії), санітарні та фітосанітарні заходи. Доступ до ринку буде забезпечено відміною всіх нетарифних торговельних обмежень або їх трансформацією в тарифні еквіваленти, зв’язування тарифів, поступовим зниженням рівнів зв’язування. Зв’язування тарифу означає, що країна бере на себе зобов’язання не застосовувати ставки мита, які б перевищували зв’язувальний рівень, а застосування нижчої порівняно зі зв’язаною ставки мита дозволяється.

Умови приєднання країн до СОТ різняться як за рівнями зв’язаних імпортних тарифів на сільськогосподарську продукцію, так і за обсягами агрегованих заходів підтримки сільського господарства та рівнем доступу до внутрішніх ринків послуг. За рівнем отриманих поступок у процесі про приєднання країни з перехідною економікою поділяються на три групи: ті, що домоглися істотних поступок – Болгарія, Монголія; ті, що домоглися помірних поступок – Естонія, Латвія, Литва; ті що не домоглися значних поступок – Киргизія, Грузія, Албанія, Хорватія, Молдова.

Різні умови приєднання до СОТ не можна пояснювати лише підготовленістю країни претендента до переговорного процесу, яка залежить від “уміння трактувати основні положення угод СОТ, виходячи з національних інтересів; уміння виграшно висвітлювати національний торговельний режим; уміння “здавати” менш важливі позиції, відстоюючи принципові [1]. Це, безумовно, пріоритетний чинник, але слід брати до уваги також структуру економіки та стан її стратегічно важливих галузей, якою для України насамперед є сільське господарство.

Кінцевою метою участі України в діяльності Світової організації торгівлі є створення сприятливих умов для розвитку національного виробництва, досягнення ним міжнародної конкурентоспроможності. Зі вступом до СОТ від агропромислового комплексу України чекають розширення присутності українських товаровиробників на світовому ринку. Але ж, чи нема в цьому великого самообману? Невже вітчизняні виробники сільськогосподарської продукції готові до експансії іноземних (ЄС, США) виробників, з якими вони в найближчі як мінімум п’ять років конкурувати будуть не в змозі?

Лідерами експортних продажів сільського господарства України у групі продовольчих товарів є готові харчові продукти, соняшникова олія та зерно, на частку яких припадає (2006 р.) 78,9% валютної виручки. Щодо зерна і соняшникової олії, то Україна стала належати до світових експортерів цієї продукції. І поряд з безумовними перевагами цього, слід вказати й на недоліки, основним із яких є перевантаження польових сівозмін посівами соняшнику – за період з 2000 по 2006 роки площі під культурою зросли з 2943 до 3964 тис.га, що унеможливлює десятирічну ротацію, а це негативно впливає на родючість ґрунтів, яка й без того знижується загрозливими темпами [2]. Вже зараз багато сільгоспвиробників відмовляються від практики використання польових сівозмін, і за прикладом американських та європейських фермерів все більше розраховують на одержання високих врожаїв від застосування мінеральних добрив, що за умов вузької спеціалізації є більш економічно вигідним. Тим самим ґрунтам наноситься непоправна шкода, продукція перенасичена хімічними речовинами, що не є корисним для здоров’я людини. Але, за тими нормами до якості сільськогосподарської продукції, що прийняті СОТ, її дозволено до споживання, тільки б виробник отримував більші прибутки.

На сьогодні дуже поганий стан справ склався у галузі тваринництва. Не зупиняється спад поголів’я практично всіх видів тварин і птиці, зменшуються обсяги виробництва молока та яєць. Питома вага господарств населення у виробництві молока за 2007 р. становила 82%, вовни – 78, м’яса – 54, яєць – 46%. Процеси деконцентрації виробництва в більшості регіонів не зупинені [3]. Також, до вказаних проблем слід віднести низьку якість тваринницької продукції, особливо молока, неповну наявність стандартів і неналежну систему контролю, яка б відповідали вимогам СОТ, нестабільність та непередбачуваність цінової інфраструктури цього сегмента ринку,  не контрольованість імпорту сільськогосподарської продукції, незадовільними генетичними дослідженнями, науковими розробками, рівнем ветеринарного забезпечення, використанням застарілих технологій. Аналіз статистичних даних про імпорт в Україну м’яса за останні роки показує наявність негативних і навіть небезпечних для вітчизняної аграрної галузі тенденцій динаміки імпорту м’яса в умовах практичного застою в обсягах його виробництва. Причому імпортні ціни на м’ясо суттєво нижчі від закупівельних цін на м’ясо вітчизняного виробника [4, 5]. Чи не ставлять під загрозу існування галузі тваринництва переліченні вади за умовами цьогорічного вступу до СОТ? Як це можна розуміти з точки зору довгострокових національних інтересів України?

Для більшості країн – Членів СОТ існує заборона застосування субсидій щодо сільськогосподарського експорту. На сьогодні цього права не позбавлені тільки 39 Членів організації: країни з перехідною економікою – Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Латвія; індустріально розвинуті країни – США, Канада, Швейцарія, Норвегія, країни ЄС, Ісландія, Австралія; інші країни – Нова Зеландія, ПАР, Туреччина, Ізраїль, Кіпр, Бразилія, Колумбія, Індонезія, Мексика, Панама, Уругвай, Венесуела. Жодна з країн, що приєдналася до СОТ після 1995 р., не отримала права застосування субсидій у сільському господарстві. Крім того, останні раунди багатосторонніх торговельних переговорів носять характер подальшої лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі й скасування експортних субсидій, але тільки для країн, які не відносяться до переліку розвинутих.

До п’ятірки найбільших експортерів продукції сільського господарства входять: Європейський Союз, США, Канада, Бразилія та Китай. Їх частка в світовому експорті цієї продукції становить більше 70%. Причому, треба відмітити позитивний досвід Китаю, який приєднався  до СОТ зовсім недавно - 11 грудня 2001 р. і за цей час уміло використовує переваги членства у СОТ. Але треба розуміти, що вже до членства у СОТ Китай мав доволі сильного вітчизняного виробника.

Як Китаю вдалося цього досягти? Держава не випустила зі своїх рук командні висоти економіки. Китай утворив мільйони приватних компаній, залишивши у власності за державою лише найбільші 500. Якщо б Китай приватизував би все, він увійшов би до світової конкуренції як блюдо для бенкету іноземних корпорацій, бо дрібненькі компанії не спромоглися б протистояти іноземним гігантам. Він би  перетворився б на безліч філіалів Самсунгів, Деу та Сіменсів. Або він чекав би, коли його дрібний бізнес поступово б розрісся до потрібних гігантських розмірів. Але до цього часу довелося тримати країну в ізоляції від іноземних конкурентів, а отже безнадійно плестися в хвості, бо нема іноземних конкурентів - немає й розвитку. Та й взагалі, навіщо руйнувати готову велику корпорацію, щоб потім чекати, коли природним шляхом виростуть такі самі інші? На жаль саме цей шлях обрала Україна.

Китай запропонував модель економічного розвитку, коли державна корпорація утримує злуку держава-корпорація, не даючи економіці перейти в іншу поза державну, поза національну площину. Така корпорація матиме підтримку держави (що посилюватиме її, й така держава і така нація не втрачатимуть свого економічного підґрунтя. Ті нації мають шанс на майбутнє, чиї держави зберігають певну єдність з економікою. Держави, що втрачають таку злуку, залишаться без надійної підпори й балансуватимуть між життям і смертю. Така єдність може бути досягнута лише за рахунок сильних корпорацій, де державі належить контрольний пакет акцій, за рахунок наявності в національній економіці сильного державного сектору. Нажаль, в Україні стало за правило, коли державна влада абстрагується від національних економічних проблем, а займається приватними інтересами, рішенням своїх особистих економічних проблем.

Чимало країн у конкурентній боротьбі замість торгових обмежень дедалі ширше використовують різноманітні заходи просування вітчизняних товарів на закордонні ринки. Демпінг є одним з таких заходів. Проте кожна держава прагне захистити своїх виробників, тож застосовує певні заходи з метою протидії демпінгу, що застосовується зарубіжними експортерами. І з цього боку викликає хвилювання за те, що одночасно із входженням до світового ринку Україну переслідують антидемпінгові розслідування тоді як серед країн, які були ініціаторами антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів України немає.

Застосування антидемпінгових заходів можливе лише за умови наявності факту демпінгу та доведення того, що демпінг спричинив матеріальну шкоду галузі країни-імпортера, або загрожує завданням шкоди чи впливає на існування національного виробництва та гальмує його подальший розвиток.

Аналіз динаміки загальної кількості антидемпінгових заходів застосованих країнами – Членами СОТ протягом 1995-2002 рр. показує, що, починаючи з 1996 року, кількість таких заходів стрімко зростала. Якщо ж проаналізувати розподіл антидемпінгових заходів по країнах, то безперечними лідерами в ініціюванні антидемпінгових розслідувань та застосуванні антидемпінгових заходів були США –270 розслідувань, Індія – 264, ЄС – 219, Південна Африка – 157, Австралія – 142. Хоча і доля скарг, що стосується товарів сільського господарства досить незначна – близько 5%, але ж треба звернути увагу, що Україна не ініціює жодного розслідування, тоді як країнами-імпортерами проти України було ініційовано 43 антидемпінгове розслідування (серед них найбільша кількість: ЄС – 8, США – 7). Наприклад, за цей же період Польща ініціювала 11 антидемпінгових розслідувань проти країн-експортерів та відповідачем Польща виступала у 14 розслідуваннях [6]. В умовах зростання конкуренції на світових товарних ринках стає актуальним набуття та використання знань складних правил вжиття антидемпінгових заходів, які надають змогу виробничим підприємствам, котрі зазнали збитків від демпінгового імпорту, відстоювати свої інтереси в антидемпінговому розслідуванні, а експортерам – уникати вжиття країнами-імпортерами антидемпінгових заходів щодо їх продукції.

Багатосторонні переговори є сферою реалізації національних інтересів багатьох країн-учасниць. Зрозуміло, що вони є складнішими, ніж двосторонні переговори. Можливості однієї країни відстояти свої інтереси під час раунду переговорів вельми обмежені, тому для захисту своїх інтересів країни об’єднуються в коаліції. Прикладом такої коаліції є Кернська група (або група “Піраміда”), яка об’єднує 18 країн – експортерів сільськогосподарської продукції, що забезпечують третину світового експорту даної продукції. Членами Кернської групи є Аргентина, Австралія, Болівія, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Фіджі, Гватемала, Індонезія, Малайзія, Нова Зеландія, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, Таїланд та Уругвай. Ця група бере активну участь щодо поліпшення доступу до ринку сільськогосподарської продукції.

У 2007 р. в Україні ще забезпечувалося позитивне зовнішньоторговельне сальдо, яке становить майже 2,5 млрд.дол.США, що є досить важливим для держави, для продовольчого ринку. Агропромисловий комплекс України є чи не єдиною галуззю народного господарства, яке понад 10 років підряд забезпечує позитивне зовнішньоторговельне сальдо. Причому, серед зарубіжних країн, до яких експортувалася продукція АПК у 2007 році, більшу питому вагу - 40% займають країни СНД [3]. Тому, Україні є доцільним проводити роботу щодо створення своєї коаліції у СОТ саме із країн СНД - членів СОТ та тих, котрі вже проходять процедуру вступу до СОТ.

Висновки. Зрозуміло, що глобалізація є об’єктивним і цілком неминучим явищем сучасності, котре можна загальмувати засобами економічної політики, але неможна зупинити або відмінити, і це вимоги сучасного суспільства та науково-технічного прогресу. СОТ регулює світову торгівлю, й це задає кут зору, під яким вона сприймає світ. Цілком природнім виглядає те, що це є кут зору великих корпорацій. Адже саме вони виступають дійовими суб'єктами світової торгівлі, а не дрібний бізнес і не власне держави. СОТ створювалася для регуляції світової торгівлі. Тож політика, яку вона запроваджує у життя, цілком концентрується на торгівлі й інтересах виробників. СОТ - торгівельна організація, їй не відомі такі категорії як здоров'я людей, бо таким товаром як здоров'я ще не торгують, вона не розуміє, нащо потрібний національний виробник, коли існує дешевший іноземний?

Для нас потрібно зрозуміти, що в питанні входження до СОТ не можна ігнорувати різницею стартових умов, історичною спадщиною. Сільське господарство тільки становиться на шлях свого відродження. І тільки за умов державного захисту своїх виробників, стимулювання їх діяльності до експансії на інші території, обмежування чужого імпорту заборонами чи митами та надання дозволів іноземцям відкривати виробництва лише за певних умов та гарантій. Держава все більше і більше позбавляється свободи дій. Важливо не допустити, коли єдина роль держави у власному домі – це роль почесного спостерігача.

Історичні зміни, як правило, - не примха влади, а наслідок необхідності. Сучасна світова економіка втягує до коловороту споживчого буму усі народи, і український у тому числі. Ще продовжується історичний період капіталізму, коли відбувається концентрація видобутку та переробки ресурсів. Напевне, за останні роки для України все більше стає зрозумілим, що країни СНД, а саме Росія, Білорусія, Казахстан та інші змогли б виступати більш перспективними стратегічними партнерами в економіці і створення коаліції у СОТ саме з ними дозволило б вимагати для себе більш вигідних умов ведення торгівлі на світовому просторі.

 

Список використаних джерел

1.                  Україна і Світова організація торгівлі (Аналітична доповідь Центру Розумкова) – Національна безпека і оборона. - №6 (30) 2002.

2.                  Мудрак Р.П. Розширення експортних можливостей: зовнішньоторговельні вигоди та внутрішні продовольчі ризики. // Економіка АПК. – 2008. - №4. – С.122-127.

3.                  Лузан Ю.Я. Про підсумки роботи агропромислового комплексу в 2007 році та завдання на 2008 рік. // Економіка АПК. – 2008. - №2. – С.3-16.

4.                  Микитенко І.А. Деякі проблеми аграрного сектору економіки напередодні вступу до СОТ. // Агроінком. – 2007. - №9-10. – С.14-16.

5.                  Шморгун Л.Г., Гедзь Т.М. Про імпортну експансію мяса в контексті вступу України до СОТ. // Економіка АПК. – 2008. - №6. – С.11-15.

6.                  Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер.авт.кол. і наук.ред. Т.М.Циганкова. – К.: КНЕУ, 2003. – С.262-270.