УДК 657.3
Н.І. Дорош,
доктор екон. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Развитие аудита и аудиторских услуг в Украине
· Цель, задачи, а также основные виды аудита
· Использование международньїх стандартов аудита в Украине
& Key issues that are examined:
· Development of auditing and assurance services in Ukraine
· Nature and types of auditing
· Using international standards on auditing in Ukraine
Невід’ємним елементом державного регулювання економіки є система економічного контролю. В умовах існування в Україні державної та кооперативної форми власності система контролю була підпорядкована меті збереження та ефективного використання державних ресурсів. Розвиток ринкових відносин, який супроводжувався виникненням підприємств недержавної форми власності, потребував реорганізації системи контролю: появи адекватних форм та суб'єктів контролю. За аналогією з закордонним досвідом адекватною формою контролю діяльності підприємств недержавної форми власності був визнаний в Україні аудит. Перехід до ринкових відносин в Україні в 90-х роках розпочався раптово з розпадом СРСР, без поступового розвитку, з елементами суб'єктивного прийняття рішень з "насаджування" елементів ринкової економіки. Тому на початку цього переходу країна не мала ні законодавчої бази з аудиту, ні методичних матеріалів, ні наукової літератури, ні кваліфікованих кадрів, ні системи вузівської підготовки.
Підсумки більш як 10-річного розвитку аудиту показують, що в Україні вже в основному сформувалась національна система аудиту аналогічна країнам з ринковою економікою. Прийнято Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року, ряд законодавчих і урядових документів щодо організації, регулювання і проведення аудиту в господарюючих суб'єктах. Міжнародні стандарти аудиту затверджені як національні. Пройшла апробація системи підготовки і атестації кадрів, проходить процес їх переатестації. Дослідженню принципів аудиту, його суті, видів, методології та організації присвятили праці такі вітчизняні науковці: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець. О.А. Петрик, В.С. Рудницький, В.Я. Савченко, Б.Ф. Усач, В.О. Шевчук [1, 2, 4, 5, 6, 8].
Актуальність вирішення зазначених проблем визначення категоріального апарату в аудиті, визначення суті аудиту, його видів га місця в системі контролю в умовах формування ринкових відносин зростає. Сучасна тенденція простого копіювання в Україні певних моментів зарубіжного досвіду без глибокого розуміння загальної системи контролю в певній зарубіжній країні призводить до використання терміну “аудит” без належного розуміння цього поняття. Наприклад, це стосується появи публікацій та прийняття ГоловКРУ методичних рекомендацій щодо проведення аудиту ефективності бюджетної програми, які схвалені Методичною Радою ГоловКРУ, протокол № 4 від 24.03.03 р. Ця пропозиція на їх погляд полягає у впровадженні нової форми контролю — аудиту адміністративної діяльності поряд з іншими формами та методами державного фінансового контролю.
Основною формою державного контролю є ревізія, як метод контролю всієї фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації за певний проміжок часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої діяльності та правильності обліку й достовірності облікових і звітних даних.
У Законі України “Про державну контрольно-ревізійну службу” від 26 січня 1993 року наводиться таке визначення ревізії: “Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт”.
Дослідниками з питань державного фінансового контролю підкреслюється, що у цьому правовому визначенні ревізії відсутнє завдання ревізії щодо економічності, ефективності та результативності державних програм. Але в Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, яка затверджена наказом ГоловКРУ від 03.10.1997 р. № 121 серед завдань державної контрольно-ревізійної служби при проведенні ревізій (перевірок) бюджетних установ є перевірка цільового, економного, ефективного використання та збереження коштів та майна (п.2.2.2), при ревізіях (перевірках) на підприємствах і в організаціях державної і комунальної власності — перевірка дотримання чинних нормативних актів щодо цільового і ефективного витрачання коштів і матеріальних цінностей (п.2.4.1).
Підкреслюється, що приватний сектор має ринковий механізм регулювання і неприбуткове підприємство з часом збанкрутує і буде витіснено з ринку. А в державному секторі такого механізму немає і його може замінити аудит адміністративної діяльності, серед результатів проведення якого може бути прийняте рішення щодо припинення фінансування.
Для проведення аудиту пропонуються такі напрями аудиту адміністративної діяльності.
Паспорт бюджетної програми – документ, що формується на основі бюджетного запиту та визначає суму коштів, затверджену в бюджеті для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, результативні показники та інші характеристики (форма цього паспорта затверджена наказом Мінфіну від 29.12.02 р. № 1098). При цьому вирішенню підлягають такі питання аудиту:
- чи були обґрунтовані (реалістичні) техніко-економічні показники бюджетної програми;
- чи були інші способи досягнення мети бюджетної програми;
- чи застосовані методи роботи найбільш раціональні;
- чи доцільно було виконувати певну роботу в ході виконання бюджетної програми;
- чи не використовуються кошти на цілі, які не відповідають бюджетним призначенням;
- чи використовувались ціни середні в цьому регіоні;
- чи не були придбані ТМЦ в кількості, яка перевищує нормативні запаси та без сертифікату якості;
- чи не було придбання фізично застарілих та або прострочених терміном використання ТМЦ.
Для проведення аудиту пропонується в Рахунковій палаті створити відділ аудиту адміністративної діяльності.
У Стандарті державного фінансового контролю № 1, який затверджено наказом ГоловКРУ України від 09.08.2002 № 168, введено новий термін – контрольний захід – як сукупність способів і методичних прийомів фінансового контролю в межах повноважень, визначених Конституцією України та іншими актами законодавства, що регулюють їх діяльність, і спрямовані на повний комплекс (систему) або окремі процеси (етапи) фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна. До такого визначення контрольного заходу можна віднести і ревізію, і перевірку, і пропонований аудит адміністративної діяльності. І на сучасному етапі розвитку термінології з контролю недоцільно вводити термін “аудит ефективності бюджетної програми”, оскільки зараз в Україні термін “зовнішній аудит” сприймається як незалежний аудит, який здійснюється аудиторськими фірмами та сертифікованими аудиторами і, в основному, щодо підтвердження достовірності фінансової звітності. З розвитком категоріального апарату і подальшого запозичення світового досвіду, коли поняття аудит і контроль у державному секторі економіки будуть сприйматись як однозначні терміни, таке визначення не буде викликати непорозумінь.
Доцільно у цьому зв’язку розглянути досвід США, де існує поділ аудиторів на державних, внутрішніх і незалежних, тобто зайнятих у сфері недержавної діяльності. Термін "зовнішній" аудит використовується стосовно аудиторських перевірок, що виконуються аудиторами, які працюють у недержавних аудиторських фірмах. Це допомагає розрізнити недержавні аудиторські перевірки, державні та внутрішні.
Державні аудитори працюють у Головному бюджетно-контрольному управлінні (GАО) США, яке є органом Конгресу США і займається бухгалтерським обліком, аудиторськими перевірками департаментів, агентств і програм федерального уряду, щоб визначити, чи виконуються закони Конгресу і чи можуть бути реалізовані економічні програми. З одного боку, GАО – це внутрішні аудитори на рівні федерального уряду в цілому. У багатьох штатах США є також подібні GАО аудиторські агентства. Вони підпорядковані законодавчим органам штату і виконують ті ж види робіт, що і аудитори GАО. Стосовно об'єктів, що підлягають перевірці урядовим агентством, аудитори GАО і штатів є зовнішніми аудиторами, оскільки вони організаційно не залежать від них.
Здійснюючи перевірку, державні аудитори можуть надавати послуги декільком зацікавленим сторонам: керівництву об'єкта, керівництву агенства, за вимогою якого проводиться перевірка, організації, що фінансує програми, керівним органам штату чи Конгресу США, суспільству в цілому.
У своїй діяльності аудитори GАО інколи стикаються з проблемами незалежності.
Роботу аудиторів Головного бюджетно-контрольного управління можна визначити як застосування управлінського аудиту. Вони оцінюють ефективність управління щодо продуктивності, ефективності і відповідності діяльності урядових організацій, проектів (програм) та посадових обов'язків. При необхідності вносять пропозиції щодо скорочення фінансування чи навіть припинення різних підтримок та програм.
Аудитори Головного податкового управління США перевіряють правильність визначення суми оподатковуваного доходу в податкових деклараціях платників податків і відповідність декларації вимогам податкового законодавства. Вони також перевіряють, чи не приховується частина доходу з метою уникнення сплати податків. В звітах аудиторів підтверджується правильність заповнення податкової декларації чи повідомляється, що необхідно сплатити додаткову суму податку. Як форма аудиту на відповідність визначається рівень дотримання податкових законів.
Іншим прикладом аудиту, який проводиться урядом, є ціновий аудит. Він, як правило, застосовується в оборонній промисловості, де контракти з розробки часто виконуються на базі "витрати - плюс". Ціновий аудит, зазвичай, проводиться агентством замовника і охоплює декілька років. Управління фінансового контролю Міністерства оборони США досліджує звіти підприємств, які виконують військові контракти для федерального уряду. Основні цілі полягають у визначенні, що здійсненні тільки витрати, встановлені контрактом і підприємства дотримуються умов контракту. Цей вид аудиту розрізняють як аудит на відповідність. Аудит зосереджується на обліку витрат і розподілі накладних витрат. Метою є зниження "витрат" і, отже, коштів, що підлягають сплаті замовником.
У державному секторі аудит може проводитись робітниками, що найняті урядом. Але спостерігається зростаюча тенденція проведення аудиту і в державному секторі незалежними аудиторськими фірмами. Це відповідає загальному руху до послуг з боку "зовнішніх джерел", коли вони можуть так само добре здійснюватись приватним сектором, як і державними службовцями.
Другий аспект, який доцільно розглянути, пов’язаний з пропозицією проводити контроль адміністративної діяльності, наступний. Доцільно підкреслити позитивність зосередження уваги на необхідності вирішення завдань контролю, які були розглянуті вище. Але на основі накопиченого досвіду можна стверджувати, що якщо незалежний державний фінансовий контроль починається з контролю виконання бюджету, то найважливіше державне завдання по управлінню виконанням бюджету уже, по суті справи, значно "провалено". Бюджет потрібно контролювати на стадіях його створення. Отже, особливу увагу в організації контролю необхідно приділяти апріорному контролю виконання бюджету. Вміння розпізнати ризик деяких пропозицій у частині витрат бюджетних коштів уже на стадії їх внесення в проект бюджету – єдиний реальний спосіб попередити нецільові, як прийнято говорити, витрати казених коштів.
"Шлях до підвищення ефективності контролю лежить через удосконалення основних складових його системи, зокрема, через уточнення відповідно до особливостей розвитку економіки держави, мети, завдань і об'єктів контролю, функцій його суб'єктів та удосконалення форм контролю." [7, с.9].
У цьому зв'язку слід зазначити, що і теоретико-методологічні аспекти аудиту потребують подальшого розвитку, керуючись сучасними позитивними зарубіжними та вітчизняними напрямами.
Так, зарубіжний досвід виділяє наступні види аудиторських робіт згідно з контрольними функціями: фінансовий аудит, аудит на відповідність, операційний аудит.
Об'єктом підтвердження фінансового аудиту є фінансова звітність. Критеріями оцінки виступають загальноприйняті принципи ведення обліку та складання фінансової звітності. Аудитори збирають та оцінюють аудиторські докази щодо достовірності фінансової звітності.
Аудит на відповідність призначений для перевірки дотримання підприємством чинних законів, договорів, регулятивів, які впливають на результати операцій та фінансові звіти. Прикладами можуть виступати перевірка сплати податків, дотримання боргових зобов'язань, перевірка використання державних субсидій для виявлення дотримання умов їх надання тощо.
Операційний аудит – це перевірка господарсько-фінансової діяльності з метою оцінювання продуктивності та ефективності. Продуктивність характеризує досягнення поставлених завдань, а ефективність – ресурси, що використовуються для досягнення цих завдань. Ефективне використання ресурсів передбачає певний рівень випуску продукції при мінімальних витратах. Підприємство, що досягло певного рівня виробництва при найбільш низьких витратах, використовує свої ресурси ефективно. Якщо випуск можна збільшити без додаткових витрат, то вважається, що можливе використання ресурсів з більшою віддачею.
Аудиторська палата України рішенням № 122 від 18.04.2003 року затвердила Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики як національні стандарти аудиту. МСА слід застосовувати при аудиторській перевірці фінансової звітності, вони містять основні принципи та процедури, а також відповідні рекомендації щодо її проведення. Зазначені стандарти містять сучасні положення щодо розуміння суті, методології та організації аудиту. Так, доцільно зосередити увагу на МСА 250 "Врахування законів та нормативних актів при аудиторській перевірці фінансових звітів", який трактує, що плануючи й виконуючи аудиторські перевірки, аудитор повинен усвідомлювати, що невідповідність суб'єкта господарювання законам і нормативним актам може суттєво вплинути на фінансові звіти.[3, с.262].
Визначення того, чи є певна дія порушенням законодавства, стосується юриспруденції і, як правило, виходить за межі професійної компетенції аудитора. Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід, розуміння суб'єкта господарювання й галузі можуть допомогти припустити, що окремі дії, які привернули увагу аудитора, містять ознаки невідповідності законам і нормативним актам.
У цьому, чим слабший зв'язок невідповідності з подіями й операціями, що їх, як правило, відображають у фінансових звітах, тим менша ймовірність того, що аудитор довідається про факт невідповідності або виявить його.
Закони та нормативні акти по різному стосуються фінансової звітності. Деякі з них визначають форму, зміст фінансових звітів. Інші є обов'язковими для дотримання управлінським персоналом або встановлюють положення, згідно з якими суб'єкт повинен вести свою діяльність. Деякі суб'єкти здійснюють свою діяльність у галузях, які жорстко регулює законодавство (наприклад, банки та підприємства хімічної промисловості). Діяльність інших суб'єктів регулюється лише законами та нормативними актами, які визначають загальні питання функціонування суб'єкта господарювання (наприклад, техніка безпеки, охорона здоров'я працівників, дотримання принципу рівноправності при прийомі на роботу). Невідповідність законам і нормативним актам може мати такі фінансові наслідки як штрафи, судові процеси, тощо.
Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарької діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.
Отже, визначення аудиту, яке наведено в Законі України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року не відповідає сучасним 10 положенням міжнародних стандартів, де підкреслюється, що аудитор може не мати достатньої професійної компетенції щодо перевірки невідповідності законам і нормативним актам. Тому потребує уточнення, дотримання якого саме законодавства підлягає детальній аудиторській перевірці.
Згідно з МСА 200 "Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів" мета аудиторської перевірки фінансових звітів полягає в наданні аудиторові можливості висловити свою думку стосовного того, чи складені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах згідно з визначеною концептуальною основою фінансової звітності. Для висловлення аудиторської думки використовуються формулювання: "справедливо і достовірно відображає" або "відображає достовірно в усіх суттєвих аспектах", які є еквівалентними термінами [3, с. 186].
Враховуючи вимоги стандартів аудиту МФБ, доцільно дати таке визначення мети аудиту: метою аудиторської перевірки фінансового звіту є висловлення думки про його відповідність у всіх суттєвих аспектах концептуальній основі фінансової звітності. Крім того, у стандарти аудиту доцільно внести конкретизацію щодо відповідальності аудитора за виявлення невідповідності умов створення та віднесення до певної категорії підприємств, форми та змісту фінансових звітів, а також податковому законодавству, що відповідає практиці багатьох зарубіжних країн.
Розглянемо також МСА 240 "Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів".
Принциповим питанням виявлення викривлень є визначення подальших дій аудитора. А саме, якщо аудитор припускає, що допущено суттєве порушення чи помилка, йому слід виконати такі додаткові процедури, які він вважає потрібними. Аудитор може бути неспроможним одержати аудиторські докази для того, щоб підтвердити чи спростувати підозри порушення. Аудитору також треба вивчити необхідні закони та інструкції, одержати юридичну пораду до подання висновку про фінансову інформацію.
Якщо обставини чітко не вказують на інше, аудитор не може вважати, що випадок порушення чи помилки є окремою випадковістю. Зважаючи, що порушення чи помилка не були відвернені чи виявлені системою внутрішнього контролю, аудитор повинен переглянути свою попередню оцінку цієї системи і, якщо необхідно, відкоригувати суть, час проведення та величину охоплення інформації незалежними процедурами.
Якщо в порушенні чи помилці задіяний член керівництва підприємства, аудитор повинен переглянути достовірність будь-яких свідчень, раніше наданих цією особою для аудитора.
Згідно з МСА 240, якщо аудитор виявляє викривлення внаслідок шахрайства (чи підозри шахрайства) або помилки, йому слід розглянути власну відповідальність за інформування про це управлінського персоналу і, за деяких обставин, регулювальних і правоохоронних органів [3, с.242-243]. Зазначається, що аудитор повинен якомога швидше повідомити про виявлене порушення чи помилку керівництво підприємства, навіть коли він припускає, що помилки, чи факти шахрайства можуть мати місце, потенційний ефект від них несуттєвий і не впливає на фінансову звітність.
Щодо фактів порушення, то аудитор має оцінити участь у них керівних осіб підприємства. У більшості випадків про порушення доцільно повідомити керівника особи, яка в ньому задіяна і займає службову посаду на рівень нижчу, ніж її безпосередній керівник. Якщо до порушення причетний найвищий керівник підприємства (директор), аудитор має право і повинен отримати юридичну консультацію від іншого фахівця (юриста чи адвоката) щодо своїх подальших дій або напрямів аудиту. Згідно з МСА 260 „Повідомлення інформації з питань аудиту найвищому управлінському персоналові" аудитор повинен установити осіб, що належать до найвищого управлінського персоналу і яким слід повідомляти інформацію з питань аудиту, що має значення для управління [3, с. 272]. Аудитор застосовує судження для визначення цих осіб, беручи до уваги управлінську структуру суб'єкта господарювання та юридичні обов'язки певних осіб. В Україні принципи корпоративного управління розроблені ще .недостатньо, як еталон для встановлення стандартів належної корпоративної поведінки. Але на суб'єктах господарювання, де є спостережна рада або ревізійна комісія, пропонується вважати відповідними особами ці органи. Щодо суб'єкта господарювання, у якого чітко не визначена управлінська структура, або не можна чітко визначити найвищий управлінський персонал, то доцільно, щоб аудитор узгодив із суб'єктом господарювання, кому треба повідомляти важливу для управління інформацію з питань аудиту та форму повідомлення, і вказав це в листі-зобов'язанні чи договорі про надання аудиторських послуг.
Принципово новим положенням МСА 240 „Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів", який набрав чинності 30 червня 2002р., є можливість відмови від завдання. Якщо аудитор дійшов висновку про неможливість проведення аудиту в результаті викривлення інформації внаслідок шахрайства або підозри шахрайства, то йому треба зважити професійну та юридичну відповідальність за обставин, що склалися, включаючи те, чи є вимога до аудитора надавати висновок особі (чи особам), які замовили аудит, або (у деяких випадках) регулювальним органам; розглянути можливість відмови від завдання; якщо аудитор відмовляється, то обговорити з управлінським персоналом відповідного рівня і найвищим управлінським персоналом відмову від завдання й причини цієї відмови, а також зважити, чи є професійна або юридична вимога до аудитора надавати висновок особі (чи особам), які замовили аудит, або (у деяких випадках) регулювальним органам про відмову від завдання і причини цієї відмови [ 3, с. 245 ].
Можуть скластись обставини, які поставлять під сумнів можливість продовження здійснення аудиту; наприклад, якщо суб'єкт господарювання відмовляється вжити коригувальних дій стосовно виявлених порушень; аудитор доходить висновку про значний ризик суттєвих всеохоплюючих зловживань; аудитор серйозно занепокоєний з приводу компетентності або чесності управлінського персоналу або керівного управлінського персоналу.
У стандарті підкреслюється, що аудитор має професійну та юридичну відповідальність за відмову від завдання, яка варіюється в різних країнах. Наприклад, у деяких країнах аудитор має право (чи обов'язок) надавати висновок (чи інформацію) особі (чи особам), які замовили аудит, або (у деяких випадках) регулювальним органам. Таке положення стандарту підкреслює необхідність адаптації міжнародних стандартів аудиту до соціально-економічних та політичних потреб кожної країни й подальшої розробки цих питань. Пропонується, наприклад, урегулювати чинним законодавством необхідність надання висновку регулювальним органом про факти порушень та зловживань, здійснені фінансовими організаціями.
Параграф 68 МСА 240 постулює збереження конфіденційності інформації аудитором. Ця вимога конфіденційності інформації дещо зміцнює позицію аудитора в імовірних конфліктах із податковими органами, які в порушення законодавства нерідко вимагають від аудиторської організації надання їм детальної інформації про виявлені викривлення бухгалтерської звітності. У стандарті зазначається, що до обов'язків аудитора не входить повідомлення про знайдені ним порушення ще когось крім керівництва (власників) підприємства. Аудитор не має права надавати інформацію про факти порушень законодавства або надавати будь-які документи стороннім підприємствам або особам.
Дії аудитора за фактами виявлених порушень потребують подальшого вивчення. Це пояснюється тим, що нормальна процедура регламентації такого роду питань передбачає їх попередню принципову розробку в законодавчих актах з подальшою деталізацією в нормативних документах більш низького рівня, у тому числі в стандартах.
Зарубіжний досвід свідчить про різну практику з цього питання. Наприклад, згідно із французькими законами, аудитор зобов'язаний повідомити акціонерів про факт порушення, а в прокуратуру – і ім’я підозрюваного. У багатьох країнах законодавство зобов'язує аудитора повідомляти відповідні органи про встановлені ним факти відмивання кримінальних грошей, походження капіталів із наркобізнесу. Якби у нашій країні були розроблені подібні ситуації, то в стандарті могли б бути оговорені такі деталі, як спосіб повідомлення, ступінь упевненості аудитора, необхідна для ініціювання такого повідомлення.
Щодо відповідальності аудитора в МСА 240 зазначається, що аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення абсолютно всіх фактів шахрайства і помилок, які можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Аудитор також не несе (і не може нести) відповідальність за запобігання шахрайству або помилкам. Тому аудитор несе відповідальність за якість наданих аудиторських послуг, за правильність і відповідність використаних під час аудиту процедур перевірки і за остаточну думку в аудиторському висновку, який складається за результатами проведеної аудиторської перевірки.
Проте проблеми юридичної відповідальності аудитора в Україні в сучасних умовах розроблені ще недостатньо. Так, не вирішено питання, перед ким несе відповідальність аудитор; у закордонній практиці – це власники підприємства, адміністрація, зовнішні користувачі. По суті це питання про те, хто має право висувати судовий позов аудиторській організації: тільки клієнт, який уклав з нею договір на проведення аудиту і незадоволений виконанням договору, чи будь-який користувач аудиторського висновку. Юридичні проблеми відповідальності аудитора потребують визначення чинним законодавством України щодо відповідальності аудитора перед клієнтом та третім особами. У сучасному Законі України „Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993р. тільки в загальному зазначається, що аудитор несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Список використаної літератури:
1. Бутинець Ф.Ф. Аудит: Стан і тенденції розвитку в Україні та світі / Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Малюга, Н.І. Петренко; Ф.Ф. Бутинець (ред.); Житомирський держ. технологічний ун-т - Житомир: ЖДТУ, 2004. – 563 с.
2. Гончарук Я.А., Рудницький В.С. Аудит: Вид. 20-е, перероблене та доповнене. – Львів: Оріяна-Нова, 2004. – 292 с.
3. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2004 року. / Пер. з агнгл. мови О.В. Селезньое, О.Л. Ольховікова, О.В. Гик, Т.Ц. Шарашидзе, Л.Й. Юрківська, С.О. Куліков. – К.: ТОВ « ІАМЦ АУ СТАТУС», 2004. – 1028с.
4. Петрик О.А., Фенченко М.Г. Аудит у зарубіжних кранах: Навч.-метод. Посібник для самост. Вивч. Дисц. / за заг. Ред. О. А. Петрик – К.: КНЕУ, 2002. – 168с.
5. Пилипенко І.І., Шевчук В.О. Національна система аудиту: сприяння розвиткові економіки та демократії в Україні // Аудитор Українги. – № 9(27). – 2003. – С.11-17.
6. Савченко В.А. Аудит: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 322 с.
7. Стефанюк І.Б. До нової якості бюджетного контролю через аудит ефективності // Фінансовий контроль. – № 2 ( 15). – 2003. – С.9-14.
8. Усач Б.Ф. Аудит: Навч. Посіб. -2-у вид., стер. – К: Знання - Прес. 2003. – 223с.