УДК 336.76

 

В.Г. КРЯЧКО,

к.е.н., викладач

Кіровоградський національний технічний університет

 

СТАНОВЛЕННЯ РИНКУ ВИРОБНИЧОГО КАПІТАЛУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

· Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Процесс формирования рынка производственного капитала в сельском хозяйстве с точки зрения ликвидности капитала.

Определены узкие места в формировании рынка производственного капитала и пути их устранения.

 

· Key issues that are examined:

Process of the shaping the production capital in agriculture.

Bottlenecks in shaping market of production capital and way of their removal are certained.

 

Постановка проблеми. В умовах входу до СОТ ще більше посилюється необхідність функціонування ринку капіталу. Особливо актуальним  функціонування ринку капіталу є для сільського господарства, оскільки ця галузь є самою вразливою у сфері економіки та інвестиційно непривабливою, з одного боку, а з іншого – має великий потенціал та є стратегічною.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У сучасній економічній літературі ринок капіталу (capital market) трактується переважно як фінансовий ринок [1, 2]. Фінансовий ринок, як складова ринку капіталу є  необхідною, забезпечувальною умовою формування і ефективного використання виробничого капіталу. Визначаючи функцію фінансового ринку В. Краснов  зазначає, що “він оптимізує процеси накопичення, розподілу, перерозподілу фінансових ресурсів, але нині в Україні не виконує свого призначення, не став джерелом інвестицій” [3].

Питання функціонування ринку в Україні широко досліджували багато вчених, зокрема, П.Т. Саблук, М.Я. Дем’яненко, М.Й. Малік, О.Г. Шпикуляк, І.Г. Олійник, однак ринок виробничого капіталу в сільському господарстві  досліджений недостатньо [4,5,6,7].

Мета статті. Метою статті є аналіз стану формування ринку виробничого капіталу в сільському господарстві за складовими, обґрунтування подальших шляхів його розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Невід’ємним від формування ринку виробничого капіталу є його ліквідність. У функціонуванні ринку виробничого капіталу  в сільському господарстві ліквідність означає можливість вільного і швидкого переходу  реального капіталу (основного, оборотного, земельного, людського) у фінансовий і навпаки. За таких умов буде забезпечуватися міжгалузевий перелив капіталу.

У реалізації ліквідності виробничого капіталу важливим є період, протягом якого може відбутися зміна форм капіталу. Чим швидше відбувається процес конвертування, тим ефективнішими будуть інвестиції в капітал.

У формуванні ринку виробничого капіталу в сільському господарстві не повністю наявні умови реалізації ліквідності капіталу (Таблиця 1).

Ліквідність виробничого капіталу залежить від його здатності приносити дохід. Зростання дохідності посилює ліквідність та підвищує ефективність використання капіталу. Тому необхідно забезпечувати отримання доходу на виробничий капітал у цілому та окремих його складових. Це підвищить інвестиційну привабливість сільського господарства, приверне увагу бізнесу до залучення коштів на формування сільськогосподарського капіталу.

Таблиця 1

Ознаки ліквідності виробничого капіталу та їх реалізація в Україні

 

Функціонування ринку капіталу означає, що існує постійний рух земельних, матеріальних, фінансових, інформаційних, трудових та інших ресурсів у виробництво. Формування ринку капіталу здійснюється за умови довгострокових нагромаджень. Особливо актуально це для сільського господарства, де витрати на поліпшення землі окуповуються протягом тривалого часу.

Повноцінним можна вважати ринок виробничого капіталу в сільському господарстві, якщо сформовані й ефективно функціонують ринки усіх його складових.

Функціонування ринку передбачає існування та певні співвідношення попиту й пропозиції, які є головними регуляторами ринкових цін. Якщо попит і пропозиція не можуть виконувати регулятивних функцій, то у формуванні цього ринкового середовища існують певні перепони (Таблиця 2).

Практично сформованим є ринок основного капіталу (тут слід розуміти  передусім ринок сільськогосподарської техніки). Попит на ринку основних засобів значний. При цьому пропозиція сільськогосподарської техніки та її якість закордонних виробників перевищує пропозицію сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва. При попиті, що склався на ринку основного капіталу, існує проблема реалізувати наявну пропозицію. Бар’єрність тут проявляється у фінансовій незабезпеченості товаровиробників, ліквідувати яку можна через реалізацію комплексу заходів, зокрема державну підтримку.

Найбільш сформованим є ринок оборотного капіталу. В сільськогосподарських підприємствах оборотний капітал формується переважно за рахунок власної продукції (насіння, посадковий матеріал, корми, органічні добрива) і придбання зі сторони (пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, сортове насіння та ін.). На ринку оборотного капіталу є попит та пропозиція. Все ж монопольне положення посередників та переробників сільськогосподарської продукції призводить до диспаритету цін та дає можливість диктувати сільськогосподарським товаровиробникам умови на ринку оборотного капіталу. Тільки  забезпечення однакових умов для усіх суб’єктів господарювання  дозволить регулювати ціни ринковими методами.

Таблиця 2

Формування ринку виробничого сільськогосподарського капіталу в Україні

 

 

Найбільш складним у формуванні ринку виробничого капіталу є становлення ринку землі.

На ринку земельного капіталу спостерігається велика пропозиція. Значна частина власників земельних ділянок  бажають їх продати. Попит на земельний капітал ще більший за пропозицію, але він стримується забороною продажу сільськогосподарських угідь.

При цьому сільськогосподарські підприємства стануть більш привабливими для інвесторів та більш відповідальними за результати господарювання. Іпотека є однією з невикористаних та реальних можливостей зростання інвестицій у сільське господарство.

Зважаючи на особливу цінність та важливе загальнонаціональне значення землі як товару, ринок землі повинен бути повністю регульований. Держава у законодавчому порядку має визначати кому, з якою метою і в яких обсягах можна продавати землю та контролювати ці процеси. Така практика існує в усіх розвинутих країнах. Не можна сказати, що нині земля не включена в економічний оборот країни, оскільки фактично здійснюються ринкові та цивільно-правові операції з нею. Але не всі ознаки ринку землі, а точніше основні з них, не реалізовані.

Однією з причин заборони операцій продажу-купівлі землі є низькі ціни на неї. Існує грошова та експертна оцінка землі. Вони використовуються за конкретним призначенням. Ринкову ціну землі може визначити тільки ринок шляхом збалансованості попиту та пропозиції. За низькою ціною будуть продані тільки перші десятки ділянок, на решту вже будуть сформовані ринкові ціни.

Ринок землі, що може бути створений у найближчій перспективі, буде ринком внутрішнім, оскільки доступ до земель сільськогосподарського призначення нерезидентам, спільним підприємствам та підприємствам з іноземними інвестиціями обмежений. Ціни на землю будуть формуватися  з урахуванням загального стану економіки. 

Недоліком здійснюваних аграрних реформ був не комплексний її характер, відбувалося форсування саме земельної реформи за повного ігнорування інших чинників. При цьому у Британській енциклопедії в статті про земельну реформу “Land reform and tenure” зазначається, що форма власності на землю не має відчутного значення на економічне зростання. Набагато важливішими є розвинена ринкова інфраструктура, освіта сільгоспвиробників, легкий доступ до ресурсів (у тому числі кредитних) [8]. Створення інфраструктури буде сприяти власнику в ефективному розвитку господарства.

Ринок людського капіталу в Україні також недосконалий. Основною проблемою тут є невизначеність із самою сутністю категорії “людський капітал”, методиками його оцінки, включення до складу виробничого капіталу та відображення в обліку. На ринку людського капіталу в сільському господарстві спостерігається значна пропозиція, а попит – обмежений. Кризові явища у сільському господарстві: занепад галузі тваринництва, низький рівень оплати праці, соціальна невлаштованість села  призвели до значного скорочення кількості робочих місць та чисельності працівників. Через низький рівень оплати праці в сільському господарстві порівняно з іншими галузями, відбувається невідповідність оцінки людського капіталу з його реальною вартістю, що породжує перелив людського капіталу в інші галузі. Особливою проблемою є відтік молодих кадрів, які становлять основну цінність та перспективи формування людського капіталу у будь-якій сфері діяльності. У зв’язку з цим, нагальною необхідністю є розробка та реалізація програм про підготовку кадрів для села. Такі програми мають втілюватися у реальність разом із програмою соціального розвитку села. Інакше мотивація до праці у селах буде відсутньою. Через занепад сільськогосподарських підприємств існує проблема забезпечення робочими місцями навіть безробітних мешканців села. Додаткові робочі місця у цьому випадку можна створити шляхом відродження та розвитку галузі тваринництва, налагодження допоміжних та обслуговуючих виробництв.

Від забезпечення підприємства людським капіталом значною мірою залежить організація виробництва, а як наслідок, і його дохідність. Для активізації діяльності сільськогосподарських підприємств, розробки та реалізації бізнес-планів, виробничих програм та інвестиційних проектів необхідні кваліфіковані фахівці в галузі економічних знань та спеціальних сільськогосподарських наук.

Висновки. Нині попит і пропозиція поки що не повністю виконують свої регулятивні функції. Функціонування ринку виробничого капіталу на початковому етапі потребує здійснення заходів щодо формування співвідношення між попитом і пропозицією, які є основними регуляторами ринкових цін.

З метою підвищення ефективності використання основного і оборотного виробничого капіталу слід здійснити заходи щодо усунення міжгалузевих диспропорцій, обмеження монополізму на ринках сільськогосподарської продукції та інвестиційних ресурсів, сформувати систему державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників на рівні, аналогічному сусіднім країнам, відновлення механізмів простого відтворення основного капіталу на основі раціонального використання амортизації, формування та використання фонду відтворення майна спільної часткової власності селян; підвищення ставок орендної плати за майнові об’єкти; поліпшення використання потужностей ремонтно-транспортних та інших агротехсервісних підприємств, підвищення рівня ліквідності майна, проведення суцільної інвентаризації та удосконалення обліку основних засобів.

Підвищенню ефективності використання земельного капіталу в сільському господарстві будуть сприяти заходи щодо завершення формування ринку землі, введення обмежень на операції із земельними ділянками з метою упередження спекуляції ними та нецільового використання, підвищення рівня ставок орендної плати за землю, реалізації регіональної програми щодо збереження і підвищення родючості ґрунтів, меліорації земель і впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурною організацією території.

Формування та ефективне використання людського капіталу потребує підвищення рівня зайнятості сільського населення шляхом створення додаткових робочих місць у тваринництві, підвищення рівня оплати праці, збільшення витрат на соціальний розвиток села, підготовку і перепідготовку кадрів, розробки і запровадження методики оцінки людського капіталу тощо.

 

Список використаних джерел

1.      Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: Ника-Центр, 2000. – 512с.

2.     Маслова С.О., Опалов О.А. Фінасовий ринок: Навчальний посібник – 3-є вид., випр. – К.: Каравела, 2004. – 344 с.

3.     Краснов В. Український ринок капіталів // Вісн. НБУ. – 2001. – № 2. – С. 35 – 37.

4.     Саблук П.Т. Економічний механізм АПК у ринковій системі господарювання // Економіка АПК. – 2007. - № 2. – с. 3-11.

5.     Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування і розвитку аграрного ринку // Економіка АПК. – 2007. - № 5. – с. 4-14.

6.     Малік М.Й., Шпикуляк О.Г. Підприємництво у розвитку аграрного ринку // Економіка АПК. – 2007. - № 11. – с.138-150.

7.     Олійник Г.І. Конкуренція та конкурентноспроможність на ринку аграрної праці // Економіка АПК. – 2008. - № 4. – с. 105-116.

8.     The encyclopedia Britannica. – Cambridge at the  University Press. -  1911. – Volume XVIII. –  p. 257.