УДК 657

Н.В. ТЛУЧКЕВИЧ, к.е.н., доцент,

Луцький національний технічний університет

 

СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ ЦЕНТРІВ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Рассмотрена суть понятий центр ответственности и место возникновения расходов и их классификация.

·        Определенные особенности учета за центрами ответственности в сельском хозяйстве с применением трансфертного ценообразования.

 

Key issues that are examined:

·        Essence of concepts is considered center of responsibility and place of origin of charges and their classification.

·        Certain features of account after the centers of responsibility are in agriculture with application of the transfer pricing.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Організація обліку виробництва продукції та проведення контролю за діяльністю структурних підрозділів і їх керівників, залежить від належної організації обліку витрат у сільському господарстві за центрами відповідальності або відповідними сегментами.

Виділення центрів відповідальності є основою при створенні на підприємстві системи управлінського обліку, що дозволяє найбільш раціонально пов’язати між собою та реалізувати основні функції управління - організацію, мотивацію, облік, аналіз, контроль, планування тощо.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми.  Аналіз літературних джерел з питань обліку і контролю діяльності центрів  відповідальності свідчить про те, що вивченням даної проблеми займалося значне коло науковців, а саме: Ф.Ф. Бутинець, П.М. Гарасим, С.Ф. Голов,  К. Друрі, Л.В. Нападовська,  В.Ф. Палій, Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж., М.Г. Чумаченко та інші.

Цілі статті. Метою написання статті є визначення сутності понять центр відповідальності та місце виникнення витрат, класифікація центрів відповідальності.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Метою обліку по центрах відповідальності є задоволення інформаційних потреб внутрішнього управління. Він дозволяє оперативно контролювати витрати і результати на різних рівнях управління організації, оцінювати роботу окремих менеджерів та підрозділів на основі узгоджених планів діяльності, оперативності надання взаємопов’язаної звітної інформації, а також первинного аналізу.

Центр відповідальності – це частина підприємства, керівник якого особисто відповідає за результати її роботи. При цьому управління витратами  відбувається через діяльність людей. Саме люди, які беруть участь в управлінні,  мають відповідати за доцільність виникнення тих чи інших видів витрат [12, с. 471].

Перша спроба створення прототипу системи обліку за центрами відповідальності датується кінцем XVI ст. коли італійський купець Анжело ді Пієтро, розвиваючи ідеї виробничого обліку, вимагав, щоб на всіх виробничих ділянках відповідальні особи обов’язково вели спеціальні прибутково-видаткові книги, які по закінченню місяця повинні були передаватися в бухгалтерію [12].

в економічній літературі відсутня однозначне трактування терміну “центр відповідальності”, що підтверджується аналізом літературних джерел (таблиця 1).

Методика обліку витрат за центрам відповідальності і місцями виникнення розкрита у вітчизняній і закордонній літературі [1,2,4,7,11,13]. Даний метод не тільки застосовується як внутрішній інструмент контролю виробничих витрат окремих підрозділів, але і є основою для оцінки діяльності підприємства в цілому  

Таблиця 1

Трактування поняття “центр відповідальності” в економічній літературі

А.Д. Шеремет зазначає, що децентралізація управління вимагає більш формалізованого підходу до організаційної структури підприємства, яка б охоплювала б всі структурні одиниці зверху донизу і яка б визначала б місце кожної структурної одиниці (підрозділу, відділу, сегменту) з точки зору делегування їй відповідних повноважень і відповідальності. Таким узагальнюючим поняттям став “центр відповідальності”. В результаті організаційну структуру сучасного підприємства можна розглядати як сукупність різних центрів відповідальності зв’язаних лініями відповідальності [17].

На думку В.Ф. Палія “Вся діяльність компанії, всі її направлення, як основні, так і допоміжні, повинні бути покриті центрами відповідальності, пов’язані між собою лініями відповідальності та забезпечені необхідною інформаційною інфраструктурою” [15].

Згідно К. Друрі: “облік за центрами відповідальності здійснюється за принципом визнання зон індивідуальної відповідальності” [7], які виділяються  на основі функцій,  закріплених за окремими керівниками (менеджерами), тобто за базу береться організаційна структура організації.

Так, у системі управлінського обліку  центри відповідальності виділяють як об’єкти обліку з метою значно більшої деталізації витрат, посилення контролю за їх рівнем і підвищення точності калькулювання. Це також сприяє більш точному розподілу непрямих витрат (особливо витрат  на утримання і експлуатацію машин і обладнання), списання їх на аналітичні рахунки цих центрів відповідальності шляхом прямого віднесення. Останнє в свою чергу, створює умови для їх прямого віднесення на аналітичні рахунки носіїв витрат або більш точного  розподілу за об’єктами калькулювання.

Відповідно до п. 3.1. [10], витрати на виробництво продукції (р., п.) формуються за центрами відповідальності й об’єктами обліку, планування та калькулювання собівартості продукції (р., п.). Але на практиці облік за центрами відповідальності ведуть частково  і їх як таких не виділяють.

Однак особливістю управлінського обліку є не лише контроль за витратами, центрами та місцями їх виникнення у процесі виробництва, а й контроль за такими центрами, які входять до складу інших центрів відповідальності. Тому, у практиці управлінського обліку важливим і необхідним є виділення місць виникнення   витрат.

Місця виникнення витрат – це структурні одиниці, які характеризуються просторовою або функціональною відокремленістю. В них здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів, а отже, виникають витрати, згідно з якими організовується планування, нормування та облік витрат виробництва з метою контролю за ними та управління ними (цех, дільниця, бригада)  [13, с. 475].

Ще в середині XIX ст. німецький вчений Р. Фішер розділяє поняття “місця виникнення витрат” і “центри відповідальності”. Перші відносяться до непрямих витрат, інші їх ліквідують, перші ідуть від об’єкта - виробу, інші - від суб’єкта -людини. Термін “місця виникнення витрат” часто зустрічався в німецькій літературі, але він не був конкретизований. До нього включали і виробничі приміщення, і функціональні обов’язки, і групи певних виробів, і замовлення, і навіть все підприємство як єдине місце витрат. Все це мало відношення до калькуляції і зовсім не по’вязувалось з особою, відповідальною за роботу [12].

Л.В. Нападовська відзначає, що система обліку витрат за місцями виникнення і центрам відповідальності являє собою “науку, нове психологічне трактування обліку, спрямовану на наукову організацію поведінки адміністраторів” [12, с. 109]. Таким чином, метою даного обліку витрат є не стільки сам контроль витрат, скільки допомога адміністраторам (менеджерам) в організації самоконтролю, так як припускається, що жодна людина не стане діяти всупереч вигідним для нього цілям і критеріям.

На сьогодні такі науковці, як Білоусова І., Голов С.Ф., Нападовська Л.В., Палій В.Ф., А.Д. Шеремет, М.Г. Чумаченко, поєднують центри відповідальності і центри виникнення витрат, тоді як інші розрізняють їх, зокрема Ананькіна Є.А., Данилочкін С.В., Друрі К., Ковальчук Т.М.

Ми вважаємо, що відмінність між цими категоріями полягає в тому, що місце виникнення витрат можна розглядати як складову центрів відповідальності, що може об’єднувати декілька центрів витрат.

Більшість науковців виділяють 4 типи центрів відповідальності, керівник кожного з яких відповідає за свої показники: центри витират, доходів (надходжень), прибутку та інвестицій [5,6,8].

Так, К. Друрі виділяє такі типи центрів відповідальності: центри витрат, центри надходжень, центри прибутку, інвестиційні центри [7]. 

Ф.Ф. Бутинець виділяє: центри витрат, центри дохо­дів, центри прибутку, центри інвестицій [5]. Деякі вчені-економісти використовують наступну класифікацію: центри витрат, центри вируч­ки, центри прибутку, центри інвестицій.

Крім того, в складі  центрів витрат виділяються  дві  категорії: центри нормативних витрат та центри дискреційних витрат [8].

Л.В. Нападовська окремо виділяє виробничі і  невиробничі місця виникнення витрат [13], А.Ф. Аксененко – центри регульованих і частково регульованих витрат [1].

Відмінності у термінології пов’язані з перекладом закордонної літератури, яка на сьогодні є частиною національної.

Між підрозділами в межах одного сільськогосподарського підприємства здійснюється обмін продукцією (р., п.), особливо коли відбувається вирощування продукції, і кожен центр вносить свою частину завершеності її до готової продукції. Для цього необхідно визначити ціну, за якою продукцію (р., п.) потрібно передавати від одного структурного підрозділу до іншого.

За часів СРСР для цієї мети використовували внутрішньогосподарські облікові ціни - як фіксовані ціни в межах підприємства, за якими оцінюється продукція (р., п.) при передачі їх між підрозділами. В зв’язку з виділенням центрів відповідальності виникла необхідність підрахунку доходів і витрат кожного з них і оцінки його впливу на загальний фінансовий результат сільськогосподарського підприємства, що потребує застосування трансфертних цін, за якою один підрозділ підприємства (цех, відділ) передає іншому продукцію або послуги, і яка повинна забезпечити відображення доходів та витрат центрів відповідальності, а також підприємства в цілому [15, с. 2].

Аналіз наукової літератури свідчить, що в основному виділяють три методи визначення трансфертних цін: на основі ринкових цін; на основі витрат (повних, маржинальних, витрати – плюс); на основі договорів. Використання того чи іншого варіанта ціни залежить від типу центрів відповідальності, конкретних умов діяльності та результатів роботи як центрів відповідальності, так і підприємства в цілому.

Ми підтримуємо думку професора Л. Сука щодо того, що в сільському господарстві трансфертні ціни потрібно встановлювати:

1.На основі ринкових цін - для оцінки готової продукції, що яка має товарний вигляд і використовується для внутрішнього споживання з метою продовження процесу виробництва (зерно на посів, корми тваринам) та переробки (помел зерна, переробка соняшнику на олію, консервування тощо).

2.На основі витрат - для оцінки супутньої і побічної продукції, що призначена виключно для продовження процесу виробництва: зелена маса сіяних трав і кукурудзи, сіно, солома, силос, сінаж тощо [15, с. 4].

На сільськогосподарських підприємствах одні і ті самі структурні підрозділи можуть виступати різними центрами відповідальності залежно від рівня контролю в них тих чи інших показників.

Виділення центрів відповідальності на сільськогосподарських підприємствах з застосуванням трансфертного ціноутворення дозволить підвищити зацікавленість керівників і працівників структурних підрозділів підприємства у покращенні результатів їх діяльності та розширить інформаційну базу для прийняття управлінських рішень.

Визначена протягом року своєчасна, чітка та реальна інформація про склад витрат собівартості продукції дасть можливість аналітикам вчасно аналізувати та прогнозувати економічні показники діяльності підприємства, реагувати, впливати та змінювати їх величину, а для керівництва приймати і планувати ефективні управлінські рішення.

Висновки. Облік за центрами відповідальності дозволяє оперативно контролювати витрати і результати на різних рівнях управління підприємства, оцінювати роботу окремих керівників та підрозділів на основі оперативної взаємопов’язаної звітної інформації, узгоджених планів діяльності та зумовлює запровадження трансфертного ціноутворення між ними. Це дозволить здійснювати аналіз, планування і контроль діяльності структурних підрозділів підприємства та підвищить ефективність прийняття управлінських рішень.

 

Список використаних джерел

1.     Аксененко А.Ф. Учет расходов по центрам ответственности и сферам ответственности на предприятиях в условиях рыночной экономики / А.Ф. Аксененко, М.С. Бобиженов. - М.: Колос, 1991. - 135 с.

2.     Алборов Р.А. Организация учета по центрам ответственности и трансфертное образование / Р.А. Алборов // Бухгалтерский учет и аудит. - 2000. - № 12. - С. 35–38.

3.     Ананькина Е.В. Контроллинг как инструмент управления / В. Ананькина, С.В. Данилочкин, Н.Г. Данилочкина. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. -297 с.

4.     Білоусова І. Роль управлінського обліку в підвищенні ефективності виробництва / І. Білоусова // Бухгалтерський облік і аудит.-2005.-№ 4,5. - С. 44-47, 31-34.

5.     Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік / Ф.Ф. Бутинець. - Житомир: ЖІТІ, 2000. - 448 с.

6.     Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник / С.Ф.Голов. - К.: Лібра, 2003. -704 с.

7.     Друри К. Введение в управленческий и производственный учет / К. Друри;  [пер. с англ.  С.А. Табалиной]. - М., 1997. - 560 с.

8.     Каракоз И.И. Вопросы теории и практики оперативного учета / И.И. Каракоз, П.И. Савичев. - М.: Финансы, 1972.

9.     Ковальчук Т.М. Управлінський облік – інтегрована система інформації оперативного економічного аналізу і управління / Т.М. Ковальчук // Збірник доповідей міжнародної наукової конференції. – Житомир: ЖІТІ, 2000.

10.  Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, наказ Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. № 132.

11.  Мюллендорф Р. Производственный учет / Р. Мюллендорф, М. Карренбауэр. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 148 с.

12.  Нападовська Л.В. Управлінський облік: Монографія / Л.В. Нападовська. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - 356 с.

13.  Нападовська Л.В. Управлінський облік / Л.В. Нападовська. - К.: Книга, 2004. - 544 с.

14.  Стуков С.А. Учет и контроль издержек производства на капиталистических предприятиях: Спецкурс / С.А. Стуков. – Калинин: КГУ, 1978. – 82 с.

15.  Сук Л. Калькуляція в бухгалтерському обліку / Л. Сук, П. Сук // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2003. - №4. - С.2-4.

16.  Управленческий учет / [В. Палий, Р. Вандер Вил]. - М.: ИНФАРМА, 1997. - 490 с.

17.  Управленческий учет: Учеб. пособие / А.Д. Шеремет.- М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2000. - 512 с.

18.  Чумаченко Н.Г. Учет и анализ в промышленном производстве США / Н.Г. Чумаченко. - М.: Финансы, 1971. - 240 с.