М.М. Александрова,

ст. викл. кафедри фінансів

Житомирського державного технологічного університету

 

Теоретичні основи оцінки фінансової корисності страхування

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Сдерживающие стереотипы поведения страхователей на страховом рынке Украины обусловлены низким уровнем экономического интереса к данным процессам, недооценкой финансовой полезности страховых операций

·          Предложено создание системы оценки (критерии, показатели) субъективной полезности страхования для страхователей и страховщиков

&                   Key issues that are disclosed:

·          Restraining stereotypes of conduct of the insurants on the insurance market of Ukraine are caused by the low level of economic interest for such processes, underestimation of the financial usefulness of the insurance operations

·          It has been offered to establish a system (criteria, indicators) of the subjective of insurance for the insurants and insurers

 

Постановка проблеми. Економічні та фінансові процеси у своєму розвитку характеризуються значним ступенем інертності. А їх учасники знаходяться під впливом і в рамках певних стереотипів економічної поведінки в конкретних економічних ситуаціях. Така інертна ситуація стримуючих стереотипів економічної поведінки вітчизняних суб’єктів фінансових відносин в певній мірі проявляється і в сфері страхових відносин, рівень розвитку яких, на думку багатьох вчених, є індикатором рівня економічного розвитку країни. Так, наприклад, в розвинутих країнах обсяг ВВП на душу населення складає 25000 – 30000 дол. США, в Україні – приблизно 1000 дол. США. Відповідно, в промислово розвинутих країнах страховики акумулюють у вигляді страхових премій близько 8 – 19 % вартості ВВП, а в Україні обсяги страхування по відношенню до ВВП у 2004 р. знаходяться в межах 3,3 – 3,5 %. В нашій країні за підсумками 2004 року на одного громадянина припадає 49 євро страхових премій, або близько 309 грн., в той час як у США, Японії – близько 5000 дол. США, або 26,5 тис. грн. у перерахунку (за різними оцінками). За таким критерієм страховим відносинам в Україні можна надати екстенсивну ознаку. Хоча в таких країнах, як Бангладеш середній розмір страхового платежу на душу населення складає 0,7 дол. США, в Індонезії – 14,5 дол. США.

Одним із факторів, який формує стереотип стриманого прийняття вітчизняними суб’єктами економічних відносин страхування є недооцінка фінансової корисності страхових операцій та відсутність критеріїв і показників її визначення. Адже страхувальник купує не поліс, а страховий захист, критеріями ефективності якого його загальність, повнота, реальність. А з огляду на „теорію ідеального страхування”, страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

Тому, дослідження питань чіткого окреслення фінансової корисності страхування для всіх суб’єктів страхових відносин дозволить знайти засоби подолання інертності їх економічної поведінки, що є актуальним та своєчасним.

Мета дослідження. Основна мета даного дослідження – формування критеріїв та показників, що визначають економічну доцільність та фінансову корисність здійснення страхових операцій для всіх учасників страхових відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасній вітчизняній літературі відсутні спеціальні видання по фінансовій корисності страхування. Хоча питання сутності теорій корисності та їх застосування в економічних процесах в державі знайшли своє відображення в багатьох працях вітчизняних та закордонних вчених. А саме, поняття корисності та побудову показників корисності через призму взаємодії інтересів суб’єктів економічних відносин розглядали такі вчені як І. Балабанов, В. Базилевич, К. Базилевич, В. Борисова, В. Вітлінський, Н. Внукова, К. Воблой, В. Гальперін, Т. Гварліані, В. Камаєв, О. Кашенко, М. Клапків, Х. Курц, Т. Медвєдєва, С. Осадець, А. Плєшков, В. Райхер, Т. Ротова, Д. Федотов., Н. Хохлов, В. Шахов, Я. Шумелда, Р. Юлдашев та багато-багато інших. Запропоновані методики побудови оцінок ефективності страхових відносин мають свої особливості та різняться одна від одної кількістю показників, порядком їх застосування тощо. Однак, більшість з них орієнтовані на аналіз фінансової звітності та визначення ефективності діяльності страховика, розрахунки показників акумулювання фінансових ресурсів у вигляді страхових премій та їх частки у структурі вартості ВВП в країні, обсягу їх на душу населення тощо. А питанням визначення корисності за допомогою суб’єктивного та об’єктивного способів з правом вибору форми страхового фонду страхувальником та поєднання економічних інтересів страховика та страхувальника належної уваги не приділялось.

Виклад основного матеріалу досліджень. Основою економічних відносин, у тому числі й страхових, та поведінки суб’єктів цих відносин є економічний інтерес, який виражається в отримані вигоди, певного блага, що є корисними. Вигода – те, що дає добрі наслідки в чому-небудь. Благо – це вигода, засіб за допомогою якого задовольняються потреби. Корисність – це здатність блага задовольнити ту чи іншу потребу суб’єкта економічних відносин. За економічною теорією в контексті теорій вартості поняття корисності (шкідливості) використовують для розуміння вартості та визначення позитивного, нульового чи негативного ефекту.

Отже, під фінансовою корисністю страхових відносин розуміють здатність цих відносин задовольнити отримання позитивного ефекту та досягнути певного рівня ефективності у всіх учасників процесу страхування, тобто як для страхувальника, так і для страховика.

Оцінка корисності тієї чи іншої економічної операції проводиться з двох позицій:

·         об’єктивної корисності (номінальний спосіб оцінки корисності);

·         суб’єктивної корисності (реальний спосіб оцінки корисності).

Об’єктивна корисність суб’єктів фінансової операції вимірює вигоду, яка в однаковій мірі корисна будь-якій особі, у тому числі і тій, що не приймає участі в даних економічних відносинах, незалежно від часових змін. Об’єктивний спосіб оцінки фінансової корисності тієї чи іншої операції визнається практиками як найбільш зручний та найбільш поширений. А потому, всі суб’єкти сприймають однаково визначену ціну, наприклад, одного літра палива певної якості.

Суб’єктивний спосіб визначення корисності економічної операції вимірює вигоду, яку отримує її учасник стосовно тільки себе. У зв’язку з цим кожний суб’єкт має власну суб’єктивну оцінку корисності (прибутковості) чи шкідливості (збитковості) своєї участі в певній фінансово-господарській операції. Тоді, за наведеним прикладом, реальна корисність придбання палива суб’єктом, що має транспорт чи здійснює відповідну господарську діяльність (перевезення, посівна тощо) значно вища загальної об’єктивної оцінки. В той час як для особи, що не володіє транспортними засобами, не здійснює господарську діяльність, що від них залежить (програміст, викладач), реальна корисність палива значно нижча. Отже, суб’єктивний спосіб визначення корисності є більш реальним та достовірним.

Теорія суб’єктивної вартості виникла на початку ХІХ століття (Ж. Сей, Н. Сеніор, В. Рошер, К. Менгер). Під суб’єктивною вартістю розуміють значимість того чи іншого товару для споживача. І визначення цієї значимості для суб’єкта повністю перебуває в його владі, тобто визначається суто суб’єктивно. Теорія суб’єктивної вартості містить поняття „гранична вартість” та „спадна корисність”.

Стосовно страхових операцій в сучасному практичному та науковому житті застосовується, як правило, об’єктивний спосіб вимірювання їх корисності. Страхувальник, об’єктивно оцінюючи страхові інструменти захисту своїх інтересів, порівнює витрати на придбання страхової послуги (здійснених страхових платежів) із страховими виплатами (страховими відшкодуваннями), які він отримує при настанні страхового випадку у якості відшкодування збитків чи втрат. Так, наприклад, за розрахунками Асоціації страхувальників України, страхові премії в 2003 р. склали 9130 млн. грн., а страхові виплати – 858,22 млн. грн., тобто збитковість страхової суми (відношення страхових виплат до страхових премій) становила 9,4 %. Це свідчить про те, що вітчизняний страхувальник у 2003 році за об’єктивними оцінками отримав в якості відшкодування втрат в 10,6 раз менше здійснених вкладень. І хоча така ситуація відповідає економічній природі страхування – по страховій системі в цілому розмір відшкодувань менший за розмір сплачених премій, адже тариф-брутто відрізняється від тарифу-нетто на суму витрат страховика на здійснення процесу страхування, фінансування превентивних заходів, а також отримання прибутку (страхова діяльність є видом підприємницької діяльності). Проте, з іншого боку, такий показник не свідчить про високі споживчі якості страхового ринку України – збитковість знизилась з 31 % в 1999 році до 9,4 % в 2003 році, або страхувальники отримали відшкодувань в 1999 році в 3,23 рази менше здійснених вкладень, а в 2003 році – в 10,6 раз (можна розцінити як розмір навантаження по відношенню до тарифу-нетто, а значить, рентабельність страхових операцій дуже висока). Безумовно, такий стан речей не задовольняє вітчизняних страхувальників, які спостерігають незначні виплати за страховими збитками.

Ще за радянських часів відомий вчений Є. Коломін наголошував, що удосконалення економічних методів стимулювання страхових процесів в країні передбачає точне визначення та врахування впливу на результати виробництва як позитивних, так і негативних факторів. Збитки, що виникли не по вині підприємства (від стихійних лих, різного роду аварій тощо) не повинні суттєво впливати на результати його діяльності. Джерела покриття вказаних збитків повинні знаходитись за межами підприємства. До того ж, у разі реалізації ризику, господарюючий суб’єкт повинен мати не тимчасове, а постійне джерело його покриття. Таким джерелом може бути страховий фонд страховика.

Якщо ж здійснити суб’єктивне оцінювання здійснених витрат страхувальників із фінансовою вигодою, що вони отримують від проведення страхування, то реальні витрати на сплату страхових премій та реальна корисність отримання відшкодування збитків (у грошовій формі) конкретному страхувальнику відрізняються від їх номінального значення. І це визначається природою та функціями грошей.

Як відомо, гроші та вартісний вимірник – основний інструмент здійснення страхування за допомогою страховика, що відповідає вимогам чинного вітчизняного законодавства.

За економічною теорією гроші представляють собою загальний еквівалент, мають форму ліквідного товару і не є об’єктивною мірою вартості. Хоча розуміння грошей тільки як особливої форми товару є обмеженим і вступає в суперечність із сучасними їх формами. Визначаючи сутність грошей, науковці прагнуть виходити з їх функцій, які є різними у різних наукових школах. Проблема аналізу функцій грошей для розуміння їх сутності сьогодні є актуальною, навіть, на думку А. Гальчинського, М. Савлука, Л. Красавіної, О. Євтуха нагальною. Сучасна фінансова наука дає можливість розглядати гроші як засіб інформаційного забезпечення економічних процесів, що відбуваються в ринковому середовищі на принципах еквівалентного обміну, який ґрунтується на попиті, пропозиції та соціальних потребах суспільства. Інформаційна сутність грошей дає можливість оцінити реальний стан економіки країни й окремих домогосподарств, здійснювати ефективне управління економікою, планувати діяльність підприємств, окремих людей в умовах невизначеності й можливості реалізації ризику.

Особливість інформаційної сутності грошей, як підкреслює О. Євтух, – її об’єктивний характер, який витікає з її суб’єктивної цінності (корисності) для окремого суб’єкта. Цю характерну рису грошей описав ще на початку минулого століття німецький вчений Г. Зіммель: суб’єкт ринку намагається володіти об’єктом, який має для нього суб’єктивну цінність, надалі цей суб’єкт оцінює даний об’єкт на основі суспільної (об’єктивної) вартості товару. Далі відбувається зіставлення вартості товару, що обирається для обміну, із наявними коштами. При збігу суб’єктивних факторів з об’єктивною вартістю відбувається обмін. Отже, гроші мають свою суб’єктивну корисність для учасників обмінного процесу, які застосовують їх у якості засобів обігу і вони мають забезпечити еквівалентність економічних інтересів. А у відповідності до закону спадної корисності матеріальних благ суб’єктивна корисність грошей вища у бідних порівняно з багатими. Це підкреслював австрійський вчений Є. Бем-Баверк, що при інших рівних умовах гроші представляють для багатих людей низьку, а для бідних – високу суб’єктивну цінність. Та й інформація, виходячи із сучасної інформаційної сутності грошей, несе в собі певний суб’єктивний фактор корисності для її споживачів.

Врахувати суб’єктивні відхилення в оцінці цінності грошей, що відрізняються від їх об’єктивної оцінки в економічних процесах страхових операціях, можливо, якщо використати певні категорії, встановити критерії такої оцінки та на основі них розробити відповідні показники чи коригуючі коефіцієнти. Такою оціночною категорією у страхуванні, як і будь-якому іншому виді суспільного виробництва та буття, на думку багатьох вчених (Н. Внукової, Т. Говорушко, С. Осадця, А. Плєшкова, А. Каліхмана, Л. Сатуновського, Ю. Цал-Цалко та багатьох інших) є поняття ефективності. Критерієм ефективності можна вважати співвідношення витрат і відповідних їм результатів, показником якого у страхуванні є економічна ефективність для страховика, для страхувальника, для третіх осіб, для держави.

Показником, що враховує відмінності у номінальній та суб’єктивній корисності грошей при сплаті страхових премій та отриманні страхового відшкодування, впливає на рівень економічної ефективності здійснення страхування, на думку Д. Федотова, можна вважати плату за використання капіталу. Тобто, норма проценту, що встановилася в країні, і є тим коригуючим коефіцієнтом, який викривляє об’єктивне навантаження та зміст грошей. На його величину різниться корисність грошових інструментів, що є в наявності. Умовним значенням такого коефіцієнта можна вважати ставку рефінансування Національного Банку України – сьогодні це в межах 10 %. Значення цього показника є середнім і свідчить, що в умовах вітчизняної економічної системи є суб’єкти, які мають суб’єктивну цінність грошей, яка на 10 % нижче номінальної, і є суб’єкти, для яких суб’єктивна цінність грошей перевищує її номінальне значення на 10 %. Отже, показник ставки рефінансування НБУ може характеризувати суб’єктивну корисність страхування для окремого страхувальника.

Виходячи із зазначеного, суб’єктивна корисність страхових премій, що сплачують страхувальники, дорівнює 90 % від номінального обсягу страхових платежів, тобто зменшена на 10 %, а суб’єктивна корисність страхової виплати, що отримують страхувальники на 10 % перевищує її номінальний обсяг. А потому, показник збитковості страхового випадку (виражається в розмірі збитків від настання страхового випадку) для страхувальника завжди суб’єктивно перевищує його номінальне значення. Тому, що залежить від наступних чинників:

ü            необхідності термінового залучення капіталу для відшкодування страхових збитків;

ü            пов’язаний із зупинкою чи уповільненням, зменшенням обсягів відтворювального (або виробничого) процесу.

Перший фактор оцінюємо за ставкою рефінансування НБУ. Другий, в силу складності розрахунків (недоотримання прибутку, порушення технологічного циклу, порушення зв’язків з партнерами, термінів поставки, моральні збитки тощо), умовно пропонують вимірювати в розмірі 25 % вартості знищеного або пошкодженого застрахованого об’єкта (емпіричний досвід дослідників).

У підсумку, суб’єктивну збитковість страхового випадку для страхувальника можна визначити в межах 135 % від його об’єктивного (номінального) збитку. Отже, відмінності в брутто-ставках та нетто-ставках вітчизняних страховиків не 69 %, як зазначає Асоціація страхувальників України, а лише 34 %, що, безумовно, також потребує негайного вирішення та відповідного коригування на користь споживачів страхових послуг.

Для страховика суб’єктивна корисність проведення страхових операцій в умовах обмеження витрат на ведення страхової справи з боку держави також оцінюється аналогічно – враховується можливість доходного розміщення страхових резервів та втрати від їх вилучення з інвестиційного процесу для здійснення страхових виплат. Окрім того, закордонний досвід свідчить про наявність морального ризику страховика, який він отримує при укладанні договорів страхування із страхувальниками. Адже технічно неможливо відслідковувати дійсну поведінку страхувальника і можна одержати небажаного, нечесного споживача страхових послуг. Далеко не всі показники оцінюються доходом або в грошовому виразі. Для цього в математичних задачах та моделях вводять функцію корисності. Стосовно актуарних розрахунків у страхуванні моральний ризик повинен бути врахований в тарифній політиці страховика.

Висновки та пропозиції. Отже, для розвитку страхової галузі та зниження інертності страхувальників на страховому ринку України необхідно переглянути практику об’єктивної (номінальної) оцінки корисності страхових операцій, що зменшує їх реальну ефективність та фінансову корисність, а застосовувати суб’єктивну оцінку фінансової корисності страхових операцій. Для цього можна використати показник ставки рефінансування НБУ в якості коригуючого коефіцієнта. Окрім того, для страховика важливе значення має вплив морального ризику на його благополуччя, що повинно бути враховано в тарифній політиці за допомогою математичних моделей із застосуванням функції корисності.

Список використаної літератури:

1.        Баранникова Н. Моральная опасность в страховом бизнесе. // Страховое дело. – 2001. – № 12. – С.30 – 33.

2.        Богатко А.Н. Основы экономического анализа хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 208 с.

3.        Гальчинський А. Терія грошей. – К.: Основи, 1996.

4.        Євтух О. Інформаційна сутність грошей. // Банківська справа. - № 3. – С.24 – 34.

5.        Залєтов О.М. Страхування. Навчальний посібник/ За редакцією д.е.н. О.О. Слюсаренко – К.: Міжнародна агенція „ BeeZone”, 2003. – 320 с.

6.        Коломин Е. Теретические вопросы страхования имущества государственных хозрасчетных предприятий. // Финансы СССР. – 1976. – № 11. – С.64 – 69.

7.        Красавина Л. Проблемы денег в экономической науке. // Деньги и кредит. – 2001. – № 10. – С. 31-36.

8.        Медведева Т. Рынок страховых услуг – стратегический сектор экономики // Страховое дело. – 1999. – № 8. – С.9-16.

9.        Сатуновский Л. Показатели эффективности общественного производства. – М.: Статистика, 1980. – 176 с.

10.     Федотов Д.Ю. Финансовая полезность страхования. // Страховое дело. – 2002. – № 6. – С. 6 – 11.

11.     Хорин Л.Д. Время собирать камни. // Страховое дело. – № 9. – С. 53-54.

12.     Экономическая эффективнсть государственного страхования; /Под редакцией А.П.Плешкова; н.-и фин. ин-т – М.: Финансы и статистика, 1990. – 175 с.

13.     Яремко І.Й. Економічні категорії в методології обліку: Монографія. – Львів: каменяр, 2002. – 192 с.