УДК 366.77:338.43

В.П. Мироненко,

заслужений економіст України,

керуючий філією «Чернігівське Центральне відділення Промінвестбанку»;

А.М. Москаленко,

канд. екон. наук, доцент, завідувач кафедри економіки сільського господарства та аграрного менеджменту, декан аграрного факультету Чернігівського державного інституту економіки і управління

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Основные причины недостаточного уровня кредитования банковскими учреждениями сельхозпредприятий

·          Направления усовершенствования механизма кредитования сельхозпредприятий

&                   Key questions which are considered:

·          Main problems which faces to agricultural enterprises in case of low level of incoming credits

·          Ways to increase the volume of incoming credits to agriculture complex of Ukraine

 

В умовах кризового стану сільського господарства, реформування власності на селі одним із головних шляхів досягнення стабілізації є державна підтримка агропромислового комплексу із залученням в агросектор додаткових фінансових ресурсів. Тому формування правильного бюджетного фінансування і кредитного механізму є визначальними проблемами розвитку агропромислового виробництва.

Наявність об'єктивно існуючої залежності підприємств агропромислового комплексу і, в першу чергу, сільського господарства від фінансово-кредитної системи, яка з подальшим розвитком ринкових відносин не тільки не зменшується, а зростає, обумовили мету дослідження, яка полягає в удосконаленні економічного механізму кредитування сільськогосподарських товаробників.

Враховуючи злободенність проблематики дослідженням розвитку кредитних відносин в сільському господарстві Україні займається багато вчених, зокрема, В.М. Алексійчук, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем'яненко, П.А. Лайко, П.Т. Саблук, А.М. Сомик і інші [2,3,8]. Але, як засвідчує огляд літературних джерел і реальний стан справ з кредитуванням сільськогосподарського виробництва, є ще ряд невирішених питань, які вимагають поглибленого дослідження.

Про те, що сільськогосподарські товаровиробники не одержували кредити, свідчать такі дані. Якщо в 1980-1990 роках питома вага кредитів сільськогосподарських підприємств становила 35—40%, то в подальшому вона зменшилася: в 1991 — до 12%, у 1993 — до 7%, у 2000-2002 роках — 1-2%. Сталося це через кредиторську заборгованість за банківськими кредитами, яка збільшувалася з року в рік. Так, якщо в 1991 році вона становила 20% від загального обсягу банківських кредитів, то в 2002-му заборгованість за кредитами збільшилася до 78%. У зв'язку з цим ситуація із забезпеченням аграрного сектора економіки кредитними ресурсами негативно позначилася на господарській діяльності сільськогосподарських підприємств і на ході аграрних реформ в Україні. Підприємства переробної промисловості й споживчої кооперації в перші роки реформ також постраждали в результаті подорожчання кредитних ресурсів. Але в подальшому ці втрати були частково компенсовані за допомогою цінового механізму. Певну роль відіграло й монопольне становище на ринках, яке вони займали в ряді областей України [4].

Проблема зменшення грошових надходжень і ефективності діяльності — ті чинники, які не дають змоги підвищити платоспроможність господарств та їх фінансові можливості. Особливо несприятливим фактором є щорічні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Незважаючи на те, що індекси зростання цін на продукцію сільського господарства останні два роки значно перевищують аналогічний показник по промислових товарах, рівень грошової виручки залишається не достатнім для повних розрахунків. Це позбавляє потрібних коштів, зменшує можливості їх залучення. Іншою причиною є необґрунтоване використання залучених ресурсів. Мається на увазі, що господарства і досі залучають та використовують отримані засоби для фінансування виробництва збиткових видів продукції.

Специфіка агропромислового виробництва, зокрема сільського господарства, накладає певний відбиток на кредитні відносини. Це насамперед неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів із різними термінами погашення; наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їхнім надходженням від реалізації виробленої продукції з терміном погашення півтора року; безперервність процесів відтворення в агропромисловому виробництві, які не можуть бути зупинені, а тому потребують постійного і своєчасного вкладення коштів і своєчасного надання кредитів; необхідність тримати в обороті значний запас сировини і матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу обігових коштів тощо.

Наступна причина — недостатній розвиток платіжно-розрахункової системи. Проявляється в слабкій дії інститутів відповідальності за невиконання взятих зобов'язань та недостатньому розвитку, обмеженості застосування методів, механізмів, видів здійснення розрахунків. Першому перешкоджає дія мораторію і стан розвитку системи вирішення господарських спорів. (9)

На жаль, внаслідок ряду об'єктивних причин в економіці і досі не на повну силу працює відповідно розвинена система фінансово-кредитної підтримки, основною і найбільш розвинутою ланкою якої є банківська. Банки також не посіли належного місця в системі фінансового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Позитивному розвитку взаємовідносин між даними сторонами перешкоджали: відсутність напрацьованих методів надання кредитів, слабкий розвиток системи реалізації прав на заставне майно, високі вимоги до позичальників, слабка зацікавленість у кредитуванні саме сільського господарства, задовільний рівень розвитку банківської інфраструктури — з одного боку; важкий фінансовий стан і висока ризикованість — з другого. Зазначене зумовило втрату тієї ролі, яку займало кредитування до і на початку економічних змін — фактично рівень кредитування на кінець 1998 року скоротився майже у 30 разів у порівнянні з 1990-м. Саме такою тенденцією характеризувалась система відносин сільськогосподарських товаровиробників з банківськими установами до кінця минулого століття. Однак, сучасний розвиток фінансової інфраструктури не можна вважати достатнім, і не через малу кількість працюючих фінансових установ, у тому числі банківських підрозділів, а через відсутність належного якісного рівня їх розвитку. Значна частина банків не поспішає вести бізнес на основі кредитування сільськогосподарських підприємств. Така ситуація зумовлена кількома причинами. Це, насамперед, невідповідність діяльності сільськогосподарських товаровиробників вимогам банків (відсутність застави, збитковість та перебування майна у податковій заставі), нечітке визначення механізмів компенсації та недосконалість джерел надходження коштів для компенсації, відсутність ліквідної застави, велика кількість документації, необхідної при одержанні кредиту. Крім того, переважна більшість сільгоспвиробників не мали кредитної історії, що також стало однією з передумов неотримання комерційного кредиту. (5)

Досить високим залишається рівень застави, який  в окремих комерційних банках втричі, а то й вчетверо, вп’ятеро перевищує суму позики. Для самої застави використовується два види ліквідного майна: молодняк тварин і майбутній врожай. Вартість заставного майна переважно нижча ринкових цін. Розмір кредиту не обмежується. Залишається актуальною проблема ліквідності заставного майна і використання для забезпечення рухомих і нерухомих засобів. Практично не приймаються в заставу техніка, будівлі, і це зрозуміло. Очікувати використання в якості застави землі доведеться ще кілька років, через обмеження в Земельному кодексі та час, потрібний для формування ринку землі.

Необхідність оновлення основних фондів в агропромисловій сфері, де знос їх сягає до 80%, а в окремих агроформуваннях і ще більше, а також відчувається гостра нестача сільськогосподарської техніки, оскільки тракторний парк за останні десять років скоротився майже наполовину, вимагає значних додаткових довгострокових фінансових ресурсів із застосуванням нетрадиційних форм і схем кредитування підприємств агропромислового комплексу. Особливо стала актуальною дана проблема у період фінансової слабкості сільськогосподарських підприємств та відсутності у них ліквідної застави [5].

Проте найболючішою темою для селян є придбання високовартісної продукції – техніки. І тут без довгострокових кредитів не обійтися.

Нині окрім майбутнього урожаю, запропонувати у заставу аграріям часто немає й чого. Але банки неохоче погоджуються на таку заставу, враховуючи, що понад 30 ризиків – організаційних і погодних – можуть вплинути на врожай. Тому потрібно вживати багато заходів, в основі яких лежить дотримання технологій сільгоспвиробництва, проте погодні ризики без страхування приборкати неможливо. Нині в Україні зареєстровано понад 3000 страхових компаній, більше 50 з яких працюють із сільським господарством. Отож, проблему страхування ризиків втрати врожаю можна назвати визначальною проблемою розвитку кредитування аграрного сектора.

Вивчення зарубіжного досвіду свідчить, що кредитування аграрного сектора здійснюється у значних розмірах. До числа країн з найвищою питомою вагою позичкових коштів в аграрному капіталі належать Англія і Німеччина — 50%, Франція — понад 40%, Італія і Бельгія — понад як 30%. Формування кредитної системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин і відповідних форм кредиту. В різних країнах кредитні системи різняться за конкретним складом інститутів, їх функціональною спеціалізацією відповідно до національних особливостей.

Сьогодні у високорозвинутих країнах функціонує добре розвинута кредитна система, яка складається з банків і небанківських фінансово-кредитних інститутів.

Світова практика дає багато прикладів існування кредитних установ, які не мають_: статусу банків, тобто спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових установ. В усьому світі спостерігається тенденція до їх зростання. Так, у США частка комерційних банків у загальному обсязі всіх активів знизилася за 1945—1985 роки з 75 до 40%, а частка їх в активах усіх депозитних банків за цей період знизилася з 87 до 64%. Це зумовлено швидким розвитком небанківських фінансово-кредитних установ, а також прискоренням діяльності кредитних спілок.

Узагальнення вітчизняного досвіду кредитних відносин показує, що незважаючи на існуючі перешкоди розвитку кредитування, в останні роки сільськогосподарські товаровиробники перетворюються в бажаних клієнтів, оскільки щорічно залучають і залучатимуть значні кошти на вигідних для банків і себе умовах. Саме умови надання-одержання позик є другим після дефіциту вирішальним чинником зростання фінансового кредитування. З початку діяльності банківської системи, кредитування здійснюється за ринковими принципами. Умови таких операцій залежать від багатьох факторів, зокрема попиту на кошти та їх пропозиції, вартості і ризиковості їх надання, результативності роботи, наявності достатньо ліквідного майна для застави і можливостей його реалізації, перспектив розвитку сектора.  На жаль, господарства не одразу звернули увагу на банківську систему як джерело коштів. Однак з вичерпанням інших джерел і появою прийнятних умов кредитування інтерес зріс. Насамперед цьому сприяє зменшення вартості даного джерела, в тому числі і завдяки впровадженню механізму часткової компенсації через бюджет [3].

Проте введення механізму компенсації не завжди зменшує вартість кредиту, справа в тому, що підприємства вдаються переважно до короткострокового залучення коштів, які через кілька місяців повертаються, тоді як компенсація досить часто надходить, коли підприємства встигають повністю  розрахуватися по платі за користування. В результаті такої невідповідності фактично сплачується повна вартість кредиту, тобто він не дешевшає, а компенсація, що надійшла, являє собою авансовані кошти для майбутнього використання. Ситуація змінюється, коли термін кредиту близький або більший одного року, в цих випадках компенсація реально зменшує вартість кредиту. За час існування механізму здешевлення щорічно залишається не використаним близько 120 млн. грн., які можна було б спрямувати на інші цілі і які могли б стати додатковим джерелом для галузі. Тому можна пропонувати перегляд сум, призначених для компенсації, створюючи інші механізми прямої і непрямої фінансово-кредитної підтримки державою галузі як у регіонах, так і по Україні. Підхід до такої підтримки має бути диференційований, оскільки різні регіони розвиваються різними темпами і не однаково інтенсивно використовують бюджетні кошти [9].

У відповідності з постановою Кабміну №34 від 15.01.05 р., компенсація на конкурсній основі надавала підприємствам АПК, які в 2005 році брали кредити з процентною ставкою не більше 21% і 20% річних (для короткострокових і довгострокових, відповідно). Крім того, Міністерство аграрної політики провело традиційну нараду з комерційними банками, наслідком якого повинен був стати меморандум про зниження кредитної ставки для аграріїв. Передбачалося, що, за згодою з банками, ставки будуть не вищими 17% - рівня, який склався в 2004 році. Нарада відбулася, Асоціацією українських банків меморандум був підписаний. А ось банки, в минулі роки, які підписали документ під тиском уряду, в цьому році ставити свої підписи під меморандумом відмовились. Причина – низька ставка [6].

За три роки функціонування механізму пільгового кредитування сільськогосподарських та інших підприємств АПК одержано перші результати його використання. Позитивним аспектом нової схеми кредитної підтримки є те, що на відміну практики минулих років держава не бере безпосередньої участі та не несе ризиків. Вона сприяє збільшенню його дії й поліпшенню умов кредитного забезпечення не директивним шляхом, а через дійсно ринковий інструмент, яким є програма фінансової підтримки агропідприємств через механізм здешевлення кредитів. В той час для забезпечення сільського господарства матеріально-технічними ресурсами щорічно надавалося товарних кредитів на суму понад 2 млрд. грн., рівень виконання договірних зобов'язань за якими не перевищував 50%. Кредитування комерційними банками підприємств АПК за компенсаційною схемою у 2000—2002 роках крім скорочення розміру державних субсидій, забезпечило повернення наданих кредитів за досліджуваний період на рівні 86,0—92,3% відповідно, що є позитивним фактором, який сприяє відновленню довіри до агропідприємств-позичальників. Про останнє свідчить також зростання кількості банківських установ, що здійснюють кредитне обслуговування підприємств АПК. Нині, безпосередньо на аграрному ринку, серйозно працюють понад десяток банків зокрема, Промінвестбанк, Аваль, Укрексімбанк, Правексбанк, Приватбанк, Райфайзенбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк. Серед них Промінвестбанк лідирує в галузі надання кредитів сільгоспвиробникам. Він надає кредити на умовах 17%, застава – 1,25% вартості. Бюджет компенсує від 10 до 14%, тим банкам, які надають кредити під мінімальну відсоткову ставку, при цьому позичальник платить 3-7%. В Україні потреба в кредитуванні складає 2-2,5 млрд. грн., “Промінвестбанк” надав кредити в розмірі 850 млн. грн., в Чернігівській області потреба орієнтовно складає 123 млн. грн., банк надав кредити приблизно на 50%. Банк працює з перспективою розвитку для себе в сільській місцевості з метою захоплення ринків, тому що позитивна динаміка  в сільському господарстві зробить цікаві пропозиції комерційним банкам.На ряду з банківськими установами набувають поширення кредитні спілки. Нині в Україні зареєстровано понад 400 кредитних спілок, членами яких є 50 тис. українських громадян. У майбутньому створення кредитних спілок і кооперативів підірве монопольне становище комерційних банків на ринку кредитних ресурсів, буде створене конкурентне становище для діяльності кредитних спілок, за допомогою яких виробники в результаті кооперування своїх зусиль, ідей та коштів в змозі одержати необхідні послуги значно дешевше, ніж це зроблять інші установи. Кредитні спілки та кредитні кооперативи повинні відігравати ключову роль у мікрокредитуванні сільськогосподарського виробництва й у майбутньому мають стати надійною підставою для створення кооперативних банків в Україні [7].

Враховуючи вищевикладене, для поліпшення економічної ефективності держава повинна сприяти створенню і розвитку ринків капіталу. Обмежений доступ до кредитів і, отже, до сучасних технологій не дає можливості сільськогосподарським підприємствам використовувати виробничий потенціал повною мірою. Як показав аналіз, краща оснащеність робочої сили приведе до значного поліпшення технічної ефективності. З метою поліпшення ефективності розподілу ресурсів необхідно забезпечити здорову конкуренцію на ринках сільськогосподарської продукції, оскільки конкурентні ринки є найбільш гнучким і ефективним механізмом розподілу ресурсів. Необхідно також забезпечити доступність інформації про ситуацію на ринках, що дало б можливість виробникам робити прогнози розвитку ринків сільськогосподарської продукції і на їх основі правильно визначати вид виробничої діяльності. Пряма підтримка виробників, наприклад через субсидування кредитів або списання боргів може не привести до поліпшення ефективності в економічному розумінні цього слова, оскільки вона стимулює керівників підприємств уживати різних заходів для одержання державної підтримки в результаті чого вони забувають про своє основне завдання — необхідність поліпшувати ефективність ведення господарства [5].

Виявлені особливості сучасного фінансового забезпечення через кредитну підтримку не є окремими територіальними особливостями і тому отримані результати і висновки відображають загальноекономічні тенденденції розвитку. Вирішення проблем поліпшення фінансування і фінансової діяльності господарств окремими локальними методами ведеться, як результат маємо затяжну деградацію галузі. У зв'язку з цим виникає необхідність системного підходу до вирішення завдання поліпшення кредитування.

Тому, на наш погляд, потрібно не ігнорувати ці компоненти ринкової економіки, тим більше, що вони мають об'єктивний характер, не намагатися їх замінити іншими заходами, особливо організаційного спрямування, а здійснювати поступово у міру реальних можливостей те, що мало бути здійснене ще на початку запровадження реформ, а саме:

- досягти паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості, для чого необхідно розробити і запровадити відповідні механізми, які б в "автоматичному" режимі підтримували еквівалентність обміну між цими галузями;

- запровадити механізм кредитування, при якому сільськогосподарський товаровиробник міг би залучати достатні кредитні ресурси для своєї господарської діяльності (Рис. 1).

 

Виконання зазначених заходів дозволить забезпечити агропромисловий комплекс економіки фінансово-кредитними ресурсами, за рахунок яких можна розвивати конкурентноспроможне сільськогосподарське виробництво України.

 

Список використаної літератури::

1.  Берлач А., Фещенко Н. Система кредитування сільськогосподарських товаровиробників// Фінанси України. – 2004. - №3. – с. 12-16.

2.  Гайдуцький П.І. Україні потрібна нова грарна політика // Урядовий кур’єр. –2005. - №185. – с.6.

3.  Дем’яненко М. Проблеми фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників// Економіка АПК – 1999. - №1. – с. 34-36.

4.  Денисенко А. Забезпечення ефективної системи кредитування// Економіка АПК. – 2003. - №8.  – с. 23-25.

5.  Колотуха С. Удосконалювати систему кредитування сільськогосподарських підприємств// Економіка АПК – 2003.  -№6. – с.56-58.

6.  Кредиты для АПК// Бізнес-Інформ. – 2005. - №1. – с42-44.

7.  Пиріг М.  Використання внутрішніх і зовнішніх ресурсів у кредитуванні сільського господарства// Економіка АПК. – 2004. - №3. – с.45-48.

8.  Сомик А. Механізм часткової компенсації ставок за кредити// Економіка АПК. – 2002. - №8. – с. 67-69.

9.  Шиндирук І. Кредитування діяльності сільськогосподарських товаровиробників// Економіка АПК. – 2002. - №10. – с.11-14.