УДК 336.226.322.

В.П. Синчак,

канд. екон. наук, доцент, зав. кафедрою менеджменту, фінансів та кредиту

Хмельницького університету управління та права

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Проанализированы формы налоговых деклараций по НДС, которые подаются в органы ГНС отдельными сельхозпредприятиями

·          Выявлены негативные тенденции, которые влияют на увеличение затрат сельхозпредприятий – плательщиков налогов при подаче в органы ГНИ деклараций по НДС

·          Предложено внедрение новых способов передачи налоговой отчетности в государственные налоговые инспекции

 

Key issues that are examined:

·          The forms of taxes returns on VAT which are given to state tax departments by separate agricultural enterprises are analysed

·          Negative tendencies which influence on the increase of expenses of agricultural enterprises–the payers of taxes during submitting declarations on VAT to state tax departments are exposed

·          Introduction of new methods of transmission of the tax returns to state taxes inspections is offered

 

Постановка проблеми. Однією з важливих проблем, що характерна для системи оподаткування в сільському господарстві є недосконалість податкової звітності, яка подається сільгоспвиробниками до державних податкових інспекцій у строки передбачені законодавством. Це особливо стосується податку на додану вартість (ПДВ), з якого аграрії вимушені подавати три форми декларацій. Внаслідок цього створюються додаткові витрати, що мають покриватись за рахунок коштів господарств з віднесенням їх на собівартість продукції. В кінцевому результаті це лише збільшує її вартість та зменшує прибутки підприємств даної галузі. Крім того державні податкові інспекції, які контролюють подання зазначених документів більше часу витрачають на неефективні перевірки, оскільки в багатьох випадках вони можуть бути не заповнені через відсутність операцій. Однак, за діючого порядку, навіть на такі декларації складається окремий акт (довідка) про перевірку.

Аналіз останніх досліджень. Слід зазначити, що вітчизняні економісти, зокрема, професор О.І. Амоша [1, с. 664], професор В. Вишневський та Д. Ліпніцький [2, с. 116], розглядаючи проблему податкового тягаря, звертають увагу на те, що на його величину впливають і витрати зі складання податкової звітності. Причому крім податкової звітності до її форм, як відомо, додатково додаються різні довідки, які ще більше збільшують витрати платників. Так, за підрахунками російських науковців сума витрат на виконання запитів податкових органів, а також надання різних довідок та документів по окремих платниках Росії склала 4 млн. руб., що в еквіваленті складає понад 700 тис. грн., або 140 тис. дол. США [3, с. 271].

Постановка завдання. Виходячи з означеної проблеми нами визначено основне завдання наукової статті:

–                    проаналізувати форми податкових декларацій з ПДВ, що направляються до податкової інспекції окремими сільськогосподарськими підприємствами;

–                    виявити негативні тенденції, що впливають на збільшення витрат сільськогосподарських підприємств – платників податків при поданні до податкових інспекцій декларацій з ПДВ;

–                    надати пропозиції щодо впровадження нових засобів передачі податкової звітності до державних податкових інспекцій та її адаптації в умовах функціонування сільськогосподарських підприємств. 

Виклад основного матеріалу. Забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів вимагає розробки та затвердження в установленому порядку форм податкової звітності, а також встановлення строків її подання до державних податкових інспекцій. Останнє особливо важливе значення має для сільськогосподарських підприємств – платників податків. Адже з переходом до податкових відносин з бюджетом на практиці виникали непоодинокі випадки несвоєчасного подання сільгоспвиробниками декларацій та розрахунків до державних податкових інспекцій, що ставало причиною накладання адміністративних штрафів на керівників та інших службових осіб, винних у цих порушеннях.

Однією з причин порушення сільгоспвиробниками строків подання податкової звітності, на нашу думку, було те, що вони встановлювались для кожного податку окремо. Причому встановлені строки для одного податку не завжди співпадали із строками, передбаченими для іншого платежу. Тому з набранням чинності Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. №2181-III в податковій системі вдалось гармонізувати строки, передбачені для подання декларацій та розрахунків за податками.

Зауважимо, що в даний час для платників податків передбачені базові податкові періоди, що дорівнюють календарним місяцям, кварталам та року, за які й подається податкова звітність, відповідно протягом 20, 40 та 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду. Зазначеним законом на законодавчій основі встановлено форми податкової звітності до якої відносяться декларації та розрахунки під якими розуміють документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу) [4, с. 5].

Слід зазначити, що з прийняттям зазначеного закону в Україні в законодавчому порядку дано визначення поняттю декларацій та розрахунків, які належать до податкової звітності. З методичної точки зору це має важливе значення. Хоча з прийняттям такого визначення законодавцям не вдалось, на нашу думку, уникнути деяких законодавчих прогалин.

По-перше, за першою редакцією закону стало зрозуміло, що форми податкових декларацій та розрахунків будуть затверджуватись відповідним законодавством. Адже, як зазначалось на той час в законі, декларація, розрахунок – це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки та за формою, встановленими законодавством... [3, с. 276]. Останнє якраз і підтверджує наш висновок. Звісно, що за такого визначення платники податків, посилаючись на нього, могли не подавати декларацій та розрахунків у встановлені строки, очікуючи затвердження їх форм у законодавчому порядку. І лише з прийняттям змін до Закону України №2181-III від 21 грудня 2000 року законодавчу колізію вдалось врегулювати.

По-друге, з прийняттям зазначеної редакції закону, а також наступних змін до нього не вирішило ще однієї проблеми. Тут йдеться вже не про юридичний бік проблеми, а чисто методичний, який стосується податкового обліку, зокрема документів, які мають використовуватись при його веденні. До таких документів, на нашу думку, мають відноситись і податкові декларації та розрахунки, які складаються за підсумками ведення податкового обліку та в установлені строки передаються до податкових інспекцій за місцем знаходження платника податку.

Виходячи з вищенаведеного вважаємо, що до наведеного визначення необхідно внести незначну редакційну правку, яка суттєво не змінить його практичну суть, але матиме важливе значення з теоретичної точки зору. Тож, на нашу думку, під податковою декларацією, розрахунком слід розуміти документ податкового обліку, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).

Продовжуючи дослідження даного питання потрібно зауважити, що безпосередні форми податкових декларацій або розрахунків для того чи іншого податку затверджуються окремим наказом ДПА України. Тому цілком очевидно, що із зміною податкового законодавства відбуваються зміни й у формах декларацій та розрахунків. Це суттєво відбивається й на платниках податків. Адже на практиці складається така ситуація, коли зміни у формах податкової звітності доводяться до платників податків уже після закінчення граничних строків, передбачених для її подання. І тоді податкові інспектори, намагаючись виправити зазначені недоліки, вимагають від платників податків подання змінених форм, що ще більше збільшує витрати останніх.

Аналізуючи порядок подання до державних податкових інспекцій декларацій з ПДВ, зауважимо, що за діючого порядку сільгоспвиробники мають й надалі подавати три їх форми. Зокрема, перша форма декларації (№ 1) призначена для відображення в ній сум ПДВ нарахованих з продажу молока, худоби, птиці, вовни а також молочної продукції та м’ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах. До іншої податкової декларації (№ 2) включаються операції з продажу продукції власного виробництва, включаючи ту, що виготовлена на давальницьких умовах (крім підакцизної) із власної сільськогосподарської сировини. В декларацію (№ 3) включаються операції з продажу переробним підприємствам молока та м’яса в живій вазі, а також товарів, що придбані з метою подальшого продажу, включаючи підакцизну продукцію як власного, так і не власного виробництва.

Отже, на відміну від інших платників ПДВ, які подають одну форму декларації, сільськогосподарські підприємства мають подавати до податкової інспекції цілий пакет документів, включаючи й додаткові форми довідок, що передбачені для цієї звітності. Причому в структурі поданої звітності з даного податку частка сільськогосподарських підприємств Хмельницької області у звітності всіх платників ПДВ має тенденцію до збільшення. Так, якщо в 2003 р. і в 2004 р. вона відповідно складала 40,8 % та 42,1 %, то у 2005 р. знову збільшилась і становила 42,9 відсотка.

Поряд з цим звертає на себе увагу й те, що найбільшу частку від усієї звітності платників ПДВ (15,4 % у 2003 р.; 15,9 % у 2004 р. ; 16,1 % у 2005 р.) складають декларації №3, за якими проводились нарахування даного податку до бюджету в зазначених роках. Тоді як подані сільськогосподарськими підприємствами декларації №1, за якими суми ПДВ зараховуються на спеціальні рахунки в установах банків та використовуються сільгоспвиробниками за цільовим призначенням (ПКМУ №805 від 12 травня 1999 року), складали у цих роках від 11,5 до 12,2 %. Майже подібна ситуація спостерігалась у зазначених роках (2003 р. – 14,0 %; 2004 р. – 14,5 %; 2005 р. – 14,5 %) з поданням декларацій №2, за якою кошти також використовуються на власні потреби сільгоспвиробників, що передбачено ПКМУ №271 від 26 лютого 1999 року.

Така розбіжність у поданій звітності дозволяє зробити висновок, що податковий контроль в більшій мірі спрацьовує на користь бюджету, ніж в бік сільськогосподарських виробників-платників ПДВ. Хоча таку точку зору можна заперечити та зрозуміти. Особливо якщо врахувати те, що в окремих періодах року в господарстві можливо й не проводились операції з реалізації сільськогосподарської продукції, зокрема тваринницької.

Очевидно, що в такому випадку з позиції людського фактору неподана декларація платником ПДВ не має для бюджету та й платника особливих наслідків. Хіба що платник зможе частково зекономити кошти або форму декларації для наступного звітного періоду.

Проте такі дії платника не зовсім узгоджуються з податковим законодавством. Адже неподання декларації дає підставу контролюючому органу проводити самостійне донарахування податку з застосуванням відповідних штрафних санкцій або розпочати позапланову документальну перевірку, що передбачено Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р. №2181-III та Законом України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 № 509-XII. Але знову ж таки, якщо врахувати те, що за деклараціями №1 і №2 кошти до бюджету не перераховуються, а зараховуються на спеціальні рахунки, то виникає запитання щодо доцільності проведення таких заходів з боку державної податкової інспекції.

З такою точкою зору можна погодитись. Однак з іншого боку це може мати негативний вплив на сільськогосподарського товаровиробника-платника податку. Звісно, що в кінцевому підсумку така невизначеність не на користь останнього. Це ще один аргумент на підтримку того, що встановлена кількість податкової звітності потребує свого зменшення, зокрема за рахунок її уніфікації.

Отже, як видно з вищенаведеного множинність податкової звітності з ПДВ, передбаченої для сільськогосподарських підприємств, приводить не лише до додаткових грошових витрат сільгоспвиробників, але й до заплутаності та втрати контролю. Так, отримуючи в день приймання звітності цілі пакети її форм, які за своїм змістом майже не відрізняються (оскільки декларації №1 і №2 подаються за скороченою формою і є ідентичними, а декларація №3 – за розгорнутою й відрізняється лише трохи більшою кількістю рядків у ній), будь-який фахівець схильний буде до помилок. Можна припустити, що саме з цих причин й виникає розбіжність у кількості поданої звітності.

Однак проведений аналіз дає підстави й для іншого висновку, який на нашу думку, додатково підтверджує зазначені вище результати дослідження. Тут йдеться про заповнення посадовими особами сільськогосподарських підприємств самих форм декларацій. В багатьох випадках сільськогосподарські підприємства направляють до державних податкових інспекцій не заповнені форми декларацій, що вказує на відсутність операцій. Причому, навіть серед крупних сільськогосподарських підприємств – платників податків такі випадки непоодинокі.

Так, проведений нами аналіз по 5 сільськогосподарських кооперативах Волочиського району Хмельницької області, дозволив виявити, що частка не заповненої податкової звітності з ПДВ, яка направляється до податкової інспекції складала у 2005 р. в цих господарствах від 11,1 % до 22,2 % із загальної кількості поданих декларацій (табл. 1). Причому, у порівнянні з 2003 роком в 2005 році спостерігалось збільшення незаповнених форм податкової звітності з ПДВ по сільськогосподарських кооперативах, у яких проводився аналіз, – від 10,6 % до 14,4 відсотків.

 

Таблиця 1

Наявність незаповнених декларацій з ПДВ, направлених до ДПІ сільськогосподарськими кооперативами Волочиського району Хмельницької області у 2003 – 2005 рр.*

*Джерело: Розраховано за даними податкових декларацій платників податків

Слід зазначити, що подібна ситуація з поданням незаповнених форм податкової звітності спостерігається й в інших господарствах. Зокрема, проведений аналіз декларацій з ПДВ за 2005 р. по 5 сільськогосподарських підприємствах Кам’янець-Подільського району Хмельницької області дозволив встановити, що із 180 документів, направлених в ДПІ, 21 декларація або 11,7 % від їх загальної кількості не заповнювались через відсутність операцій.

Отже, як видно з наведеного вище податкова звітність сільськогосподарських товаровиробників потребує свого удосконалення. Одним із напрямів реалізації даного положення слід вважати уніфікацію податкових декларацій з ПДВ. На нашу думку, всі три форми даного документа доцільно об’єднати в одну, з включенням до неї окремих розділів, які нами вже пропонувались в таблицях 2 і 3 [5, с. 102 – 109]. Причому при її оформлені відпаде необхідність контролювати податковій службі подання двох інших, а сільськогосподарські товаровиробники зможуть зменшити не лише витрати виробництва, але й уникнуть можливості застосування до них штрафних санкцій та можливого проведення позапланових перевірок.

Одним із важливих напрямів, який, на нашу думку, сприятиме удосконаленню податкової звітності, є її подання до податкової інспекції в комбінованому й електронному вигляді. Комбіноване подання податкової звітності передбачає її надсилання до податкової служби на електронних носіях з доданням оригіналів податкових декларацій та розрахунків без застосування електронного підпису. Звісно, що при комбінованій формі звітності для сільськогосподарського товаровиробника-платника податку порядок подання податкової звітності суттєво не змінюється. Хоча й викликає певні незручності, оскільки вимагає подання звітності у двох формах: електронній (на електронному носію) та паперовій. Тому найбільш зручною формою подання звітності слід вважати електронну, яка подається за допомогою програмних засобів та будь-якого телекомунікаційного зв’язку із застосуванням електронного підпису.

 

Таблиця 2

Подання податкоплатниками податкової звітності в електронному вигляді

 

Слід зазначити, що перехід на автоматизоване подання податкової звітності стало можливим після прийняття Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22 травня 2003 року №851-IV та Закону України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 року №852-IV. Однак, як показують результати проведеного дослідження така практика подання податкової звітності серед сільськогосподарських підприємств-платників податків ще не набула поширення. Зокрема, протягом 2003-2005 рр. у Волочиському районі Хмельницької області ні один сільгоспвиробник не направляв до податкової інспекції податкову звітність у комбінованому або в електронному вигляді (табл. 2). Причому, як свідчать результати аналізу серед промислових підприємств за вказані роки даному способу передачі інформації віддавало перевагу лише від 1 до 4 платників.

Висновки. Узагальнюючи вищенаведене, можна констатувати, що податкова звітність, яка подається сільськогосподарськими підприємствами-платниками податків до державних податкових інспекцій потребує певної уніфікації. Особливо це стосується декларацій з ПДВ. Звичайно, для запровадження такого порядку необхідно вносити певні зміни до діючого податкового законодавства та нормативних актів Кабінету Міністрів України і Державної податкової адміністрації України.

Звичайно, якщо зазначене вище залежить не від аграріїв, то наступні заходи можливо провести саме завдяки ефективному менеджменту сільськогосподарських підприємств. Йдеться про впровадження електронної форм податкової звітності. Звісно, що її запровадження вимагатиме додаткових коштів. Однак потрібно визнати те, що даний спосіб передачі звітності має свої переваги. Адже при відправлені її на електронну адресу органу податкової служби платник податків не зобов’язаний буде дублювати її в паперовому вигляді за умови, що документи сформовано коректно та їх прийнято в базу даних контролюючого органу. Хоча для підтвердження електронних документів платнику необхідно буде зберігати оригінали такої звітності для документальної перевірки. Проте навіть за таких умов очевидним є те, що впровадження такого способу звітування дозволить зменшити документообіг та накладні витрати сільгоспвиробників, а також терміни передачі декларацій з ПДВ до державних податкових інспекцій. Причому технічні передумови для цього в окремих сільськогосподарських підприємствах Хмельницької області уже створено.

 

Список використаної літератури

1.                  Амоша А. И. Об уровне налогов в Украине // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірник наукових праць. Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 664.

2.                  Вишневский В., Липницкий Д. Оценка возможностей снижения налогового бремени в переходной экономике // Вопросы экономики. — 2000. – № 2. – С. 116.

3.                  Синчак В. П. Податкова звітність сільськогосподарських товаровиробників: проблеми та вдосконалення // Наукові записки Острозької академії. Серія “Економіка”. Випуск 8. – Частина 1. – 2006. – С. 270 – 278.

4.                  Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України // Вісник податкової служби України. – 2002. – № 25-26. – С. 5-35.

5.                  Синчак В. П. Спеціальний режим у непрямому оподаткуванні сільгоспвиробників // Економіка АПК. – 2003. – №7. – С. 102 – 109.