УДК: 368.5

 

П.М. Харламов,

аспірант кафедри страхової та податкової справи,

Національний аграрний університет

 

Як подолати основі перешкоди розвитку аграрного страхування?

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

- Рассмотрены основные проблемы, которые являются преградой для развития сегмента аграрного страхования;

- Предложены пути совершенствования основных принципов взаимодействия государства, страховых компаний и участников сектора АПК.

 

Key questions which are examined:

- The basic problems which are a barrier to development of a segment of agrarian insurance are considered;

- Ways of perfection of main principles of interaction of the state, insurance companies and participants of sector of agrarian and industrial complex are offered.

 

Вступ. Надзвичайно давно ведеться розмова про необхідність чіткої узгодженої координації дій сільськогосподарських  виробників, страхових компаній та уряду як трьох головних учасників ринку аграрного страхування.

Справа у тому, що й до цього дня немає сформованої стратегічної програми на рівні держави, яка регламентувала б, як саме та за якою структурою мають співпрацювати ці три ланки для того, щоб досягти максимально ефективного результату: прозорості відносин та довіри між учасниками системи, а також обов’язкової можливості урахування інтересів при розробці нових страхових продуктів та запроваджені системи агрострахування в цілому.

Проблема ускладнюється й тому, що фактично найгостріші питання в сегменті аграрного страхування досліджує лише Проект Розвитку Агробізнесу в Україні Міжнародної Фінансової Корпорації (IFC), а також частково експерти міжнародного проекту TACIS. Деякий внесок робить Комітет Ліги страхових організацій України з питань страхування ризиків в аграрному секторі. Вагомий внесок у дослідження питань розвитку фінансового механізму сільського господарства і агрострахування зокрема зробили В.М. Алексійчук, М.Я. Дем’яненко, М.Й. Малік, М.В. Мних, більш глибоко проблеми галузевого страхування ризиків у сільському господарстві вивчають С.С. Осадець, В.І. Грушко, С.А. Навроцький, В. Якубович, О.Є. Ґудзь. Увагу на дослідження фінансових ризиків у галузі зосереджують М.С. Клапків, Р.В. Пікус, Ю.А. Соколов, Н.А. Амосова.

Тому, враховуючи останні публікації цих фахівців, метою статті є окреслення основних проблем, які заважають консолідації учасників системи аграрного страхування та формування шляхів їх розв’язання.

Виклад основного матеріалу. Варто почати з того, що сам по собі страховий ринок не є достатньо розвинутим в Україні. Останні декілька років він переживає етап бурхливого зростання, але пріоритети в своїй більшості зміщені у бік майнового страхування (автострахування), а також співпраці з банками по системі страхування позичальників та їх майна. На жаль, сегмент страхування сільськогосподарських ризиків є далеко не найцікавішим для українських страховиків. Це пов’язано не лише зі складністю методології та розробки страхових продуктів, але й більше із збитковістю цього виду страхування, непередбачуваністю ризиків.

За останні роки динаміка у сегменті агрострахування дає підстави стверджувати, що позитивні тенденції існують, але частка застрахованих угідь настільки невелика, що зводить ці зрушення нанівець. Для прикладу, в минулому році застрахованими було лише близько 2,4 млн. га посівних площ, у той час як під урожай сільськогосподарських культур 2007 року в Україні відведено майже 24,3 млн. га [1]. Тому, ситуацію, коли страховим покриттям забезпечена лише 9,9% посівних площ, з повною відвертістю можна називати критичною (табл.1).

 

Таблиця 1

Статистичні дані за програмою субсидованого страхування сільськогосподарських виробників [2]

 

 

У чому ж лежить фундамент проблеми? Справа в тому, що страховий ринок не є згрупованим. Окремо узята страхова компанія не в змозі забезпечити повноцінне покриття збитків, а розосередженість страховиків не дає можливості повноцінно системі розвиватися. Тим більше, що сформований Радянським союзом негативний портрет вітчизняного страхового ринку (головним гравцем якого був Держстрах СРСР) так і продовжує забезпечувати негативне ставлення аграрників до страхової послуги. “Відтак, страхування сприймається не як метод управління ризиками підприємства, а як допоміжний захід при отриманні банківського кредиту, недовіра сільськогосподарських виробників до страхових компаній”, - вважають розробники основних концептуальних принципів розвитку агрострахування в Україні [3].

Ще більше погіршують ситуацію прямі катастрофічні виплати з бюджету, що з року у рік затверджуються державою. На жаль, такий підхід до організації державної підтримки не дозволяє задіяти ринкові механізми для досягнення суспільних цілей. Найкращим варіантом вирішення проблеми стало би здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків. Така схема дозволила б не тільки ефективніше витрачати державні кошти, але й сприяла б залученню все більшої кількості сільськогосподарських виробників та страховиків в систему.

Але як саме координувати взаємодію учасників ринку та держави? Зараз обговорюється питання, що стоїть в ракурсі створення спеціального Держагентства з аграрного страхування. На перший погляд, це вдала ідея – покласти функції керування тристоронньою співпрацею, розподілом фінансових ресурсів, а також бюджетування на окрему структуру, але, чи буде вона достатньо ефективною за умови повного контролю державою?

Не є великим секретом, що такий принцип формування агентства призведе в багатьох ситуаціях до відсторонення учасників ринку від найголовніших процесів і кількісного розподілу коштів на підтримку агрострахування. Це стане мотивацією для зміщення пріоритетів в бік конкретної групи лобістів, які будуть контролювати агентство. Тому, найбільш доцільним є створення Держагентства з паритетною участю держави, представників страхового та сільськогосподарського ринку, що буде враховувати інтереси всіх сторін й буде ініціювати їх до більш ефективної співпраці.

По-друге, не менш гостро стоїть проблема консолідації учасників страхового ринку та формування Пулу страховиків. Як відомо, на даний момент існує об’єднання страхових компаній, які комплексно страхують сільськогосподарські ризики. До цієї структури входять 8 страхових страховиків, формально головує – СК “АСКА”, але ефективно працюють взагалі дві – “ТАС” та “Оранта”. Відтак, ця організація не може бути прикладом, тому що по факту вона не має жорстко фіксованої структури, методології роботи із сільськогосподарськими виробниками, а також стратегії розвитку та розширення. Крім того, варто зазначити, що кількість членів пулу є недостатньою (якщо згадати, що в Україні зареєстровано більше 450 страхових компаній, серед яких вже більше 60 страхували сільськогосподарські ризики в 2007 році), що викликано незацікавленістю страховиків у даному сегменті (про це вже говорилося раніше).

Тому, на даний момент об`єднання вищезазначених гравців є суто формальним і зводиться лише до співстрахування сільськогосподарських ризиків. В ідеалі діяльність Пулу страховиків має забезпечувати:

- адміністрування страхових договорів (страхових полісів), включаючи проведення статистичних досліджень ринку та актуарних розрахунків єдиних тарифів;

- спільне врегулювання збитків, включаючи прийняття звернень на отримання відшкодування, проведення оцінки збитків, розрахунок та безпосередню виплату відшкодувань;

- спільне перестрахування своїх ризиків як всередині країни, так і із залученням іноземних партнерів.

Тому казати, що страховим ринком вже створено передумови для розвитку такої структури – помилка, хоча й певні засади для майбутньої співпраці є.

Однак ні держава, ні страховики не зможуть об’єктивно скоординувати свою діяльність без залучення власне сільськогосподарських виробників, які через свої об’єднання будуть брати участь у переговорах щодо розробки нових страхових продуктів, вдосконаленні методології оцінки катастрофічних ризиків, у виробленні стратегії їх градації та диференціації.

Як не прикро, але окремий сільськогосподарський виробник практично позбавлений можливості вливати на умови страхування, які йому пропонують страхові компанії. Отже, найперша та найголовніша функція, яку мають виконувати об’єднання сільськогосподарських виробників, -  це повноправна участь у розробці та прийнятті рішення щодо нових страхових продуктів.

Крім того, такі об’єднання зможуть надавати консультативну допомогу сільськогосподарським виробникам на всіх етапах страхування, а також виступати стороною договору страхування від імені своїх членів, що дозволить гарантувати платоспроможність страхувальника та краще захищати його інтереси.

Для завершення чіткої картини необхідно, щоб усі ці спільні дії підкріплювалися законодавчо, тому вінцем вирішення проблеми стоїть прийняття окремого законодавчого акту, що регулював би ринок аграрного страхування. Як не прикро, але до сих пір ця ініціатива - проект, що не дійшов навіть до першого читання у Верховну Раду. Діючий закон “Про страхування” не дозволяє навіть класифікувати аграрне страхування як окремий вид, тому що ця діяльність підпадає під статтю страхування майнових ризиків [4]. І хоча за статтею 7 закону застрахувати свій врожай зобов’язані виробники сільськогосподарської продукції всіх форм власності, у державному бюджеті відповідні кошти на ці цілі не передбачені, тому норма й не виконується.

Висновки. Таким чином, на даний момент держава не має чіткої стратегії розвитку системи управління сільськогосподарськими ризиками, що пов’язано зокрема з неурегульованістю законодавства.

В свою чергу, більшість страховиків не зацікавлені приймати участь у цьому сегменті, що погіршується відсутністю стандартизованих страхових продуктів та негнучкістю вже існуючих пропозицій під потреби страхувальників.

А так як комунікація між виробниками та страховиками практично відсутня, ринок не в змозі сформувати правдиву статистику щодо потреб у такому страхуванні, а також достовірно відобразити результати діяльності страхових компаній у сегменті. Крім того, держава взагалі не має ефективного механізму контролю процесу виплати субсидій аграрникам.

Ситуацію може виправити більш глибоке вивчення ринку, зміна позиції держави в ракурсі свого відношення до становлення аграрного страхування, а також тісна співпраця з навчальними закладами та науково-дослідницькими інститутами. З боку страховиків необхідна більша інтеграція у проблему, розробка нових страхових продуктів та регулярне проведення пілотних проектів із сільгоспвиробниками та переробними підприємствами.

Такий комплексний підхід створить підґрунтя, на якому буде не тільки значно легше будувати тристоронні відносини між державою, страховиками та аграрниками, але й суттєво прискорити перехід аграрного страхування у цивілізоване русло.

 

Список використаної літератури

1. Основні дані про посівні площі, валовий збір та урожайність сільськогосподарських культур. – К.: Державний комітет статистики, 2008.

2. Р. Шинкаренко. Стан та тенденції ринку аграрного страхування в Україні. – К.: Проект розвитку агрострахування за підтримки Міжнародної Фінансової Корпорації, 2008 - 12 с.

2. Проект концепції розвитку системи аграрного страхування в Україні –2007. – К.: Проект TACIS, Ліга Страхових Організацій, Міністерство Аграрної Політики, 2007 – 6 с.

4. Закон України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996 р.